АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Незадовільний стан економіки і нестабільний соціально-політичний лад окремих країн призвели до активізації міграційних процесів серед населення планети. Сучасна міграція поряд із позитивними тенденціями має і негативні: мігрантами стають особи, які змушені залишати свої країни через громадянські війни, соціально-політичну нестабільність, дискримінацію тощо.

Проблеми, пов’язані з біженцями, актуальні і для України. Її географічне положення, за висновками центру збору й обміну інформацією ЄС, сприяло створенню основних маршрутів незаконного переміщення мігрантів у Західну і Центральну Європу. В Україні також наявні внутрішні проблеми, які створюють додаткові труднощі в забезпеченні захисту біженців, вимагає вдосконалення вітчизняного законодавства щодо правового статусу біженців для того, щоб воно відповідало міжнародним стандартам і сучасному змісту міграційних правовідносин.

Зважаючи на актуальність зазначених проблем, багато вітчизняних науковців досліджували їх загальнотеоретичні та прикладні аспекти. Значний доробок у розробку міграційної проблематики внесли, зокрема, такі як О. Піскун, І. Прибиткова, А. Ручка, А. Шлепаков та інші. Деякі аспекти проблеми біженців були висвітлені у працях вчених-правників: В. Андрієнко, Ю. Битяка, С. Бритченка, Ю. Бузницького, І. Гарної, В. Колпакова, О. Кузьменко, О. Малиновської, Т. Мінки, А. Мозоля, С. Мосьондза, О. Негодченка, В. Олефіра, В. Палька, Ю. Римаренка, І. Серова, Н. Тиндик, С. Чеховича та інших, де регулювання правового статусу біженців розглядалося побічно. Саме відсутність комплексного юридичного аналізу правового статусу біженця викликала необхідність вивчити та дослідити його юридичну природу, діяльність органів державного управління, що уповноважені регулювати статус біженців через відповідні адміністративні процедури, визначені чинним законодавством України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до Плану наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 2.10 Пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2004–2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.), та пріоритетними напрямками наукових досягнень кафедри адміністративного права та адміністративного процесу Львівського державного університету внутрішніх справ „Організація та управління ОВС у сфері охорони громадського порядку” (державний реєстраційний № 01060003646) до 2009 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному вивченні теоретико-правових, законодавчих і практичних засад державного регулювання правового статусу біженців в Україні, виробленні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно біженців, процедури надання статусу біженця та практики її застосування. Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено вирішити такі завдання:

– здійснити аналіз міжнародно-правових актів, що стосуються підстав та порядку надання статусу біженця особам, які бажають отримати притулок в інших країнах;

– удосконалити поняття „біженець” відповідно до сучасних вимог українського та міжнародного законодавства; проаналізувати юридичний зміст правового статусу біженця;

– з’ясувати і визначити роль органів державного управління, що уповноважені регулювати правовий статус біженця; схарактеризувати практичну доцільність та ефективність адміністративно-правових процедур надання статусу біженця в Україні;

– підготувати пропозиції теоретичного і практичного змісту щодо вдосконалення норм вітчизняного законодавства щодо регулювання правового статусу біженця.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі правового забезпечення статусу біженців в Україні.

Предметом дослідження є зміст законодавчих і підзаконних правових актів та їх реалізація в діяльності, пов’язаній з адміністративно-правовим статусом біженця в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувалася сукупність методів, які сприяють пізнанню соціально-правових явищ у суперечностях, розвитку та змінах, що дає можливість дослідити правовий статус біженця крізь призму їх соціального змісту і юридичної форми. У процесі дослідження, зокрема використані такі методи наукового пізнання правових явищ:

– логічний – при встановленні методологічних засад побудови дефініцій понять „біженець”, „процедура надання статусу біженця” та інших споріднених понять – підрозділ 1.1.;

– логіко-семантичний – при внесенні пропозицій щодо вдосконалення норм вітчизняного законодавства про біженців – підрозділ 1.2; 3.4; 3.5;

