КОЛІЗІЇ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження, характеризуються його методологічна та теоретична бази, визначаються основні положення, що становлять наукову новизну дисертації, розкривається практичне значення роботи, надається інформація про апробацію результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

Розділ 1. «Cутність колізії суб’єктивних цивільних прав» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу.

У підрозділі 1.1. «Загальна характеристика суб’єктивних цивільних прав» надається аналіз категорії суб’єктивного цивільного права, що дозволяє аргументовано приєднатися до позиції тих вчених, які визначають суб’єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки, забезпечену юридичним обов’язком іншої особи (осіб) чи пов’язаністю поведінки останньої.

Залежно від підстав виникнення і, відповідно, функціонального призначення (якщо функцію регулювання розглядати у вузькому розумінні – її здійснення лише при нормальному розвитку правовідносин) пропонується розрізняти два основні види цивільних правовідносин: регулятивні і захисні. Останні, так само як і перші, складаються між порушником і особою, чиї права (інтереси) порушуються. Зміст обох видів цивільних правовідносин становлять суб’єктивні цивільні права, які містять дві правомочності: 1) можливість певної поведінки самої управомоченої особи; 2) можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаного суб’єкта. Ці правомочності і складають структуру суб’єктивного цивільного права. Лише права, що існують у рамках захисних правовідносин, мають властивість примусової реалізації.

Аналіз стадій існування суб’єктивного цивільного права дав змогу виділити серед них такі: 1) стадія розвитку суб’єктивного цивільного права; 2) стадія, на якій сформоване суб’єктивне право перебуває в неактивному стані (право не здійснюється); 3) стадія здійснення (реалізації) суб’єктивного цивільного права. При цьому здійснення суб’єктивного цивільного права визначається як реалізація управомоченою особою можливостей, що становлять зміст даного права, шляхом вчинення конкретних вольових дій (утримання від них); процес, у результаті якого управомочений суб’єкт на основі належних йому юридичних можливостей задовольняє свій інтерес (інтереси). Здійснення особою належного їй суб’єктивного права завжди має правомірний характер. Коли ж особа вчиняє дії за межами здійснення свого права, не можна говорити про здійснення нею свого права, а слід констатувати неправомірність поведінки такої особи.

У роботі наголошується, що декілька осіб (дві і більше), які мають окремі суб’єктивні цивільні права, керуючись принципом свободи вибору відповідної поведінки та діючи в межах належних їм прав, можуть паралельно здійснювати ці права безперешкодно. Таку модель співіснування суб’єктивних цивільних прав пропонується вважати ідеальною.

Підрозділ 1.2. «Поняття та ознаки колізії суб’єктивних цивільних прав» присвячений дослідженню поняття колізії суб’єктивних цивільних прав шляхом виділення його вирізняльних ознак.

Вивчення питання колізій суб’єктивних цивільних прав в історичному аспекті дало змогу дійти висновку, що як у радянських, так і в сучасних юридичних джерелах, в основному, надається тлумачення таких понять: «колізія норм», «колізія законів», «колізійна норма».

Як правило, в науковій літературі під колізією прав розуміється наявність декількох суб’єктивних цивільних прав, які належать різним особам, стосовно одного й того ж самого об’єкта, при неможливості повного сумісного здійснення таких прав (наприклад, колізія зобов’язальних прав (прав вимоги) різних осіб (покупців), що виникає у разі продажу однієї і тієї ж індивідуально-визначеної речі двом різним особам). Тобто зазвичай акцентується, що колізія виникає лише між правами, які стосуються одного й того ж об’єкта. Саме з цим і пов’язується неможливість здійснення всіх цих прав у повному обсязі.

Таке категоричне твердження потребує перегляду, адже можна виокремити чотири обставини, які унеможливлюють паралельне здійснення суб’єктивних цивільних прав у повному обсязі: 1) особливості їх об’єкта (приміром, зобов’язальні права на індивідуально-визначену річ – її обмежено-просторові характеристики і незамінність); 2) характер самих прав (наприклад, виключність прав інтелектуальної власності); 3) комплексна причина: специфічні риси об’єкта і прав на цей об’єкт (зокрема, абсолютні права на індивідуально-визначену річ); 4) особливості взаємозв’язку об’єктів колізуючих прав (приміром, нерозривний зв’язок творів образотворчого мистецтва і речей, в яких вони об’єктивуються).

Колізія проявляється за умови, що обидва права, які належать різним особам, перебувають у динаміці (на стадії здійснення). Саме за таких умов спостерігається неможливість спільного (паралельного) здійснення такими особами своїх прав у повному обсязі: сфери можливої поведінки уповноважених осіб накладаються одна на одну повністю чи частково, що призводить до збою в механізмі реалізації обох чи одного з відповідних цивільних прав. Як наслідок, особи не в змозі в повній мірі задовольнити інтереси, опосередковані відповідними правами.

Виникає колізія прав раніше – ще тоді, коли вони існують у потенційній формі, а саме: коли в різних осіб опиняються суб’єктивні цивільні права, при паралельному здійсненні яких може статися так, що обидва вони не зможуть бути реалізованими в повному обсязі (потенційна колізія).

Неможливість паралельної реалізації суб’єктивних цивільних прав в повному обсязі зовні виявляється таким чином: 1) кожне з відповідних прав реалізується лише частково; 2) право однієї особи здійснюється в повному обсязі, а право іншої – лише частково; 3) якщо одне з прав здійснюється в повному обсязі (право тривалої реалізації), то інше взагалі не може здійснитися, або якщо одне з прав буде здійснено в повному обсязі (право однократної реалізації), то друге припинить своє існування.

З урахуванням вищевикладеного, сформульовано такі ознаки колізії суб’єктивних цивільних прав: 1) наявність двох чи більше цивільних прав, які належать різним особам; 2) неможливість паралельного здійснення зазначених прав у повному обсязі; 3) причинно-наслідковий зв'язок між здійсненням (повним/частковим) свого права однією особою і неможливістю (повною/частковою) здійснення свого права іншою особою або припиненням цього права: реалізація будь-якого одного з відповідних прав у повному обсязі перешкоджає повністю/частково здійсненню іншого (інших) чи призводить до його припинення.

Як логічний висновок пропонується таке визначення колізії суб’єктивних цивільних прав: це нетипова правова ситуація, яка полягає в неможливості паралельного здійснення в повному обсязі суб’єктивних цивільних прав, які належать різним особам: реалізація будь-якого одного з прав у повному обсязі перешкоджає повністю/частково здійсненню іншого (інших) чи призводить до його припинення.

Наведене дозволяє йменувати колізії суб’єктивних прав аномаліями цивільного права.

Підрозділ 1.3. «Співвідношення колізії цивільних прав з іншими правовими категоріями» вміщує аналіз поняття колізії суб’єктивних цивільних прав у зіставленні з іншими цивільно-правовими категоріями та явищами, а саме: колізія інтересів, колізія обов’язків, конкуренція суб’єктивних цивільних прав, спільне право, солідарна вимога кредиторів, зустрічні вимоги осіб, порушення та захист суб’єктивного цивільного права, обмеження одного цивільного права за рахунок іншого, вихід за межі (межі здійснення) суб’єктивного цивільного права, цивільно-правовий конфлікт, перехід суб’єктивного цивільного права, його відсутність, колізія повноважень (компетенції).

Зокрема, доведено, що колізія прав обов’язково передбачає наявність колізії інтересів, які опосередковані відповідними цивільними правами. Тут наявна така послідовність: колізія інтересів – накладення сфер можливої поведінки уповноважених осіб (колізія суб’єктивних цивільних прав).

Колізію прав слід відрізняти від конструкції спільного права. Основу останньої становить принцип єдності об’єкта і множинності суб’єктів права, тоді, як у разі колізії наявні кілька окремих суб’єктивних прав, кожне з яких характеризується одним суб’єктом і одним об’єктом, і ці права взаємовиключають (повністю чи частково) одне одне. Колізії між правами солідарних кредиторів також не виникає, оскільки останні мають спільне право, а солідарність лише вносить деякі корективи в механізм його реалізації: якщо за загальним правилом спільність передбачає узгодженість поведінки, то в разі солідарності кожен зі співкредиторів може реалізувати спільне право незалежно від волі інших співкредиторів.

За загальним правилом, пропонується також розрізняти порушення і колізію прав, хоча вони й не завжди є взаємовиключними категоріями (а саме, коли поведінка однієї з осіб, право якої колізує з правом іншої особи, базується на правовстановлювальному документі, який видано (патент, свідоцтво тощо) або укладено (договір) з порушенням прав (інтересів) останньої).

Обмеження одного права іншим виключає наявність колізії між відповідними правами, оскільки при цьому відсутня повна/часткова неможливість паралельного здійснення таких прав. При обмеженні права змінюються лише межі його здійснення і має місце пряма залежність меж правомірної поведінки нового правонабувача від меж правомірної поведінки первинного правоволодільця, яка виражається у вторинності других прав стосовно перших.

Аналіз співвідношення колізії і конкуренції суб’єктивних цивільних прав (конкуренції позовів) дав можливість виділити такі відмінні риси між цими категоріями: 1) конкуренція виникає лише між правами, що становлять зміст захисних правовідносин, тоді, як колізувати можуть в тому числі й права, які існують у рамках регулятивних правовідносин. Крім того, колізія можлива між правами, що існують в рамках різних за функціональним призначенням правовідносин; 2) конкуренція має місце між правами, що належать одній і тій самій особі, у свою чергу, колізують права різних осіб; 3) конкуренція прав обов’язково передбачає їх здійснення в судовому порядку (більше того, деякі права можуть бути реалізовані тільки в такій формі – наприклад, право на визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності), при колізії форма реалізації прав не має значення.

Розділ 2. «Окремі питання колізій суб’єктивних цивільних прав» складається з трьох підрозділів і висновків до розділу.

У підрозділі 2.1. «Причини виникнення колізій суб’єктивних цивільних прав» аналізуються юридичні явища, що безпосередньо породжують колізії прав. Вказані причини поділяються на дві групи залежно від того, чи мають вони негативний характер та, відповідно, чи потребують усунення: 1) причини, що постають закономірно, природно і є свідченням процесу нормального розвитку суспільних відносин; 2) причини, які носять деструктивний характер, а отже, мають бути усунені.

Колізії, що виникають через першу групу причин, іменуються правомірними аномаліями. До них, наприклад, належать: неплатоспроможність боржника, що потребує його ліквідації через процедуру банкрутства; недостатність коштів командитного товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів у разі ліквідації цього товариства; встановлення декількох заставних прав на одне й те ж саме майно; наявність декількох співвласників, які бажають придбати частку, що продається іншим співвласником.

Другу групу складають причини, які породжують колізії у вигляді протиправних аномалій: 1) причини, що мають місце на стадії юридичної регламентації (колізія цивільно-правових норм та інші дефекти правового регулювання; специфіка правового регулювання); 2) конкуренція цивільно-правових норм; 3) неправильна індивідуалізація та конкретизація прав суб’єктів правовідносин у правозастосовчих актах; 4) зловживання суб’єктивним цивільним правом та ін. Робиться висновок, що колізію цивільних прав може породжувати як декілька вказаних причин у сукупності, так і кожна з них окремо.

У підрозділі 2.2. «Види колізій суб’єктивних цивільних прав» подається їх класифікація та ґрунтовно досліджуються конкретні види колізій.

Класифікація колізій суб’єктивних цивільних прав здійснюється за такими критеріями: 1) за видами прав, між якими виникають колізії; 2) за сферою правового регулювання, до якої належать колізуючі права; 3) за характером реалізації суб’єктивних прав; 4) за кількістю прав, між якими виникає колізія; 5) за суб’єктним складом; 6) за стадією існування колізії тощо.

Колізії можуть виникати як між абсолютними, так і між відносними правами, а також між абсолютним правом – з одного боку, і відносним – з другого. Колізії між абсолютними правами поділяються на: 1) колізії між речовими правами; 2) колізії між виключними правами інтелектуальної власності; 3) колізії між особистими немайновими правами; 4) колізії, що виникають між різними видами абсолютних цивільних прав. До колізій між відносними цивільними правами належать такі: 1) колізії між зобов’язальними правами; 2) колізії між організаційними правами; 3) колізії між спадковими правами; 4) колізії між корпоративними правами.

Виходячи зі сфери правового регулювання, до якої належить те чи інше суб’єктивне право, виділяються такі колізії: 1) колізії між суб’єктивними цивільними правами; 2) колізії між суб’єктивним цивільним і публічним правами.

Зважаючи на характер реалізації колізуючих суб’єктивних прав, виокремлюються: 1) колізії між правами однократної реалізації; 2) колізії між правами тривалої реалізації; 3) колізії між правами, що здійснюються періодично; 4) колізії між правами однократної і тривалої реалізації.

