МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ ДИТИНИ

summary

У Вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета й завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризована його методологічна основа, розкривається наукова новизна роботи і практичне значення отриманих результатів, містяться відомості про апробацію та публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ «Економічні права дитини як елемент її міжнародно-правового статусу» складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню місця економічних прав дитини у системі її прав та свобод.

У підрозділі 1.1. «Правовий статус дитини у міжнародному праві» розглянуто основні теоретичні та практичні проблеми визначення міжнародно-правового статусу дитини, доводиться необхідність визнання норм, що регулюють захист прав дитини, частиною jus cogens, обґрунтовується самостійність економічних прав дитини як окремої групи прав, досліджуються їх види.

Пункт 1.1.1. «Структура правового статусу дитини» присвячено визначенню основоположних компонентів правового статусу дитини Визначено, що на міжнародно-правовому рівні поняття правового статусу розуміється у вузькому значенні, тобто як сукупність прав та гарантій їх реалізації.

Зазначено, що права дитини є складною системою, оскільки включають у себе права, похідні від прав дорослих (загальнолюдські права та свободи особистості) та безпосередньо ювенальні права, які за своєю природою можуть належати виключно дитині. Зазначається, що розвиток
міжнародного права прав людини відбувається під знаком виокремлення
прав дитини як самостійного інституту міжнародно-правового регулювання.

У пункті 1.1.2. «Права дитини у системі норм міжнародного права імперативного характеру (jus cogens)» доводиться необхідність віднесення міжнародно-правових норм, що стосуються захисту прав дитини до jus cogens, що є необхідною умовою для їх успішного захисту та реалізації.

Зроблено висновок, що ряд положень КПД у частині захисту прав дітей становлять собою звичаєві норми, а прийняття Конвенції лише підсилило їх статус. За аналогією з правами жінок, коли дискримінація за статевою ознакою є порушенням норми міжнародного права, зроблений висновок про те, що так само це буде справедливо по відношенню до дискримінації за віковою ознакою.

У разі віднесення міжнародно-правових норм, що стосуються захисту прав дитини до jus cogens значно підсилюється їх ціннісно-нормативний статус, оскільки у такому випадку права дитини і дитинство визнаються цінностями, еквівалентними правам людини. На міжнародно-правовому рівні дитина в більшості випадків має той самий правовий статус, що і доросла особа, зокрема, має право подавати позови до міжнародних судів і трибуналів, право вимагати захисту з боку держави тощо.

У підрозділі 1.2. «Поняття економічних прав дитини» обґрунтовано самостійність економічних прав у системі правового статусу особи, виділено основні критерії розмежування економічних прав дорослої особи та дитини.

Доведено, що як з точки зору еволюційного підходу до прав людини, так і з точки зору їх функціонування у різних сферах життєдіяльності, економічні права є самостійною групою прав. Виходячи з розуміння економічних прав людини як самостійної групи прав та свобод в загальній системі прав та свобод людини, під якими розуміються можливості людини володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, передбаченому правом, а держави повинні забезпечувати належні умови реалізації таких прав відповідно до міжнародно-правових зобов’язань, базуючись на твердженні, що права дитини є невід’ємною, складовою і неподільною частиною універсальних прав людини, робиться висновок про те що економічні права дитини є похідними від економічних прав дорослих.

Визначено, що економічні права дитини – це можливості дитини користуватися економічними благами та захищати їх у передбаченому нормами права порядку, що забезпечуються державами відповідно до їх міжнародно-правових зобов’язань.

У підрозділі 1.3. «Види економічних прав дитини» досліджено основні економічні права дитини, серед яких: право на працю та захист від економічної експлуатації, право на приватну власність та право на підприємницьку діяльність.

У пункті 1.3.1 «Право дитини на працю та захист від економічної експлуатації» робиться висновок про те, що право дитини на працю та захист від економічної експлуатації є найбільш детально регламентованим на міжнародно-правовому рівні. Недоліком міжнародного права у сфері дитячої праці є відсутність точного визначення поняття дитячої праці, яку умовно модна підрозділити на п’ять категорій: домашня, не домашня, оплатна, безоплатна, офіційна та в секторі тіньової економіки.

Доведено, що економічна експлуатація дитини має місце тоді, коли фінансова винагорода або натуроплата дитині є нижчою, ніж заробіток дорослого, виплачений за ту ж саму роботу. Сама по собі праця також може бути експлуатацією, при цьому погіршується добробут дитини, котра внаслідок втрачає можливість отримати освіту, професійну підготовку.

Особливістю права дитини на працю та захист від економічної експлуатації є встановлення мінімального віку прийняття на роботу, а також пролонгація обов’язку держав-учасниць дотримуватися
національної політики, спрямованої на ефективну заборону дитячої праці та поступового підняття мінімального віку дитячої зайнятості до рівня, який узгоджується з вимогами найповнішого фізичного та розумового розвитку дитини.

