ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ФІНАНСОВОЇ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

summary

У вступі У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна основа, особистий внесок здобувача, наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію, публікацію основних положень дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1. «Теоретико-методологічні основи  права громадян на звернення» присвячений загальній характеристиці сутності права громадян на звернення.

У підрозділі 1.1. «Природа людини та її соціально-правова сутність» досліджено права людини як найважливішого соціального і політико-правового інституту, який об’єктивно є мірилом демократичних досягнень суспільства, показником рівня його цивілізованості вивчено розвиток методологічних засад дослідження людської природи.

Зазначено, що головна ідея природно-правової концепції прав людини полягає в обґрунтуванні їх поза державного походження. Згідно з нею права людини є невід’ємними властивостями кожної людини і суттєвою ознакою її буття, без них вона не може бути членом суспільного союзу. Людину не можна позбавити її природних прав, оскільки таким позбавленням знищується сама природа людської істоти. Права складають елементарні передумови гідного людського існування та розвитку людства в цілому. Завданням держави є визнання цих прав, створення можливостей для забезпечення їх реалізації й захисту, невтручанні у сферу свободи людини, окреслену правом, гарантування захисту у випадках порушення прав людини.

Автором акцентовано увагу на те, що для майбутньої долі України нині вирішальними чинниками є утвердження державності, верховенства права та подолання кризових явищ у економічній, духовній, політичній та правовій сферах, які охопили на сучасному етапі всі сфери життєдіяльності суспільства. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність у створенні нової системи соціальної і правової організації суспільства, пошуку прийнятних методів державної політики та ідеології у сфері забезпечення прав та свобод людини. Жоден новий соціальний устрій не приведе до появи нової людини без врахування внутрішнього ядра особистості, її потреб, домінуючих ціннісних орієнтацій прав та обов’язків, психології, правосвідомості та особливостей менталітету.

У підрозділі 1.2. «Соціально-правова сутність інституту права громадян на звернення» розкривається, соціально-правова основа сутності інституту права громадян на звернення.

Зазначено, що соціально-правовою основою сутності інституту права громадян на звернення є Конституція України та загально визначені принципи і норми міжнародного права. Правовому становищу людині в Україні спеціально присвячено розділ ІІ Основного Закону України "Права, свободи та обов’язки громадянина", в якому окреслено систему особистих, соціально-економічних і політичних прав громадян. Конституцією України, як гарантом національної безпеки та громадського порядку, на основі визнання її міжнародним товариством, передбачена рівність прав громадян, їх рівність перед законом та неприпустимість будь-яких привілеїв та обмежень. Також сутність інституту права громадян на звернення базується на принципі верховенства права як основного принципу державного ладу, який визначає умови формування та діяльність правової держави щодо забезпечення реалізації права громадян на звернення. Цей принцип є вираженням ідеї реалізації законних прав і свобод людини та пріоритету її природних прав в суспільстві і знаходить свій прояв у верховенстві Конституції та відповідних Законів України. Посилання на верховенство права не може бути причиною відмови з боку судових органів, органів виконавчої влади застосовувати Конституцію, той або інший закон, оскільки одночасно діє і принцип верховенства Конституції і верховенства законів України.

В підрозділі аналізується історичний розвиток нормативно-правового закріплення юридичних гарантій захисту прав і інтересів громадян. Так аналіз законодавства України 1918-1920 років свідчить, що в державі в цей період почали створюватися правові засади розгляду справ, в яких перевірялася законність дій органів державного управління. Зокрема, це проявлялось у закріпленні підвідомчих земельних спорів волосним, повітовим і губернським земельним комісіям можливості оскарженню до суду невірності записів в книгах актів громадського стану. Введення в 1927 році Адміністративного Кодексу України передбачало введення адміністративно-процесуального порядку розгляду скарг на дії місцевих адміністративних органів. При цьому, як і в попередніх актах, не передбачалося судового оскарження, за винятком скарг на невірне проведення опису, оцінки майна, яке призначалося на продаж у випадку несплати необхідних платежів, а також невірний розподіл одержаних від продажу майна сум.

