ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами та темами, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методи, а також положення наукової новизни, що відображають особистий вклад дисертанта та виносяться на публічний захист, наведено апробацію результатів роботи, визначено її теоретичну та практичну значимість.

Розділ перший „Теоретико-правові аспекти валютного контролю” складається з трьох підрозділів і присвячений основним науково-теоретичним аспектам валютного контролю.

У підрозділі 1.1 „Наукова проблематика валютного контролю” зроблено спробу узагальнити існуючі наукові погляди щодо місця валютного контролю в системі соціального контролю, сформувати власну теорію.

Аналіз досліджень науковців дає підстави стверджувати, що валютний контроль є складним соціальним явищем, який впливає на внутрішню та зовнішню політику держави, формуючи свою відповідну валютну політику.

Наголошується на тому, що в сучасній юридичній літературі досить часто вживається словосполучення „контроль та нагляд”. Єдиного погляду щодо понятійно-теоретичного розуміння вказаних понять не існує, а тим більше розмежування їх за ознаками у правовій науці не проводилося. Проаналізовано категорії „контроль” і „нагляд”, на підставі чого стверджується, що за своїм змістом вони є дуже схожими, але відрізняються за методами здійснення, впливом на підконтрольні суб’єкти, а також мають різні цілі.

Окрему увагу звернуто на існування різнопланових наукових дефініцій валютного контролю, в яких, проте, не визначено особливості валютного контролю як специфічного виду фінансового контролю. Також у цих визначеннях не враховується, що у процесі лібералізації валютних відносин Україна зможе відмовитися від валютного контролю та перейти до валютного нагляду, що цілком реально у процесі адаптації українського законодавства до європейського.

У підрозділі 1.2 „Принципи та завдання валютного контрою” здійснено аналіз мети, завдань, принципів і функцій валютного контролю, при цьому підкреслюється важливість їх конкретизації та нормативного закріплення.

Зазначено, що головною метою валютного контролю є забезпечення дотримання вимог валютного законодавства України. Принципи виступають фундаментом, на якому повинні будуватися усі конкретні нормативно-правові акти у сфері валютного контролю та юридично значущі дії контролюючих суб’єктів. Сформовано авторське визначення принципів валютного контролю.

З метою подальшого аналізу валютного контролю зазначається, що крім загальноправових принципів, цей вид контролю повинний мати свою спеціальну систему принципів, що відповідала б особливостям такої діяльності. Встановлено, що функції валютного контролю відображають його вплив на суб’єктів контрольних правовідносин і поділяються на облікову, охоронну, регулятивну функції.

Підрозділ 1.3 „Міжнародний досвід валютного контролю” присвячено дослідженню особливостей здійснення валютного контролю в зарубіжних країнах.

Акцентується увага на тому, що механізм валютного контролю в промислово розвинених країнах історично формувався з урахуванням специфічних умов розвитку кожної з цих країн. Унаслідок цього в зарубіжних країнах зберігаються певні особливості здійснення валютного контролю.

Зазначено, що необхідним елементом організації грошово-кредитної системи будь-якої країни є валютний контроль як дисциплінарно-адміністративний засіб забезпечення дотримання правил і норм регулювання сфери валютних відносин. Аналіз світового досвіду переконує у тому, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються за активної участі держави та ефективного контролю уповноважених органів за валютними операціями.

На підставі порівняння режиму валютного регулювання і контролю в Україні з практикою закордонних країн зазначено, що суттєво ліберальніший режим характерний не тільки для розвинених країн Європи й Америки, але і для Туреччини, Перу і країн із перехідною економікою. Практично повна його лібералізація зустрічається в США, Вірменії. Встановлено, що в більшості країн валютний контроль здійснюється на підставі відповідного спеціального законодавчого акта, який, в українському правовому полі, на сьогодні, відсутній.

Другий розділ дисертаційної роботи „Правовий механізм валютного контролю в Україні” присвячено комплексному аналізу складових правового механізму валютного контролю, що виступають ключовими при його здійсненні. Дослідження механізму валютного контролю показало, що він являє собою систему взаємопов’язаних елементів, зокрема, об’єкт, суб’єкти, методи та процес валютного контролю, за допомогою яких реалізуються його мета, завдання та функції.

У підрозділі 2.1 „Валютні операції як об’єкт валютного контролю” головну увагу приділено проблемі відсутності законодавчого визначення валютних операцій, оскільки їх дефініція є необхідною правовою категорією, зміст якої вкрай важливий для повноцінного дослідження валютного контролю. Вказується, що чинне національне законодавство визначає валютні операції шляхом наведення їх переліку, не закріплюючи безпосередньо визначення поняття валютної операції. Проаналізовано, що у проекті Закону України „Про валютне регулювання та контроль в Україні” від 22 березня 2007 року, який пройшов перше читання у Верховній Раді України та був прийнятий за основу 11 квітня 2007 року також не передбачено визначання поняття валютної операції.

Запропоновано законодавчо закріпити визначення валютних операцій. Аргументується думка, що класифікація валютних операцій має важливе науково-теоретичне й практичне значення, оскільки відсутність чіткого законодавчого визначення конкретних видів окремих валютних операцій може породжувати прогалини у сфері типології валютних операцій, і, як наслідок, – ряд практичних проблем у процесі правозастосування, вирішення яких залежить від оперативного вдосконалення валютного законодавства.

Підрозділ 2.2 „Суб’єкти валютного контролю” присвячено розгляду суб’єктного складу валютних контрольних правовідносин, що є невід’ємною складовою механізму валютного контролю. Зазначено, що правовий статус суб’єктів валютного контролю різний, у чому і проявляється специфіка контрольних правовідносин. Правовий статус суб’єктів правового механізму валютного контролю визначається їх правами та обов’язками у сфері валютного контролю. Зміст прав та обов’язків суб’єктів валютного контролю відрізняється залежно від категорії та статусу суб’єкта.

Запропоновано визначення суб’єктів валютного контролю, яке має важливе науково-теоретичне значення. Аналізуючи існуючі наукові погляди стосовно розширення існуючої системи органів валютного контролю, підсумовується, що актуальною та логічною є запропонована система органів валютного контролю. Відзначається, що вказані органи наділені всім комплексом повноважень, що дозволить їм, за умови належного законодавчого врегулювання, ефективно провадити валютний контроль та побудувати стійку систему взаємодії.

У підрозділі 2.3 „Форми, напрями та методи валютного контролю” висвітлено розмежування понять і подано класифікацію форм, напрямів і методів валютного контролю, оскільки його ефективність залежить від конкретних дій та процедур, що застосовуються суб’єктами контролю.

Відзначається, що як чинне законодавство у сфері валютного регулювання та контролю, так і проект змін до нього не містять фундаментальних положень, які б вносили ясність у процедуру здійснення, зокрема і у форми, напрями та методи валютного контролю.

Аналізуючи погляди вчених стосовно форм валютного контролю, встановлено, що в науці відсутній єдиний підхід до розуміння їх сутності. У зв’язку з цим запропоновано визначення форм валютного контролю. Наведено класифікацію форм валютного контролю залежно від періоду його проведення. Встановлено, що в дослідженнях у сфері валютного контролю також не визначено конкретних його напрямів.

Наголошується, що ефективність валютного контролю залежить від конкретних дій та процедур, що здійснюють органи та агенти валютного контролю. Від методів валютного контролю залежить дотримання законних прав суб’єктів. Особливу увагу приділено перевірці, що є основним методом валютного контролю, вразі необхідності встановлення факту порушення валютного законодавства.

У підрозділі 2.4 „Процес валютного контролю” наголошено, що процедура здійснення валютного контролю, як і будь-якої діяльності, має свою систему, послідовність, під час якої визначається мета такого контролю, його завдання та способи їх досягнення. Аналіз сучасних правових та економічних досліджень у сфері валютного контролю показав, що українська наука не містить положень і напрацювань, які б стосувалися, хоча б певною мірою, процесу валютного контролю.

Процес валютного контролю розглядається як правова форма діяльність органів валютного контролю. Оскільки в роботі обґрунтовується віднесення валютного контролю до різновидів фінансового, процес валютного контролю досліджується у контексті його зв’язку з процесом фінансового контролю.

Запропоновано та обґрунтовано стадії процесу валютного контролю. Акцентується увага на тому, що визначення стадій процесу валютного контролю вносять системність і логічність у його здійснення, сприяють ефективному плануванню перевірочної роботи, а також забезпечують досягнення мети валютного контролю та виконання його завдань.

Третій розділ „Проблеми сучасної системи органів валютного контролю та шляхи їх вирішення” присвячено дослідженню науково-практичних аспектів у діяльності державних органів валютного контролю з метою внесення пропозицій для покращання здійснення ними цього виду контролю.

У підрозділі 3.1 „Національний банк України як головний орган валютного контролю” зазначено, що валютний контроль органів банківської системи посідає домінуюче місце, оскільки основний масив валютних операцій здійснюється за посередництвом уповноважених банків, і саме тому ці фінансові установи наділені правами агентів валютного контролю за такими операціями.

Відзначено, що реалізація контрольних повноважень Національним банком України врегульована тільки стосовно перевірок уповноважених банків. Встановлено, що подібна ситуація склалася і стосовно порядку проведення перевірок щодо дотримання умов ліцензії на здійснення валютних операцій фізичними і юридичними особами (резидентами і нерезидентами). Запропоновано з метою врегулювання вказаних недоліків прийняти єдиний нормативно-правовий акт, який би роз’яснював усі напрями валютного контролю, що здійснюються Національним банком України та його структурними підрозділами.

Проведений аналіз Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку вимог валютного законодавства України та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України, дозволяє стверджувати про його неоднозначність і необхідність у внесенні змін. Запропоновано, зокрема, з переліку підстав для позапланових валютних перевірок виключити підпункт „інші підстави, які передбачені законодавством України”, а також скоротити загальний строк проведення перевірки банків, інших фінансових установ, національного оператора поштового зв’язку.

У підрозділі 3.2 „Органи державної податкової служби України як суб’єкти контролю за дотриманням законодавства про валютні операції” характеризується діяльність органів державної податкової служби як суб’єктів валютного контролю. Відзначається, що у законодавстві України не передбачено поділу податкових органів на органи та агентів валютного контролю. Наголошується на важливості дослідження процедур податкового валютного контролю.

Акцентується увага на тому, що податкові органи, здійснюючи податковий контроль у формі перевірки, встановлюють факт дотримання суб’єктом, що перевіряється, податкового, валютного та іншого законодавства. Якщо процедура перевірки дотримання податкового законодавства детально досліджена з теоретичного та практичного погляду, то стосовно специфіки проведення валютних перевірок податковими органами фундаментальні дослідження практично не проводилися.

Розглядаючи проблеми проведення невиїзної перевірки податковими органами, встановлено, що вони можуть перевіряти виключно податкові документи, пов’язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), що не дозволяє встановити дотримання підконтрольним суб’єктом валютної дисципліни.

Проаналізовано норми Податкового кодексу України, які регламентують перевірку як метод валютного контролю, що проводиться органами державної податкової служби, внаслідок чого доводиться необхідність виділення перевірки на дотримання валютного законодавства як самостійного контрольного заходу органів державної податкової служби.

У підрозділі 3.3 „Державна митна служба України як орган валютного контролю за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України” зосереджено увагу на процедурах здійснення митного валютного контролю за порядком переміщення валютних цінностей через митний кордон. Відзначено, що митний контроль залишається основним інструментом державного регулювання переміщення товарів, транспортних засобів і валютних цінностей через митний кордон.

Наголошується на тому, що предметом валютного контролю митних органів є лише валютні операції, пов’язані з переміщенням грошових коштів або товарів через митний кордон України. Обґрунтовано думку про те, що митний валютний контроль є досить своєрідним, оскільки здійснюється в рамках єдиної ієрархічної структури – Державної митної служби України, а також за умови перетину митного кордону або переміщення через митний кордон.

Встановлено, що нормами чинного законодавства у галузі митної справи врегульовано певний механізм митного оформлення та митного контролю операцій, пов’язаних із переміщенням через митний кордон валютних цінностей. Зазначено, що понятійний апарат категорії „переміщення через митний кордон” у Митному кодексі України на сьогодні відсутній. Наголошується на тому, що, валютний контроль митних органів прямо залежить від даної категорії, яка потребує законодавчого закріплення, що забезпечить правильне тлумачення та застосування норм підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють різні сфери такого переміщення.