МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і завдання, викладено методологію і методику дослідження, обґрунтовано наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів дослідження і положень, що виносяться на захист.

В першому розділі “Теоретико-методичні засади державної промислової політики” досліджені теоретичні підходи до формування державної промислової політики в Україні; визначені механізми державного регулювання промислового комплексу в умовах розвитку постіндустріального суспільства; обґрунтовано основні цілі реалізації державної промислової політики України на сучасному етапі.

Визначено, що жодна тема в концепціях економічних реформ України не відрізнялась полярністю думок так, як питання про актуальність і тип промислової політики нашої держави. Зокрема, на початку 90-х років про промислову політику не писали взагалі, вважали це явище зниклим в минуле разом з радянською системою. З 1994 р. концепції державної промислової політики України формувалися в двох напрямах. Перший – розвивався в рамках так званого «сучасного монетаризму» (В. Кушлін, Б. Заболоцький, О. Несторенко). Другий концептуальний напрям державної промислової політики базується в основному навколо питань про роль держави в економічному розвитку і має назву «немонетаристський» (Ю. Гончаров, А.Никифоров).

Третій концептуальний напрям формування промислової політики - орієнтація на відновлення відтворювального процесу – полягає у зосередженні ресурсів держави на галузях промисловості, які виготовляють продукцію, що користується попитом.

Наступний відокремлений концептуальний підхід – це орієнтація на структурну перебудову на основі інноваційної моделі розвитку (К. Оппенлендер, С. Серьогіна, С. Глазьєв, П. Єщенко, Б. Кваснюк ).

Ще один пріоритетний напрям в цьому аспекті відмічають Л. Антонюк, А. Поручник, В. Савчук – це створення умов для сталого економічного зростання на базі інноваційного оновлення. Погоджуємося із загальною для цього напряму думкою, що промисловий комплекс постіндустріального типу повинен бути перш за все конкурентоспроможним на світовому ринку.

При формуванні державної промислової політики слід також враховувати наслідки економічної кризи в Україні. На відміну від циклічних криз на Заході у нас криза виникла і поширилася у зв’язку з перетворенням планової господарської системи в ринкову. Другою її особливістю є те, що вона розвинулася в усіх галузях економіки, а особливо впливовою була у матеріальному виробництві (промисловості, сільському господарстві). Третьою особливістю української кризи було масштабне поширення корумпованості, тінізація і олігархизація економіки. Ці особливості вказують на необхідність формування промислової політики, яка б об’єднувала державне регулювання і ринкове саморегулювання та була б спрямована на підвищення ефективності промислового комплексу України.

Проведений аналіз концептуальних підходів дозволив визначити основні напрями сучасної державної промислової політики (рис. 1).

Дані напрями взаємопов’язані та доповнюють один одного. Зокрема, структурна перебудова у промисловому секторі економіки має пріоритетне значення для національної економіки та передбачає орієнтування на розвиток пріоритетних галузей промисловості, державне стимулювання наукомістких і високотехнологічних виробництв, повне та ефективне використання науково-технічних розробок. Насичення вітчизняного ринку конкурентоспроможною промисловою продукцією можливо забезпечити також заходами ефективної інвестиційної, грошово-кредитної та податкової політики. Так, податкова політика має стимулювати інвестиції та інновації у високотехнологічні галузі; а в заходах грошово-кредитної політики повинно бути кредитування пріоритетних галузей промисловості під державні гарантії тощо.