Найбільші зміни, на думку автора, в цьому напрямку було досягнуто починаючи з 1961 року. Ці зміни полягають у: закріпленні можливості оскарження до суду постанов про накладання штрафів; введенні до системи органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, адміністративних комісій при виконкомах районних, міських, сільських і селищних радах депутатів працівників, до ведення яких було віднесено значну кількість справ про адміністративні правопорушення. Вищезазначені комісії при розгляді справ діяли на основах колегіальності та керувалися процесуальними правилами, які одержали закріплення в Постанові про них: посилення адміністративно-процесуальних гарантій розгляду скарг, пропозицій і заяв громадян; прийняття і введення у дію Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким закріплено підвідомчість розгляду судами ряду адміністративних деліктів, що характеризуються підвищеною ступінню суспільної шкоди, а також більш продуману та деталізовану процедуру розгляду справ, прийняття та виконання рішень; закріплення можливостей судового оскарження неправомірних дій органів управління і посадових осіб, які утискують право громадян.

Сучасна досить повна регламентація у законодавчому забезпеченні розгляду звернень громадян здійснюється на основі Конституції України (ст. 40) та Закону України "Про звернення громадян" (від 12 лютого 1996 р. №393/96 - ВР). Зазначений закон містить достатню інформацію щодо вимог, які ставляться до звернень, порядку та термінів їх розгляду, оскарження, відповідальності тощо.

У підрозділі 1.3. «Система державних органів, що забезпечують реалізацію права громадян на звернення» Формування державних органів, що забезпечують реалізацію права громадян на звернення в підрозділі характеризуються права та обов’язки Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування, щодо забезпечення  реалізації права громадян на звернення.

Автор детально аналізує, права та обов’язки органів державної влади щодо забезпечення  реалізації права громадян на звернення.

Зазначено, що Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», на відміну від попередніх, визначає, що необхідно для сприяння громадянам у вирішенні за місцем їх проживання питань, з якими вони звертаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, утворити при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях постійно діючі комісії з питань розгляду звернень громадян на чолі з керівниками відповідних органів із включенням до їх складу представників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів. Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головам місцевих державних адміністрацій надано доручення проведення і засідання цієї комісії не рідше одного разу на місяць.

Проаналізовано Закон України "Про звернення громадян" який передбачає право громадян України звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб відповідно до їхніх функціональних обов'язків зі скаргами, за­уваженнями і пропозиціями, які належать до їх статутної діяльності, з заявою, клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав та законних інтересів або скаргою про порушення їх. Облде­ржадміністрація (райдержадміністрація) розглядає і приймає рішення по зверненнях громадян тільки в межах своїх повноважень.

Автором зроблений аналіз змісту заяв і скарг громадян та зроблений висновок, що по-перше, більшість за повинні розглядатися судами різних інстанцій. Тому на рівні держави необхідно посилити роботу щодо здійснен­ня судово-правової реформи, прискорити підготовку і внесення на розгляд проектів адміністративно-процедурного і адміністративно-процесуального кодексів. По-друге, визначаючи генеральні напрями подолання правопорушень і злочинності у сфері народногосподарських відносин, доцільно переглянути роль організуючого впливу держави в цьому питанні. Нині вже зникла ейфорія пер­ших років перетворень, коли деякі реформатори перебільшували роль ринку та його можливості розставити все на свої місця в сфері економіки, господарювання та врегулювання правовідносин по захисту прав громадян.

Розділ 2 «Адміністративно-правове забезпечення розгляду звернень громадян» присвячений розкриттю змісту понять сутності та механізму надання адміністративних послуг, юридичної відповідальності за порушення права громадян на звернення.

У підрозділі 2.1. «Сутність адміністративно-правових відносин у розгляді звернень громадян» висвітлено наукові погляди вчених-адміністративістів стосовно розвитку адміністративно-правових відносин, які є різновидом правовідносин взагалі.

