ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Фінансова надійність держави, її спроможність виконувати властиві їй функції, якість державного управління загалом, відображені у показниках бюджету – головного фінансового плану держави та в результатах його виконання. Характерними показниками тут є не лише обсяг бюджетних надходжень та напрями використання бюджетних ресурсів, а й обсяг державного боргу. Інститут державного боргу є унікальним за своїм значенням та впливом і на видаткову, і на дохідну частини бюджету. Крім того, державний борг тісно взаємопов’язаний з такими категоріями як бюджетний дефіцит і бюджетний профіцит; має велике соціальне значення; державний борг зумовлює і впливає на грошово-кредитну, інвестиційну, податкову політику держави; бюджетний процес, а також є показником фінансової надійності держави у зовнішніх відносинах.

Інтерес науковців та практиків до проблем бюджетного регулювання та фінансування дефіциту бюджету постійно зростає. Актуальність дослідження обумовлюється також активізацією процесу здійснення державних запозичень – і внутрішніх і зовнішніх, що спричиняє зростання обсягів державного боргу. З іншого боку, проблемою державного боргу України є його нетипова структура, обтяжена борговими зобов’язаннями Уряду України, прийнятими на умовах правонаступництва; кредитною емісією, яку здійснювали на початку 90-х років; проблемами бюджетного регулювання тощо.

Правове регулювання боргових відносин почали досліджувати лише нещодавно, адже за часів СРСР визнання такої категорії як державний борг суперечило соціалістичній ідеї розбудови радянської держави. Надмірна політизація та ідеологізація науки заперечувала поняття „державного боргу” навіть як явища об’єктивного. Тому відносини у сфері державного боргу розглядали винятково через призму державного кредиту. Згодом це призвело до того, що ані фінансове середовище, ані правова наука не готові були сприймати проблеми державного боргу. Через відсутність правових досліджень у цій галузі у відповідний момент не вдалося сформулювати й науково обґрунтувати стратегію вирішення бюджетних та боргових проблем. Фінансові органи молодої української держави виявились не спроможними управляти бюджетним дефіцитом та державним боргом. Ці обставини можна вважати водночас причиною та наслідком цілої низки проблем правового регулювання державного боргу і на теоретичному рівні, і на практиці. Сьогодні в Україні склалась парадоксальна для фінансових правовідносин ситуація, коли відносини у сфері державного боргу видозмінюються та розвиваються динамічніше, ніж це передбачають законодавчі акти. Адже законодавче регулювання державного зовнішнього боргу відсутнє взагалі. А законодавче регулювання державного внутрішнього боргу потребує суттєвого вдосконалення. Чималий обсяг нормотворчої роботи потрібно виконати з приводу регулювання здійснення запозичень, управління державним боргом, фінансового контролю та звітності, інфраструктури державних цінних паперів тощо.

Джерельною базою наукового дослідження є передусім фундаментальні праці відомих науковців-юристів у галузі фінансового права. Серед класиків української та світової фінансової, фінансово-правової науки кінця ХІХ-початку ХХ ст., які займалися проблемами бюджетного, податкового права, права публічних видатків та бюджетного дефіциту, відомими є Х. Лебідь-Юрчик, Л. Фон Секендорф, Ф. Юсті, Ж.-Б. Кольбер, Е. Берендтс, С. Іловайський, В. Лебедев, Д. Львов, І. Озеров, І. Янжул, А. Никитський, Л. Ходський.

Визначаючи джерельну базу дослідження правових проблем державного боргу, можна стверджувати, що в радянський період питаннями залучення додаткових коштів до державного бюджету на кредитних засадах займався С.Д. Ципкін. Його дослідження викладено в монографії „Правовое регулирование государственного кредита в СССР” (1978 рік). Відтоді на території колишнього СРСР такі теми з погляду права не досліджували. Відомо, що фінансове право почало активно розвиватись з 40-х років минулого сторіччя. Тоді ж було сформульовано систему фінансового права, проведено перші ґрунтовні дослідження бюджетного права тощо. Відтак підгрунтям фінансових правових досліджень є праці Ю.А. Ровінського, зокрема „Основные вопросы теории советского финансового права” (1960); праці М.А. Гурвіча „Основные вопросы советского финансового права” (1940); Л.К. Воронової „Бюджетно-правове регулювання в СРСР” (1975); Н.І. Хімічевої „Бюджетные права районного, городского Совета” (1973) та ін.

