НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН ЯК ОСОБЛИВИЙ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Автореферат

Актуальність теми. Державно-правовий режим надзвичайного стану – досить складний і багатогранний правовий інститут, дослідження і вдосконалення якого є досить актуальним не лише для України. Велика кількість надзвичайних ситуацій природного, техногенного та соціального характеру, що періодично виникають в Україні, обґрунтовують необхідність існування в державі такого правового інституту, як режим надзвичайного стану. Законодавство, що регламентує зазначений державно-правовий режим на сьогодні не є досконалим. Воно містить низку протиріч і неточностей, що створює необхідність у внесенні змін та доповнень до правових норм із метою їх узгодження.

Уведення режиму надзвичайного стану тісно пов’язано з обмеженням прав і свобод людини та громадянина. За таких умов проблема забезпечення цих прав набуває найбільшої актуальності. Людина, її права та законні інтереси не завжди достатньо захищені, особливо в екстремальних умовах. Теоретичні положення, рекомендації, що містяться в нашому дисертаційному дослідженні, мають за мету вдосконалення механізму захисту прав і свобод особи в умовах дії режиму надзвичайного стану.

Актуальність і своєчасність теми дисертаційного дослідження зумовлена як її недостатньою теоретичною розробленістю, так і практичною значущістю проблем у цій сфері відносин. Недосконалість правового регулювання правовідносин, що виникають при введенні режиму надзвичайного стану може сприяти порушенню прав і свобод людини та громадянина.

Незважаючи на те, що окремі аспекти особливих державно-правових режимів уже були предметом наукових пошуків українських учених: А.В. Басова, О.Г. Брателя, С.В. Ківалова, С.О. Кузніченко та ін., а також радянських та російських науковців: Д.Н. Бахраха, В.М. Гессена, В.В. Гущина, А.Н. Домріна, М.З. Ільясова,

В.В. Лозбінєва, С.В. Пчелінцева, П.О. Смирнова, О.І. Соловйова та ін., відсутнє спеціальне наукове дослідження щодо комплексного розгляду правових питань режиму надзвичайного стану. Усе це спонукало автора на визначення й удосконалення правових питань режиму надзвичайного стану.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах та відповідно до цільової комплексної програми «Права людини і проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» № 0106u002285.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування правової природи, характерних ознак та особливостей режиму надзвичайного стану, забезпечення й удосконалення правових гарантій забезпечення прав і свобод людини та громадянина в умовах режиму надзвичайного стану й розгляд для подальшого вдосконалення чинного національного законодавства.

Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлені такі завдання, що розкривають спрямованість дослідження:

1. З’ясувати сутність режиму надзвичайного стану, його правову природу; сформулювати авторське визначення «надзвичайного стану».

2. Визначити співвідношення таких понять, як: «особливий правовий режим», «спеціальний правовий режим», «виключний правовий режим», «надзвичайний правовий режим».

3. Розкрити вихідні теоретичні положення інституту надзвичайного стану як особливого державно-правового режиму.

4. Обґрунтувати підстави введення режиму надзвичайного стану.

5. Встановити порядок введення режиму надзвичайного стану в Україні.

6. Визначити основні парадигми обмеження прав і свобод людини та громадянина в період дії режиму надзвичайного стану, з’ясувати умови, за яких можливе таке обмеження.

7. Охарактеризувати головні гарантії прав людини та її основоположних свобод в умовах режиму надзвичайного стану.

8. Розробити пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства про надзвичайний стан, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини та громадянина в умовах дії такого режиму й швидкої нормалізації обстановки, що склалася.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини‚ що виникають у разі введення та дії режиму надзвичайного стану.

Предметом дослідження є конституційно-правові аспекти надзвичайного стану як особливого державно-правового режиму.

Методи дослідження охоплюють комплексне поєднання загальнонаукових і спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці та становлять теоретико-методологічну основу дослідження.

За допомогою діалектичного методу з’ясовано сутність і правову природу режиму надзвичайного стану; визначено правовий статус людини і громадянина в умовах дії режиму надзвичайного стану.

Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних та інших норм України із законодавством зарубіжних країн, а також із прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини, що дозволило внести конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства України про надзвичайний стан.

Історично-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей генезису, становлення та розвитку інституту надзвичайного стану в Україні.

Системно-структурний аналіз дозволив визначити недоліки чинного законодавства України. Усе це дозволило внести пропозиції щодо подальшого вдосконалення правових норм, які регулюють порядок введення надзвичайного стану в Україні або в окремій її місцевості.

Були також використані такі методи: формально-логічний для розмежування і формулювання понять і таких визначень, як особливий правовий режим, надзвичайний правовий режим, надзвичайний стан та ін.; й формально-юридичний у дослідженні нормативно-правових актів, що регламентують відносини в умовах дії режиму надзвичайного стану та виробленні пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства у цій сфері.

Теоретичні висновки та практичні пропозиції побудовано на аналізі положень Конституції України, міжнародно-правових актів, законодавства України, що регламентує порядок запровадження та припинення надзвичайного стану.

