У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження.
У розділі 1 «Теорія дослідження процесів регіоналізації глобального фінансового простору» розкрито економічний зміст категорії «глобальний фінансовий простір», сформульовано теоретичні засади та чинники формування його регіональних підсистем, а також розкрито вплив інтеграційних процесів на становлення та розвиток європейського фінансового простору.
Вихідним пунктом аналізу процесів фінансового глобалізму, як наймобільнішого та наймасштабнішого компоненту процесів економічної глобалізації, є теза автора про те, що його закономірним результатом стало формування на початку 1980-х років глобального фінансового середовища (об’єднання окремих національних фінансових ринків у процесі фінансової глобалізації). Разом з тим, стрімке зростання світових обсягів транскордонного та трансконтинентального переміщення фінансового капіталу, випереджальне, порівняно з реальним сектором, нарощування капіталізації світового фінансового ринку та диверсифікація його регіональної й інструментальної структури протягом останніх десятиліть обумовили нагальну необхідність посилення ролі інститутів у формалізації глобального фінансового середовища.
Узагальнення та творче осмислення основних концепцій фінансової глобалізації спонукали автора замислитись над доцільністю розширення аргументації щодо впровадження в науковий обіг такої відносно нової категорії як «глобальний фінансовий простір». З цією метою в роботі дається комплексне визначення даної категорії і чітко показано її відмінності від поняття «глобальне фінансове середовище», які полягають, по-перше, у включенні інституційного компоненту цілеупорядкування світових фінансових потоків, по-друге, врахуванні якісно нових тенденцій у сфері міжнародних фінансів.
Такий методологічний засновок дозволив автору уточнити сутність категорії «фінансовий глобалізм» через призму поєднання його речового змісту (процесу інтернаціоналізації фінансового капіталу) та суспільної форми, якою є глобальний фінансовий простір. При цьому обґрунтовується думка про те, що в основі існуючих у світовій економіці фінансових дисбалансів лежить невідповідність між рівнем розвитку глобального фінансового простору, насамперед в частині його інституційного компоненту, та ступенем транснаціоналізації фінансових операцій.
В дисертації акцентується увага на тому, що об’єктивні регулятори ринкової економіки – економічні закони (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції, закон концентрації капіталу і виробництва, закон інтернаціоналізації, закон середньої норми прибутку, закон Енгеля та ін.) – в умовах глобалізації екстраполюють свою дію на глобальний фінансовий простір та модифікують її в цілому.
У цьому зв’язку автор доводить, що системна взаємодія цих законів є основою формування глобального фінансового простору, який базується на всеохоплюючому процесі інтернаціоналізації господарського життя у формі його регіоналізації та глобалізації. Інституційною основою глобального фінансового простору є вертикально організована система регулювання (мікрорівень регулювання діяльності фінансових відносин – національний рівень фінансового менеджменту – наднаціональний рівень фінансового регулювання), яка забезпечує глобальну уніфікацію механізмів функціонування національних фінансових просторів.
Проведений дисертантом системний аналіз структури глобального фінансового простору дозволив виокремити його ключові регіональні підсистеми (євразійська, північноамериканська, азійська) і зробити висновок про нерівномірність їх розвитку за критеріями вартісних обсягів фінансових ресурсів, які обертаються на відповідних регіональних фінансових ринках, структури фінансових активів та рівня й ефективності їх інституціоналізації.
На цій основі автор доводить, що найрозвинутішою регіональною підсистемою глобального фінансового простору є європейський фінансовий простір. Формування його структури відбувається за моделлю просторового розвитку «центр-периферія», ядром якого є інтеграційне угруповання ЄС, яке характеризується тенденцією до розширення на основі приєднання нових країн-членів.
В роботі наголошується, що європейська модель фінансової інтеграції є на сьогодні найбільш розвинутою формою регіонального фінансового простору, в якому завдяки інтеграції національних фінансових систем країн-учасниць ЄС досягнуто найвищого рівня їх конвергенції та уніфікації інституційного інструментарію національного і регіонального регулювання фінансової сфери. З-поміж механізмів, які забезпечили подібний рівень фінансової взаємодії країн, автор виокремлює, зокрема, транснаціоналізацію процесу кругообігу капіталу в товарно-грошовій та грошово-товарній формах, а також багатоаспектну диверсифікацію європейського фінансового ринку. Основна увага при цьому акцентується на фінансових посередниках, які, забезпечуючи акумуляцію і перерозподіл регіонального фінансового ресурсу, формують базову інституційну основу європейського фінансового простору.
Щодо інтеграційного виміру європейського фінансового простору, то його ключовими характеристиками є проведення спільної фінансової політики в ЄС, формування регіонального монетарного союзу, розвиток регіональної фінансової інфраструктури, уніфікація процесу ціноутворення на фінансові активи, реалізація спільної політики облікових ставок та ін. Водночас процес поглиблення регіональної фінансової інтеграції в рамках ЄС супроводжується подальшою гармонізацією економічних інтересів суб’єктів фінансової діяльності на мікро-, макро- та регіонально-інтеграційному рівнях.
У розділі 2 «Рівні та механізми функціонування європейського фінансового простору в умовах регіональної інтеграції» дано характеристику мікро-, макро- та інтеграційному рівню функціонування європейського фінансового простору, а також розкрито механізми, які забезпечують регіональну фінансову інтеграцію на кожному з них.
Дослідивши економічні і політичні передумови інтеграції в Євросоюзі, дисертант розкриває історичну ретроспективу процесу розвитку європейського фінансового простору. На цій основі обґрунтовується думка про те, що хоча з самого початку його формування діяльність суб’єктів фінансової сфери країн-учасниць ЄС значною мірою носила інтернаціональний характер, проте з поглибленням процесів їх фінансової взаємодії механізми функціонування європейського фінансового простору еволюціонували від найпростіших мікроекономічних форм у 1950-1970-ті роки, до макрорівневої взаємодії суб’єктів економічних відносин у 1980-ті роки і аж до превалювання інтеграційних механізмів у 1990-2000-ті роки. В дисертації наголошується на тому, що значення інтеграційних механізмів у функціонуванні європейського фінансового простору особливо зросла за умов розширення числа країн-учасниць ЄС, які об’єктивно змушені були привести свої національні фінансові системи у відповідність з Маастрихтськими критеріями.