У період незалежності Української держави імпульс до розвитку фінансово-правової думки дали перші українські підручники з фінансового права за редакцією професора Л.К. Воронової та її перші публікації щодо бюджетного регулювання. Фундаментальному дослідженню проблем правового регулювання державного боргу великою мірою сприяли завершені науково-теоретичні дослідження правового регулювання податків та публічних доходів проф. М.П. Кучерявенка, проф. Н.Ю.Пришви, доц. Д.А. Бекерської, доц. Н.В. Воротіної, О.А. Музики та ін.; щодо правового регулювання публічних видатків – проф. Л.К. Воронової, д.ю.н. А.А. Нечай, доц. Н.Я. Якимчук. Вагомим внеском є дослідження сучасних проблем Загальної частини фінансового права, здійснені проф. П.С. Пацурківським, проф. Л.А. Савченко, доц. Р.О. Гаврилюк, доц. В.М. Вишневецьким; а також дослідження правового регулювання грошового обігу і банківського регулювання: проф. А.О. Селіванова, д.ю.н. О.П. Орлюк, д.ю.н. Є.О. Алісова, к.ю.н. Т.А. Латковської, к.ю.н. Я.О. Берназюка, к.ю.н. О.А. Лукашева, к.ю.н. А.Т. Ковальчука та ін.

Важливими в науковому плані для автора були теоретичні висновки українських та російських науковців юристів-фінансистів: проф. О.М. Горбунової, проф. М.В. Карасевої, проф. Ю.А. Крохіної, проф. С.В. Запольського, проф. Д.В. Вінницького, проф. С.Г. Пепеляєва, д.ю.н. Г.В. Петрової, д.ю.н. Г.П. Толстопятенка, доцентів М.Ф. Івлієвої, Н.К. Ісаєвої, С.Т. Кадькаленка, В.Я. Косаняка та ін. У дисертаційному дослідженні було використано положення та наукові підходи до розв’язання відповідних проблем таких фахівців у галузі адміністративного права, як проф. В.Б. Авер’янова, проф. О.Ф. Андрійко, проф. О.П. Рябченко, доцентів І.В. Мартьянова, Г.Й. Ткач, А.М. Школика, Н.В. Янюк. Велике значення для української правової науки у галузі публічної адміністрації мають друковані праці Центру політико-правових реформ, а саме І.Б. Коліушка, В. П. Тимощука, Р.О. Куйбіди, М.С. Демкової, В.Г. Перепелюка та ін.

Здійснити правове дослідження було б неможливо не використовуючи положень та висновків теоретиків права, зокрема проф. П.О. Недбайла, П.М. Рабіновіча, проф. А.В. Сурилова, проф. С.С. Алексєєва, проф. В.В. Копейчикова, проф. Л.А. Луць, проф. О.Л. Копиленка, проф. О.Ф. Скакун, доц. Т.Г. Андрусяка, доц. Н.М. Раданович та ін.

Проте проблеми правового регулювання відносин у сфері державного боргу не було досліджено. 1998 року автор захистила кандидатську дисертацію на тему „Правове регулювання державного кредиту в Україні”, що згодом стало поштовхом до глибшого і ґрунтовнішого дослідження. Зважаючи на те, що проблеми державного боргу досліджували в країнах Європи та США, автор опрацювала низку монографічних досліджень іноземних авторів, таких як: Максвел Фрай, Вольфрам Гофлінг, Бернард Даффлон, Гуд Давід, Август Рейніх та інші. Дуже цінними в процесі дослідження правових проблем державного боргу були праці колег фінансистів та економістів. В Україні окремі проблеми державного боргу досліджували В.В. Козюк, В.В. Лісовенко, С.В. Льовочкін, В.Є. Новицький, О.В. Плотніков, О. Барановський, В.Я. Майстришин та ін. Серед російських науковців це О.Д. Хайхадаєва, В.Я. Вавілов, О.А. Яковлєва, В.В. Верхолаз, Д.Л. Головачов, Ю.А. Данилов, М.А. Лауфер, В.М. Багінова, В.В. Цибікова, А.М. Русяйкіна, Г.В. Попова, А.В. Ведіхін та ін.

Водночас відсутність саме правових досліджень та деяка неузгодженість думок серед економістів провокує невизначеність у розумінні низки принципових правових моментів щодо реалізації відносин у сфері державного боргу. Йдеться, зокрема, про класифікацію та структуру державного боргу, порядок його обслуговування та погашення, управління боргом, фінансовий контроль та суб’єктів які його здійснюють, тощо. Ці положення становлять суть проблеми дисертаційного дослідження і формують його наукові завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планам, темами.

Дисертацію виконано в рамках загального плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Обраний напрям дослідження є складовою цільової комплексної програми „Конституційно-правові проблеми утвердження України як суверенної, демократичної, правової та соціальної держави” (номер державної реєстрації 0103U007636), яку розробляли на кафедрі в період з 01.01.2002 до 31.12.2004 року, та „Розвиток органів державної законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування в умовах становлення демократичної правової держави в Україні” (номер державної реєстрації 0105U007462), яку почали розробляти на кафедрі з 01.01.2005 року. Дисертаційне дослідження є відповідним внеском у розкриття напрямів загального дослідження, визначеного у цих програмах.

Тему дисертаційного дослідження затвердила Вчена Рада Львівського національного університету імені Івана Франка 28 квітня 2004 року (протокол №18/4).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб ґрунтуючись на наукових напрацюваннях в різних сферах суспільних та політичних наук та аналізуючи законодавство України та зарубіжних країн, визначити правову природу змісту державного боргу та механізм правового регулювання відносин у сфері формування, обслуговування, погашення державного боргу та управління ним. Також автор має на меті сформулювати науково обґрунтовані висновки та пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства.

Щоб досягнути цієї мети, потрібно вирішити такі завдання:

- визначити зміст категорії „державний борг” та вказати на її характерні ознаки; розмежувати поняття „державний борг” та „державний кредит” і довести недоцільність їх поєднання та підміни одне одним;

- визначити перелік відносин, що є змістом інституту державного боргу, та довести їх фінансово-правову природу і самостійність у системі фінансового права;

- сформулювати принципи правового регулювання державного боргу як головні засади його формування, обслуговування, погашення та управління ним;

- дослідити статус держави у відносинах у сфері державного боргу та розкрити особливості її статусу як позичальника, боржника та гаранта;

- проаналізувати і визначити механізм правового регулювання державного боргу через аналіз його окремих елементів: правової норми; правовідношення; підстав його виникнення, зміни і припинення; правозастосування у цій сфері;

- обґрунтувати запровадження категорії „публічний борг” і визначити критерії розмежування державного та муніципального боргу, а також інших боргових зобов’язань публічних органів влади;

- обґрунтувати цілісність системи інституційних та нормативно-правових зв’язків у реалізації відносин державного боргу;

- визначити перелік питань (проблем), що потребують виключно законодавчого регулювання, а також сформулювати відповідні положення для чинного законодавства;

- дослідити структуру державного боргу, вказати на її національну специфіку та визначити оптимальні й адекватні до сьогодення критерії класифікації державного боргу;

- дослідити зміст управління державним боргом, його методи та організаційно-функціональні аспекти;

- визначити методи та правові форми, за допомогою яких відбувається управління державним боргом;

- дослідити окремі аспекти фінансово-контрольної діяльності у сфері державного боргу;

- дослідити та вивчити національну практику та досвід зарубіжних країн щодо оформлення звітності з операцій щодо державного боргу, а також щодо інформації, яку має містити відповідний звіт;

- вивчити та узагальнити досвід зарубіжних країн у сфері реалізації відносин державного боргу;

