ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Оптимізація Державної пенітенціарної служби України на сучасному етапі розвитку країни є відповідним утіленням стратегічного курсу державної кримінально-виконавчої (пенітенціарної) політики в напрямі її соціальної переорієнтації з урахуванням міжнародних стандартів щодо дотримання принципів законності, гуманізму, демократизму та соціальної справедливості в контексті сучасної пенітенціарної доктрини у сфері виконання покарань та іншого примусового виконання рішень суду, а також адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Відповідно до законодавства України, функції виконання попереднього ув’язнення під варту та кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк покладено на слідчий ізолятор (СІЗО).
За даними Державної пенітенціарної служби (ДПтС) України, сьогодні в її підпорядкуванні перебуває 320 тис. осіб, з яких 156,4 тис. – у СІЗО та установах виконання покарань, 162,7 тис. – на обліку кримінально-виконавчої інспекції. Діяльність 184 установ виконання покарань та СІЗО, 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції та 25 територіальних органів управління забезпечує близько 48 тис. персоналу при штатній чисельності 51,9 тис. посад.
Сьогодні склалася складна ситуація з розміщенням осіб, узятих під варту і засуджених у СІЗО (із 32 діючих СІЗО 14 збудовано понад 100 років тому, 5 – понад 200 років, 26 розташовано в центральних частинах міст, що ускладнює реалізацію заходів з покращення умов тримання. Недосконалість законодавства щодо попереднього ув’язнення, моральна та фізична застарілість понад 80 % медичного обладнання, неефективність лікування осіб, які перебувають під вартою та засуджених у СІЗО, – усе це не відповідає чинному законодавству та вимогам міжнародно-правових актів. Понад наявні місця в СІЗО тримають 2,6 тис. осіб, узятих під варту, а також 310 засуджених до довічного позбавлення волі, яких неможливо перевести до установ виконання покарань через перевантаження секторів максимального рівня безпеки.
Широке коло питань, пов’язаних із застосуванням заходів процесуального примусу у виді попереднього ув’язнення під варту, розглядали такі вчені, як: М.С. Алексєєв, Л.Б. Алексєєва, В.П. Божьев, Б.О. Галкін, Ю.М. Грошевой, В.Г. Дєєв, А.Я. Дубинський, Л.М. Лобойко, В.М. Батюк, О.Д. Буряков, І.М. Гуткін, В.О. Давидов, Б.О. Дєнєжкін, П.П. Якимов, А.Н. Ахпанов, М.С. Брештін, З.Д. Єнікєєв, З.З. Зіяатуллін, Г.П. Івлієв, З.Ф. Ковріга, В.М. Корнуков, Ф.М. Кудін, В.С. Чистякова, В.В. Рожнова. Їх праці присвячено проблемам теоретичного дослідження кримінально-процесуального характеру.
Вітчизняні та зарубіжні вчені, як: О.В. Беца, В.Ф. Бичков, І.Г. Богатирьов, П.А. Воробей, О.М. Джужа, Н.Д. Дурманов, В.В. Коваленко, О.Г. Колб, Л.Д. Кудінов, М.О. Ліненко, С.Я. Лихова, О.В. Масліхін, М.П. Мелентьєв, О.М. Міндадзе, М.І. Мельник, В.О. Корчинський, О.М. Костенко, А.Л. Ременсон, В.І. Осадчий, М.О. Стручков, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, С.Я. Фаренюк, В.І. Шакун досліджували окремі питання, пов’язані з інститутами попереднього ув’язнення та кримінального покарання. Однак вони не розглядали комплексно проблему СІЗО як суб’єкта виконання попереднього ув’язнення як запобіжний захід, а також як суб’єкта виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо категорії засуджених, залишених у СІЗО для роботи з господарського обслуговування. Саме тому існує потреба в подальшому дослідженні юридичної природи цих правових явищ та удосконаленні організаційно-правових засад функціонування СІЗО як суб’єкта виконання судових рішень у цій сфері правовідносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науковим забезпеченням процесу реалізації положень КК та КВК України щодо Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р., указів Президента України «Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» від 25 квітня 2008 р. № 401/2008, «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010, «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 6 квітня 2011 р. № 395/2011, «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 6 квітня 2011 р. № 394/2011, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту» від 13 серпня 2006 р. № 1090. Тема роботи відповідає тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності ОВС України на період 2010–2014 рр. (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347), основним напрямам наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ на 2010–2011 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне розроблення найбільш важливих теоретичних і практичних питань щодо виконання попереднього ув’язнення під варту та відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі в умовах СІЗО як установи закритого типу, а також формування на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
– визначити сучасний стан наукового розроблення соціально-правової природи виконання СІЗО попереднього ув’язнення та покарання у виді позбавлення волі;
– на основі вітчизняного й зарубіжного досвіду вивчити в соціально-історичному та правовому аспектах процес становлення і розвитку СІЗО як пенітенціарної установи закритого типу, визначити його місце в кримінально-виконавчій системі та правовий статус;
– надати порівняльну характеристику інститутів державного примусу у виді попереднього ув’язнення та кримінального покарання, що діють у межах СІЗО;
– розкрити зміст правовідносин, що мають місце під час виконання запобіжного заходу у виді попереднього ув’язнення в СІЗО;
– визначити специфічні ознаки та надати авторське поняття правового становища, режиму й умов тримання ув’язненого під варту в СІЗО;
– з’ясувати структуру правовідносин та особливості правового статусу засуджених до позбавлення волі, залишених у СІЗО для роботи з господарського обслуговування;
– надати авторське поняття та визначити зміст режиму і засобів його забезпечення в СІЗО щодо категорії засуджених до позбавлення волі, залишених у СІЗО для роботи з господарського обслуговування;
– розкрити специфіку умов праці та соціально-виховної роботи в СІЗО щодо категорії засуджених до позбавлення волі;
– розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з питань правового регулювання виконання попереднього ув’язнення та покарання у виді позбавлення волі в СІЗО.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері виконання попереднього ув’язнення та кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк у СІЗО.
Предмет дослідження – СІЗО як суб’єкт виконання попереднього ув’язнення та кримінального покарання у виді позбавлення волі.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, що використано для надання можливості дослідження теоретичного і практичного освоєння дійсності, пов’язаної із складними соціальними процесами застосування державного примусу (підрозділи 1.2, 2.1). За допомогою формально-логічного методу надано характеристику загальної тенденції законодавства у сфері регулювання питань як у системі виконання покарань загалом, так і в системі СІЗО зокрема, розроблено структурно-логічну схему побудови змісту дисертації, визначено пріоритетні питання розгляду проблем, окреслених у рамках об’єкта та предмета дослідження, відповідно до його мети й завдань (розділи 1–3). Історичний метод надав можливість виявити закономірності виникнення і становлення інституту попереднього ув’язнення в СІЗО та виконання цими установами покарання у виді позбавлення волі, дослідити соціально-правову природу цього явища, порядок й умови тримання ув’язнених та засуджених у цій поліфункціональній установі (підрозділ 1.1). Використання порівняльно-правового методу дало змогу під час аналізу зарубіжного досвіду і вітчизняних нормативно-правових актів щодо застосування попереднього ув’язнення й тримання засуджених до позбавлення волі в аналогічних пенітенціарних установах закритого типу співставити характерні спільні підходи та виявити розбіжності у вирішенні цих проблем як у законодавстві, так і в пенітенціарній практиці (підрозділ 1.3). За допомогою системно-структурного методу визначено соціально-правову природу інститутів а) попереднього ув’язнення і правовідносин, які мають місце у цій сфері, б) покарання у виді позбавлення волі та правовідносин, що діють під час виконання СІЗО функцій виправної колонії стосовно засуджених, залишених у СІЗО для роботи з господарського обслуговування (підрозділ 1.2). Застосування соціологічних та статистичних методів (інтерв’ювання, анкетування) забезпечило можливість здійснення аналізу перебування під вартою осіб, яких тримають у СІЗО як запобіжний захід, та засуджених до позбавлення волі, а також дисциплінарної практики й інших правозастосовних дій щодо цих осіб з боку адміністрації СІЗО залежно від їх правового статусу та поведінки в СІЗО (підрозділи 2.3, 3.2, 3.3).
Емпіричну базу дисертації становлять результати конкретно-соціологічних досліджень щодо специфіки її об’єкта та предмета шляхом опитування й анкетування 826 респондентів, у тому числі: ув’язнених під варту як запобіжний захід – 458; представників персоналу СІЗО – 122; засуджених до позбавлення волі – 246, що дало змогу удосконалити низку нормативно-правових актів та порядок тримання різних категорій контингенту ув’язнених під варту й засуджених у СІЗО. При підготовці дисертації автор використовував власний досвід роботи у ДПтС України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень в Україні щодо проблем, пов’язаних з виконанням СІЗО одночасно двох функцій державного примусу: запобіжної у виді попереднього ув’язнення під варту за вмотивованим рішенням (постановою, ухвалою) суду і покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вироком суду, що вступив у законну силу. У роботі висунуто та обґрунтовано низку нових у концептуальному плані та значущих для юридичної практики положень, а саме:
вперше:
– доведено, що правовий інститут виконання СІЗО подвійної функції – попереднього ув’язнення і кримінального покарання є виявом державної волі, визначеної у складових елементах кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України;
– обґрунтовано, що спільна практика виконання попереднього ув’язнення і покарання у виді позбавлення волі сьогодні виступає як залишкове явище «поліфункціональності» місць позбавлення волі;
– доведено, що інститут попереднього ув’язнення і відповідні правовідносини являють собою правове утворення, а не окрему галузь права;
– визначено диференційовану систему правовідносин (кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого характеру) як особливий різновид суспільних відносин, пов’язаних з виконанням попереднього ув’язнення, що надало змогу запропонувати внести доповнення до кримінального закону (ст. 38 КК України) стосовно затримання та взяття під варту особи, яка вчинила злочин;
удосконалено:
– теоретичне визначення правовідносин та правового статусу особи, взятої під варту, як системи процесуальних і спеціальних прав та обов’язків;
– визначення поняття та особливостей режиму тримання (ізоляції, нагляду, охорони) у СІЗО ув’язнених під варту;
– класифікаційну систему та порядок розміщення ув’язнених під варту в СІЗО;
– поняття правовідносин держави і засуджених до позбавлення волі, залишених для роботи з господарського обслуговування, а також характеристику правового статусу цієї категорії осіб;
– зміст критеріїв, визначених ст. 89 КВК України щодо відбору засуджених, залишених у СІЗО для господарських робіт;
дістали подальший розвиток:
– пропозиції щодо шляхів покращення діяльності СІЗО та приведення умов тримання ув’язнених і засуджених відповідно до вимог міжнародних стандартів та Європейських пенітенціарних правил;
– елементи режиму в СІЗО щодо категорії засуджених, залишених для робіт з господарського обслуговування, зокрема його складових – ізоляції, нагляду та охорони.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження впроваджено як рекомендації у:
– правотворчій сфері – при підготовці проектів законів, зокрема, КК, КВК України, законів України «Про попереднє ув’язнення», «Про Державну кримінально-виконавчу службу» та інших, а також підзаконних відомчих нормативно-правових актів (акти впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 14 червня 2011 р. № 04-19/14-1194 та від 29 червня 2011 р. № 04-19/14-1346);
– правоохоронній діяльності – як науково обґрунтовані заходи щодо удосконалення режиму тримання, працевлаштування, соціально-виховної та профілактичної роботи, комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення ув’язнених та засуджених у СІЗО (акт впровадження Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області від 27 квітня 2010 р.);
– навчальному процесі – для підготовки навчально-методичних і наукових видань та забезпечення різних форм занять з курсу кримінально-виконавчого права України (акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 15 квітня 2010 р.);
– науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого розроблення проблем, пов’язаних з попереднім ув’язненням під варту й триманням засуджених у поліфункціональних установах закритого типу – СІЗО (центрах попереднього ув’язнення), що є суб’єктами виконання запобіжного заходу у виді взяття під варту та покарання у виді позбавлення волі (акт впровадження Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю Ради національної безпеки і оборони від 8 червня 2011 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У підручнику «Кримінально-виконавче право» автором підготовлено розділ 18 «Попереднє ув’язнення як специфічний інститут державного примусу» (0,3 д.а.).
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення та висновки дисертації оприлюднено на наукових конференціях, зокрема: «Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам’яті професора В.В. Копєйчикова)» (м. Київ, 2008); «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності» (м. Київ, 2009); «Юридична наука на шляху розбудови правової держави в Україні» (м. Київ, 2010); «Теоретичні та практичні проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України» (м. Київ, 2011); Захист прав і свобод людини і громадянина в Україні (м. Бровари, 2011).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в 11 публікаціях, серед яких п’ять наукових статей опубліковано у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових видань з юридичних наук, п’ять статей – у збірниках тез наукових доповідей, оприлюднених на науково-практичних конференціях, а також один розділ – у підручнику.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють десять підрозділів, висновків, восьми додатків, списку використаних джерел (180 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з яких загальний текст викладено на 183 сторінках.
| 