У підрозділі 2.3. «Вирішення (усунення та подолання) колізій суб’єктивних цивільних прав» аналізуються форми та пропонуються способи вирішення колізій, з’ясовується питання про те, які форми і способи застосовувані для вирішення конкретних видів колізій. При цьому обстоюється думка, що факт наявності колізії між правами не залежить від її вирішеності на законодавчому рівні: колізії можливо лише класифікувати на такі, що вирішені законодавчо (наприклад, колізія прав кредиторів під час конкурсного провадження долається у спосіб встановлення черговості задоволення вимог кредиторів, а в рамках однієї черги діє вже пропорційний спосіб подолання колізії), і такі, спосіб розв’язання яких у законодавстві не передбачений (наприклад, колізія між правами кредиторів спадкодавця за боргами, що виникли за час його життя, коли розміру спадкової маси не вистачає для задоволення вимог усіх цих осіб).

Вирішення (розв’язання) колізій може відбуватися у двох формах: шляхом їх усунення та подолання. Усунення колізій прав – це повне їх зняття, що є результатом законотворчої діяльності. У свою чергу, подолання – це вирішення колізії прав у кожному конкретному випадку під час правореалізації та/або правозастосування. Кожній формі вирішення колізій притаманні відповідні способи, під якими слід розуміти юридичні інструменти (конкретні засоби, механізми, процедури) їх розв’язання.

Усунення колізій досягається за допомогою впливу на причини, що їх породжують. Це відбувається шляхом застосування таких способів: 1) відміна всіх, крім однієї з норм, що перебувають у колізії; 2) уточнення предмета (об’єкта) регулювання правових норм; 3) зміна концепції правового регулювання; 4) внесення інших змін і доповнень до законодавства.

У роботі докладно досліджуються способи подолання колізій, до яких відносяться: 1) колізійні правила; 2) застосування правоположень; 3) тлумачення законодавчих положень; 4) способи захисту цивільних прав/інтересів.

Колізійні правила, як один зі способів подолання колізій, можуть передбачати п’ять порядків здійснення суб’єктивних цивільних прав: 1) спочатку задовольняється в повному обсязі одне із колізуючих прав, після чого, якщо це буде можливо, – інше (це досягається завдяки наділенню відповідного суб’єкта переважним правом); 2) права, що колізують, здійснюються в певних частках (наприклад, пропорційно до розміру майнових вимог, опосередкованих ними); 3) змішаний порядок здійснення колізуючих прав (застосування у сукупності двох перших способів подолання колізій); 4) почергово-періодичний порядок здійснення прав, між якими існує колізія; 5) порядок здійснення колізуючих прав, який встановлюється на розсуд третьої особи.

У свою чергу, переважні права встановлюються за такими принципами: 1) старшинства (принцип часового пріоритету); 2) превенції; 3) пріоритету речових прав перед зобов’язальними; 4) надання публічної достовірності суб’єктивному цивільному праву (за принципом державної реєстрації); 5) справедливості, значимості інтересів, які опосередковуються колізуючими правами. Ці принципи можуть як виключати один одного, так і застосовуватися в сукупності.

Використання конкретної форми і способу вирішення колізії прав визначається видом колізії, який зумовлюється: причиною її виникнення, характером прав, що колізують, особливостями їх здійснення тощо. Форма вирішення колізій у вигляді їх подолання застосовувана до всіх колізій, незалежно від причин їх виникнення, в той час, як усунути можливо лише ті колізії, які зумовлені недоліками правової регламентації.

Стосовно застосування способів подолання колізій зазначається, що колізії речових прав, як правило, вирішуються шляхом наділення однієї з осіб переважним правом за принципом часового пріоритету або державної реєстрації. Розв’язання колізій відносних суб’єктивних прав може здійснюватися в змішаному, в пропорційному порядку або в порядку, який визначається на розсуд третьої особи, а також тут застосовувані принципи старшинства та превенції надання переважного права. Тоді ж, коли під час колізії прав відбувається ще й порушення права/інтересу, має бути використаний відповідний засіб захисту права/інтересу як спосіб подолання колізії прав. Колізійне правило у вигляді почергово-періодичного задоволення колізуючих прав може забезпечувати вирішення колізій прав тривалої реалізації. Використання таких способів подолання колізій прав, як тлумачення і застосування правоположень, можливо лише в разі відсутності законодавчого розв’язання колізій.