Зазначено, що суспільні відносини під регулюючим впливом адміністративно-правових норм, набувають правової форми адміністративно-правових відносин. Адміністративні правовідносини – це досить стійкі правові зв'язки, що виникають, розвиваються та припиняються між їх сторонами у процесі реалізації приписів адміністративно-правових норм, якими вони встановлені та гарантовані. Адміністративно-правові відносини безпосередньо, нерозривно та взаємоза­лежно пов'язані з суспільними відносинами, складовою яких вони є, з нормами права, дія яких перетворює відносини на правовідносини, з юридичними фактами як складовою правовідносин, іншими правовими категоріями.

Акцентовано увагу на тому, що реалізація права громадя­нина на звернення є важливим інструментом розбудови демократичного суспільства. Але поряд з цим повинні створюватись механізми розбудови правової держави, де кожне проголошене право забезпечується відповідним організаційно-правовим механізмом його реалізації. Саме з цих причин адміністративне провадження за зверненнями громадян потребує чіткої процесуальної регламентації щодо порядку, терміну, умов його проведення, закріплення прав і гарантій особи, стосовно якої здійснюється провадження, а також у процесуальній формі закріплення результатів розгляду звернень громадян в Адміністративно-процедурному кодексі України.

Звертається увага на те, що адміністративні провадження за зверненнями громадян характеризуються значною багатоманітністю, мають свої особливості, потребують чіткої процесуальної регламентації щодо порядку, термінів, умов їх проведення, закріплення прав і гарантій особи, стосовно якої здійснюється провадження, закріплення у процесуальній формі результатів розгляду звернень громадян в Адміністративно-процедурному кодексі України.

Відстоюється позиція, що усі правові акти, які регламентують діяльність стосовно звернень громадян, потребують систематизації на основі її інкорпорації, що внесе зручність у користуванні законодавчою базою, дотриманні процедури розгляду звернень громадян до органів публічного управління та певним чином виключить дублювання у підзаконних актах норм, що містяться у відповідних законах України при деякій самодіяльності органів публічного управління у власних вимогах щодо розгляду, реєстрації, зберігання та інших процедур стосовно звернень громадян.

Робиться висновок, що під адміністративно-правовими відносинами при розгляді звернень громадян слід розуміти суспільні відносини у вигляді стійких правових зв'язків між їх сторонами (суб'єктами), що виникають у процесі реалізації ними суб'єктивних прав та обов'язків на підставі приписів адміністративно-правових норм, яки­ми встановлені та гарантовані.

У розділі 2.2. «Надання адміністративних послуг органами виконавчої влади» зазначається, що адміністративна послуга – це результат здійснення владних повноважень адміністративним органом, щодо юридичного оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою відповідно до закону.

Акцентується увага на тому, що одним із стратегічних завдань адміністративної реформи України є запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, зокрема, щодо надання адміністративних послуг. Держава не управляє громадянами, а надає їм послуги, тобто вчиняє різноманітні дії, спрямовані на створення умов для реалізації громадянами своїх прав та свобод. Демократизоване суспільство стає все більш вимогливим до влади, що змушує останню орієнтувати всю діяльність на людину, на задоволення її потреб і інтересів через надання якісних послуг.

Автор вважає, що впорядкувавши діяльність органів державної влади у відносинах з громадянами є реальна можливість захистити їх права та свободи, обмежити свавілля держави. Йдеться не про запровадження нових механізмів для "стягування" грошей з громадян, більшість таких послуг є платними, а власне про впорядкування діяльності держави у цій сфері, в тому числі й щодо стягнення плати. Система надання адміністративних послуг має бути організована таким чином, щоб це було зручно громадянам, займало мінімум часу, довідок та коштів.

Зазначено, що адміністративні послуги необхідно визначити як правовідносини, що виникають при реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи (за їх згодою) в процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу для отримання певного результату.

