Зміст правовідносин у сфері соціального забезпечення в умовах ринкової економіки Автореферат

Актуальність теми. Проголошення незалежності України, зміна її політичної системи, перехід до ринкової економіки обумовили необхідність реформування національного законодавства з багатьох питань, в тому числі і у сфері соціального забезпечення. Прийняття у 1996 р. Конституції України, яка визначила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищими соціальними цінностями, стало відправним моментом, як для законодавців, так і науковців (правознавців, економістів, соціологів та ін.) у дослідженні проблем соціального забезпечення громадян.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, що перейшли від адміністративної до ринкової економіки, ситуація у соціальній сфері залишається складною. Найбільшими проблемами були і, не дивлячись на ознаки стабілізації, залишаються демографічна проблема, становище в охороні здоров’я, зайнятості, пенсійному забезпеченні та забезпеченні соціальними допомогами. Так, незважаючи на реалізацію більшості положень реформи в частині солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та започаткування недержавного пенсійного забезпечення, на сьогодні в Україні склалася досить складна ситуація з функціонуванням пенсійної системи, оскільки необхідне розв'язання комплексних проблем, пов'язаних з економічно, соціальною та правовою сферою. Зростання рівня безробіття, збільшення кількості інвалідів, сиріт, безпритульних, пенсіонерів і осіб передпенсійного віку, падіння рівня життя населення та інші соціально-економічні чинники обумовлюють необхідність вироблення принципово нових наукових підходів до змісту правовідносин у сфері соціального забезпечення, прискіпливого дослідження міжнародного і зарубіжного досвіду.

Робота в цьому напрямку є надзвичайно складною за своєю сутністю й вимагає застосування науково виважених, серйозно аргументованих підходів.

Окремі питання, які стосуються права громадян на соціальне забезпечення, були предметом дослідження у наукових роботах таких фахівців, як: В.С. Андрєєв, Я.І. Безугла, Н.Б. Болотіна, М.О. Буянова, Т.З. Гарасимів, К.М. Гусов, І.О. Гуменюк, М.Л. Захаров, М.І. Іншин, О.Є. Мачульська, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, О.І. Процевський, Н.М. Стаховська, Б.І. Cташків, С.М. Синчук, І.М. Сирота, Е.Г. Тучкова, В.Ш. Шайхатдінов, Л.П. Шумна, О.М. Ярошенко та ін. Однак, незважаючи на вагомі здобутки цих науковців, слід зауважити, що в нашій країні комплексне дослідження саме змісту правовідносин у сфері соціального забезпечення не проводилось. Наукова робота у цьому напрямку надасть можливість змоделювати якісно нову систему правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, і, як наслідок, поліпшити рівень соціального захисту громадян.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає у розкритті сутності та особливостей правовідносин у сфері соціального забезпечення в сучасних умовах, формулюванні нових підходів і внесенні пропозицій щодо удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення, а також правозастосовної практики у цій сфері.

Для досягнення поставлених цілей у дисертації вирішуються такі основні завдання:

– сформулювати дефініцію поняття «правовідносини у сфері соціального забезпечення», назвати їх особливості;

– встановити види правовідносин у сфері соціального забезпечення;

– визначити напрямки впливу держави на відносини у сфері соціального забезпечення;

– охарактеризувати сучасний стан нормативно-правового забезпечення відносин у сфері соціального забезпечення;

– розкрити структуру правовідносин у сфері соціального забезпечення;

– окреслити коло суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення та встановити їх правове положення;

– обґрунтувати підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального забезпечення;

– виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі соціального забезпечення населення в сучасних умовах.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють зміст правовідносин у сфері соціального забезпечення в умовах ринкової економіки.

Методи дослідження. Дослідження змісту правовідносин у сфері соціального забезпечення потребувало застосування як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання, які в сукупності дозволили належно вирішити поставлені завдання. Діалектичний метод дозволив провести дослідження правовідносин у сфері соціального забезпечення в єдності, взаємозв’язку та розвитку соціальних і юридичних чинників (підрозділи 1.1, 2.1). Застосування системно-структурного методу дало можливість вивчити правовідносин у сфері соціального забезпечення, як цілісні правові явища, визначити їх специфічні риси та загальні ознаки (підрозділи 1.2, 2.2). За допомогою логіко-семантичного методу подано характеристику сучасного стану нормативно-правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення (підрозділи 1.3, 2.5). Засоби формальної логіки допомогли визначити колізії норм чинного законодавства у сфері соціального забезпечення як всередині національної правової системи, так і з міжнародними стандартами (підрозділи 2.3, 2.4, 2.5). Комплексний підхід до використання вищезазначених методів дозволив всебічно розглянути зміст правовідносин у сфері соціального забезпечення, а також сформулювати пропозиції з урахуванням потреб практики. Теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на вимогах логіки щодо визначеності, послідовності та несуперечності суджень.

Правову основу дослідження склали Конституція України, міжнародно-правові акти в сфері соціального забезпечення, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, відомчі документи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджено особливості змісту правовідносин у сфері соціального забезпечення в умовах ринкової економіки та розроблено концепцію розвитку правовідносин з соціального забезпечення в трудовому праві та праві соціального забезпечення. Основні з них такі:

Уперше:

– визначені основні напрямки впливу держави на відносини в сфері соціального забезпечення: а) окреслює соціальні ризики, при настанні яких у особи виникає право на соціальне забезпечення; б) визначає коло суб’єктів відповідних правовідносин (як тих, які потребують допомоги, так і тих, які здійснюють соціальне забезпечення населення); в) встановлює диференційований розмір соціальних виплат; г) визначає джерела фінансування соціальних виплат; д) формулює умови та порядок надання соціальних виплат;

– зроблено висновок про невідповідність міжнародним та європейським стандартам у сфері прав людини чинного законодавства України в частині обмеження прав працюючих громадян інших країн на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги;

– запропоновано законодавчо закріпити положення, за яким державний виконавець має бути зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат і пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомог, пільг протягом двох місяців;

– аргументовано необхідність легального закріплення норми, за якою органи праці та соціального захисту населення зобов’язані здійснити одноразову виплату державної допомоги при народженні дитини у термін не пізніше ніж 5 днів з дня прийняття рішення про надання такої допомоги.

Удосконалено:

– тлумачення правовідносин у сфері соціального забезпечення як урегульованих національними і міжнародними нормативно-правовими актами суспільних відносин, спрямованих на соціальне забезпечення, за рахунок фондів соціального страхування і виплат із державного та місцевих бюджетів, громадян, які потрапили в нормативно обумовлені складні життєві ситуації та потребують соціального захисту. Визначені їх специфічні риси;

– обґрунтування пропозиції щодо створення в Україні спеціалізованих соціальних судів, до компетенції яких слід віднести розгляд трудових спорів і спорів з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат і пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, пільг та ін.;

– класифікацію суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення, охарактеризовано їх правове положення.

Дістали подальшого розвитку:

– визначення сутності права на соціальне забезпечення, його місця в системі соціальних прав людини та громадянина;

– визначення таких понять як «соціальна держава», «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальний ризик», на підставі чого сформульовані їх авторські визначення;

– побудова структури правовідносин у сфері соціального забезпечення населення, елементами якої визначено: суб’єкти цих правовідносин, їх об’єкти (конкретні матеріальні і нематеріальні блага), взаємні права й обов’язки суб’єктів правовідносин, які складаються з суб’єктивного права особи на отримання конкретного виду забезпечення і обов’язку відповідного органу його надати, юридичні факти, що породжують, змінюють і припиняють правовідносини у сфері соціального забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись:

а) у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень в науці права соціального забезпечення взагалі та проблем, пов’язаних із вдосконаленням правового регулювання правовідносин у сфері соціального забезпечення, зокрема;

б) у правотворчості – під час розробки та прийняття Соціального кодексу України, а також інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів з питань соціального захисту населення;

в) у правозастосовній діяльності – під час використання конкретних рекомендацій і пропозицій у практичній діяльності компетентних органів державної влади;

г) у навчальному процесі – висновки, зроблені в дисертації, можуть бути задіяні у вищих і спеціальних юридичних закладах освіти в процесі вивчення навчальної дисципліни «Право соціального забезпечення», для вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, рефератів і курсових робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи оприлюднювалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21–22 квітня 2011 р.)); «Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністративної реформи» (м. Київ, 31січня 2011р.) та «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (м. Суми, 21-22 травня 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у 3 тезах наукових доповідей і повідомлень на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, які містять 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (236 найменувань). Загальний обсяг роботи - 187 сторінок, з яких основного тексту - 165 сторінок.