ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Система пенсійного страхування є важливим чинником соціально-економічного розвитку держави. Еволюція пенсійного та соціального забезпечення являється чітким віддзеркаленням розвитку держави як цілісного суспільного утворення, вона відображає генезис економічних і фінансових відносин у країні.

Україна, як і більшість держав постсоціалістичного простору, на початку ХХІ ст. розпочала реформу державної пенсійної системи, яка потребувала поступового переходу від розподільчих до накопичувальних пенсійних програм та методів пенсійного страхування. Такий перехід мав ґрунтуватися на індивідуалізації страхових пенсійних внесків, створенні умов для успішного інвестування пенсійних активів громадян, відносинах довіри та взаємодопомоги між різними поколіннями суспільства. Для реалізації поставлених завдань було прийнято спеціальні закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що поклали початок формуванню нової системи пенсійного страхування та регламентували діяльність трьох рівнів пенсійної системи. Перший рівень представлений солідарною системою пенсійного забезпечення з високим рівнем державного перерозподілу, другий і третій – накопичувальний. Водночас було забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку та запроваджено розмежування джерел фінансування пенсійних виплат за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом України.

Натомість існуюча нормативно-правова база, якою врегульовувалася державна система пенсійного забезпечення до прийняття зазначених законів, не приведена у відповідність із сучасним законодавством, що спричинило перевантаження правової системи, дублювання диспозицій, суперечності між діючими правовими нормами в цій сфері. Система публічних органів управління, до компетенції яких віднесено адміністрування пенсійним страхуванням, також потребує сучасної модернізації. У цьому контексті зауважимо, що у 2009 р. співвідношенням між витратами на пенсійне забезпечення і ВВП сягнуло 17 %. Такого навантаження не витримає жодна економіка, адже цей фінансовий тягар лягає на всю фінансову систему країни, фактично знищуючи внутрішній інвестиційний ресурс. Економічно розвинені країни Європейського Союзу в середньому витрачають до 10 % ВВП на пенсійне забезпечення громадян, зазначаючи, що цей показник є надвеликим та потребує суттєвого зменшення. Саме тому дослідження правового регулювання та організації пенсійного страхування в Україні є нагальним і необхідним напрямом наукового пошуку, при розробленні якого слід використовувати досвід європейських країн.

Проблеми пенсійного страхування мають багатоаспектний характер, а тому приваблюють дослідників різних галузей знань: економістів, соціологів, філософів, політологів та демографів. Деякі питання удосконалення організаційних та правових засад пенсійного страхування розглянуто в наукових працях західних дослідників: П. Годме, М. Віннера, Р. Вона, Г. Мак Тагарта; російських учених: К.С. Батигіна, К.С. Бельского, О.Ю. Грачової, М.В. Карасьової, Н.Ф. Самсонова, Н.І. Хімічевої, В.М. Шумілова; а також вітчизняних авторів: В.І. Андрейцева, М.Д. Бойка, В.М. Бутузова, В.В. Воблого, Л.К. Воронової, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, О.Є. Користіна, О.А. Кузьменко, О.В. Кузьменко, М.П. Кучерявенка, В.О. Надточія, А.А. Нечай, В.І. Олефіра, П.С. Пацурківського, Н.Ю. Пришви, Ю.О. Ровинського, Н.О. Саніахметової, А.І. Сироти, І.М. Сироти, а також праці інших вчених.

Комплексне наукове дослідження особливостей організаційно-правового регулювання пенсійного страхування позитивно вплине на досліджувану сферу, сприятиме розвитку пенсійно-страхового законодавства та зростанню добробуту громадян, економічному розвитку держави.

Вищенаведене свідчить про актуальність і необхідність узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, та обґрунтування на цій підставі способів вирішення зазначених питань.