- вивчити міжнародні стандарти, щодо державного боргу.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі формування (утворення) державного боргу, його обслуговування та погашення, управління державним боргом та фінансового контролю у цій сфері.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі формування (утворення) державного боргу, його обслуговування та погашення, управління державним боргом та фінансового контролю, а також теоретичні і методологічні проблеми правового регулювання державного боргу, напрями розвитку правової регламентації тощо.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено комплекс загальнонаукових та спеціальних методологічних принципів пізнання соціально-правових явищ. Ґрунтуючись на гносеологічному підході, автор спирався на український і зарубіжний теоретичний і практичний досвід правової та економічної наук, який викладено в науково-практичній літературі. Базовою методологічною основою проведення дисертаційного дослідження є діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв’язок та взаємозумовленість усіх соціальних процесів та суспільних явищ, зокрема тих, що виникають з приводу правового регулювання публічних фінансів.

Методологічними засадами дисертаційного дослідження стали також такі наукові методи як: спеціально-юридичний (формально-догматичний), логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, метод системно-структурного і структурно-функціонального аналізу, а також метод тлумачення.

За допомогою спеціально-юридичного методу було досліджено правову природу державного боргу, вивчено зміст та суть суспільних правовідносин у сфері формування (утворення), обслуговування, погашення та управління державного боргу, опрацьовано емпіричний економіко-правовий матеріал (підрозділи 1.1.1., 1.1.2., 2.1., 2.2., 2.3., 2.5.). Цей метод можна вважати принциповим при здійсненні аналізу окремих законодавчих положень і норм, що регулюють відносини у сфері державного боргу, а також при визначенні принципів та механізму правового регулювання державного боргу (підрозділи 1.3., 2.3., 2.4., 2.6., 3.2.2.)

Логічний метод дослідження зумовив послідовність висловлених суджень, понять і висновків. Його застосування дало змогу сформулювати такі базові поняття як „державний борг”, „муніципальний борг”, „управління державним боргом”, об’єкт та предмет відносин державного боргу та ін. Поєднуючи логічний та історико-правовий методи, ми змогли простежити історичні закономірності розвитку відносин державного боргу (бюджетних запозичень, управління боргом у різні періоди часу), а відтак проаналізувати розвиток правової та економічної думки щодо доцільності державного боргу, способів управління ним, співвідношення державного боргу з іншими фінансово-економічними показниками; виокремити проблеми, що існували в недалекому минулому і досі суттєво впливають на боргові відносини уряду України та зумовлюють відповідну політику та тенденції правового регулювання (підрозділи 1.1.2., 2.1., 2.3., 2.4., 3.2.1., 3.2.3.).

Використовуючи системно-структурний метод автор проаналізувала особливості правовідносин у сфері державного боргу, визначила особливості правового статусу відповідних суб’єктів, виокремила об’єкт та предмет правовідносин; сформувала систему принципів правового регулювання державного боргу на рівні конституційних, галузевих (фінансово-правових) та інституційних принципів державного боргу; обґрунтувала самостійність інституту державного боргу в системі фінансового права. Також, виокремлюючи із системи публічних фінансів державні та місцеві фінанси, автор розмежувала державний та муніципальний борг в Україні, та відобразила відповідну систему зв’язків між ними. З допомогою системно-структурного методу вдалося проаналізувати та зробити висновки щодо класифікації державного боргу та його структури, дослідити організаційно-функціональні аспекти управління державним боргом (підрозділи 1.2, 2.1., 2.2, 2.2.1, 2.3, 2.5, 2.6, 3.1., 3.2.2.).

Методом тлумачення автор з’ясувала зміст норм Конституції України і законів, що регулюють відносини, які виникають при розподілі, перерозподілі та використанні публічних фондів грошових коштів, зокрема залучених на кредитних засадах, а також коштів, що відповідно до законодавства вважаються борговими зобов’язаннями Уряду (підрозділи 1.3., 3.2.1., 3.2.3., 3.3.).

Порівняльно-правовий метод було застосовано при аналізі законодавства зарубіжних країн, міжнародних норм та стандартів у сфері публічного боргу, при їх порівнянні з принципами й стандартами, закріпленими в українському законодавстві та з реаліями практики (підрозділи 1.1.3., 2.6., 3.1., 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.3.).

