ПРАВОВІ ОСНОВИ СПІВРОБІТНИЦТВА КНР І ЄС Автореферат

У Вступі автор обґрунтовує актуальність теми дисертації, показує ступінь її наукового розроблення, розкриває предмет, об’єкт та методи дослідження, визначає мету, завдання, а також зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, їх наукову новизну, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

Перший розділ – «Політико-правові засади відносин КНР і ЄС» – складається з трьох підрозділів і присвячений розглядові загальних питань щодо визначення політико-правових засад відносин КНР і ЄС.

У першому підрозділі – «Європейський Союз як суб’єкт міжнародного права sui generis» – автор доводить, що на сучасному етапі свого розвитку Євросоюз є міждержавним інтеграційним об’єднанням наднаціонального характеру, яке поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподібного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі. ЄС є унікальним європейським регіональним утворенням sui generis, яке помітно впливає не лише на європейські, а й на світові інтеграційні процеси. Євросоюз породжує проблему вироблення адекватних наукових понять для позначення його правової природи і віддзеркалення особливого характеру його правової системи. Ключовим моментом дискусій серед юристів-міжнародників є питання про правову природу ЄС, яке слід розглядати під кутом зору співвідношення суверенітету держав-членів і компетенції Євросоюзу, а також характеру повноважень його інституційних органів, передусім – виконавчих.

У другому підрозділі – «Форми участі ЄС у зовнішніх зносинах» – автором визначено, що особливості структури Європейського Союзу, його юридичної природи та права відображені в правових формах його участі в міжнародних відносинах. Оскільки Євросоюз є суб’єктом міжнародного права, його завдання полягає в забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-членів. Використання конкретної правової форми участі ЄС у міжнародних відносинах багато в чому залежить від того, у рамках якого з цих напрямів здійснюється така діяльність. Так, хоча проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки й здійснюється з частковим використанням спільних інститутів європейських співтовариств, цей напрям діяльності поки що перебуває за межами компетенції самого Євросоюзу і головним способом її реалізації є колективні дії держав-членів. Це відображено, наприклад, у колективних зовнішньополітичних заявах держав – членів ЄС. Основною правовою формою співпраці держав-членів у згаданих сферах є міжнародна угода.

Водночас на практиці буває дуже важко чітко розподілити сфери компетенції, що належать тому чи іншому компоненту в структурі Європейського Союзу. Так, запровадження економічних санкцій проти третіх країн як підпадає під компетенцію ЄС, який відповідає за спільну торговельну політику, так і входить до спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Водночас еволюція співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ зумовила підпорядкування цього напряму діяльності ЄС у межах створення простору свободи, безпеки і юстиції.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, що охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та ін.), укладення міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин із третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями Євросоюз використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об’єднань, так і більш характерні для відносин держав із міжнародними організаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО.

Автором виділено іншу особливість, що стосується форм реалізації Євросоюзом своєї міжнародної правосуб’єктності, пов’язану з посольським правом. На відміну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, зокрема – і в КНР, свої дипломатичні представництва, що мають назву «делегації Комісії ЄС». Водночас КНР має свою дипломатичну місію при ЄС.

Дуже широкою є договірна практика Євросоюзу. Через міжнародні угоди, укладені з іншими країнами, здійснюється розширення дії права ЄС на відносини з іншими суб’єктами міжнародного права, оскільки такі угоди можуть включати правові положення, запозичені з первинного та вторинного права ЄС, або мати посилання на необхідність приведення національного права третіх країн у відповідність до положень окремих галузей права ЄС.

Компетенція Євросоюзу у сфері укладення міжнародних угод може бути виключною та спільною з компетенцією останніх.

Спеціальна договірна правоздатність дає змогу ЄС укладати міжнародні угоди з питань, пов’язаних із функціонуванням системи обмінних курсів, проведенням науково-дослідних робіт, охороною навколишнього середовища тощо. Як правило, такі угоди регулюють якусь вузьку галузь співпраці з третіми країнами.