Зроблено висновок, що для подолання неефективної діяльності влади з надання адміністративних послуг суспільству дає можливість виділити питання, які потребують вирішення: – доведення до населення їх права з отримання якісних адміністративних послуг; – забезпечення мінімізації витрат часу та інших ресурсів одержувача адміністративних послуг; – передбачення можливості звернення із запитом до адміністративного органу у письмовій або усній формі, а також з використанням інформаційно-комунікаційних технологій; – мінімізація дій одержувача та кількості документів, що ним надаються; – закріплення вимірювання вимоги до якості і доступності адміністративної послуги; – врахування думки та інтересів одержувача; – проведення перевірки готовності вітчизняного службовця надавати послуги якісно; – проведення модернізації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців та надання можливості проходження ними стажування за кордоном або на відповідних спеціалізованих семінарах в Україні; – створення системи звітності та оцінки діяльності службовця. Існуючі методики оцінки успішності діяльності службовців обмежено враховують якість надання послуг населенню або політичному керівництву й не ув’язують цей фактор, ні з кар'єрним просуванням, ні з матеріальним стимулюванням.

У підрозділі 2.3. «Адміністративне провадження по скаргах» відмічається, що провадження по скаргах є адміністративно-юрисдикційним, оскільки в них завжди укладений предмет відповідного адміністративно-правого спору та можуть здійснюватись в адміністративному або судовому порядку.

Автор вважає, що провадження по скаргах є адміністративно-юрисдикційним, оскільки в них завжди укладений предмет відповідного адміністративно-правового спору. У всіх випадках застосування заходів адміністративного примусу виявляється одна істотна якість, що дає підстави для їхнього об'єднання в адміністративно-процесуальному змісті. Зміст цієї якості в тому, що всі ці заходи виражають негативну реакцію на певні ситуації, що складаються по різних підставах (суб'єктивним та об'єктивним) у сфері реалізації виконавчої влади, причому незалежно від виникнення адміністративно-правового спору або його відсутності. Адміністративна юрисдикція може включати всі випадки застосування органами виконавчої влади (посадовими особами), а також суб'єктами судової влади всіх правових заходів, що мають місце в державній практиці і відповідним чином регульовані. Тому автор виділяє наступні види адміністративно-юрисдикційного провадження: – по скаргах; – дисциплінарне; – по справах про адміністративні правопорушення.

зазначено, що не існує єдиного нормативно-правового акту, що встановлював би процесуальний порядок розгляду скарг юридичних осіб (чи загальні засади такого порядку) на відміну від скарг громадян. На сьогоднішній день існує лише правова регламентація щодо розв'язання окремих категорій скарг. Прикладом може слугувати порядок оскарження платниками податків рішень податкових органів, що не відповідають вимогам закону, який встановлений ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2000 р.).

Звертається увага, що чинне законодавство й сформована практика не знають обмежень права громадян на скаргу за змістом, оскільки це право є фактично абсолютним, необмеженим і невідчужуваним правом громадянина, а предметом скарги виступають не тільки законі, а й недоцільні або аморальні діяння. Праву громадян на скарги кореспондується обов’язок державних органів (міністерств, організацій, посадових осіб та інших суб’єктів влади) створювати умови для його реалізації, які мають загальні правила та вимоги, визначені Законом України «Про звернення громадян».

 Автор робить висновок, що забезпечення права людини на скаргу здійснюється державою в цілому, як законодавчим органом влади, який виконує функцію законодавчого регулювання і забезпечення охорони, прав людини і громадянина, так і виконавчими органами, які забезпечують не тільки реалізацію цього конституційного права, а й захист інших прав та своєчасне їх відновлення, виконання.

У підрозділі 2.4. «Юридична відповідальність за порушення права громадян на звернення» розкриваються види відповідальності за порушення права громадян на звернення.

Зазначено, що визначаючи види адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення кодекс Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" при цьому чітко не визначає адміністративну відповідальність за порушення права звернення громадян у різних галузях народногосподарського комплексу держави, що свідчить про не захищеність права громадян на звернення адміністративно-правовими засобами. Аналіз видів відповідальності, які визначені Законом України "Про звернення громадян", свідчить про відсутність чітко виписаних видів відповідальності та стягнень за порушення розгляду звернень громадян в проаналізованих кодексах України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації"", що потребує відповідного законодавчого врегулювання. Досягнення зазначеного сприятиме практичній реалізації громадянами права на звернення. Адже конкретизація положень законів, всебічна оцінка законодавства щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, підвищення ролі та активізація діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування повинні сприяти підвищенню ефективності законодавства і на цій основі становленню соціальної справедливості.