Теоретичні висновки дисертації ґрунтуються на наукових напрацюваннях теорії та історії держави і права, фінансового, конституційного, адміністративного, цивільного права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація стала першим в українській правовій науці комплексним, узагальненим монографічним дослідженням теоретичних та практичних проблем правового регулювання державного боргу. У дисертації обґрунтовано низку нових з погляду теорії та важливих для практики понять і положень, які винесено на захист:

1. Уперше чітко розмежовано категорії „державний борг” та „державний кредит” з огляду на правову природу цих понять, їх правові наслідки та правову регламентацію.

2. Уперше сформульовано загально-теоретичне правове визначення категорії „державний борг” як системи фінансових зобов’язань держави, що виникають у процесі: 1) здійснення запозичень державою; 2) надання державою гарантій щодо зобов’язань третіх осіб – суб’єктів господарської діяльності; 3) виникнення боргових зобов’язань, прийнятих на себе державою відповідно до чинного законодавства; 4) формування сум бюджетних асигнувань, перерахованих із порушенням строків чи у неповному обсязі, сум компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату суми платежу/ів юридичним та фізичним особам, що оформлено у відповідному нормативно-правовому акті як боргове зобов’язання Уряду.

3. Уперше доведено, що відносини державного боргу є публічними, оскільки належать до царини доходів і видатків бюджету (публічного фонду грошових коштів); мають специфічний механізм гарантування, що походить від державного суверенітету; а напрями використання позичених державою коштів мають суспільний або державний характер і задовольняють публічний інтерес. Обґрунтовано, що відносини державного боргу особливим способом (методом) реалізуються у фінансовій діяльності держави – у всіх складових її змісту: мобілізації, розподілі та використанні фондів грошових коштів.

4. Уперше сформовано систему принципів правового регулювання державного боргу, що складається з трьох взаємозумовлених блоків: конституційні принципи регулювання відносин державного боргу; фінансово-правові принципи регулювання державного боргу; інституційні принципи регулювання державного боргу.

5. Уперше розмежовано приватне і публічне у відносинах державного боргу з огляду на статус держави як публічного носія влади і, водночас як юридичної особи. Доведено, що не може бути критерієм розмежування підстава виникнення правовідносин у сфері державного боргу, а саме здійснення запозичення, що характеризується добровільністю і своєрідною договірністю. Адже державний борг чинить прямий і безпосередній вплив на стабільність національної грошової одиниці, на вартість державних цінних паперів та фондовий ринок загалом, на обсяги бюджетного дефіциту, податковий тиск, інвестиційний клімат тощо.

6. Уперше розмежовано вплив цивільно-правового та фінансово-правового регулювання відносин державного боргу, шляхом розмежування предмета та об’єкта відносин державного боргу. Доведено, що зміст державного боргу поглинає бюджетні запозичення. Отже, бюджетні запозичення (сума позичкових коштів) є об’єктом відносин державного боргу. Так само об’єктом фінансово-правових відносин у сфері державного боргу є боргові зобов’язання, що виникли не на кредитних засадах. Тоді як предметом є державний цінний папір, банківський рахунок, боргова угода.

7. Уперше доведено, що договірний елемент правового впливу у відносинах державного боргу існує лише в процесі реалізації механізму окремих правовідносин (бюджетне запозичення, гарантії тощо). Це забезпечує ринковість державного боргу, його ліквідність, що досягається завдяки властивостям інструментів цивільного обороту.

8. Через призму категорій „фінансова діяльність держави” та „публічні фінанси” вперше доведено, що інститут державного боргу належить до системи фінансового права, та обґрунтовано його самостійність. Потреба здійснювати розрахунок за юридично визнаними та належно оформленими борговими зобов’язаннями, незалежно від походження, є визначальним критерієм, що забезпечує однорідність цих відносин, а відтак виокремлює їх у самостійний інститут.

9. Уперше запропоновано авторське визначення правової норми, що регулює відносини у сфері публічного боргу.