Автором відзначено, що водночас дедалі більшого поширення в практиці Євросоюзу набуває укладення широкомасштабних договорів з третіми країнами, які охоплюють велике коло напрямів співпраці в рамках торгівлі та співробітництва, співробітництва заради співпраці, асоціації та приєднання.

У третьому підрозділі – «Економічні та політико-правові передумови співпраці між КНР і ЄС» – дістали подальшого розвитку питання про систему угод Європейського Союзу про асоціацію, угод про співробітництво і торговельних угод, у яких беруть участь країни практично всіх регіонів світу, починаючи з найближчих сусідів ЄС у Європі і закінчуючи найбільш далекими партнерами з Азії і Тихоокеанського регіону. Для врегулювання цих відносин ЄС постійно проводить зі своїми основними партнерами зустрічі на вищому рівні або на рівні міністрів. Найбільш інтенсивні відносини Євросоюз встановив із Китайською Народною Республікою.

Перед Китаєм і Євросоюзом постає багато завдань і проблем, що насамперед пов’язані з економікою. Економічний розвиток КНР за останні роки був вражаючим. Але швидке зростання завжди породжує нестабільність, яку Китай має звести до мінімуму та перебороти. У міру своєї інтеграції у світову економіку Китай повинен намагатися зберегти стійке економічне зростання, дбаючи при цьому про охорону навколишнього середовища та вирішуючи проблеми бідності й нерівності. Це дуже складні завдання, і КНР не може впоратися з ними сам на сам.

Автор приходить до висновку, що прийшов час замінити Угоду про співробітництво між КНР і ЄС, підписану ще 1985 року. Відносини між Китаєм і Євросоюзом почалися з переважно економічної основи й розвинулися до співпраці в боротьбі з тероризмом, піратством, організованою злочинністю, а також у багатьох інших питаннях. Структурний діалог, що включає приватний сектор, який відіграє найважливішу роль в економічному розвиткові Китаю, необхідний у питаннях, що стосуються енергоресурсів, стійкого розвитку та охорони навколишнього середовища.

Протягом кількох років відбуваються переговори щодо укладення всеосяжної угоди про партнерство і співробітництво КНР з ЄС. Нова широка домовленість охопить 22 галузі співпраці, у тому числі – енергетику, навколишнє середовище, сільське господарство, транспорт, науку і технології.

Євросоюз ставить цілу низку умов щодо співробітництва з КНР. Деякі з них не підлягають обговоренню, тому що є стовпами європейської моделі. До них належать демократія та верховенство закону, повага до прав людини й охорона навколишнього середовища, нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів його доставки, а також кампанія проти тероризму.

Політичні відносини між КНР і ЄС почали динамічно розвиватися ще 1998 року. Саме тоді було встановлено механізм проведення самітів для врегулювання та розвитку політичного співробітництва між Китаєм і ЄС. Однак певні суперечності у відносинах між сторонами залишаються. До числа невирішених моментів у цих відносинах можна віднести різні підходи до поняття прав людини у Китаї та Євросоюзі, а також те, що політичні реформи в КНР не завжди позитивно оцінюються у Європі, що, у свою чергу, призвело до ембарго на продаж зброї до Китаю.

Проте, загалом динаміка відносин КНР з ЄС є позитивною. Китай уже сьогодні є провідним актором в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Вочевидь така роль державу не задовольняє – КНР претендує на закріплення як впливового гравця світового масштабу.

Другий розділ – «Договірний та інституційний механізми регулювання відносин між КНР і ЄС» – складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі – «Договірний механізм співробітництва між КНР і ЄС» – автор зазначає, що відносини Китаю та ЄС було встановлено ще 1975 року, коли було запроваджено механізм проведення зустрічей посадовців для врегулювання та розвитку економічних відносин між КНР і ЄС. Слід зазначити, що до 1975 року торгівля між КНР і ЄС здійснювалася лише через окремі держави – члени ЄС.