– логіко-юридичний – при аналізі норм адміністративного права, що регулюють суспільні відносини під час надання, втрати або позбавлення статусу біженця, при обґрунтуванні внесення змін до чинного законодавства – підрозділ 3.1; 3.2; 3.3; 3.4;

– історико-правовий – при дослідженні генези норм адміністративного законодавства про біженців – підрозділ 2.1; 2.2;

– порівняльно-правовий – при зіставленні вітчизняного та міжнародного законодавства про біженців – підрозділ 1.1;

– соціологічний – при проведенні анкетувань та опитувань суб’єктів, уповноважених розглядати справи про надання статусу біженця; заявників про надання статусу біженця; осіб, яким було відмовлено у наданні статусу біженця; осіб, які набули статус біженця; співробітників правоохоронних органів тощо – підрозділ 1.1;

– статистичний – при аналізі стану і результатів адміністративної практики органів міграційної служби, Державного комітету з питань національностей та релігії, органів внутрішніх справ та судів України – підрозділ 1.1; 1.2.

Джерельну базу дослідження становлять офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Державного комітету України у справах національностей та релігії, Державної прикордонної служби України, МВС України, а також емпіричні дані анкетувань, проведених дисертантом серед 485 осіб (співробітників органів міграційної служби (42–8,9%), працівників ОВС (272–57,6%), суддів міських та районних судів (64–13,5%), іноземців, осіб без громадянства та біженців, які беруть участь у процедурі надання статусу біженця (94–19,9%), а також осіб, які отримали цей статус (13–2,7%)).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших комплексних досліджень проблем адміністративно-правового забезпечення правового статусу біженців в Україні.

Дисертаційне дослідження сприяло створенню низки положень, що характеризуються науковою новизною, мають актуальне теоретичне і практичне значення, що дало можливість:

– удосконалити визначення понять „біженець”, „особа, яка клопоче про визнання її біженцем”, “процедура розгляду конкретної адміністративної справи” та привести їх у відповідну систему;

– розробити класифікацію суб’єктів органів державного управління, що беруть участь у правовому регулюванні статусу біженця в Україні;

– вперше сформулювати положення, відповідно до якого адміністративно-правове забезпечення правового статусу біженця має процедуру провадження, наповнену відповідним процесуальним змістом;

– надати пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Закону України „Про біженців”, а також запропонувати деякі зміни і доповнення до відомчих нормативних актів МВС України, Державного комітету з питань національностей та релігії України, Адміністрації державної прикордонної служби України, скеровані на вдосконалення їх діяльності щодо забезпечення правового статусу біженця в Україні;

– розробити зразки довідок про особу, щодо якої було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, а також про особу, щодо якої було прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця;

– здійснити систематизацію основних причин надходження скарг на дії та рішення суб’єктів державного управління, уповноважених розглядати справи про надання статусу біженця.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання:

– у науково-дослідній сфері – у подальшій розробці державного забезпечення і регулювання правового статусу біженця в Україні;

– у правотворчій сфері – при вдосконаленні чинного законодавства України про біженців;

– у сфері правозастосування – при вдосконаленні практики застосування норм адміністративного права органами державного управління, зокрема на теренах західних областей України;

– у навчальному процесі – у викладанні навчальних та спеціальних курсів „Адміністративне право України”, „Адміністративна діяльність ОВС”, при підготовці навчально-методичної літератури тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною закінченою науковою працею.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративного процесу, міжкафедральному семінарі Львівського державного університету внутрішніх справ. Оприлюднені на Науково-практичній конференції „Сучасні проблеми захисту прав людини в умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні” (21.05.2004 р., м. Львів), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблема вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (10.06.2005 р., м. Львів), звітній науковій конференції ад’юнктів, аспірантів, здобувачів Львівського державного університету внутрішніх справ „Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (22.09.2006 р., м. Львів), Регіональній конференції „Проблеми діяльності міліції в умовах розбудови правової держави” (16.02.2007 р., м. Львів).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у шести статтях, написаних автором одноосібно і опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура та зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (дев’яти підрозділів), висновків, додатків (11 сторінок), списку використаної літератури (212 найменувань, 21 сторінка). Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок з яких 184 сторінки – основний текст.