10. Уперше в українську юридичну літературу запроваджено поняття „публічний борг” та обґрунтовано доцільність його запровадження у фінансово-правовий понятійний апарат.

11. Уперше в юридичній науці автор досліджує структуру та класифікацію державного боргу та пропонує нові підходи і критерії класифікації державних боргових зобов’язань. Доведено, що варто запровадити розширену класифікацію державного боргу, яка б більш системно відображала боргове становище держави, допомагала чітко визначати структуру державного боргу та його обсяги; відображала специфіку різних видів боргових зобов’язань та їх співвідношення у загальній структурі боргу; допомагала у формуванні боргової стратегії держави тощо.

12. Доведено потребу дотримуватись чітких критеріїв щодо зарахування боргових зобов’язань держави до державного боргу з огляду на суб’єктний склад відповідного правовідношення та правову форму зобов’язання.

13. По-новому викладено зміст управління державним боргом в широкому та вузькому розуміннях.

14. Продовжено дослідження системи зовнішнього фінансового контролю державного боргу з боку Рахункової палати.

15. Уперше в українській правничій літературі, на підставі міжнародних стандартів аудиту публічного боргу, проаналізовано елементи внутрішнього фінансового контролю: середовище контролю, оцінку ризиків, інформацію та зв’язок, моніторинг.

16. Запропоновано запровадити в чинне законодавство низку понять, що визначають відповідні розрахунки, які на практиці мають бути своєрідними індикаторами рівня державного боргу, а саме: забезпечення державного боргу, бюджетної гнучкості та уразливості до боргового невиконання.

17. Обґрунтовано, що важливим елементом регулювання державного боргу є визначення його меж і обсягів. Йдеться про певні інституційні межі, до яких належать: конституційне та законодавче закріплення цілей управління державним боргом, контроль тощо; бюджетні обмеження (рівень податкової квоти, необхідної для обслуговування процентних платежів); обмеження для державних запозичень на ринку капіталу; політико-психологічні межі (взаємозв’язок величини державного боргу з формою державного правління та частотою зміни уряду в державі). Тобто ефективність боргового фінансування економіки зумовлена обсягом боргу, що сформувався за попередні періоди, поточним станом економіки, компетентністю службовців тих органів, що відповідають за бюджетну, податкову (фіскальну) політику держави.

Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що їх може бути використано:

– для подальшої розробки наукових досліджень у сфері публічних фінансів і публічного боргу (державного та муніципального); для наукового аналізу окремих видів боргових зобов’язань публічних органів влади; для подальшого здійснення аналізу теоретичних проблем правового статусу суб’єктів – учасників правовідносин у сфері державного боргу; для розробки теоретико-методологічних та практичних проблем правового регулювання формування (утворення), обслуговування, погашення, управління державним боргом та фінансового контролю у цій сфері;

– для вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання державного боргу: внутрішнього та зовнішнього; при приведенні у відповідність до міжнародних стандартів класифікації державних боргових зобов’язань, управління державним боргом та фінансового контролю;

– для вдосконалення нормотворчої роботи Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та інших міністерств і відомств, які беруть участь у державному регулюванні публічних фінансів та боргових зобов’язань суб’єктів – носіїв публічної влади;

– у навчальному процесі при підготовці та викладанні навчальних дисциплін “Фінансове право”, “Правове регулювання державних цінних паперів в Україні”, а також при написанні відповідних розділів підручників і навчальних посібників із вказаних курсів.

Положення дисертації можна використовувати для подальшого наукового дослідження фінансових, адміністративних, конституційних, господарських правовідносин, правового статусу учасників фінансових правовідносин.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає також у тому, що теоретичні положення та висновки, які становлять наукову новизну роботи, представлені автором у конкретних рекомендаціях і пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства; здійснення попередніх експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. Чимало висновків та узагальнень дисертант реалізовувала під час роботи у Центрі політико-правових реформ; виконуючи функції експерта Проекту “Аудит державних фінансів”; інституційного експерта Світового банку щодо підготовки та реалізації проекту підтримки судової реформи в Україні. Низку пропозицій дисертанта реалізовано у проектах законів України “Про фінансовий контроль в Україні”, “Про Рахункову палату України”, “Про комунальну власність” та ін.