ЄС ініціював розвиток торговельних відносин з КНР. Так, він розробив низку документів, що були спрямовані на регулювання загальної торговельної політики щодо Китаю, починаючи з 1975 року: 1978-го КНР і ЄC підписали торговельну угоду, щоб посилити та легалізувати свої економічні й торговельні відносини, і створили Міжвідомчу комісію з торговельної кооперації. Ця двостороння торговельна угода стала значним кроком вперед у торговельних відносинах сторін. Однак у зв’язку зі збільшенням обсягу торговельно-економічних відносин між КНР і ЄС виникла потреба в розробці та підписанні розширеного документа, який більш детально регламентував би відносини між сторонами. Таким документом стала Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року, що створила правову основу двосторонніх відносин. Ця Угода регламентує питання торговельної кооперації, економічної кооперації, роботи Міжвідомчої комісії тощо.

У червні 2007 року Змішаний комітет з економіки й торгівлі ЄС – Китай офіційно оголосив про початок переговорів щодо перегляду Угоди 1985 року. Ці переговори поводяться і можуть тривати кілька років.

Переговори за базовою згодою надають Євросоюзові можливість посилити стратегію щодо Китаю. ЄС сподівається змусити КНР підписати стандартні статті (англ. – casuals) з міграції, захисту інтелектуальної власності й «загальних цінностей». Автор вважає, що Євросоюз може пов’язувати свої можливості впливу на Китай з вимогами до останнього. Наприклад, якщо Китай чекає від ЄС допомоги в енергозбереженні та зменшенні забруднення, Євросоюз має обумовити її надання більш активною участю Китаю у переговорах щодо зміни клімату. Якщо Китай прагне зняття ембарго на поставки озброєнь, він має докласти зусиль у сфері захисту прав людини (ембарго на поставки зброї Китаю було введене 1989 року після розгону демонстрації на площі Тяньаньмень); крім того, Китай має сам посилити контроль над експортом військових технологій. Якщо Пекін шукає підтримки в Брюсселя щодо програм регіонального розвитку, він має приділяти більше уваги нелегальній міграції й торгівлі людьми.

У тому, що стосується стратегічного партнерства, головним вбачається створення механізму, здатного, з одного боку, ставити довгострокові цілі співробітництва, а з другого – вже зараз передбачати виникнення нових проблем. Наприклад, сприяти вирішенню питання про зняття ембарго на поставки зброї або можливих проблем у торгівлі текстилем.

З моменту вступу Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році Пекін докладав значних зусиль, щоб адаптувати національне законодавство стосовно захисту інтелектуальної власності до Угоди ТРІПС – одного з центральних елементів правової бази СОТ. Комісія ЄС (далі – КЄС) фінансує програму технічного співробітництва в галузі прав інтелектуальної власності, що підтримується правоохоронними органами Китаю. 30 жовтня 2003 року КНР і Єврокомісія дійшли згоди щодо цього діалогу, його структури, змісту й частоти проведення. Угоду було укладено між Директоратом з торгівлі КЄС і Міністерством торгівлі КНР.

Діалог структурований за горизонтальним і секторальним аспектами. У рамках горизонтальної співпраці між Директоратом з торгівлі КЄС і Міністерством торгівлі КНР обговорюються кілька блоків питань. Вони підрозділяються на:

a) обмін досвідом між Китаєм і ЄС щодо захисту прав інтелектуальної власності через координацію роботи відповідних агентств;

б) обмін законодавчим досвідом;

в) обмін досвідом роботи митних служб, поліції, адміністративних і судових органів із захисту прав інтелектуальної власності;

г) забезпечення поінформованості суспільства стосовно прав споживачів та правовласників.

