ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНОГО ОРГАНУ З ПИТАНЬ БАНКРУТСТВА Автореферат

Актуальність теми. В умовах довготривалої світової фінансової кризи, особливістю якої є те, що вона має не циклічний характер, та, на відміну від попередніх криз, має глобальний, а не місцевий характер, сподіватися на відносно швидке подолання її наслідків немає підстав. Крім того, ускладнює ситуацію ще й відсутність наукових методів та шляхів прогнозування подальшого розвитку кризи, що створює додаткові проблеми в економічній та фінансовій сферах і суттєво підвищує вірогідність банкрутства підприємств. У таких умовах сучасна політика нашої країни має бути спрямована на вдосконалення системи управління державним майном з метою ефективного протистояння негативним тенденціям в економіці та подолання наслідків кризи. Особливого значення в цих умовах набуває потреба у збереженні існуючих підприємств, і насамперед тих, що мають стратегічне значення, оскільки фінансовий стан нашої країни не дає можливості сподіватися на зведення найближчим часом нових підприємств у будь-яких галузях, а отже, і виникає потреба зберегти існуючі потужності. Cтаном на 1 березня 2010 року з 449 державних підприємств, що перебувають у процедурах банкрутства, на стадії ліквідації перебуває 175 зі 154 підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, на стадії ліквідації перебуває 55. Сучасні тенденції управління економічними справами не дають змоги сподіватися на задовільні наслідки фінансової кризи для нашої країни. Крім того, є підстави констатувати про низку можливих банкрутств та реструктуризацію підприємств. Оскільки після закінчення кризи потреба у відновленні економіки буде нагальною, відтак, єдиним інструментом, на ефективність якого можна сподіватись, будуть збережені та реструктуризовані підприємства.

Прагнення держави створити спеціальний орган з питань банкрутства з наданням йому відповідних контрольних повноважень зумовлюється необхідністю вирішення вищезазначених проблемних питань.

Сьогодні в Україні існує окрема установа, що відповідає за банкрутство підприємств, а саме Державний департамент з питань банкрутства. Крім того, існують органи публічного управління, що взаємодіють зі спеціальним органом з питань банкрутства. Однак у правовому регулюванні цих органів існує значна кількість проблем, що суттєво впливають на стабільність ситуації в галузі банкрутства та потребують вирішення.

Необхідність вирішення зазначених проблем, що виникають у галузі банкрутства, мотивується недостатньою ефективністю державного впливу на ці процеси. Йдеться, зокрема, про відсутність дієвого контролю за діяльністю арбітражних керуючих, що є одним з першочергових питань, які потребують вирішення, а також про поширення схем неконкурентного відчуження державного майна через застосування процедур санації, з подальшим продажем цього майна способами, встановленими комітетом кредиторів. Побудова ефективної системи державного регулювання галузі банкрутства потребує чіткої організації виконавчої діяльності, оперативності та повноти реалізації функцій, покладених на органи публічного управління в цій галузі.

Низька ефективність діяльності органів публічного управління в галузі банкрутства обумовлена, зокрема, помилками та недоліками в нормативно-правовому регулюванні процесів, що відбуваються в цій галузі.

Потреба вдосконалення діяльності органів публічного управління в галузі банкрутства загалом та спеціального органу з питань банкрутства зокрема зумовлює актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов’язаних із правовим регулюванням функцій і повноважень, форм і методів діяльності цих органів, а також їх розвитком й удосконаленням.

При підготовці дисертаційного дослідження було використано праці видатних учених України та Російської Федерації в галузі банкрутства, зокрема: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Е.А. Васильєва, В.В. Джунь, Р.А. Калюжного, Г.Г. Кірейцева, А.Ф. Клейнмана, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Л.В. Курилової–Річ, В.А. Малиги, В.К. Мамутова, Т.О. Мацелик, Б.Н. Полякова, С.В. Сидорука, А.О. Селіванова, О.О. Слюсаренко, В.В. Степанова, М.І. Терещенко, О.О. Тітова, А.Ф. Трайніна, П.П. Цитовича, Г.Ф. Шершеневича та ін.

Водночас сьогодні питанню діяльності органів публічного управління в галузі банкрутства присвячено недостатньо уваги в монографічних дослідженнях, в існуючих наукових працях ці питання досліджувались лише фрагментарно або в рамках ширшої правової проблематики без комплексного підходу і, як правило, представниками науки фінансового права. У науці адміністративного права комплексний аналіз проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності публічних органів з питань банкрутства залишився поза увагою.

Таким чином, недостатня розробленість на теоретичному рівні цієї проблеми, наявність правових прогалин, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження проблеми адміністративно-правового регулювання інституту банкрутства обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.