У пункті 1.3.2 «Право дитини на приватну власність» констатується недостатність міжнародно-правової регламентації захисту права приватної власності дитини, що безперечно є основним економічним правом, від якого походять права на наслідування, на житло тощо. Виявлено, що словосполучення «власність дитини» вживається лише в одному документі – Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р.

Така недостатність міжнародно-правового забезпечення захисту права приватної власності дитини призводить до значної кількості його порушень. Доказом цьому є велика кількість справ, пов’язаних з порушенням зазначеного права, що розглядалися у міжнародних судах. Зокрема, у Європейському суді з прав людини розглядалися справи «Мазурек проти Франції», «Альбуаз-Бартез та Альбуаз-Мольтезюм проти Франції», «Лазарєви проти Росії», «Манчіні проти Італії». При розгляді зазначених справ Суд спирався на принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини, тлумачачи його таким чином, що зменшення власності дитини внаслідок діяльності її батьків є законною підставою для заборони такої діяльності з боку держави.

Тісно пов’язаним із правом приватної власності дитини є питання права інтелектуальної власності. Неповнолітні автори творів літератури, науки, мистецтва, неповнолітні винахідники мають ті ж самі права, що й має доросла особа: користуватися правом на видання твору у світ, на його поширення, права, пов’язані з його відтворенням тощо. Проте проблемним є питання про те, з якого віку особа може здійснювати майнові права на об’єкт інтелектуальної власності, з урахуванням того, що такі права виникають з моменту створення об’єкту інтелектуальної власності.

У пункті 1.3.3. «Право дитини на окремі види підприємницької діяльності» аналізуються положення міжнародно-правових актів, що стосуються принципу права дитини самостійно заробляти собі на життя. Робиться висновок, що на міжнародно-правовому рівні регламентація захисту цього права відсутня, саме тому при його дослідженні необхідно виходити з позиції реалізації принципу економічної самобутності та самостійності дитини на національному рівні.

Основною проблемою захист зазначеного права є неоднаковість національного регулювання віку набуття дитиною повної дієздатності у різних країнах, що є перешкодою для реалізації права підприємницької діяльності.

Зауважується, що незважаючи на приватно-правовий характер права на підприємницьку діяльність, необхідність конвенціонального встановлення основних принципів захисту цього права диктується, перш за все тим, що воно логічно суперечить тенденції викорінення дитячої праці як економічного явища.

Другий розділ «Інструменти міжнародно-правового захисту економічних прав дитини» складається з трьох підрозділів та присвячений основним міжнародно-правовим засобам захисту економічних прав дитини, що включають діяльність міжнародних організацій, основні договори, що стосуються захисту зазначених прав та особливості їх імплементації.

Підрозділ 2.1. «Економічні права дитини в контексті діяльності міжнародних організацій» присвячено аналізу діяльності головних міжнародних організацій, що займаються захистом прав дитини, і виявленню місця захисту економічних прав дитини у їх практиці.

Доведено, що найбільш впливовою міжнародною організацією, одним із напрямків діяльності якої є захист прав дитини, є ООН. Захистом економічних прав дитини прямо чи опосередковано займаються такі підрозділи та організації ООН, як ЕКОСОР, ВООЗ, МОП, ЮНІСЕФ. Особливу увагу приділено спеціалізованому органу, створеному відповідно КПД – Комітет ООН з прав дитини.

Зауважено, що у структурі доповідей держав-учасниць КПД Комітету з прав дитини окремим блоком виділяються питання захисту та реалізації лише одного економічного права – права на працю та захист від економічної експлуатації. Ані право на приватну власність, що є основою економічних прав базисом становлення громадянина, ані права на підприємницьку діяльність, у доповідях не відображаються, що видається суттєвим недоліком у діяльності Комітету.

Основним органом МОП, який здійснює моніторинг виконання її конвенцій, є Комітет Експертів, який розглядає доповіді держав щодо виконання ними конвенцій, і в рамках такого розгляду він має право запитувати найбільш повну статистичну інформацію про природу, рівень та інтенсивність дитячої праці, частоту порушень норм національного права по відношенню до дитячої праці, а також типи та міру відповідальності за такі порушення.

В рамках Ради Європи функціонує Європейський суд з прав людини, який неодноразово розглядав справи, пов’язані з реалізацією та захистом права на працю, на приватну власність та похідного від нього права на спадкування. Рішення у таких справах виносилися з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Серед інших регіональних органів варто також згадати Комітет експертів з питань прав і благополуччя дитини, що був створений відповідно до положень Африканської хартії про права і благополуччя дитини. Важливо відзначити, що Комітет має повноваження розглядати індивідуальні скарги від особи, групи осіб або неурядових організацій про порушення передбачених Хартією прав та свобод дітей прав.

Підрозділ 2.2 «Міжнародно-правові механізми захисту економічних прав дитини» складається з двох пунктів та присвячений найбільш знаковим міжнародним документам у досліджуваній сфері.

У пункті 2.2.1 «Міжнародні документи універсального характеру щодо захисту економічних прав дитини» досліджено історію становлення економічних прав дитини крізь призму розвитку міжнародно-правової регламентації захисту дитинства.

Декларація прав дитини 1924 року стала першим міжнародно-правовим актом, що стосувався прав дітей. У ній можна знайти відлуння впливу економічної складової комплексу прав дитини, хоча тоді ще не існувало поняття про структуру прав людини, їх покоління та тенденції розвитку. Так, у Декларації зазначалося, що дитині необхідно забезпечити становище, в якому вона могла б заробляти собі на життя, і захист від будь-яких форм експлуатації. Декларація прав дитини 1959 року складалася з преамбули та десяти принципів. Принцип 9 Декларації містить таке положення: «Дитина не повинна прийматися на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні поручатися та дозволятися робота та заняття, що були б шкідливі для його здоров’я чи освіти чи слугували б перешкодою її фізичному, психологічному та розумовому розвитку».

КПД на сьогоднішній день є базовим документом, що стосується захисту прав дитини. Особливість Конвенції полягає в тому, що вона охоплює увесь спектр прав: громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних. Економічним правам дитини у Конвенції присвячено статтю 32, у якій йдеться про право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

Серед спеціалізованих міжнародно-правових актів, що захищають економічні права дитини слід виділити Конвенцію МОП про мінімальний вік для прийому на роботу № 138. Конвенцію було прийнято з метою розробки загального акта з цього питання, який би поступово замінив усі акти, що існують і застосовуються до обмежених економічних секторів, з метою досягнення повної ліквідації дитячої праці. Конвенція МОП
№ 138 стала значним кроком у справі ліквідації усіх форм дитячої праці. На сьогоднішній день вона ратифікована усіма країнами-членами МОП та імплементована у національні законодавства більшості з них.

Пункт 2.2.2. «Регіональне забезпечення економічних прав дитини» присвячено міжнародним документам, прийнятим в рамках Ради Європи, Організації Американських Держав та Організації Африканської Єдності.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, стала першим міжнародно-правовим договором про права людини, який впровадив дієві механізми нагляду та контролю. Ст. 4 Конвенції стосується заборони рабства та примусової праці. Практика ЄСПЛ показує, що застосування вказаної статті поширюється на неповнолітніх. Протокол № 1 до Конвенції, зі змінами, внесеними Протоколом № 11 закріпив захист права власності, яке не було передбачені оригінальним текстом Конвенції.

Європейська соціальна хартія містить низку положень, що безпосередньо стосуються захисту економічних прав дітей. Це досить детальна стаття 7, що регламентує правила прийому неповнолітніх на роботу, стаття 17, що передбачає створення спеціальних органів моніторингу за станом реалізації економічних прав тощо.

В рамках Організації Американських Держав (далі – ОАД) було ухвалено Американську Декларацію прав людини. ОАД ухвалила також Додатковий Протокол до Американської Конвенції про права людини у сфері економічних, соціальних і культурних прав (Сан-Сальвадорський протокол), який забороняє нічну працю і працю в небезпечних га нездорових умовах праці особам до 18 років, а також застерігає, що для осіб віком до 16 років праця не повинна заважати навчанню у школі.

Африканська Хартія прав людини і народів 1981 р. (Банжульська Хартія), робить наголос на правах сім’ї та обов’язках перед сім’єю, а не на окремих правах і обов’язках членів сім’ї, що створює значні перепони в реалізації дитиною своїх економічних прав. Однак, Африканська Хартія прав і добробуту дитини є найбільш передовим міжнародно-правовим документом, що стосується захисту економічних прав дитини. На сьогоднішній день це єдиний документ, за яким дитина має право в індивідуальному порядку подавати скарги щодо порушення своїх економічних прав до спеціалізованого судового органу – Комітету Експертів.

У підрозділі 2.3. «Особливості імплементації норм міжнародного права у сфері захисту економічних прав дитини в Україні» зазначається, що закріплення в Конвенції про права дитини системи імплементації, аналогічній системі імплементації прав людини в цілому, свідчить про загальне визнання в міжнародному праві зовсім нового уявлення про статус дитини. Виявлено, що імплементація норм міжнародного права у сфері захисту економічних прав дитини в Україні вимагає більшої послідовності, на що неодноразово звертав увагу Комітет ООН з прав дитини. Запропоновано створення та впровадження Національного плану дій з профілактики та боротьби проти дитячої праці, що передбачав би інтенсифікацію імплементаційних процесів у сфері економічних прав дітей.

