ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ВІД ПОРУШЕНЬ, НЕ ПОВ\'ЯЗАНИХ ІЗ ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛОДІННЯ, ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми Із здобуттям незалежності України почалися розбудова демократичної правової держави та формування громадянського суспільства, у центрі уваги якого людина, захист її законних прав та інтересів, задоволення її потреб. Проголошення курсу на розбудову правової держави означає, що Україна не лише приймає на себе обов'язок визнавати природні права людини, але й має забезпечувати реалізацію цих прав та свобод, які тепер закріплені у Конституції України, а також врегульовані Цивільним кодексом (далі ЦК України), який за своєю сутністю є кодексом громадянського суспільства та приватного права.

Згідно із частиною четвертою ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Це конституційне положення здобуло розвиток у різних галузях законодавства, передусім у цивільному, для якого захист прав власника є одним з природних і найбільш важливих завдань.

Актуальність представленого дисертаційного дослідження обумовлена, насамперед, значенням права власності як найважливішого об'єкта вивчення цивілістичної науки. Адже інститут права власності, складовою частиною якого є також норми про захист права власності, є центральним інститутом цивільного права.

Право власності являє собою найбільш широке за змістом речове право, яке дозволяє своєму володарю власнику визначати зміст та напрямки використання належного йому майна, здійснюючи над ним повне панування. У ст. 317 ЦК України правомочності власника розкриваються за допомогою традиційної для цивільного права тріади: права володіння, права користування та права розпорядження.

Зростання цивільного обороту породило необхідність юридичного оформлення сучасних правовідносин, перегляду низки положень законодавства щодо визначення та захисту прав власника й добросовісного володільця. На практиці все частіше зустрічаються ситуації, коли учасники обороту застосовують за аналогією правові норми, які не відповідають повною мірою потребам цивільного обороту. Так, наприклад, усе частіше актуальним є захист не тільки прав власника, якому присвячено більшість сучасних досліджень, але й прав уповноваженої власником особи, у тому числі й від протиправних дій самого власника. Причому, таких порушень можуть зазнати всі складові права власності як володіння, так і користування й розпорядження. Слід зазначити, що більшість досліджень у сфері захисту порушених речових прав присвячено захисту володіння, хоча на практиці у більшості випадків поряд із володінням

порушуються й право користування, й право розпорядження. Ці правомочності також потребують правового захисту.

Ретельне дослідження та розробка способів захисту права власності взагалі та способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, є важливими умовами їхнього застосування. Слід констатувати, що у теперішній час у судовій практиці досить часто зустрічаються помилки, викликані неправильним розумінням фундаментальних засад законодавчого регулювання та доктринального підходу до змісту способів захисту права власності.

Оскільки йдеться про забезпечення одного з найважливіших прав людини, природно, що дослідження пов'язаних з ним проблем є важливим як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Тому вітчизняні й зарубіжні правознавці неодноразово зверталися до різних аспектів відповідної проблематики (І.В. Болокан, М.П. Волошин, І.О. Дзера, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, О.С. Іоффе, С.В. Ківалов, Т.С. Ківалова, Н.С. Кузнецова, Т.В. Коваленко, І.М. Кучеренко, В.М. Коссак, О.Г. Ломідзе, Є.Ю. Ломідзе, В.В. Луць, А.В. Люшня, Г.К. Матвеев, В.П. Маслов, О.А. Підопригора, О.А. Рябов, В.І. Семчик, К.І. Скловський, Є.О. Суханов, І.В. СпасібоФатєєва, Ю.К. Толстой, М.К. Толчєєв, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, Я.М. Шевченко, Ю.С. Червоний, О.С. Яворська та інші).

Разом із тим, слід зазначити, що, хоча наукова розробка окремих проблем захисту права власності в юридичній літературі проводилася досить активно, значна кількість окремих аспектів правового регулювання у цій галузі все ще залишається недослідженою, що особливо помітно у контексті оновлення вітчизняного цивільного законодавства. Такі питання, як характер і способи захисту права власності, співвідношення права власності та його складових і багато інших, також вимагають переосмислення у зв'язку з «несиметричністю» правового поля для різних категорій правовідносин, обумовленої багато в чому протистоянням майнових інтересів власника й особи, яка володіє іншими речовими правами.

Таким чином, існує нагальна потреба заповнити прогалини у наукових розвідках поняття та сутності способів захисту права власності взагалі та способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, зокрема, на сучасному етапі, дослідити підстави їх класифікації, встановити специфіку статики і динаміки відповідних цивільноправових відносин, а також необхідність розробки наукових рекомендацій для подальшого вдосконалення чинного законодавства у цій сфері та практики його застосування.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що питання наукового аналізу правового регулювання способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, за цивільним законодавством України є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, що зумовлює доціль-

ність розгляду відповідної проблематики в рамках спеціального дослідження на рівні кандидатської дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 20062010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). Безпосередньо тема дисертації відповідає плану науководослідницької роботи кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 20062010 роки в рамках теми «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з'ясуванні суті правовідносин, що виникають при порушенні права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, визначення їх місця серед інших цивільноправових способів захисту права власності, з'ясуванні їх правової природи, видів та підстав застосування.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені і вирішувалися такі завдання:

здійснити загальну характеристику права власності та його захисту;

дослідити існуючі класифікації цивільноправових способів захисту права власності з метою їхньої уніфікації;

з'ясувати специфіку правовідносин захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння;

охарактеризувати види способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, за цивільним законодавством України;

здійснити класифікацію способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння;

визначити роль і місце способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, у системі способів захисту права власності за цивільним законодавством України;

дослідити чинне вітчизняне законодавство щодо регулювання і практики застосування способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, та розробити й обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства України та практики його застосування у досліджуваній сфері.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають у процесі захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, за цивільним законодавством України.

Методи дослідження. У процесі аналізу проблем, які входять до предмету дисертаційного дослідження, відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об'єкта і предмета було використано філософські (загально наукові) та приватнонаукові (спеціальні) методи наукового пізнання.

Серед найважливіших загальнонаукових методів слід назвати діалектичний метод пізнання, який дозволив простежити еволюцію та взаємозв'язок проблем формування правової бази способів захисту права власності.

За допомогою такого приватнонаукового методу, як метод системно структурного аналізу, способи захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, досліджувалися як складова частина загальної системи способів захисту права власності, аналізувалися структурні та змістовні особливості захисних правовідносин власності. Порівняльно правовий метод застосовувався для дослідження різних підходів до характеристики та класифікації способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, для порівняння цих способів захисту з іншими видами захисних правовідносин власності. Використовувався також історичний метод, оскільки захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, розглядається у глибокій історичній перспективі, як результат тривалого розвитку інституту речового права. За допомогою зазначеного методу визначаються закономірності розвитку цього інституту та основних його категорій. Результати догматичного (логічного) аналізу використані при формулюванні висновків і пропозицій дисертанта з урахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності й обґрунтованості суджень в межах загальнотеоретичних і цивільноправових конструкцій з використанням понятійного апарату відповідних галузей науки.

Науковотеоретичною базою дисертаційного дослідження є праці С.С. Алексеева, М.М. Агаркова, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, І.В. Болокан, В.А. Васильєвої, Н.Ю. Голубєвої, М.В. Гордона, І.О. Дзери, О.В. Дзери, Г.В. Єрьоменко, В.М. Зубара, О.С. Іоффе, В.М. Ігнатенка, Т.С. Ківалової, A.M. Колодія, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, О.В. Люшні, Р.А. Майданика, М.С. Малеїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеева, І.Б. Новицького, О.А. Собчака, П.Р. Стависького, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиць, Ю.Б. Фогельсона, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ю.С. Червоного, О.С. Яворської та інших.

Вивчення і аналіз праць зазначених науковців дали змогу визначити та оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити і дослідити питання, що постали на сучасному етапі реформування теорії цивільного права, запропонувати шляхи їх вирішення.

Емпіричну базу дослідження складають матеріали судової практики та постанови Пленуму Верховного Суду України про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням питань сутності та особливостей захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, за цивільним законодавством України.

У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

вперше:

- запропоновано із урахуванням конкретної мети, заради досягнення якої встановлено той чи інший спосіб захисту права власності, первісним їх поділом вважати розрізнення спеціальних та субсидіарних способів захисту права власності;

- запропоновано вважати віндикаційний позов таким, що покликаний забезпечити не тільки захист права володіння, а й інші правомочності власника (титульного володільця) користування та розпорядження;

- запропоновано ст. 391 ЦК України доповнити частиною другою і викласти у наступній редакції: «Права, передбачені частиною першою цієї статті, належать також особі, яка хоча і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника»;

- запропоновано у зв'язку з вищезазначеним внести відповідні зміни до глави 29 ЦК України та назвати її «Захист права власності та інших речових прав»;

- обґрунтовано необхідність доповнення ст. 268 ЦК України частиною сьомою наступного змісту: «На вимогу власника або іншого законного володільця про усунення будьяких порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391)»;

удосконалено:

- визначення цивільноправового захисту як системи активних заходів, які застосовуються суб'єктом цивільного права, компетентними державними чи іншими юрисдикційними органами, спрямованої на усунення порушень цивільного права чи інтересу з відповідним покладенням виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника, а у разі неможливості такого відновлення обов'язку майнової компенсації шкоди, що стала наслідком такого правопорушення;

- поняття цивільноправового захисту права власності як системи активних заходів, які застосовуються власником, компетентними державними чи іншими органами, спрямованої на усунення порушень права власності, покладення на порушників виконання обов'язку із відновлення порушеного права власності;

- обґрунтування необхідності передбачити у законодавстві положення про можливість застосування як попереджувального заходу мір відпові-.

дальності та відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо загроза була створена навмисними діями іншої особи, і на вимогу власника про усунення загрози з боку цієї особи не було реакції. Пред'явлення вимоги про усунення загрози обов'язково має підтверджуватися у письмовій формі;

- пропозицію на законодавчому рівні змінити назву глави 83 ЦК України «Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» на загальновизнану доктриною та законодавствами інших країн назву -«Зобов'язання з безпідставного збагачення» та додати визначення цього поняття. У зв'язку з цим запропоновано доповнити частину першу ст. 1212 ЦК України абзацом з відповідним визначенням: «Зобов'язання з безпідставного збагачення правовідносини, в яких особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (або підстави, яка згодом відпала), зобов'язана повернути потерпілому це май но або відшкодувати вартість набутого чи збереженого майна)».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у:

- науководослідній сфері висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію цивільного права, зокрема, її загальну частину, а саме, теорію речового права, і є підґрунтям для подальшого формування та вдосконалення вітчизняної теорії речового права. Теоретичні положення, пропозиції та висновки дисертації можуть стати базою для подальшого вдосконалення концепції захисту права власності, їх видів, умов та підстав застосування;

- сфері правотворчості висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності в процесі підготовки та удосконалення законодавчих та підзаконних актів, присвячених регулюванню відносин речового права як такого та захисту права власності;

- навчальнометодичній роботі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, при викладанні курсу цивільного права, в розробленні спецкурсів з теоретичних проблем речового права;

- правовиховній сфері положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при читанні курсу «Цивільне та сімейне право України» та спецкурсу «Зобов'язання, які виникають внаслідок завдання шкоди».

Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено та обговорено на кафедрі цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Основні наукові положення, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися та обговорювалися на всеукраїнських і міжнародних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науковій конференції «Право-

ве життя сучасної України» (м. Одеса, 1819 квітня 2008 p. ); V Міжнародній науковометодичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 3031 травня 2008 p.); Міжнародній науковій конференції «Життя І.В. Шере шевського як духовна єдність між поколіннями юристів» (м. Одеса, 13 грудня 2008 p. ); Міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність (Шере шевські читання)» (м. Одеса, 4 грудня 2010р.); Міжнародній науковометодичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 2728 травня 2011 р. )

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені в чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та п'яти тезах доповідей на наукових та науковопрактичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок. Список використаних джерел складає 204 найменування і займає 21 сторінку.