МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЕКСТРАДИЦІЇ

summary

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Злочинність є однією з основних загроз XXІ століття. Реакція на цю загрозу повинна бути адекватною та збалансованою. Перед світовим співтовариством стоїть завдання створення ефективного міжнародно-правового режиму протидії злочинності, що повинен включати в себе загальне і неухильне дотримання прав людини. Захист прав людини і утвердження принципу верховенства права в контексті боротьби зі злочинністю стає одним із пріоритетних напрямків розвитку теорії і практики міжнародного права.

Сформований протягом століть інститут екстрадиції виступає важливою формою надання взаємної допомоги держав у боротьбі зі злочинністю, забезпечуючи невідворотність покарання осіб, які переховуються від правосуддя. З активізацією процесу інтернаціоналізації злочинності видача гаданих правопорушників і засуджених осіб стає усе більш значимою ланкою в системі функціонування кримінальної юстиції. При здійсненні процедури екстрадиції застосовуються примусові заходи, відбувається суттєве втручання у сферу прав і свобод людини, у зв’язку з чим питання захисту прав осіб, які підлягають видачі, набувають особливого значення.

Багато аспектів прав видаваних осіб не отримали остаточного вирішення в міжнародному праві і сучасній практиці держав та знаходяться у повній залежності від застосування власних правових підходів та політичних інтересів держав у конкретному випадку, що посилює гостроту питання забезпечення прав та свобод осіб при здійсненні екстрадиції.

Метою видачі має бути відправлення правосуддя над людиною без порушень її прав. Становлення в міжнародному праві гарантій захисту прав і свобод особи, залученої до екстрадиційної процедури, стало результатом прогресивного розвитку позитивного відношення до гуманістичної функції екстрадиції. Проблеми видачі активно обговорювалися в ХІХ ст., в тому числі у контексті захисту прав видаваних осіб від політичних переслідувань. Вагомий внесок у дослідження інституту видачі був зроблений працями М. С. Таганцева, В. П. Даневського, Ф. Ф. Мартенса, Д. П. Нікольського, Е. К. Сімсона, О. В. Степанова, А. М. Штігліца та ін.

Серед наукових джерел, які стали важливим підґрунтям представленого дослідження, є, передусім, праці відомих вітчизняних учених-правників, в яких розглядалися питання екстрадиції, зокрема, Ю. П. Аленіна, О. П. Бичківського, Н. О. Бондаренко, М. В. Буроменського, В. Г. Буткевича, О. І. Виноградової, С. М. Вихриста, В. Г. Гребенюка, Т. В. Затилкіної (Лукашкіної), Н. А. Зелінської, В. О. Іващенко, С. Ф. Кравчука, І. І. Лукашука, А. С. Мацка, М. І. Пашковського, М. П. Свистуленко, М. І. Смирнова, Л. Д. Тимченка, М. І. Хавронюка та ін.

Для розуміння прав і свобод людини та їх гарантій важливими стали наукові надбання багатьох українських учених, серед яких можна назвати М. М. Антонович, В. Н. Денисова, В. І. Євінтова, Л. Г. Заблоцьку, О. В. Задорожнього, Н. І. Карпачову, В. В. Кравченка, М. І. Малишка, О. О. Мережка, В. В. Мицика, Ю. М. Оборотова, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, Ю. І. Римаренка, О. Ф. Скакун, О. В. Сурілова, С. В. Шевчука, Ю. С. Шемшученка та ін.

Значний внесок у розроблення концептуальних засад інституту видачі внесли відомі зарубіжні дослідники, зокрема, А. Х. Абашидзе, М. Ш. Бассіуні, С. Беді, С. С. Беляєв, К. Л. Блейкеслі, О. І. Бойцов, Р. М. Валеєв, Ю. Г. Васильєв, К. Вінджерт, В. М. Волженкіна, Л. М. Галенська, Г. Джилберт, Дж. Дугард, В. К. Звирбуль, І. І. Карпець, А. Кассезе, М. І. Костенко, В. М. Кудрявцев, О. Лагодні, Є. Г. Ляхов, Ю. В. Мінкова, А. В. Наумов, Л. Ф. Оппенгейм, В. П. Панов, М. Плачта Н. А. Сафаров, К. Станбрук, А. Станбрук, М. Д. Шаргородський, А. Ширер, Е. Шортс, В. П. Шупілов та ін.

В Україні питанням екстрадиції присвячені кандидатські дисертації С. М. Вихриста «Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права» (2002 р.) та М. П. Свистуленко «Екстрадиція в правовій системі України: основні кримінально-правові аспекти» (2005 р.), проте у цих роботах не приділено окремої уваги захисту прав людини при здійсненні екстрадиції. У вітчизняній правовій науці немає монографічних праць, присвячених проблемі забезпечення прав людини в процесі екстрадиції, що зумовлює актуальність дослідження як для науки, так і пракики.