ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (ПРАВО НА ЖИТТЯ, ЗДОРОВ\'Я, СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ) Автореферат

Актуальність теми. Загальновизнаною в світовій практиці є оцінка ефективності діяльності держави залежно від стану дотримання в країні особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність. Тому сьогодні одним із пріоритетних напрямів розвитку українського законодавства є регулювання, охорона та захист названих прав.

Відповідно до статті 3 Конституції України, гарантування прав і свобод людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх закріплення та забезпечення є головним обов’язком держави.

За відсутності закріплення особистих немайнових прав фізичної особи в Цивільному кодексі України, наукові дослідження в цій сфері здебільшого обмежувалися теоретичними посиланнями, що не ґрунтувалися на положеннях законодавства. Можливості ж цивільно-правового захисту зазначених прав знаходили своє втілення лише у відшкодуванні моральної шкоди, і, відповідно, цивілістичні дослідження також здебільшого були присвячені розгляду саме цього засобу захисту.

З прийняттям Цивільного кодексу України вказані права отримали позитивне закріплення, але це поставило перед науковцями нові завдання щодо вирішення загальних та окремих питань реалізації названих прав та їх захисту.

Права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність є, на думку автора, базовими по відношенню до всіх інших прав. Власне, саме ці права обумовлюють можливість існування людини в світі, тому дане дослідження присвячене проблемі цивільно-правового захисту саме права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність.

Проблеми, пов’язані з дієвим захистом прав, які є предметом даного дослідження, зокрема, такі, як визначення специфічних особливостей названих прав як об’єкта цивільного захисту, визначення змісту названих прав та моменту їх виникнення, а отже і моменту виникнення права на захист, визначення того, що саме слід розуміти під захистом особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, проблема визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням, а також реальної можливості отримання такого відшкодування, прогалини та недоліки чинного законодавства щодо регулювання, дієвого здійснення і захисту названих прав, а також інші проблеми, що виникли у зв’язку із закріпленням зазначених особистих немайнових прав фізичної особи в Цивільному кодексі України, перешкоджають повноцінній реалізації їх фізичною особою і вимагають проведення подальших наукових досліджень у цій галузі.

Проблемам цивільно-правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи і раніше приділялася певна увага науковцями як в Україні, так і за її межами. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність) та їх захист були об’єктом дослідження докторських і кандидатських дисертацій. За радянських часів в Україні дослідженню особистих немайнових прав фізичної особи було присвячено дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук З. В. Ромовської. Пізніше, вже за часів незалежності, в Україні виконано та захищено дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, зокрема, Л. В. Красицькою, Л. О. Корчевною, Л. В. Малюгою. Названим особистим немайновим правам присвячено монографію О. О. Пунди. В Російській Федерації дані права досліджувались на рівні докторських дисертацій Л. О. Красавчиковою, М. М. Малеїною, К. Б. Ярошенко, та на рівні кандидатських дисертацій М. Л. Апранич, О. М. Єрмоловою, О. А. Пєшковою, В. С. Синенком. Праці названих вчених стали вагомим внеском у розвиток проблеми цивільно-правового регулювання, здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи та ґрунтовним науковим фундаментом для проведення подальших наукових досліджень в цій галузі, важливим кроком на шляху вдосконалення законодавства та забезпечення повноцінної реалізації фізичною особою особистих немайнових прав, що забезпечують її природне існування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до п. п. 5, 6 „Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004 р.; п. 1.4. „Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”, схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23.03.2001 р.; п. 9.1. „Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.”, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні сутності особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту та з’ясуванні особливостей їх захисту засобами цивільного права.

Завдання дослідження відповідають поставленій меті та полягають у наступному:

- визначити правову природу, поняття, об’єкт і зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров’я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту, їх специфічні риси та особливості;

- сформулювати визначення поняття та встановити специфічні ознаки захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свобода, особиста недоторканність);

- визначити особливості форм та способів захисту, які є прийнятними для захисту названих прав;

- вказати недоліки та прогалини чинного законодавства та нормативно-правової бази, що регламентує відносини, пов’язані з захистом особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров’я, свободу та особисту недоторканість), які заважають повноцінній реалізації права фізичною особою;

- розробити рекомендації щодо усунення недоліків чинного законодавства, обґрунтувати пропозиції і рекомендації теоретичного та практичного характеру щодо вдосконалення існуючого механізму цивільно-правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність.