Діалог проводиться щороку в Брюсселі або Пекіні. Загальну координацію здійснюють профільний директорат Європейської Комісії та Міністерство торгівлі КНР. Учасники діалогу доповідають про стан справ Робочій групі з економіки й торгівлі.

Даний діалог підтримується також Проектом ЄС – Китай з поліпшення дотримання прав інтелектуальної власності в КНР. Проект із бюджетом у 10,85 млн євро (внесок ЄС) і 5,425 млн євро (внесок КНР) був розпочатий 26 листопада 2007 року. На практиці це співробітництво, розраховане на 4 роки, реалізується у формі проведення конференцій, семінарів, програм підготовки кадрів з низки ключових галузей:

- удосконалення законодавства Китаю у сфері кримінального, патентного, торговельного, авторського права;

- підготовка фахівців у галузі захисту прав інтелектуальної власності;

- удосконалення самого механізму захисту прав інтелектуальної власності.

Процедура проведення діалогів має досить гнучкий характер. Як організаційні форми використовуються спеціально створені комітети й робочі групи. Скликаються конференції, проводяться щорічні формальні зустрічі або організуються неформальні обміни.

Секторальні угоди – це стабілізуючий елемент відносин, що допомагає збалансувати інші, більш важливі, питання: права людини, міграція, переговори з торгівлі.

Результатом функціонування секторальних діалогів стало застосування Китаєм стандартів Міжнародної організації праці, бухгалтерської звітності, турбота про охорону навколишнього середовища. КНР прийняла закон про конкуренцію, що має створити однакові умови гри для всіх компаній: і китайських, і європейських.

У другому підрозділі – «Інституційний механізм співробітництва між КНР і ЄС» – дисертант довів, що співробітництво Європейського Союзу з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону в цілому характеризується певною послідовністю і має вагоме значення.

Співробітництво відбувається у формі проведення діалогів, зустрічей, самітів, підписання рамкових угод, реалізації нових програм партнерства та миру тощо.

Основою розвитку двосторонніх економічних відносин, як уже згадувалося, є Угода про торговельне й економічне співробітництво 1985 року. Засідання Спільного комітету, створеного на її основі, відбуваються раз на рік на рівні міністрів, старших посадових осіб і в рамках Економічної і торговельної робочої групи. У квітні 2008 року був створений економічний і торговельний механізм високого рівня. Він забезпечує зв’язки між Комісією ЄС і Держрадою Китаю. Механізм функціонує на рівні віце-прем’єра КНР, який опікується питаннями захисту прав інтелектуальної власності, торгівлі, інвестицій та економічного співробітництва. За своїм форматом він схожий із Трансатлантичною економічною радою ЄС – США. Головним його завданням є усунення дисбалансу в торгівлі між Китаєм і Євросоюзом і ліквідація торговельних бар’єрів. На думку багатьох аналітиків, якщо не буде вирішено проблему торгівлі у відносинах з Китаєм, то істотних втрат зазнають двосторонні відносини, а також стратегічне партнерство.

Наповнення відносин Китай – ЄС забезпечують секторальні діалоги. У цей формат залучене широке коло учасників: офіційні особи, політики, бізнесмени, приватні компанії.

Механізм секторальних діалогів охоплює понад 20 сфер співробітництва. До їхнього числа належать: сільське господарство, цивільна авіація, конкурентна політика, санітарні й фітосанітарні стандарти, митне співробітництво, освіта і культура, зайнятість і соціальні справи. Далі йдуть питання енергетики, навколишнє середовище, служба супутникової навігації ГАЛІЛЕО, розвиток інформаційного суспільства, макроекономіка і фінансові послуги, водний транспорт, збалансований регіональний розвиток, промислова політика, наука і технології, торгівля, співробітництво в галузі космосу, туризм, торгівля текстильними товарами.

Автор приходить до висновку, що усі складнощі взаємин між КНР і ЄС віддзеркалюються в діалозі щодо захисту прав інтелектуальної власності. Цій сфері, поряд із торгівлею, в дисертації приділяється основна увага.

Сучасні двосторонні економічні відносини Європейського Союзу і Китаю є достатньо різновекторними й складними, що вимагає здійснення постійного моніторингу з метою визначення реальних перспектив їх подальшого розвитку і вдосконалення в цьому контексті правової складової економічної політики обох стратегічних партнерів. Зокрема:

- основними сферами, у яких КНР і ЄС здійснюють активну співпрацю, є політична, економічна, науково-технічна та культурна;

- у політичній сфері можна виділити дві форми співпраці між КНР і ЄС: міждержавні зв’язки та контакти на міжрегіональному рівні;

- відносини Китаю і Євросоюзу в економічній сфері характеризуються поступовим розширенням зв’язків у торгівлі та в галузі інвестиційного співробітництва; перспективи розвитку залежать від таких факторів, як темпи та характер економічних реформ у КНР, збільшення її експортних можливостей (розширення переліку експортних товарів), зростання зацікавленості фінансових кіл Китаю в інвестиційному співробітництві з ЄС та розвиток науково-технічної співпраці між ними;

- співробітництво між КНР і ЄС у науково-технічній та гуманітарній сферах здійснюється у формі спільних проектів між науково-дослідними установами, обміну інформацією та делегаціями, навчання китайських студентів у європейських вищих навчальних закладах, організації мистецьких виставок та ознайомлення громадськості з культурною спадщиною тощо;

- відсутність розгалуженої інфраструктури представництва європейських підприємств у Китаї, значна відстань між ними створюють об’єктивні перешкоди на шляху розбудови двостороннього співробітництва. Проте і суб’єктивні чинники – відсутність належної ініціативи, слабка координація діяльності різних відомств, невизначеність порядку імплементації Угоди у розбудові відносин з Китаєм – відіграють не менш негативну роль, значно звужують можливості ЄС щодо розвитку взаємовигідного співробітництва з КНР.

Проведене в третьому підрозділі – «Шляхи впливу права ЄС на правопорядок КНР» – дослідження показало, що динамічний розвиток правових систем КНР і ЄС на сучасному етапі, розширення простору взаємодії національних правових систем між собою та з міжнародними системами потребують ефективного правового механізму, який враховував би узгоджені способи такої взаємодії, сприяв би гармонійному функціонуванню згаданих систем у єдиному правовому просторі. Для забезпечення такого стану сьогодні особлива увага має приділятися створенню конституційно-правового механізму взаємодії міжнародного і національного права.

Основним шляхом конституціалізації міжнародного права та зовнішньої політики на сьогодні є внесення відповідних норм до національної Конституції і законів або видання спеціального акта, згідно з яким норми міжнародного права набувають юридичної сили в межах національного права.

Особливим моментом, що заслуговує на увагу, є вплив права ЄС на правопорядок КНР. Таке твердження має рацію з огляду на природу права ЄС, оригінальні риси його еволюції та сучасного функціонування.

Якщо говорити про вплив права ЄС на право КНР, слід зауважити, що характерною особливістю правового регулювання європейської інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу, є намагання європейських інтеграційних організацій поширити свою правову політику на взаємовідносини з третіми країнами та іншими міжнародними організаціями. При цьому право Євросоюзу перетворюється на інструмент ефективного захисту інтересів європейських інтеграційних організацій та їх держав-членів у взаємовідносинах з іншими суб’єктами міжнародного права.

Як свідчить аналіз практики правового регулювання співробітництва ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями, це забезпечується насамперед за рахунок того, що права Євросоюзу автономізуються і дії його норм поширюються за межі території ЄС, змушуючи треті країни пристосовувати своє національне право до правової системи Євросоюзу. Тим самим треті країни поступово залучаються до процесів правової інтеграції в рамках європейських інтеграційних організацій.