Підкреслюється про відсутність чітко виписаних видів відповідальності та стягнень у цій сфері в Законі України «Про місцеві державні адміністрації», кодексах: «Про адміністративні правопорушення», цивільному та кримінальному. На підставі узагальнення досліджень щодо необхідності підвищення відповідальності за правопорушення у сфері розгляду звернень громадян пропонується посилити адміністративну відповідальність осіб, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарчими повноваженнями за вчинення з використанням свого службового положення дій, якими незаконно обмежуються права громадян на звернення або встановлення незаконних переваг для окремих осіб у процесі розгляду звернень громадян.

У розділі 3 «Практика розгляду звернень громадян законодавчою та виконавчою владою, судами України» досліджуються кількісно-якісні показники результатів розгляду звернень громадян владними структурами держави.

У підрозділі 3.1. «Розгляд звернень Верховною Радою України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини» наводяться абсолютні кількісні значення показників надходження звернень громадян до Верховної Ради України, які в 2008 році мали тенденцію до зростання проти 2007 року, що пояснюється посиленням реакції громадян на вирішення проблем забезпечення законності та охорони правопорядку, реформування економічних відносин, розбудови держави.

Автор вважає, що запорукою успіху становлення державності, визнання пріоритетності прав людини державою та суспільством є перехід на національному рівні до нової парадигми права людини на звернення яка передбачає: пріоритет науки про людину, життя, суспільство, державу; визнання пріоритетності людини, її духовного світу, морального стану в історичному прогресі розвитку права та держави; цивілізаційний підхід до ролі юстиції, права та держави у майбутньому суспільства; орієнтацію на міждисциплінарний підхід до співробітництва різних сфер юридичних, політичних, філософських та державотворчих наук; прискорення поширення нових знань та ступеня оволодіння ними через інформаційні системи і систему безперечної освіти.

Зазначено, що до Верховної Ради України за 9 місяців 2008 року надійшло 65,0 тис. пропозицій, заяв і скарг громадян (на 10,0 тис більше проти відповідного періоду 2007 року). Активність дописувачів пояснюється посиленням реакції громадян на вирішення проблем забезпечення законності та охорони правопорядку, реформування економічних відносин, розбудови держави. Комітетами Верховної Ради України розглянуто близько 14,0 тис. звернень громадян (на 1,3 тис. більше проти 2007 року). У листах громадян за цей період порушено 70,1 тис. питань. Серед них переважають проблеми забезпечення законності та охорони правопорядку (33,7%), соціального захисту та пенсійного забезпечення населення (14,7%), реформування економіки, ринкових відносин, підприємництва, приватизації, політики цін і податків (11,4%), житлово-комунального і шляхового господарства (7,1%), відгуки на події в Україні та за кордоном, питання роботи Верховної Ради, Президента України та Кабінету Міністрів України, оцінки діяльності народних депутатів України, органів влади (6,2%).

Автором відстоюється думка, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є посадовою особою, до якої кожна людина має право звернутися за захистом своїх прав і свобод, компенсує недоліки судового захисту прав людини, парламентського, представницького і відомчого контролю за діяльністю адміністративних органів у галузі забезпечення конституційних свобод і недоторканості людини.

Подальше зміцнення правових засад реалізації права громадян на звернення потребує не скільки нових законодавчих актів і норм, а власне безумовне виконання чинних законів у цій сфері на всіх рівнях функціонування державного механізму, у всіх галузях суспільного життя, подолання правового нігілізму та підвищення правосвідомості громадян. Дотримання основоположних свобод і прав людини (як основи забезпечення права громадян на звернення) неможливе без і поза реального просування шляхом посилення правосвідомості громадян щодо захисту своїх прав у всіх сферах людської життєдіяльності.

У підрозділі 3.2. «Розгляд звернень судами, Державною судовою адміністрацією України та державною податковою службою АР Крим» зазначається, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі і тому право громадян на судове оскарження має по суті.

Автором зазначено, що важливою складовою системи державних органів щодо забезпечення конституційних свобод в Україні є судові органи. Суди уособлюють одну із незалежних влад державної влади – судову. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституцій­ного судочинства. Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Головним призначенням судової влади є вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли в суспільстві.

В підрозділі наведені статистичні дані, щодо заяв і скарг громадян до Державної судової адміністрації України та державної податкової служби АР Крим.

До територіальних управлінь Державної судової адміністрації надходили зави з питань: щодо застосування процесуального законодавства – 332; – неналежної організації роботи суду – 212; – неетичної або неправомірної поведінки суддів, працівників суду – 199; – тяганини та тривалого розгляду справ – 149; – незгоди з рішенням суду – 56; – неналежної організації роботи територіального управління – 3; – відмови у видачі копії рішення (ухвали) суду – 19; інші звернення – 81. Значну питому вагу з категорії скарг займають скарги на процесуальні дії суддів – 34%, неналежну організацію роботи суду – 22 %, неетичну або неправомірну поведінку суддів, працівників суду – 21 % .

До органів ДПС надійшло 214 заяв (скарг) щодо узгодження податкових зобов’язань, в яких громадяни оскаржують повідомлення - рішення органів державної податкової служби. З 1201 письмових звернень – 1012 (84,3%) складають заяви і 188 (15,7%) – скарги, 70 (5,8%) – колективні і 12 повторні. Безпосередньо від громадян на розгляд до ДПС АР Криму поступило 1074 (89,3%) звернень. Перенаправлено на належністю на розгляд ДПС України – 44 (3,6%) звернень, до правоохоронних органів – 28 (2,3%). Під час особистих прийомів розглянуто 1224 заяви. З них 1199 (98%) розглянуто усно, на 23 прийомах прийнято письмові заяви. Керівниками ДПС в АР Криму проведено 65 прийомів, частину з них проведено поза графіками враховуючи те, що громадяни, які без попереднього запису звертаються в громадську приймальню, приїжджають з віддалених районів АР Криму і вирішення їх питання не терпить зволікання. Безпосередньо головою ДПС АР Криму проведено 32 прийоми, заступниками голови – 33, з них – 5 виїзні прийоми, начальниками державних податкових інспекцій – 306, заступниками начальників – 559 прийомів

У підрозділі 3.3. «Дотримання законодавства та розгляд звернень громадян органами прокуратури» досліджено ефективність прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян та наведено кількісні показники надходження звернень громадян, народних депутатів до органів прокуратури різних рівнів та соціального стану з різноманітних питань життєдіяльності людини, які мають тенденції до щорічного зростання.

Автор вважає, що ефективність прокурорського нагляду за додержанням законодавства про звернення громадян значною мірою залежить від принципової постановки і вирішення питань, пов'язаних з притягненням до юридичної відповідальності службових осіб, які нехтують своїми обов'язками у цій сфері й замість захисту прав громадян порушують їх права та законні інтереси.

Зазначено, що основними причинами допущених порушень та неналежного розгляду звернень, заяв і скарг грома­дян є порушення виконавської дисципліни та низька якість пере­вірок, відсутність планування, незначний досвід роботи оперативних працівників та брак контролю з боку міжміськрайпрокурорів за роботою підлеглих працівників. Відмова в задоволенні звернення аргументується нормами зако­ну, роз'яснюється порядок оскар­ження прийнятого рішення. Однак мають місце випадки порушення порядку надання від­повідей (надання відповідей не уповноваженою на те особою). Для усунення таких порушень, на думку автора, необхідно забезпечити належне виконання прокурорами на місцях службових обов’язків та удосконалення чинного законодавства є тією основою, яка забезпечує практичну реалізацію конституційних прав і свобод громадян, підвищує їх рівень захисту права на звернення та убезпечує людину і громадянина від злочинних посягань.

