ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Пам’ятки культурної спадщини, до якої б категорії місцевого, національного чи всесвітнього значення вони не належали є загальнолюдським надбанням, створеним багатьма поколіннями. Ставлення до пам’яток історії та культури, їх охорона і збереження свідчать про рівень цивілізованості кожного суспільства.
Україна має багате культурне надбання, яке становить значний потенціал для туристичної та інвестиційної діяльності на світовому ринку. Разом із тим говорити сьогодні про належне регулювання охорони та збереження культурних об’єктів, на жаль, не доводиться. Водночас постійно погіршується стан екології, природні катаклізми завдають непоправної шкоди, а часом і безслідно стирають з поверхні землі унікальні факти духовної та матеріальної культури минулих поколінь. Ще більш руйнівного впливу зазнає культурна спадщина різних категорій унаслідок протиправних вчинків людини, що є результатом збройних конфліктів, а також через зневажливу, бездумну, а часом і підкреслено легковажну поведінку або у зв’язку з наростаючим валом розкрадань культурних цінностей. До того ж відомі приклади втрати різних компонентів історико-культурної спадщини в результаті недбалого ставлення до пам’яток історії та культури.
Причина полягає в неуніфікованості сучасної правової бази, якою врегульована дана сфера, інертності адміністративного управління, неефективності існуючих засобів регулювання, відсутності відповідного фінансування галузі й дефіциті новітніх інформаційних та інтелектуальних технологій. Сучасний моніторинг пам’яток культури дає підстави для висновку, що в окремих регіонах близько 50,0 % об’єктів культурної спадщини перебувають в незадовільному стані, а кожен десятий – в аварійному. Термінових протиаварійних та консерваційних робіт потребують понад 300 пам’яток архітектури національного значення. За попередніми розрахунками, орієнтовна вартість лише першочергових протиаварійних і ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт становить близько 600 млн гривень.
Актуальною проблемою є також неефективна система відповідальності за правопорушення, що посягають на культурну спадщину. Так, лише у 2010 році виявлено 268 випадків навмисного зіпсування, втрати частин пам’яток історії та культури, 80,0 % з яких так і залишилися непокараними. Результати проведеного анкетування свідчать, що 59,0 % респондентів з числа працівників органів внутрішніх справ (ОВС) та підрозділів охорони культурної спадщини вбачають за необхідне і доцільне удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання відносин у цій сфері, зокрема доповнивши КУпАП нормами нових складів проступків у даній сфері та посилення міри відповідальності за їх вчинення (97,0 % – працівники міліції і 100,0 % – працівники Державної служби з питань національної культурної спадщини).
Питання вивчення сфери культурної спадщини в різний час було об’єктом дослідження багатьох учених. Зокрема, проблеми пам’яткознавства висвітлювалися в багатьох наукових дослідженнях, серед яких можна виділити праці В.І. Акуленко, Н.Д. Бобоєдова, В.О. Горбик, Г.Г. Денисенко, С.З. Заремба, І.В. Пивовар, Л.А. Пономаренко, П.І. Скрипник, І.Г. Шовкопляс та інших вчених.
При розгляді сутності державного регулювання охорони культурної спадщини було використано праці учених у галузі права Росії та України, зокрема: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, Д.М. Бахраха, І.А. Беленчука, Ю.П. Битяка, О.І. Галагана, З.С. Гладуна, С.Т. Гончарука, Є.В. Доніна, О.Т. Зими, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, Д.А. Липинського, Д.М. Лук’янця, Р.С. Мельник, Л.В. Мілімко, О.І. Миколенко, С.В. Тихомирова, В.К. Шкарупи.
Науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників дає змогу зорієнтуватись у визначеній проблемі. Але більшість цих праць стосується окремих питань сфери культурної спадщини.
Комплексного дослідження державно-правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини у вітчизняній науці не проводилося, а окремі статті, навчальні посібники мають загальний, описовий характер.