Об’єкт дослідження становлять цивільні правовідносини, що виникають у процесі здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи.

Предметом дослідження є інститут особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, наукова доктрина, правозастосовча та судова практика.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлено особливостями його об’єкта, предмета, мети і завдань.

У ході проведення дослідження було використано діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, а також порівняльно-правовий методи пізнання. Діалектичний метод пізнання сприяв всебічному аналізу, виявленню генезису, ознак, змісту та форм розглядуваних явищ; формально-логічний метод дозволив сформулювати нові правові норми та юридичні дефініції, зокрема, пропозиції щодо внесення змін до відповідних нормативних актів, дати авторське визначення поняття захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, та ін. Спираючись на системний підхід, інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, розглядався водночас як складна структура і як складова системи цивільного права. За допомогою системно-структурного методу вдалося, зокрема, визначити місце особистих немайнових прав фізичної особи в системі цивільно-правового регулювання. Логічний метод допоміг виявити існуючі протиріччя в наукових підходах до предмета дослідження, а також суперечності у законодавстві, розробити пропозиції щодо їх усунення; порівняльно-правовий метод було використано при вивченні особливостей правового регулювання відносин у різних країнах і різних правових системах, для виявлення переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.

Відповідно до результатів дослідження, наукова новизна конкретизується у таких основних положеннях:

1. Запропоновано авторське визначення нематеріального блага ‑ об’єкта особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи як строго позитивної (корисної), ідеальної (абстрактної), належної кожній людині від народження субстанції (лат. substantia – сутність; те, що є основою), наявність якої обумовлює існування людини в світі як такої, без якої буття людини не буде можливим, і користування яким людиною не завжди пов’язане з усвідомленням нею його корисності.

2. Подальшого розвитку набуло вирішення проблеми щодо визначення змісту особистого немайнового права. Обстоюється думка, що зміст особистого немайнового права, яке забезпечує природне існування фізичної особи, як і будь-якого іншого цивільного права, становить сукупність правомочностей належності, користування та розпорядження (право на власні дії), право вимагати від інших суб’єктів виконання покладених на них обов’язків та право на захист.

3. Сформульовано авторське визначення поняття особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, та визначені їх специфічні ознаки. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), пропонується визначити як природно належну фізичній особі сукупність правомочностей з належності, користування та розпорядження нематеріальними благами, що має абсолютний характер, обумовлює існування людини в світі (як біологічне, так і соціальне) та не вимагає для їхнього здійснення усвідомлення особою причинного зв’язку між властивостями блага та можливістю використання його для задоволення своїх потреб. З даного визначення можна виділити такі ознаки названого права: 1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають специфічний об’єкт (нематеріальне благо), який, фактично, обумовлює всі інші його специфічні риси; 2) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають природне походження, тобто їх належність фізичній особі не залежить від волі тієї чи іншої держави; 3) зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, складають правомочності з належності, користування і розпорядження; 4) наявність цих прав у фізичної особи обумовлює її біологічне та соціальне існування; 5) ці права мають абсолютний характер, тобто вони належать абсолютно всім і кожній людині окремо.

4. Дістало подальшого розвитку розв’язання проблеми визначення моменту виникнення права на життя. Оскільки до моменту народження існування плоду не можна назвати життям в повному сенсі, від зачаття і до моменту народження пропонується визнавати за ненародженою дитиною право на недоторканність життя. Право ж фізичної особи на життя виникає в момент народження людини. Оскільки не можна ігнорувати той факт, що життя ще не народженої дитини також має підлягати охороні та захисту, пропонується внести відповідні зміни до частини 1 та частини 6 статті 281 ЦК України.

5. Подальшого розвитку набуло розв’язання проблеми відшкодування шкоди, завданої донору внаслідок виконання ним донорських функцій. Пропонується виділити два види негативних наслідків, які можуть мати місце при виконанні донором донорських функцій: 1) негативні наслідки, що є наслідком втручання у організм донора, які настануть з необхідністю. Можна умовно сказати, що на них очікують, коли вилучають у донора певні органи чи репродуктивні матеріали (очікувана шкода); 2) негативні наслідки, рівень небезпеки яких перевищує межі очікуваної шкоди, і які зазвичай, за таких самих умов, наставати не повинні (непередбачена шкода). Саме негативні наслідки другого виду слід визнавати шкодою в загальноприйнятому розумінні. Обстоюється думка про доцільність визнання донора спеціальним суб'єктом захисту особистого немайнового права фізичної особи на здоров'я.