Наукова новизна полягає у з’ясуванні правової природи й особливостей надзвичайного стану як специфічного правового режиму. Це, у свою чергу, дозволило одержати нові положення, що виносяться на захист і зумовлюють новизну цього дослідження:

уперше:

- сформульовано визначення «обмеження прав і свобод людини та громадянина в умовах надзвичайного стану» як визначених законодавством про надзвичайний стан меж здійснення людиною своїх прав і свобод, що виражаються у встановленні певних заборон, які носять виключно тимчасовий характер і застосовуються з метою усунення тих обставин, що спричинили введення режиму надзвичайного стану;

- розроблено нову класифікацію надзвичайних режимів «по вертикалі» – залежно від інтенсивності небезпеки та «по горизонталі» – залежно від виду небезпеки;

- виокремлено такі ознаки режиму надзвичайного стану та надзвичайного державно-правового режиму взагалі, як перерозподіл взаємних прав та обов’язків громадян і держави; імперативний характер норм законодавства про надзвичайний стан; обов’язкова наявність соціально-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина тощо;

- визначена низка характерних ознак, притаманних надзвичайній ситуації, до яких можна віднести: раптовість виникнення; наявність негативних наслідків, що можуть виражатися в людських жертвах, матеріальних збитках чи завданні екологічної шкоди, або загрози настання таких наслідків; необхідність швидкого реагування на ситуацію, яка склалася шляхом застосування спеціальних заходів і засобів для її врегулювання;

- запропоновано віднести право на медичну допомогу до невід’ємних прав людини, що не підлягають обмеженню в умовах режиму надзвичайного стану, внести відповідні зміни до статті 64 Конституції України;

удосконалено:

- пропозиції щодо подальшого вдосконалення національного законодавства про надзвичайний стан, зокрема розроблення і закріплення в законодавстві єдиного поняття надзвичайної ситуації, визначення підстав для визнання ситуації надзвичайною; закріплення в законодавстві України визначень таких понять, як «стихійне лихо», «застосування засобів уражень», визначення поняття масовості терористичних актів та ін.;

- пропозиції щодо вдосконалення інституційного механізму введення надзвичайного стану шляхом надання Президенту України права вводити режим надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях одноособово, шляхом прийняття відповідного Указу, без затвердження цього Указу Парламентом України, якщо впродовж строку, встановленого законом, не відбудеться засідання Верховної Ради України на якому б було прийнято рішення щодо затвердження або скасування Указу Президента про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

дістали подальшого розвитку:

- визначення поняття «спеціальний правовий режим», згідно з яким спеціальний правовий режим є тотожним поняттям «особливого правового режиму» та «виключного правового режиму», під якими слід розуміти форму здійснення державної влади, за якої допускається обмеження прав і свобод фізичних осіб, а також прав і законних інтересів юридичних осіб для забезпечення безпеки особи, суспільства і держави;

- визначення поняття «надзвичайний державно-правовий режим», що являє собою сукупність засобів і способів здійснення державної влади, характеризується наявністю особливого, відмінного від звичного, правового статусу людини, юридичних осіб та органів державної влади, має тимчасовий, чітко регламентований характер, уводиться у разі наявності як зовнішньої, так і внутрішньої загрози лише за підстав, передбачених у чинному законодавстві як крайній захід для захисту прав і свобод особи, відновлення правопорядку в суспільстві та нормалізації обстановки в державі;

- визначення поняття «надзвичайна ситуація» як настання несприятливих чинників, що створюють загрозу особі, суспільству або державі й порушують умови їх нормальної життєдіяльності;

- визначення поняття режиму надзвичайного стану як виду надзвичайного державно-правового режиму, уведення якого передбачено нормами Конституції України, Законами України та міжнародно-правовими актами, що вводиться Указом Президента України з наступним затвердженням Верховною Радою України, метою якого є усунення загрози для нормального функціонування держави, захисту прав і свобод особи, засад конституційного ладу, інтересів суспільства і держави, відновлення правопорядку, що має виключно тимчасовий характер і супроводжується розширенням повноважень органів державної влади та тимчасовим обмеженням прав і свобод людини і громадянина;

- теза щодо співвідношення таких категорій як «обмеження прав людини» та «порушення прав людини», яка несе більш негативний відтінок порівняно з першою, і має місце за наявності фактів незаконної протидії реалізації прав і свобод особи й інших категорій;

- практика Європейського суду з прав людини стосовно питань обмеження прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму надзвичайного стану;

- правове поняття про гарантії прав і свобод людини та громадянина в умовах дії режиму надзвичайного стану.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці пропозицій щодо вдосконалення конституційного законодавства, упровадження яких на практиці поліпшить стан забезпечення прав і свобод людини та громадянина в умовах дії режиму надзвичайного стану та досягнення тієї мети, заради якої надзвичайний стан був уведений. Сформульовані висновки можна застосовувати: у правотворчій діяльності – як теоретична основа для вдосконалення правового регулювання режиму надзвичайного стану; у науково-дослідній діяльності – для подальшої розробки теоретичних засад режиму надзвичайного стану; у навчальному процесі – у підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників із конституційного права України, при викладанні навчального курсу конституційного права України, а також для підготовки лекцій та проведення практичних занять; у правовиховній роботі серед населення основні положення і висновки дисертації можуть слугувати підвищенню культури інформаційної відкритості суспільства, поінформованості громадян, удосконаленню рівня їхньої правової культури.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана й обговорена на кафедрі конституційного права України Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Основні положення і висновки дисертації було представлено на науково-практичних конференціях: II Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (Суми, 2007 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (Луцьк, 2008 р.); Четвертій всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Простір і час сучасної науки» (Київ, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті академіка права Ю.М. Тодики «Другі конституційні читання» (Харків, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Реформування сучасної правової системи» (Донецьк, 2009 р.); Шостій всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми сучасної науки» (Київ, 2010 р.); Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті академіка права Ю.М. Тодики «Треті конституційні читання» (Харків, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації було викладено в 11 наукових працях: 4 статтях у фахових виданнях, 7 тезах наукових доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел з 196 найменуваннями літератури. Загальний обсяг дисертації – 216 сторінок, з них основного тексту – 197 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок.