| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрито сутність і стан дослідження наукової проблеми, обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, його мету і завдання, розкрито практичне й теоретичне значення результатів дослідження, наведено дані щодо їх апробації та впровадження.
- У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні” – систематизовано законодавче забезпечення державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні.
Визначено, що до принципів державного контролю належать, зокрема, такі: гласності та відкритості; плановості й системності; дотримання умов законодавства та міжнародних угод України.
Обґрунтовано визначення поняття “державний контроль за діяльністю ІВФ в Україні” як регламентованої рамками законодавства діяльності органів державної влади України з метою запобігання порушенням вимог законодавства військовими підрозділами та суб’єктами господарювання ІВФ, виявлення й припинення таких порушень, захисту інтересів суспільства, зокрема забезпечення допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища в процесі діяльності ІВФ в Україні.
Доведено, що відповідно до законів України “Про міжнародні договори України” і “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України” міжнародні угоди, які окреслюють порядок перебування ІВФ в Україні та використання ними існуючих в Україні військових баз, повинні передбачати тимчасовість, тобто чітку визначеність у часі такого перебування; установлювати терміни виведення ІВФ за межі України; мати статус міждержавних угод; бути ратифікованими ВРУ; регламентувати умови й порядок дострокового виведення ІВФ; містити порядок здійснення контролю за діяльністю ІВФ. До законодавчих підстав для денонсації міжнародних угод у цій сфері віднесено недотримання нормативно-правових актів України; втручання або загрозу втручання ІВФ у внутрішні справи України; використання або загрозу використання ІВФ проти третіх держав тощо.
Визначено, що підставами для державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні було ухвалення Україною законів, згідно з якими майно установ та об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, стало її державною власністю, а також підписання 15 січня 1993 р. з Російською Федерацією (РФ) угоди “Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності”, за якою, зокрема, РФ визнала власністю України все майно колишнього СРСР, розташоване на території України.
З’ясовано, що передумови для повернення в правове поле ІВФ, які були розташовані в Україні всупереч деяким рішенням органів державної влади України, створено підписанням у 1997 р. та ратифікацією у 1999 р. угод між Україною і РФ “Про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” (угода про статус ЧФ РФ), “Про параметри поділу Чорноморського флоту” (угода про поділ ЧФ), і угоди між урядами України та РФ “Про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та тимчасовим перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” (угода про розрахунки). У додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ містяться назви ОДМ, які ІВФ можуть орендувати у м. Севастополі (додаток 2) та поза м. Севастополем (додаток 3).
Методом SWOT-аналізу опрацьовано норми Конституції України, законів України та міжнародних угод, які становлять комплекс законодавчого забезпечення державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні.
До сильних сторін цього забезпечення віднесено норми ратифікованих міжнародних угод, за якими використання ОДМ України, її акваторій і земельних ділянок з боку ІВФ, а також господарська діяльність ІВФ мають здійснюватися відповідно до українського законодавства. Використання державного майна України з боку ІВФ можливо лише на умовах оренди, яка згідно зі ст. 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” починається з моменту підписання тексту договору оренди із зазначенням істотних умов (вартість майна, розмір орендної плати, термін оренди, умови повернення орендованого майна, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об’єкта оренди). ІВФ заборонено проводити геологічне вивчення й розроблення надр України, орендувати НГО, системи водопостачання.
Серед слабких сторін законодавчого забезпечення контролю за діяльністю ІВФ в Україні виділено те, що більшість міжнародних угод у цій сфері не відповідають вимогам Конституції України та законів України “Про міжнародні договори України”, “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”, оскільки є не міждержавними, а міжурядовими чи міжвідомчими, не мають обмеженості в часі, визначених термінів виведення ІВФ, застосовуються без ратифікації ВРУ.
Законодавство передбачає і низку можливостей для підвищення ефективності контролю за діяльністю ІВФ, які, зокрема, ґрунтуються на нормах угоди країн Співдружності Незалежних Держав “Про вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності” (згідно з якими рішення господарських судів однієї країни є обов’язковими для виконання іншою).
У міжнародних угодах відносно діяльності ІВФ в Україні знайдено низку недоліків, які загрожують результативності державного контролю: нечіткість багатьох формулювань; невідповідність площ та інших характеристик ОДМ, згаданих в додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ, їх фактичним параметрам; відсутність відповідних географічних координат, які би давали підстави для використання ІВФ акваторій і внутрішніх територіальних вод в Україні.
Аналіз угоди про розрахунки дав змогу обґрунтувати висновок, що величина 97,75 млн дол. США (згадана в угоді як розмір щорічного погашення боргу України перед РФ у рахунок орендної плати та компенсацій за використання ІВФ радіочастотного ресурсу, відшкодування завданої ними екологічної шкоди) не була економічно обумовлена й навіть не є результатом ділення наявної в 1997 р. суми боргу України перед РФ, що підлягав погашенню, на 20 років очікуваного базування ІВФ. З’ясовано, що в разі щорічного списання лише 97,75 млн дол. США виплата зазначеного боргу завершиться не у 2017 р., а у 2020 р. В угоді не прописано, але й не заборонено можливість дострокового погашення цього боргу, зате допускається (після його погашення) здійснення орендної плати прямими платежами.
Встановлено, що в окремих угодах, які досі не підписані, мали бути відображені порядок розрахунків та плата за використання ІВФ в Україні низки ОДМ і ресурсів, що не компенсуються списанням боргу за угодою про розрахунки. Ідеться про плату за користування ІВФ об’єктами, що спільно використовуються, аеронавігаційним обслуговуванням, засобами навігаційно-гідрографічного та гідрометеорологічного забезпечення мореплавства.
У другому розділі – “Реалізація державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні” – систематизовано результати та розкрито особливості державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні.
Серед видів державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні виділено: попередній, поточний, заключний; міжвідомчий, надвідомчий, внутрішньовідомчий контроль, серед його форм: екологічні інспекції, податкові перевірки. Проаналізовано результати контрольних заходів в окремих галузях.
Застосовуючи метод аналізу документів, опрацьовано кілька сотень листів органів державної влади, надісланих протягом 1998-2009 рр. у відповідь на звернення народних депутатів України (Г.Гармаш, О.Донія, Г.Задирка, Ю.Кармазіна, В.Коваля, Л.Лук’яненка, В.Мойсика, Т.Чорновола, В.Стретовича, В.Швеця, А.Шевченка, В.Яворівського та ін.) щодо результатів державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні. Таким чином у сфері майнових відносин з’ясовано, що не підписано договори оренди стосовно жодного з ОДМ, земельних ділянок чи акваторій, якими користуються ІВФ в Україні. Це дало можливість визначити вісім окремих видів порушень законодавства у сфері майнових відносин. До таких порушень віднесено: експлуатацію з боку ІВФ без договорів оренди ОДМ України, які згідно з додатками 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ можуть використовуватися на умовах оренди; односторонню експлуатацію підрозділами ІВФ об’єктів, що повинні використовуватися спільно; експлуатацію ІВФ об’єктів, які не ввійшли до згаданих додатків 2 і 3, зокрема ОДМ, оренду яких заборонено законом (маяки, гідротехнічні споруди, системи водопостачання); передачу ОДМ, що перебувають під контролем ІВФ, у суборенду комерційним структурам та громадсько-політичним організаціям, що пов’язані з ІВФ, причетні до видачі паспортів РФ громадянам України, підозрювалися Службою безпеки України (СБУ) у здійсненні сепаратистської та іншої протиправної діяльності; побудова, зокрема, на земельних ділянках, оренда яких не передбачена у додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ, нових споруд, їх оформлення у власність іноземних юридичних осіб; пошкодження й демонтаж ОДМ України, які контролюються ІВФ; продаж представниками ІВФ таких об’єктів комерційним структурам.
У результаті проведення заходів міжвідомчого контролю встановлено, що ІВФ використовують у м. Севастополі без договорів оренди 127 причалів, загальна погонна довжина яких становить 10,4 тис. м і які наведені в додатку 2 до угоди про поділ ЧФ, а також 42 причальні й берегоукріплювальні споруди, загальна погонна довжина яких, за інформацією СБУ, складає 6,2 тис. м і які не згадані у зазначеному додатку. З’ясовано, що командування ІВФ, заволодівши не включеними до відповідного додатку трьома секціями плавучих причалів, які єдині є придатними для міських катерних ліній “Арт-бухта–Радіогірка” та “Місто–Інкерман” (збитковий маршрут), погрожувало демонтувати згадані гідротехнічні споруди і погоджувалося повернути їх в оренду ДП СМТП лише за умови виплати ним певної орендної плати і безкоштовного щоденного перевезення військовослужбовців і автомобілів ІВФ. Правоохоронні органи України протягом суперечки ІВФ та ДП СМТП щодо зазначених секцій причалів, яка відбувалася у 2004–2006 рр., не підтримали право останнього розпоряджатися згаданими ОДМ, тому ІВФ здали їх в суборенду комерційній структурі, відтак один з них було затоплено і демонтовано.
Встановлено, що протягом останнього десятиліття частка податкових нарахувань від установ ІВФ у м. Севастополі скоротилася удвічі – з близько 15% до близько 8%. Питома вага платежів від суто промислових об’єктів ІВФ у загальному обсязі коштів, що надійшли до державного бюджету України з
м. Севастополя зросла з 2,6% у 2006 р. до 3,7 у 2008 р. Виявлено, що темпи зростання зарплати у працівників установ ІВФ менші, ніж загалом по
м. Севастополю, а чисельність таких працівників скорочується (з близько 18 тис. у 2007 р. до близько 16 тис. у 2008 р.), майже половина з них – пенсіонери.
У результаті здійснення надвідомчого контролю Мінекономіки України з’ясовано, що по м. Севастополю працівники підприємств та установ ІВФ складали 71,7% з тих працівників, яких у січні–вересні 2009 р. планувалося звільнити, та 26,2% – від тих працівників, яких фактично звільнено станом на 1 жовтня 2009 р. Органами державної податкової служби зафіксовано ухилення ІВФ від сплати податків, порушено низку кримінальних справ. За наслідками податкових перевірок ІВФ у м. Севастополі, проведених у 2002 р. – першому півріччі 2009 р., до Державного бюджету України донараховано 13 951 тис. грн., знижено суму задекларованих збитків на 1 905 тис. грн.
У 2007 р. Пенсійним фондом України (ПФУ) нараховано пенсії військовослужбовцям ІВФ на суму 12 261 тис. грн. За період із січня 2007 по лютий 2009 р. 36 % призначених ПФУ по м. Севастополю пенсій виплачувалося військовослужбовцям, звільненим з ІВФ. Водночас, за інформацією СБУ, на кінець липня 2009 р. борг перед ПФУ одного з найбільших підприємств ІВФ – Будівельного управління Чорноморського флоту (БУ ЧФ) – становив 60 % від загального боргу по м. Севастополю. БУ ЧФ, яке тривалий час ухилялося від сплати податків при будівництві об’єктів, які оформлялись у власність РФ, реконструкції приміщень для місцевих філій російських університетів, у 2009 р. не виконало, за твердженням СБУ, свої зобов’язання перед інвесторами – мешканцями м. Севастополя – щодо будівництва чотирьох житлових будинків. Відтак було звільнено без виплати боргів із заробітної плати більшість працівників БУ ЧФ, яке розпочало процедуру банкрутства.
Згідно з підсумками надвідомчого контролю за виконанням угоди “Про участь Російської Федерації в розвитку соціально-економічної сфери
м. Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” виявлено, що така участь значною мірою зводиться до фінансування ремонтних або будівельних робіт на об’єктах, у яких безпосередньо зацікавлені ІВФ.
Обґрунтовано, що однією з особливостей державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні є вплив зовнішньополітичного середовища на реалізацію такого контролю, що проявляється передусім на рівні місцевих органів державної влади. Визначено, що одним з наслідків впливу зарубіжного суб’єкта політики на місцевих посадових осіб є сприйняття ними міжнародних угод від 28 травня 1997 р. як договорів оренди, що не потребують узгодження з нормами законодавства України, тобто підписання текстів договорів оренди із зазначенням терміну оренди, розміру орендної плати та інших істотних умов.
З’ясовано, що деякі посадові особи місцевих органів державної влади України відмовляються фіксувати відсутність передбачених Конституцією України відносин оренди (договорів оренди). Зокрема, керівники прокуратури АР Крим протягом 2007–2009 рр., відповідаючи на депутатські звернення стосовно порушення умови оренди під час базування ІВФ в Україні неодноразово повторювали про відсутність підстав для прокурорського реагування, оскільки закони зворотної дії не мають, а “військові бази Російської Федерації розміщені на території України до прийняття Конституції України та Закону України “Про оренду державного і комунального майна”. Проте насправді зазначений закон прийнято в 1992 р., Конституцію України – 1996 р., а угоди, що дозволили базування ІВФ (ЧФ РФ) в Україні, підписано в 1997 р.
Установлено, що поширене під впливом зовнішньополітичного середовища невірне сприйняття ЧФ РФ як юридичного правонаступника ЧФ СРСР призводить до того, що посадові особи місцевих органів державної влади України надають підрозділам ЧФ РФ дозволи на будівництво, реконструкцію тощо на підставі документів, виданих підрозділам ЧФ СРСР. Прикладом цього є дозвіл на спорудження Ділового і культурного центру Уряду м. Москва.
Виявлено, що деякі посадові особи місцевих органів державної влади України відображують поширені зовнішньополітичним середовищем моделі тлумачення додатка 2 до угоди про поділ ЧФ. Таке тлумачення усупереч рішенням судів, що набули чинності, передбачає, що оскільки не згадані у такому додатку маяки (зокрема Ялтинський, повернений під контроль України у 2006 р.) зашифровані в цифрових позначках номерів військових містечок, які вказують на місце розташування певного ОДМ, назву якого містить цей додаток, то ІВФ можуть використовувати маяки так само, як і названий ОДМ.
Визначено, що іншою ознакою впливу зовнішньополітичного середовища на здійснення контролю за діяльністю ІВФ є виправдання представниками деяких місцевих органів державної влади України заволодіння підрозділами ІВФ низкою земельних ділянок, ділянок акваторії та ОДМ України, зокрема, маяків, тим, що вони позначені на картах до угод 1997 р. Доведено, що зазначені карти, яких загалом є чотири, укладені в Криму за участі керівників ІВФ, Військово-Морських Сил України, Севастопольської міської державної адміністрації та міського голови м. Феодосія вже після підписання міжнародних угод 1997 р., не визначаються жодною угодою щодо ІВФ як її невід’ємні частини, і не є картами № 1 і 2, які згадані в тексті угоди про розрахунки, але фактично не існують.
Встановлено, що наслідком негативного впливу зовнішньополітичного середовища є те, що всупереч законодавству України деякі представники місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування України передають в оренду військовим частинам ІВФ додаткові земельні ділянки, видають ІВФ дозволи на будівництво й уведення в експлуатацію, реєструють ОДМ України, новозбудовані й реконструйовані споруди в Україні як власність РФ, надають ліцензії на проведення підрозділами ІВФ геологорозвідувальних робіт, експлуатацію надр України, реєструють на балансі ІВФ об’єкти, оренду яких заборонено законом, та ОДМ України, щодо яких не укладено договорів оренди.
Деякі місцеві органи державної влади України, посилаючись на те, що НГО зареєстровані на балансі ІВФ і тому на них поширюється законодавство РФ, а будь-які спірні питання повинні вирішуватися лише шляхом дипломатичних переговорів, відмовляються реагувати у випадках: неузгодженого з компетентними органами України пересування озброєних підрозділів ІВФ територією України за межами місць дислокації; уведення для опору українським судовим виконавцям таких підрозділів на НГО (стосовно яких набули чинності судові рішення про їх примусове вилучення з володіння ІВФ); обмеження доступу родичів та близьких до зареєстрованих у розташованих на території НГО в м. Севастополі, АР Крим та Херсонській області житлових будинках громадян України; стягування з останніх квартирної плати на користь військової частини 49385 ЧФ РФ. У разі здійснення військовослужбовцями ІВФ на території НГО протиправних дій (зокрема, публічної наруги над Державним Прапором України) військовий прокурор України відмовлявся порушувати кримінальну справу та переадресовував розслідування до незаконно відкритої у м. Севастополі військової прокуратури Північнокавказького військового округу РФ.
Доведено безпідставність сподівання місцевих органів прокуратури України на те, що російська сторона розслідуватиме чи припинятиме незаконні дії ЧФ РФ на НГО України. З’ясовано, що хоча у повідомленнях мореплавцям РФ ще у 1998 р. зняла з себе відповідальність за безпеку навігації у Криму, зазначивши, що усі НГО повернено Україні, проте в ноті до МЗС України від 28 травня 2007 р. № 4046/2дснг МЗС РФ підтвердило, що попри статус маяків згідно міжнародних угод, не планує їх залишати під приводом того, що безпека об’єктів ЧФ РФ в Україні “має важливе значення не лише для військових формувань флоту, але й для населення місць їх базування, а тому вжиття заходів із забезпечення безпеки цих об’єктів не може пов’язуватися із їх статусом відповідно до базових угод”.
За підсумками міжвідомчого контролю за діяльністю ІВФ установлено, що останні порушують прикордонне, митне, податкове, екологічне, пенсійне, господарське законодавство України, негативно впливають на інвестиційну та рекреаційну привабливість регіону, сприяють роботі іноземних спеціальних служб; представники ІВФ притягувалися до адміністративної та кримінальної відповідальності в Україні, були засуджені за розкрадання державного майна. З’ясовано, що СБУ порушено кримінальні справи за фактом незаконного видобутку службовими особами військової частини 49311 ЧФ РФ корисних копалин загальнодержавного значення та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, за спробу військовослужбовця ІВФ провезти через державний кордон України комплекс радіомоніторингу, за фактом організації посадовими особами ІВФ незаконного переправлення осіб через державний кордон України на великому десантному кораблі “Саратов”.
Виявлено, що матеріали кримінальних справ і документація різних державних інспекцій щодо діяльності ІВФ в Україні періодично знищуються посадовими особами відповідних місцевих органів державної влади. Тому Державна податкова адміністрація України не може назвати загальну суму, на яку за матеріалами перевірок ІВФ ухилялись від сплати податків з 1997 р. Так само встановлено, що Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство праці та соціальної політки України не мають інформації щодо кількості та вартості послуг, які військовослужбовці ІВФ і члени їх сімей, які не є громадянами Україні, отримали безкоштовно у державних закладах охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, хоча компенсація за такі послуги передбачена відповідною міжнародною угодою.
У третьому розділі – “Напрями удосконалення державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні” – обґрунтовано впровадження цілісного механізму державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні.
До короткострокових пріоритетів державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні віднесено реалізацію принципу гласності контролю шляхом оприлюднення офіційної позиції України щодо, по-перше, статусу ОДМ, згаданих у додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ, та карт, які під впливом зовнішньополітичного середовища пов’язують з міжнародними угодами 1997 р, по-друге, підсумків інвентаризації земельних ділянок, які використовують ІВФ.
Середньостроковими пріоритетами названо реєстрацію речових прав на такі земельні ділянки, акваторії та ОДМ за уповноваженими ЦОВВ України або підприємствами й організаціями, що перебувають у сфері їх управління.