У цьому зв’язку, безумовно, існує потреба в ґрунтовному науковому дослідженні питань, які стосуються державно-правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, у виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення цього публічно-правового підінституту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до загальнодержавної програми «Про збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004–2010 роки» (Закон України від 20.04.2004 р. № 1692-IV), «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» (Указ Президента України від 09.02.1999 р. № 145), Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр. (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2010 р. № 347), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2010 рік.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ 25.03.2008 р., протокол № 4 і зареєстровано в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (п. 471, 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
– вивчити генезис становлення та розвитку охорони культурної спадщини, виокремити періоди еволюційних змін інтересу (пріоритету) щодо охорони культурної спадщини державою та громадськими формуваннями;
– дослідити поняття і зміст основних категорій культурної спадщини, запропонувати їх дефініції;
– запропонувати класифікаційні групи охорони культурної спадщини;
– вивчити міжнародний досвід охорони культурної спадщини;
– проаналізувати нормативно-правове регулювання охорони культурної спадщини;
– розглянути специфіку імплементації правових норм конвенцій ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини в законодавство України;
– проаналізувати детермінантні характеристики державної політики щодо охорони культурної спадщини;
– розглянути систему органів, які здійснюють публічне адміністрування у сфері охорони культурної спадщини;
– дослідити особливості протидії проступкам у сфері охорони культурної спадщини;
– з’ясувати фактори, що впливають на ефективність регулювання сфери охорони культурної спадщини;
– відокремити організаційно-практичні заходи сприяння покращенню ситуації щодо регулювання охорони культурної спадщини;
– розглянути формування та збереження культурної спадщини в інформаційному суспільстві;
– виробити конкретні пропозиції та рекомендації з удосконалення правового регулювання сфери позашкільної освіти.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини в сфері охорони культурної спадщини.
Предмет дослідження – державно-правове регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини.
Методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження було використано різні наукові методи, зокрема: логіко-семантичний – поглиблено понятійний апарат в сфері регулювання охорони культурної спадщини, наприклад, запропоновано дефініції «культурна спадщина», «культурне надбання», «археолого-культурна спадщина», «духовна культурна спадщина» (підрозділи 1.2); історико-правовий – виокремлено періодизацію еволюційних змін інтересу (пріоритету) щодо охорони культурної спадщини державою та громадськими формуваннями (підрозділ 1.1); класифікації та групування – класифікація за змістовними параметрами об’єктів охорони культурної спадщини (підрозділ 1.2); системно-структурний, структурно-функціональний – застосовано з метою дослідження особливостей нормативно-правового регулювання охорони культурної спадщини (підрозділ 2.1), а також для вивчення міжнародного досвіду охорони культурної спадщини (підрозділ 1.3); порівняльно-правовий – використано для виокремлення детермінантних характеристик державної політики щодо охорони культурної спадщини, особливостей протидії проступкам у сфері охорони культурної спадщини (підрозділ 3.1); структурно-логічний – використано для розгляду особливостей формування та збереження культурної спадщини в інформаційному суспільстві (підрозділ 3.3); моделювання – при виробленні конкретних змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів при з’ясуванні факторів, що впливають на ефективність державно-правового регулювання сфери охорони культурної спадщини (підрозділ 3.2); статистичний метод і документальний аналіз – використано з метою дослідження змісту особливостей відповідальності в зазначеній сфері (підрозділ 3.1); компаративний – використано для вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, на підставі якого здійснюється державно-правове регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини (підрозділи 2.2, 2.3); соціологічний – при анкетуванні посадових осіб, які здійснюють державно-правове регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, та пересічних громадян щодо стану регулювання зазначеної сфери (350 осіб), а також аналізі його результатів (розділ 3); статистичний – для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження (розділ 3). Ці та інші методи наукового пізнання використовувалися у взаємозв’язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані практичної діяльності Міністерства культури і туризму України у період 2009–2010 рр.; б) статистичні дані Міністерства інфраструктури України у період 2008–2010 рр.; в) статистичні дані Міністерства екології та природних ресурсів України у період 2008–2010 рр.; г) результати анкетування 350 осіб, у тому числі посадових осіб, які здійснюють державно-правове регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, а також пересічних громадян щодо стану державно-правового регулювання зазначеної сфери.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм характером і змістом дисертація є однією з перших в Україні монографічних праць, присвячених комплексному та системному дослідженню питань державно-правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку положень про державно-правове регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини полягає в обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій, що містять елементи наукової новизни, мають теоретичне і практичне застосування, зокрема:
вперше:
– запропоновано періодизацію еволюційних змін інтересу (пріоритетності) щодо охорони культурної спадщини державою та громадськими формуваннями: 1) петровський період (до ХVІІІ ст.); 2) період зростання активності просвітницької думки (з ХVІІІ ст. до початку ХХ ст.); 3) період революційних подій (до 20-х рр. ХХ ст.); 4) радянський період (з 20-х рр. ХХ ст. до 90-х рр. ХХ ст.); 5) період української державності (сучасність);
– запропоновано дефініції «культурне надбання», «археолого-культурна спадщина», «духовна культурна спадщина», «охорона культурної спадщини»;
– здійснено класифікацію об’єктів охорони культурної спадщини: за змістовними параметрами; за типологічними ознаками носіїв культурно-історичної інформації;
– доведена доцільність організації в Україні й інших країнах пострадянського періоду центрів (груп, лабораторій), до функцій яких має ввійти забезпечення заходів, пов’язаних із виконанням положень Конвенцій ЮНЕСКО;
– аргументовано необхідність прийняття уніфікованого нормативно-правового акта, яким було б врегульовано порядок здійснення громадськими об’єднаннями контролю за дотриманням законодавства України щодо державно-правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини (проект розроблено автором та запропоновано в додатках до дисертації);
– доведено необхідність прийняття Закону України «Про юридичну відповідальність за порушення норм у сфері культурної спадщини» (проект розроблено автором та запропоновано в додатках до дисертації);
– сформульовано низку конкретних пропозицій щодо внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів України, зокрема КУпАП, законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини»;
удосконалено:
– дефініції «культурна спадщина», «пам’ятники історії», «пам’ятники персональної творчості», «пам’ятки народної творчості», «пам’ятники природи», «адміністративна відповідальність у сфері охорони культурної спадщини»;
– систему правових санкцій за правопорушення щодо державно-правового регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини;
набули подальшого розвитку:
– класифікація пам’яток історії і культури: 1) за підставами походження: а) пам’ятники історії; б) пам’ятки персональної творчості; в) пам’ятки народної творчості; г) пам’ятники природи; 2) за ознаками функціонального призначення: а) музейні предмети; б) предмети старовини; в) антикваріат; г) архівні документи; ґ) книжкові пам’ятники; д) пам’ятки культурної спадщини релігійного призначення; е) знахідки, що мають ознаки культурного значення;
– пропозиції щодо утворення Національної служби охорони культурних цінностей, до компетенції якої доцільно віднести: а) сприяння розробці проектів законодавчих та інших актів по охороні культурної спадщини; б) встановлення правил, що відповідають «етичним правилам придбання» «для зацікавлених осіб» (зберігачів, колекціонерів, антикварів); в) сприяння створенню та розвитку музеїв, бібліотек, архівів, майстерень та інших установ з метою популяризації культурних цінностей; г) організація належного контролю за археологічними розкопками; ґ) забезпечення збереження культурних цінностей та охорона деяких районів, що «законсервовані» для майбутніх археологічних розкопок;
– система факторів актуалізації публічного управління щодо державно-правового регулювання відносин в сфері охорони культурної спадщини;
– уявлення про ознаки адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері охорони культурної спадщини.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й рекомендації можуть використовуватися як у практичній діяльності органів публічної адміністрації, так і в навчальному процесі закладів освіти.
Зокрема, отримані результати дослідження застосовуються у: нормотворчій діяльності – висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною основою розробки й удосконалення системи законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів державно-правового регулювання відносин в сфері охорони культурної спадщини (лист Верховної Ради України від 05.07.2011 р. № 04-19/14-1390); правозастосовній діяльності – сформульовано низку пропозицій для підготовки аналітичної довідки «Організаційно-правові проблеми захисту культурної спадщини від злочинних посягань та шляхи їх вирішення» (акт про впровадження результатів дослідження у практичну діяльність Ради національної безпеки і оборони України від 10.12.2010 р.); навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників, розробці курсів лекцій, методичних рекомендацій під час викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право», спеціальних курсів, а саме «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес» (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 12.05.2011 р.).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки оприлюднені дисертантом у формі доповідей на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми управління у сучасний період розвитку державності України» (м. Київ, 2007 р.); «Розвиток фінансово-правового забезпечення сучасної економіки» (м. Донецьк, 2007 р.); «Актуальні проблеми рейдерства в Україні» (м. Київ, 2008 р.); «Забезпечення прав і свобод людини та громадянина в контексті конституційної реформи» (м. Київ, 2008 р.); «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 2010 р.); «Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації» (м. Ужгород, 2010 р.).
Публікації. Основні теоретичні висновки та практичні рекомендації, що містяться в дисертації, відображено в 11 наукових працях, з яких шість опубліковано у фахових виданнях та п’ять – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (305 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з яких основний текст – 183 сторінки.
| 