6. Сформульовано авторське визначення поняття захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, як діяльності уповноваженої особи, що має бути спрямована на попередження (бажано), або припинення порушення особистих немайнових прав, та (або, ‑ у разі, якщо порушення особистого немайнового права або блага вже відбулося і можливо оцінити завдану шкоду), отримання компенсації моральної шкоди та відшкодування майнових витрат.

7. Набуло подальшого розвитку розв’язання проблеми відшкодування шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. З метою підвищення імовірності отримання відшкодування в разі завдання шкоди праву на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність внаслідок вчинення дій, що не містять ознак злочину, запропоновано утворити Фонд дотування цивільної відповідальності. Метою існування такого Фонду має стати дотування виплат боржників, винних у завданні шкоди особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування фізичної особи (переважно життю та здоров'ю).

8. Подальший розвиток отримало розв’язання проблеми здійснення самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Визначено специфічні риси самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи: 1) для застосування заходів самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свободи, недоторканності), достатньо наявності загрози порушення такого права; 2) у межах самозахисту припустимим є вчинення дій, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки, навіть з ознаками злочину, але злочином за даних обставин не є, аж до позбавлення іншої особи життя.

З урахуванням цих специфічних рис, запропоновано визначати самозахист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, як можливість особи, в разі навіть виявлення загрози порушення особистого немайнового права (на життя, здоров'я, свободу, недоторканність), з метою запобігання або припинення його, здійснити активні дії (навіть такі, що характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, мають ознаки злочину, але злочином за даних обставин не визнаються), (або утримуватися від таких дій), за умови їх відповідності ступеню небезпеки загрози або можливих наслідків, силами самого потерпілого, чи за допомогою інших осіб.

9. У межах подальшого розв’язання проблеми самозахисту фізичною особою своїх особистих немайнових прав, що забезпечують її природне існування, обстоюється думка про доцільність розгляду укладення фізичною особою договору особистої охорони як одного із способів самозахисту. В разі укладання особою договору особистої охорони, дії з самозахисту переносяться на більш ранній момент виявлення загрози порушення своїх немайнових прав та виражаються безпосередньо в укладенні договору. Дії ж уповноваженої за договором особи (охоронця), в разі виникнення наявної загрози посягання, мають відповідати вимогам, що висуваються до дій охоронюваної особи, які вона мала б право вчинити за даних обставин. При цьому укладення такого договору не позбавляє охоронювану особу права, за необхідності, здійснювати самозахист своїми силами.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані для проведення подальших досліджень загальних проблем правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи, а також проблем, пов'язаних із закріпленням, здійсненням та захистом окремих особистих немайнових прав - права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність;

- у правотворчій сфері – сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства України (Цивільного кодексу України, законів України та підзаконних актів). Зокрема, запропоновано внести зміни та доповнення до статей 281, 283, 289 Цивільного кодексу України, статті 52 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”, постанови Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.1996 р.;

- у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів може полегшити практичне застосування норм, якими регулюються особисті немайнові правовідносини, а також удосконалити діяльність органів та посадових осіб, на яких покладається охорона та захист особистих немайнових прав фізичних осіб;

- у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право”, спецкурсу “Особисті немайнові права фізичних осіб”.

Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дослідження висновки, узагальнення та пропозиції оприлюднювалися на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 23 квітня 2004 р.); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна „Проблема юридичної особи в цивільному праві України” (Харків, 21 травня 2004 р.); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна „Актуальні проблеми цивільного права та процесу” (Харків, 21 травня 2005 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 25 травня 2005 р.); під час проведення круглого стола „Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі” (Харків, 16 грудня 2005 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження було опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях, тези конференцій та матеріали круглого столу.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів (перший має два підрозділи, другий – три), висновків, списку використаних джерел, трьох додатків. Повний обсяг дисертації – 208 сторінок машинописного тексту, з них список використаних джерел – 22 сторінки (248 джерел), додатки – 4 сторінки.