У підрозділі 3.4. «Практика розгляду звернень громадян обласною радою, органами місцевого самоврядування та Новобузькою райдержадміністрацією Миколаївської області» наведено кількісні і якісні показники розгляду звернень громадян обласною радою та органами місцевого самоврядування.

У 2009 році до обласної ради та органів місцевого самоврядування Миколаївської області надійшло 36,6 тис. звернень, з них поштою – 11,3 тис. (30,9%), на особистому прийомі – 22,5 (61,5%), що представлено в таблиці 3.2. Незначна кількість – 2,8 тис. звернень (7,8%) надійшло за іншими каналами. Із загальної кількості найбільше звернень надійшла до сільських рад – 22,4 тис. (61,2%), міських рад міст обласного підпорядкування – 6,8 (18,6%) , селищних рад – 4,2 (3,3%), міських рад міст районного підпорядкування – 1,6 (4,3%), районних рад – 1,2 (3,2%) та обласної ради – 0,4 тис. (1,1%). Слід підкреслити, що на протязі 2009 року кількість надходження звернень громадян скоротилась на 9,0 тис. (20%) проти 2008 року, при цьому спостерігається незначний ріст надходження колективних звернень: з 1697 до 1753.

Аналіз кількісного надходження та рівня якісного розгляду звернень громадян засвідчив, що місцеве самоврядування має значний потенціал як важливий засіб подолання соціальної апатії, посилення громадської активності, зміцнення свідомості громадян щодо захисту власних законних прав і свобод та їх реагування на соціально-економічний стан в державі. Перед місцевими радами визначається нагальне питання - запровадження правового механізму участі громади у процесі вирішення питань місцевого значення, адекватного реагування на життєво-важливі потреби населення та забезпечення ефективних заходів щодо захисту прав і свобод людини. Практична реалізація зазначеного полягає в наступному: забезпечення соціальних прав людини і громадянина повинно мати загальнодержавний характер; державна система соціального захисту має бути спрямована на усунення кризових явищ в економіці, недопущення різкої поляризації населення за рівнем прибутку. Система соціального захисту повинна бути противагою спробі досягти економічного благополуччя окремими особами за рахунок інших та сприяти покращанню роботи державних інститутів і органів самоврядування. Важлива роль в реалізації зазначеного належить органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади на місцях.

Новобузька райдержадміністрація Миколаївської області відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації” (1999 р. зі змінами 2001 р.) як місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (ст.1). у межах повноважень в галузі забезпечення законності, правопорядку прав і свобод громадян райдержадміністрація забезпечує розгляд звернень громадян та їх об’єднань… (ст.25).

Протягом 2008 року до райдержадміністрації надійшло 401 звернення, з них 194 – письмових, 207 – усних (отриманих під час осо­бистого прийому головою, першим заступником, заступниками голови райдержадміністрації). Кількість письмових звернень, отриманих райдержадміністрацією протягом 2008 року, зменшилася в порівнянні з минулим періодом на 55 (22%). Найбільше звернень надійшло з питань житлово-комунального господарства, благоустрою – 143; со­ціального захисту – 91 та сільського господарства – 60. Найбільшу кількість звернень отримано від жителів міської територіальної громади – 262, від жителів сільських територіальних громад надійшло 128 звернень. З усієї кількості отриманих звернень вирішено позитивно 88. Всього керівництвом райдержадміністрації згідно із затвердженими графіками проведено 129 особистих прийомів, з них 59 – виїзних прийомів.

Робиться висновок, що місцеве самоврядування має значний потенціал щодо подолання соціальної апатії та активізації громадської діяльності. Тенденція зменшення надходження звернень громадян (на 22%) характерна і в діяльності Новобузької райдержадміністрації у 2008 році. Аналіз роботи зі зверненнями громадян райдержадміністрацією свідчить про значну їх кількість необхідності вирішення питань соціального захисту та надання підтримки при низькому рівні (22%) позитивного вирішення питань відразу.