Довгостроковими пріоритетами державного контролю за діяльністю ІВФ в Україні визначено мінімізацію негативних ознак впливу зовнішньополітичного середовища на його здійснення, визначення економічно обґрунтованих розмірів компенсацій та оплат, які українська сторона отримуватиме (або на суму яких відшкодовуватиметься знижка щодо оплати за поставку енергоносіїв) у зв’язку з базуванням ІВФ в Україні.
Установлено, що інвентаризацію земельних ділянок, які використовують в Україні ІВФ, завершено за участі представників ІВФ. Необхідність самостійного оцінювання українською стороною таких земельних ділянок, незалежно від результатів переговорів з російською стороною підтверджується зробленим свого часу висновком Прем’єр-міністра України В.Ф.Януковича, що російська сторона “свідомо затягує інвентаризаційний процес”.
Показано доцільність обчислення ставки орендної плати для кожної категорії земельних ділянок, ділянок акваторії та ОДМ України з урахуванням сукупності факторів, що характеризують їх економічну привабливість, включаючи альтернативну вартість потенційних можливостей багатофункціонального використання відповідних територій, вартість амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, а також рівень рентабельності. Для цього запропоновано використати здійснені на замовлення Державного комітету із земельних ресурсів України напрацювання Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП), за якими із урахуванням альтернативної вартості, тобто вартості втрачених вигід за умов максимально ефективного використання, визначено, зокрема, ставку оренди 1 га земельних ділянок у м. Севастополі в розмірі
0,690 млн дол. США, а за межами м. Севастополя – 0,045 млн дол. США.
На основі запропонованих НДІСЕП ставок встановлено, що розмір щорічної орендної плати за фактичну площу земельних ділянок під ОДМ у м. Севастополі, користування якими з боку ІВФ передбачено в угоді про поділ ЧФ (3328,0204 га) становить 2 296,34 млн дол. США, а за площу земельних ділянок під ОДМ, якими ІВФ користуються всупереч зазначеній угоді (37,1161 га), – 25,61 млн дол. США. З’ясовано, що на території АР Крим ІВФ використовують, по-перше, земельні ділянки площею близько 14 680 га, на яких розміщені об’єкти, перераховані в додатку 3 до угоди про поділ ЧФ, по-друге, земельні ділянки площею близько 20 га, які, за інформацією СБУ, розміщені під об’єктами, що не згадані в такому додатку й розташовані в м. Євпаторії, Саках, Феодосії, Ялті та в районі мису Тарханкут. Якщо першу площу земельних ділянок (близько
14 680 га), на якій переважно розміщені військові полігони, помножити на ставку 0,045 млн дол. США за 1 га поза м. Севастополем, отримуємо близько 660 млн дол. США. Для згаданих земельних ділянок площею близько 20 га, і для земельної ділянки площею близько 9 га в м. Генічеську Херсонської області, оскільки йдеться про морські узбережжя та курортні міста, запропоновано застосувати визначену для м. Севастополя ставку 0,690 млн дол. США за 1 га, що передбачає близько 20 млн дол. США щорічної орендної плати.
Встановлено, що наведена вище величина орендної плати за земельні ділянки під ОДМ, що згадані в додатку 3 до угоди про поділ ЧФ, може бути підвищена приблизно на 100 млн дол. США, адже під час розрахунку НДІСЕП ставки 0,045 брався до уваги проект угоди про поділ ЧФ, у якому поряд з військовими полігонами та іншими ОДМ в АР Крим, віддаленими від економічно привабливих місць, ще не передбачалася передача в оренду ІВФ понад 170 га земельних ділянок у курортних і портових містах АР Криму, яку дозволено в остаточній редакції цієї угоди. Тому доведено, що розрахунок орендної плати щодо наведених 170 га за ставкою, визначеною для м. Севастополя, дасть можливість збільшити на понад 100 млн дол. США загальну суму оплати за земельні ділянки під ОДМ, які використовують ІВФ в АР Крим.
Встановлено, що за розрахунками НДІСЕП максимальний розмір річної плати ІВФ за користування акваторіями становить 242 млн дол. США.
Підсумовано, що плата за користування ІВФ акваторіями й земельними ділянками під ОДМ України, які відсутні у додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ може становити 287 млн дол. США, а земельними ділянками під ОДМ, які згадуються у зазначених додатках, близько 3 млрд дол. США.
Доведено необхідність запровадження щорічної плати за користування ІВФ внутрішніми територіальними водами України, враховуючи визначену НДІСЕП ставку (1,6 дол. США за 1 кв. м на рік), та підвищення до економічно обґрунтованого рівня розміру орендної плати за користування ІВФ ОДМ України загальною площею 1 762 тис. кв. м, розташованими на земельних ділянках, вартість оренди яких окреслено вище.
Для встановлення плати за використання ІВФ причалів у м. Севастополі, запропоновано врахувати наказ ДП СМТП від 21 березня 2008 р. № 78, за яким вартість добового використання 1 м погонної довжини причалів порту визначено в розмірі 7,5 грн. Таким чином, річна вартість використання підрозділами ІВФ 127 причалів, загальна погонна довжина яких становить
10 415 м і які згадані в додатку 2, складає 28,47 млн грн. Встановлено, що плата за використання таких причалів, якщо застосувати ставку в 1,8 тис. дол. США за 1 м погонної довжини на рік (яка існувала у 2005 р. у Санкт-Петербурзькому порту і на сьогодні є заниженою), сягне близько 18,75 млн дол. США на рік. Окремо запропоновано розрахувати вартість використання ІВФ причалів у Феодосійському порту, які згадані в додатку 3 до угоди про поділ ЧФ, а також інших причалів у м. Севастополі, які не увійшли в додаток 2 до такої угоди.
Для мінімізації впливу зовнішньополітичного середовища на здійснення державного контролю за діяльністю ІВФ розроблено комплекс заходів:
– прийняти та оприлюднити нормативно-правовий акт, який відобразить офіційну позицію України щодо основних проблем майнових відносин, пов’язаних з діяльністю ІВФ на її території, правового статусу земельних ділянок, ОДМ й акваторій, згаданих у додатках 2 і 3 до угоди про поділ ЧФ і у картах, які деякі місцеві органи державної влади України, як і російська сторона, пов’язують з ратифікованими угодами, проте які не є ні самостійними легітимними нормативно-правовими документами, ні частинами інших міжнародних угод;
– відрядити міжвідомчу урядову комісію із залученням представників центральних апаратів правоохоронних органів України для комплексної перевірки в АР Крим та м. Севастополі реєстраційних (кадастрових) справ, документації місцевих бюро технічної інвентаризації, місцевих органів державної влади України, які надавали ІВФ різного роду дозволи та ліцензії, рішень місцевих рад про надання додаткових земельних ділянок в оренду ІВФ, договорів оренди між місцевими органами державної влади України та ІВФ;
– вжити заходів дисциплінарної відповідальності з боку ЦОВВ України щодо посадових осіб їх територіальних підрозділів (підвідомчих установ і підприємств), які всупереч законодавству України видавали представникам ІВФ дозвільні та правовстановлюючі документи, проявляли службову недбалість і бездіяльність стосовно незаконних дій ІВФ.
Установлено, що для подальшого розвитку наявної тенденції до зменшення соціально-економічної залежності м. Севастополя від ІВФ необхідними є покращення інвестиційної привабливості регіону, розвиток Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (ДП СМТП), зокрема, створення і розширення спеціалізованих перевантажувальних терміналів ДП СМТП в Малому й Великому Інкермані. Обґрунтовано необхідність побудови нових причалів або повернення під контроль ДП СМТП тих з них, що опинилися у володінні ІВФ і були здані в суборенду, затоплені, демонтовані. Наявність у ДП СМТП додаткових, порівняно з тими, що порт володіє сьогодні, рейдових причалів дозволить приймати в бухтах м. Севастополя судна великої водотоннажності, а плавучих – здійснювати пасажирські перевезення міськими катерними лініями від пунктів “ГРЕС”, “Учкуєвка”, “Малий Інкерман” тощо.
|