Виявлено, що незважаючи на організаційні та правові перепони в імплементації норм міжнародного права, національне законодавство в багатьох випадках є більш прогресивним, аніж міжнародний договір. Зокрема, Закон України «Про охорону дитинства» закріплює право дитини на майно, одночасно забороняючи батькам та особам, що їх замінюють, відчужувати майнові права дитини без дозволу органів опіки та піклування. Закон «Про охорону дитинства» закріплює також відсутні у Конвенції про права дитини права дитини на житло, на працю, на підприємницьку діяльність.

Третій розділ «Гарантії економічних прав дитини» складається з трьох підрозділів та присвячений міжнародно-правовим та національним аспектам гарантування економічних прав дитини, включаючи дослідження ролі держав та суспільних інститутів у цьому механізмі, а також форми попередження порушень економічних прав дитини.

Підрозділ 3.1. «Поняття гарантій економічних прав дитини» присвячено особливостям гарантування економічних прав дітей. Робиться висновок, що основоположним елементом гарантування економічних прав дитини є гарантування їх реалізації.

Стверджується, що гарантії економічних прав дітей – це система заснованих на міжнародно-правових зобов’язаннях держав заходів, що забезпечують права дітей на користування економічними благами незалежно від їх походження, сімейного стану, віку, статі, релігійної або етнічної приналежності та інших дискримінаційних підстав.

Системою заходів є затвердження національних програм, організаційно-правове забезпечення діяльності спеціалізованих служб для дітей та молоді, імплементація міжнародних стандартів прав дитини, а також усі інші заходи, пов’язані зі створення сприятливих умов для реалізації економічних прав дитини.

Особливу увагу приділено забороні дискримінації як основному принципу гарантування економічних прав дитини. Робиться висновок про те, що по відношенню до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування існує система державних афірмативних заходів, що забезпечують їм можливість користуватися економічними благами на рівні з іншими дітьми.

Підрозділ 3.2. «Діяльність держав та суспільних інститутів у гарантуванні реалізації економічних прав дитини» присвячено дослідженню системи державних органів, що відповідальні за гарантування економічних прав дитини, а також суспільним інститутам, що відіграють важливу роль у цій діяльності, зокрема, інституту дитячого омбудсмана.

Серед критеріїв, що забезпечують ефективне гарантування економічних прав дитини, визначено: досконалість правової системи; ефективність роботи правотворчих органів; ефективна діяльність правоохоронних органів, що включає конституційний суд, систему правосуддя, здійснення належного нагляду за дотриманням законності, ефективне розкриття та розслідування правопорушень тощо; дієвість заходів державного примусу.

При цьому, законодавче забезпечення гарантування економічних прав дитини має складатися з трьох рівнів: міжнародні договори та конвенції; спеціальне законодавство (законодавство про забезпечення рівних прав і можливостей для дітей, дорослих та державно-суспільних інститутів); галузеві закони, окремі норми яких вирішують питання правового статусу дитини і їх економічних прав (цивільне, сімейне законодавство, законодавство про соціальне забезпечення тощо).

Окрему увагу приділено інституту дитячого омбудсмана. Проаналізовано європейську практику діяльності дитячих омбудсманів та виявлено закономірності у реалізації ними своїх функцій, що полягають у здійснені усіх можливих заходів для забезпечення можливостей для дитини у користуванні економічними благами.

Підрозділ 3.3. «Форми попередження порушень норм міжнародного права у сфері захисту економічних прав дитини» пропонується виділення основних форм попередження порушень економічних прав дітей.

Основними формами попередження порушень міжнародного права у сфері захисту економічних прав дитини, є: імплементація стандартів прав дитини; створення протекційного законодавства; розробка та впровадження національних програм, спрямованих на покращення умов реалізації економічних прав дитини та створення ефективної правозастосовної практики.

Однією з найпоказовіших форм попередження порушення економічних прав дитини є Міжнародна програма з викоренення найгірших форм дитячої праці – ІПЕК (Inte
ational Programme on Elimination of Child Labour), що здійснюється МОП, і є найбільшою в світі програмою технічного співробітництва у сфері запобігання та заборони дитячої праці.

З моменту своєї появи у 1992 р. сфера застосування програми розширилась і наразі охоплює 88 країн світу. Одним із пріоритетів програми є сприяння урядам країн у ефективному впровадженні положень Конвенції №182 Міжнародної організації праці «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці». Ця конвенція ратифікована Україною у жовтні 2000 року та набула чинності у грудні 2001 року. Відтоді Україна взяла на себе зобов’язання здійснити негайні та ефективні заходи щодо забезпечення заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці.