ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі аргументується актуальність обраної теми дисертації, розкривається ступінь наукової розробки, об’єкт і предмет дослідження, вказується методологічна основа, наводиться апробація результатів наукових пошуків, визначається теоретична і практична значимість даної роботи, а також формулюються положення наукової новизни, які виносяться на публічний захист та відображають особистий вклад дисертанта у розроблення проблеми.

Перший розділ «Правова природа податку на додану вартість як різновиду непрямого податку».

Підрозділ 1.1. «Податок: його визначення та ознаки» присвячений аналізу податку як правової категорії. Зазначається, що поняття «податок» може розглядатися з двох самостійних позицій - у вузькому й широкому змісті слова. У вузькому змісті, податок являє собою обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві власності, господарського ведення або оперативного управління коштів, з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень. У широкому сенсі податок - це складна система відносин, що включає в себе ряд складових. Дана система відносин із правової точки зору містить у собі, насамперед, відносини по встановленню, введенню й стягненню (обчисленню й сплаті) податків як обов'язкових платежів у бюджет держави (питання здійснення податкового контролю й застосування відповідальності за податкові порушення правопорушення лежать за площиною поняття податок, однак становлять поряд із зазначеними вище відносинами предмет податкового права).

Наголошується, що розуміння податку, як правової форми покладання обов'язку по участі фізичних осіб і організацій у формуванні бюджету, на наш погляд, у найкращому ступені відображає його сутність. Адже встановлення податку в кожному разі первинно стосується його стягнення або сплати й подібне трактування повною мірою сполучається з усіма його юридичними ознаками. Зазначається, що зміни, які відбулись у бюджетній та податковій системах України на етапі становлення ринкової економіки і відбуваються сьогодні, свідчать про те, що формування доходів бюджету за рахунок таких головних бюджето-формуючих податків, як податок на прибуток, податок на додану вартість, податок з доходів фізичних осіб, акцизний збір, відбувалось не досить синхронно, що свідчить про нестабільність прояву фіскальної функції як прямих, так і непрямих податків.

Підрозділі 1.2 «Податок на додану вартість як різновид непрямих податків» В ньому з’ясовуються особливості непрямого оподаткування та місце в цій системі податку на додану вартість. Наголошується, що непрямі податки являють собою податки на споживання й реалізуються в цінах на товари. Тиск непрямого оподаткування в цій ситуації доводиться, насамперед, на ті групи населення, які мають більш високий рівень споживання. Збільшення частки непрямого оподаткування, крім того, впливає на дискреційний (вільний до використання) дохід і приводить фактично до ситуації, аналогічної дії прямих податків. Непрямі податки фактично не фіксуються платником і створюється зовнішнє враження, що податків або немає взагалі, або вони зовсім незначні. Більше того, стягнення непрямих податків практично виключає навіть видимість зв'язків між цілями й розмірами зібраних від оподаткування коштів і характером, спрямованістю, доцільністю їхнього використання й витрати. У той же час, при прямому оподатковуванні, використанні зборів податкового характеру, створюється реальна можливість чітко простежити зв'язок між зібраними за рахунок цих платежів коштами й профінансованими завданнями й цілями.

Зауважується, що податок на додану вартість відноситься до групи непрямих податків. Для них характерна в основному фіскальна функція. Їхня поява звичайно пов'язана із зростанням потреби держави в доходах у зв'язку з ростом видатків. Історично першою формою непрямих податків виступали акцизи, які стягувалися з окремих видів товарів. На противагу їм податок на додану вартість являє собою універсальний акциз, тому що оподаткуванню ним підлягають всі товари. За допомогою податку на додану вартість складається можливість регулювання фонду заробітної плати, ціни. Він створює можливість ліквідувати зайві ланки господарського управління. Крім того, він дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару й на підставі цього формувати об'єктивні економічні пропорції. Необхідно враховувати, також, що використання податку на додану вартість зовсім не характеризується винятково позитивними сторонами. Цілий ряд спірних або негативних моментів робить досить актуальними дискусії про сутності цього податку в цей час. Виступаючи податком на кінцеве споживання, що лягає на населення й бюджетну сферу, він при величезній ставці й стрімкій інфляції перетворюється в один з факторів, що стримують розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок росту цін за рахунок податку на додану вартість і стримування на підставі цього можливостей оплати покупцем товарів і послуг.

Другий розділ «Основні елементи правового механізму податку на додану вартість» присвячено аналізу правового статусу платника цього податку, правовому регулюванню об’єкту та ставки податку на додану вартість.

В підрозділі 2.1. «Правовий статус платника податку на додану вартість» аналізується визначальний елемент при побудові конструкції податкового обов'язку – платник податку на додану вартість. Підкреслюється, що через нього виокремлюються підстави визначення зобов'язаної особи, до якої спрямовується імперативний наказ вносити певну суму коштів до відповідного бюджету.

Природа непрямих податків передбачає чітке розмежування формального й реального платника, осіб, які вносять кошти до бюджету, та осіб, які надають ці кошти. Повною мірою це відноситься до податку на додану вартість. Платники податків в цьому випадку визначаються як особи, на яких покладається обов'язок перераховувати до бюджету суми податку на додану вартість, які утримані в ціні реалізації. Підкреслюється, що правове регулювання статусу платника податку на додану вартість (виходячи з визначного місця цього податку в системі оподаткування України) передбачає узгодження низки нормативно-правових актів. В одному законодавчому акті складно врегулювати всі аспекти реєстраційних дій, що пов'язані з визначенням обов'язку по цьому податку. Виходячи з цього, необхідне вдосконалення норм, що регулюють реєстрацію платників податку на додану вартість на рівні закону й підзаконного акта. Законом України "Про податок на додану вартість" доцільно закріпити принципові положення (поняття реєстру платників податку на додану вартість; перелік даних і відомостей, які його становлять; права й обов'язки осіб, що беруть участь у його веденні). У той же час уточнення їх можна зробити на рівні підзаконного акта.

В підрозділі 2.2. «Об'єкт оподаткування при справлянні податку на додану вартість» досліджуючи об’єкт як основний елемент правового механізму податку на додану вартість акцентується, що український законодавець не дає визначення подібної категорії. Він іде більше простим, не зовсім зручним шляхом - дає невичерпний перелік видів об'єктів оподаткування. Однією з головних умов закріплення об'єкта оподаткування є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), стосовно якої можна було б визначити потім базу оподаткування. Виходячи із цього, здається не зовсім зручною характеристика цього поняття щодо податку на додану вартість, коли визначаються операції платників податків. Навряд чи можна наполягати на тому, що в статті, що закріплює об'єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив'язки (це більш характерно для бази оподаткування), але певний момент, від якого можна випливати до конкретних кількісних або інших характеристик, повинен бути обов'язковим.

В цьому підрозділі також зазначається, що для визначення сутності об'єкта податку на додану вартість, необхідно відзначити, що він може виникнути тільки на території України. Оскільки часто цим об'єктом є обороти по реалізації робіт і послуг, то Закон України «Про податок на додану вартість» визначає місце цієї реалізації як: місце знаходження нерухомого майна, якщо роботи (послуги) зв'язані безпосередньо із цим майном; місце фактичного здійснення робіт (послуг), якщо вони пов'язані з рухомим майном; місце фактичного здійснення послуг, якщо вони виявляються в сфері культури, мистецтва, утворення, фізичної культури або спорту або в іншій аналогічній сфері діяльності; місце економічної діяльності покупця послуг, якщо покупець цих послуг має місце знаходження в одній державі, а продавець в іншому, місце здійснення економічної діяльності підприємства або фізичної особи, що виконує ці роботи, якщо це не суперечить хоча б одному з пунктів даного закону.

Підрозділ 2.3 «Правове регулювання ставки податку на додану вартість». Зазначається, що ставка є необхідним і основним елементом податку на додану вартість, під нею слід розуміти законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Приналежність податкової ставки до елементів податку в теорії не викликає сумнівів. Більше того, як ми вже відзначали, податкова ставка відноситься до обов'язкових елементів, без яких юридична конструкція податку не визначена. Основне призначення цього елемента – нормування податкового обов'язку, а точніше – визначення розміру податку, тобто суми коштів, що підлягають сплаті в бюджет. Скоріше як виключення варто розглядати можливість використання податкових ставок в інших цілях, наприклад, як міру відповідальності.

В чинному податковому законодавстві України, а саме статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" закріплюється ставка в 20 відсотків, що передбачає й ставку в 16,67 відсотків. Перша з них є основною й поширюється на обороти, які обчислюються за цінами без обчислення податку на додану вартість. У випадку якщо використаються ціни й тарифи, які містять у собі цей податок, застосовується інша ставка, а саме – 16,67 відсотків. Необхідно звернути увагу, що ставка на рівні 20 – 28 відсотків має негативні дії на високотехнологічні підприємства, а також стимулює інфляційні процеси в цілому. Це обумовлено тим, що податок на додану вартість є податком на кінцевого споживача й при його великій ставці відбувається ріст цін і, таким чином, купівельна спроможність населення знижується.

Третій розділ «Правове регулювання додаткових елементів механізму податку на додану вартість» він присвячений аналізу таких елементів правового механізму податку на додану вартість як пільги, база оподаткування, податковий період, методи розрахунку цього податку та інші.

В підрозділі 3.1. «Пільги по податку на додану вартість» обґрунтовується доцільність виділення в окремий підрозділ аналізу звільнень по цьому податку. Така увага податковим пільгам по податку на додану вартість обумовлена наступним. По-перше, в деяких дослідженнях важливість податкових пільг аргументується тим, що їх відносять до кола основних елементів правового механізму податку і включають до цього типу елементів поряд з платником, об'єктом та ставкою. По-друге, значущість податкових пільг саме в правовому механізмі податку на додану вартість визначається спрямованістю цього податку, тим, що це, фактично, єдиний податок, який надходить до Державного бюджету України. Тобто ні в якому іншому податку, виходячи із реалізації фіскальної функції податку (забезпечення бюджетної насиченості), так чітко та безпосередньо не реалізується державний інтерес. Тому надання пільги по податку на додану вартість дійсно має державне значення та безпосередньо впливає на насичення доходної частини Державного бюджету. По-третє, застосування пільг по податку на додану вартість безпосередньо пов'язане і з поверненням певних коштів із Державного бюджету платникам (шляхом бюджетного відшкодування). Безумовно, бюджетне відшкодування не є різновидом податкової пільги, але необґрунтоване використання звільнень по податку на додану вартість, необ'єктивне надання пільг призведе до того, що коштів для бюджетного відшкодування буде замало і при його реалізації будуть вимушені залучати кошти із фінансування необхідних видатків.

У підрозділі 3.2. «Правове регулювання інших додаткових елементів механізму податку на додану вартість» аналізуються такі додаткові елементів механізму податку на додану вартість як: база оподаткування, податковий період, методи розрахунку цього податку та інші. Зокрема, зазначається, що податкова база, яка приймається при нарахуванні податку на додану вартість має особливості залежно від сфери і виду діяльності господарюючого суб'єкта. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування. База оподаткування товарів з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактною) вартості, розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку податку на додану вартість включається акцизний збір. Сьогодні поширення в практиці роботи суб'єктів господарювання набули бартерні операції і натуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У цих випадках база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Важливим моментом при визначенні елементного складу податку на додану вартість, є також визначення податкового періоду, у якому повинні бути враховані всі особливості справляння податку, виходячи із певного терміну часу. Цей елемент, служить формалізацією податкових обов'язків, оскільки визначає їх у часі. Виникнення об'єктів, з якими пов'язується сплата податків, як відомо, звичайно являє собою безперервний процес, що складається з низки дій платника податків, що породжують численні юридичні факти певного роду. Оподаткування ж вимагає періодичної оцінки отриманих платником податків результатів, що у свою чергу обумовлює визначення якихось відправних моментів для позначеного процесу. У чинність тих або інших причин (наприклад, у результаті банкрутства, ліквідації юридичної особи, або смерті фізичної особи) цей процес може припинитися. Однак ці або які-небудь інші об'єктивні обставини, якими може визначатися припинення платником податків своєї діяльності, здебільшого непередбачені й не утворюють системи. Оцінка ж результатів діяльності платника податків з метою оподаткування вимагає встановлення точних часових орієнтирів. Податковий період саме й позначає відповідні часові рамки, включаючи, в першу чергу, періоди виникнення об'єкта податку й визначення податкової бази. У самому загальному виді можна сказати, що цей елемент податку фактично узгоджує процес оподаткування з певними періодами часу.