Результати дисертаційного дослідження було використано під час викладання лекційних курсів “Фінансове право” та “Банківське право” на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка та Львівському банківському інституті, а також при підготовці навчально-методичного забезпечення відповідних курсів.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження обговорювали на засіданнях та методичних семінарах кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення автор доповідала на науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, а саме на: міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми правового регулювання державних доходів і видатків в Україні” (жовтень 1999 р., Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків); „ABA Section of Business Law’s Spring Meeting. Banking Law Comeete” (березень 2000 р. США, Коламбус); Другій національній науково-теоретичній конференції “Адміністративне право - актуальні проблеми реформування” (травень 2000 року, Банківська академія Національного банку України, м. Суми); міжнародній науковій конференції “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (листопад 2000 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); VII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2001 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); науково-практичній конференції „Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення” (грудень 2000 р. ДПА України, Академія Державної податкової служби, м. Ірпінь); науково-практичній конференції „Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (грудень 2001 р., ДПА України, Академія Державної податкової служби, Міністерство фінансів України, м. Ірпінь); міжнародній науково-практичній конференції “Місцеве самоврядування в Україні та Польщі” (квітень 2001 р., Вища школа адміністрації і управління в Перемишлі, м. Жешув, РП); Міжнародній науковій конференції „Конституція України – основа стабільності конституційного ладу та реформування суспільства (до п’ятої річниці Конституції України)” (червень 2001 р., м. Львів); міжнародному семінарі “Проблеми нормативно-правового забезпечення бюджетно-податкової політики держави” (листопад 2002 р., ДПА України, Академія Державної податкової служби, м. Ірпінь); VIIІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2002 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); міжнародній науковій конференції “Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” (вересень 2003 року, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці); щорічній Всеросійській науково-практичній конференції „Правові проблеми економічної, адміністративної та судової реформи в Росії” (грудень 2003 р., МДУ ім. М. Ломоносова, Москва, РФ); ІХ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2003 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансове право в умовах ринку в ХХІ сторіччі” (вересень 2004 р., Московська державна юридична академія, м. Москва, РФ); Круглому столі у Верховній Раді України “Інституційний розвиток Рахункової палати в системі вимог міжнародних та європейських стандартів” (червень 2003 р., м. Київ); Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2004 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); XІ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2005 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); Круглому столі „Проблеми та механізми фінансово-кредитного забезпечення інноваційно-екологічних проектів” (лютий 2005 р., Львівський банківський інститут Національного банку України, м. Львів); міжнародній конференції „Адміністративна реформа в Україні: необхідність та перспективи проведення” (грудень 2005 р., Центр політико-правових реформ, м. Київ); ХІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (лютий 2006 р., ЛНУ імені Івана Франка, м. Львів); міжнародному круглому столі “Законодавчі дефініції в праві: логіко-гносеологічні, політико-юридичні, морально-психологічні і практичні проблеми” (вересень 2006 р., Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці).

Публікації. Основні положення дисертації автор виклала у 35 публікаціях, серед яких одна одноосібна монографія (загальним обсягом 18,8 д. а.), 23 статті в наукових фахових виданнях (загальним обсягом 13 д. а.), одноосібний авторський навчальний посібник „Банківське право” (2002 р. обсягом 14 д. а.); навчальний посібник „Фінансове право” (у співавторстві, одноособово дисертант написала главу 8 розділ IІІ), науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України (у співавторстві, одноособово дисертант написала коментар до статей 34, 35, 36 Бюджетного кодексу України ), а також статті, надруковані у наукових журналах, матеріалах і тезах науково-практичних конференцій, семінарів та засідань тематичних “круглих столів”.

Структура дисертації зумовлена логікою, метою і предметом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділено на 12 підрозділів (окремі з них складаються із пунктів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 441 сторінку, основний текст – 360 сторінок, список використаних джерел – 703 найменування.