ПРИНЦИПИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслено об’єкт і предмет, мету й завдання, зв'язок з науковими планами та програмами, визначено базові методологічні підходи, вказано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, висвітлено апробацію теоретичних положень і публікації, викладено концептуальні засади відповідно до їх наукової новизни.

Розділ 1. «Теоретичні й методологічні проблеми визначення і розуміння ролі та значення принципів становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні» складається з трьох підрозділів у яких розглядаються категоріальні та оцінні підходи до розуміння принципів у праві, дефінітивні підходи до розуміння політико-правової природи принципів МСВ, їх класифікація та видова характеристика.

У підрозділі 1.1. «Категоріальні й оцінні підходи до розуміння принципів у праві» з’ясовано, що проблема принципів є багатогранною і невичерпною. У загальнофілософському контексті в сукупності з поняттями, категоріями і законами принципи складають фундамент будь-якої науки, у тому числі й правової. Використовуючи комплексний підхід, який набуває дедалі більшого поширення і розвитку в сучасній науці, автор акцентує увагу на зростанні ролі й значення принципів у науковому пізнанні, оскільки саме принципи роблять науковий пошук системним і послідовним. Системний підхід до вивчення генезису терміна «принцип», його різних дефініцій і комплексного аналізу з погляду фундаментальних наук дає можливість встановити, що праці різних авторів містять до 40 різноманітних дефініцій поняття «принцип».

Аналіз відповідних доктринальних підходів дозволяє зробити висновок, що представники різних сфер наукового знання в процесі наукового пошуку поняття «принцип» перманентно уточнюють. Вони розглядають його з різних позицій, виділяючи й акцентуючи увагу на найважливіших сутнісних ознаках. Доведено, що засобом уточнення поняття «принцип» є систематизація його ознак, тобто визначення їх типів і зв'язків між ними. Здійснення такої систематизації приводить до висновку, що до типів ознак поняття «принцип» належать, перш за все, етимологічні, гносеологічні, методологічні, аксіологічні й праксеологічні ознаки.

Автор зазначає, що важливим прикладом використання в науковому пізнанні етимологічних ознак поняття «принцип» є застосування принципів як підстави створення систем наукового знання: концепцій, теорій, учень і наук. Таким чином, можна стверджувати, що принцип є структуро утворюючим елементом, інституційною ознакою і відмінністю наукового знання. Гносеологічний аспект змісту поняття «принцип» полягає в тому, що воно історично виникло для усвідомлення підстав створення систем наукового знання. У методологічному аспекті зміст поняття «принцип» характеризується тим, що це поняття відображає роль принципів як концептів, моделей розвитку наукового пізнання. Аксіологічний підхід до принципів полягає в розумінні їх як ідеалів і ціннісних орієнтирів наукового пізнання в тому значенні, як у них узагальнено подана телеологічна домінанта, мета пізнання і як вони фіксують напрям розвитку систем наукового знання. Праксеологічний потенціал принципів міститься в їх особливій значущості для людської діяльності, бо їм належить особлива роль у реалізації людських цінностей у реальному житті й організації соціальної організації і соціального управління.

Проблема принципів відрізняється широтою, оскільки, по-перше, у них найчіткіше виражений зв'язок права з економікою і політикою і, по-друге, принципи самі по собі складають широку систему правових явищ, яка охоплює право в цілому, всі його галузі й інститути (В.М. Семенов). Автор вважає такий різносторонній онтологічний підхід виправданим і вельми продуктивним, адже він фактично зумовлює найважливішу конституюючу й інституційну роль і значення правових принципів у ординарному, екстраординарному і перспективному функціонуванні державності, а також у прогресивному розвитку права.

У підрозділі 1.2. «Поняття і політико-правова природа принципів місцевого самоврядування» вказується, що для визначення політико-правової природи принципів МСВ методологічно важливим є виявлення їх діалектичного взаємозв'язку з принципами конституційного права, бо у системі права України, що складається з безлічі галузей, конституційне право посідає провідне місце – воно є не тільки однією з профілюючих (первинних) галузей права, але і єдиною в правовій системі фундаментальною галуззю (М. П. Орзіх).

Доведено, що принципи конституційного права мають ряд ознак, які свідчать про їх особливу значущість і роль у процесі конституційно-правового регулювання, бо вони є: а) загальновизнаними ідеями й ідеалами конституціоналізму, які формують правосвідомість учасників конституційно-правових відносин і визначають суть таких відносин (онтогенетична ознака); б) узагальненим і концентрованим вираженням зазначених ідеалів, тобто вищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання (телеологічна ознака); в) втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в ідеях, теоріях, концепціях, доктринах і ученнях видатних мислителів старовини і сучасності (гносеологічна ознака); г) визначають суть і зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання (соціально-діалектична ознака); г’) характеризуються системністю, тобто справляють могутній, цілеспрямований і мультиплікативний вплив на всю систему суспільних відносин, що виникають у процесі взаємодії особи, соціуму і держави, які виступають предметом конституційного права (системна ознака); д) трансформуються в принципи відповідної галузі національного права й отримують своє закріплення в чинному законодавстві України (нормативна ознака); е) мають особливу значущість у формуванні власної бази принципів, інститутів і підгалузей конституційного права /інститути громадянства, правового стану іноземців, підгалузей виборчого, парламентського права, конституційного права прав людини тощо/ (ознака прогресивного розвитку); є) грають вельми важливу роль у процесі становлення нових галузей права, що сформовані на основі конституційного права, вже виділилися або ще виділяються в даний час, за допомогою проходження етапу формування і розвитку (ґенезисна ознака); ж) мають загальноцивілізаційний, наддержавний характер, оскільки практично зумовлюють підходи до обґрунтування всіх конституційно-правових явищ і процесів, у тому числі й у контексті розвитку демократичної державності /принципи верховенства закону, демократизму, публічності тощо/ (глобальна ознака).

Систематичний аналіз процесів становлення галузі муніципального права свідчить, що разом з формуванням власного предмета і методу правового регулювання у процесі становлення самостійної галузі, особливо галузі, яка має у своїй основі конституційне право, відбуваються могутні процеси формування і власної системи принципів даної галузі. Становлення МСВ в Україні як конституційного інституту, підгалузі, а потім і галузі конституційного права стикнувся з об'єктивними труднощами формулювання, виділення, формування і легалізації принципових засад організації і діяльності локальної демократії в пострадянській державі, де раніше інститут МСВ в сучасному (європейському) розумінні цього терміна просто не існував.

Автор стверджує, що аналіз конституційних правоположень (ст.. 5 Конституції України) дає змогу говорити як про визнання, так і легалізацію нарівні з публічною державною владою і публічної самоврядної (муніципальної) влади. Досліджуючи основоположні засади побудови останньої, автор зазначає, що така влада, без сумніву, є публічною, бо: а) у територіальному аспекті практично здійснюється на локальному рівні функціонування соціуму; б) від імені ТГ; і в) в її інтересах. Вона відрізняється від публічної державної влади істотним демократичним наповненням (див. ст. 140 Конституцій України), бо: а) її основним суб'єктом виступає ТГ – сукупність жителів, що проживають на певній території (сіло, селище, місто); б) її основним об'єктом виступають питання місцевого значення; в) зазначені питання місцевого значення вирішуються ТГ самостійно. Вона є муніципальною владою, тобто: а) формується, виступає і функціонує як система органів публічної влади; б) така система органів формується населенням адміністративно-територіальних одиниць держави; в) вона наділяється загальною і спеціальною компетенцією; г) її здійснюють від імені ТГ ОМСВ та їхні посадові особи.

У підрозділі 1.3. «Класифікація і видова характеристика принципів місцевого самоврядування в Україні» зазначається, що в основі класифікації принципів МСВ може бути покладена, перш за все, управлінська природа локальної демократії. У цьому контексті автор виділяє властивості, на основі яких може бути здійснена класифікація принципів МСВ, а саме, розуміючи принцип, як: а) закономірність, відношення або взаємозв'язок суспільно-політичної природи і інших груп елементів державного управління (онтологічний критерій); б) виражений у вигляді певного наукового положення (формальний критерій); в) закріплений у більшості своїй правом – у праві, за допомогою права, у вигляді правового принципу (нормативний критерій); г) такий, що застосовується в теоретичній і практичній діяльності людей з управління (доктринальний і праксеологічний критерії).

Автор доводить, що складні вертикальні й горизонтальні зв'язки субординаційного, координаційного і реординаційного характеру, що виникають у локальному соціумі, особливо між суб'єктами локальної демократії (ТГ, їхні члени, територіальні асоціації типу мікроколективів, органи самоорганізації населення, місцеві ради, їхні виконавчі органи, органи державної виконавчої влади на місцях), виступаючими в ролі інституційних акторів соціальної дії і взаємодії, створюють поле для управлінської й, отже, правової дії. Ці самі зв'язки конституюють складні багаторівневі й багатосуб'єктні соціальні зв'язки, інституціоналізують правила поведінки, її концепції, константи, алгоритми, що виникають з приводу багатоваріантного і полісуб’єктного кадастру потреб членів ТГ, обумовлюють відповідну управлінську дію з боку управлінських структур держави і структур, створених самою ТГ та її представницьким органом, які фактично детермінують і передустановлюють виникнення та організовують оформлення, структуризацію, легітимацію, реалізацію, гарантування й охорону поведінкових настанов учасників соціальної взаємодії у сфері МСВ.

Звертається увага на істотну проблему формального, етимологічного характеру, яка безпосередньо стосується найбільш точного найменування принципів МСВ – більшість представників муніципальної доктрини
(В. Ф. Погорілко, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, В. В. Кравченко та ін.) визначають їх як іменні принципи МСВ; деякі ж дослідники (В. В. Куйбіда) їх називають принципами діяльності органів МСВ або принципами організації і діяльності органів МСВ (Г. В. Задорожна). Автор зазначає, що тут має місце суперечність, викликана неправильним тлумаченням філософського співвідношення «загальне – приватне». Обґрунтовано уявляється, що позиція зазначених учених найпевніше відповідає концептуальним положенням науки державного управління, ніж науки муніципального права.

Запропонована авторська видова характеристика принципів МСВ, що побудована по різних підставах: 1) залежно від правових джерел, у яких закріплені принципи МСВ, їх можна класифікувати на: а) принципи, що отримали своє закріплення в міжнародних договорах; і б) принципи, що отримали закріплення в національному законодавстві; 2) залежно від значення для інституціоналізації і функціонування системи МСВ в державі принципи МСВ можна класифікувати на: а) загальні принципи МСВ; і б) спеціальні (приватні) принципи МСВ; 3) залежно від ступеня легалізації принципів МСВ: а) статутарні, тобто вже закріплені в законодавстві; і б) проспективні, тобто такі, які знаходяться в нормативній розробці й закріплені в проектах нормативно-правових актів.

Розділ 2. «Змістовна характеристика принципів місцевого самоврядування в Україні та їх системи» містить три підрозділи в яких досліджуються проблематика визначення сфер функціонування принципів МСВ, проблеми їх інтерпретації і легалізації, а також роль міжнародних стандартів МСВ у їх формуванні.

У підрозділі 2.1. «Сфера функціонування принципів місцевого самоврядування» вказується, що визначаючи сферу такого функціонування, насамперед, слід мати на увазі: а) просторові межі, у рамках діють принципи МСВ; б) коло суб'єктів, на які вони впливають; в) статутарно-онтологічний і функціонально-динамічний стан об'єкта їх правового регулювання, його модифікацію, модернізацію чи стагнацію в його розвитку чи припинення його існування як такого; г) «кадастр» суспільних відносин, виникнення яких вони викликають «до життя», детермінують, актуалізують, акцентують, педалюють, рефлексують, на становлення, формування, розвиток, реалізацію й удосконалення яких вони впливають; г’) «віддалені програмні наслідки» впливу принципів МСВ на роль і місце локальної демократії в системі публічної влади, державного управління і громадського самоврядування, у контексті реалізації демократичного, управлінського, комунікативного і гуманістичного потенціалів МСВ.

Використовуючи системний метод і підключаючи до нього телеологічний метод, автор пропонує просторові межі, у рамках яких діють принципи МСВ на території України, класифікувати на рівні, а саме: мегарівень – включає територіально-просторові межі функціонування публічної державної влади, якою легалізоване існування і функціонування інституту МСВ (ст.ст. 5, 7 Конституції України); мезорівень I – включає регіональний рівень публічного державного управління, у рамках якого здійснюється державне місцеве управління – місцевими державними адміністраціями (ст.ст. 118, 119 Конституції України) і МСВ – ОМСВ, що представляють колективні (спільні) інтереси ТГ сіл, селищ і міст на рівні областей і районів (ч. 4 ст. 140 Конституції України); мезорівень II – включає місцевий рівень публічного управління (у контексті здійснення публічної самоврядної (муніципальної) влади, його варто визначити як базовий рівень), де МСВ здійснюють ОМСВ, формовані безпосередньо ТГ – жителями сіл, селищ і міст (ч.ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України); мікрорівень I – рівень публічного управління, здійснюваного самою ТГ як сукупністю жителів, що проживають у визначених адміністративно-територіальних одиницях держави (сіло, селище, місто), у рамках якої безпосередньо здійснюється публічне управління у вигляді МСВ; мікрорівень II – рівень здійснення публічного управління мікрогромадою: а) органами самоорганізації населення на рівні будинку, кварталу, вулиці і т. д.; б) асоціаціями жителів, утворених по етнічних, національних, релігійних, професійних, вікових і інших критеріях і асоційованих інтересах; в) ініціативними групами жителів з питань, що мають публічне значення.

Визначаючи вплив принципів МСВ на роль і місце локальної демократії в системі публічної влади, державного управління і громадського самоврядування, у контексті реалізації демократичного, управлінського, комунікативного і гуманістичного потенціалів МСВ, автор пропонує його виявляти за допомогою запозичення і рецепції ряду ознак принципів конституційного права, що свідчать про їхню особливу значимість і роль у процесі конституційно-правового регулювання: а) це загальновизнані ідеї й ідеали конституціоналізму у сфері муніципалізму, що формують правосвідомість, насамперед, учасників муніципально-правових, а також і конституційно-правових відносин і визначають суть таких відносин (онтогенетична ознака); б) дані принципи є узагальненим і концентрованим вираженням зазначених ідеалів, тобто вищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням як муніципально-правового, так і конституційно-правового регулювання (телеологічна ознака); в) вони втілюють найважливіші ідеї муніципально-правової, а значить, і конституційно-правової думки, що знайшли своє зовнішнє вираження в ідеях, теоріях, концепціях, доктринах і вченнях видатних мислителів стародавності й сучасності (гносеологічна ознака); г) вони визначають сутність і зміст, спрямованість і форми муніципально-правового і конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами такого регулювання (соціально-діалектична ознака); г’) принципи муніципального права, як і принципи конституційного права, характеризуються системністю, тобто справляють могутній, цілеспрямований і мультиплікативний вплив на всю систему суспільних відносин, що виникають у процесі взаємодії особистості, соціуму і держави, що виступають предметом муніципального і, отже, конституційного права (системна ознака); д) принципи муніципального права трансформуються в принципи відповідної галузі національного права й одержують своє закріплення в чинному законодавстві України (нормативна ознака); е) принципи муніципального права, як самостійної галузі національного права України, мають істотне значення у формуванні власної бази принципів і інститутів, що перебувають у стані становлення і розвитку, підгалузей муніципального права /інститутів територіальної основи МСВ, муніципальної власності, муніципальної служби та ін.; підгалузей муніципального виборчого права, муніципальних прав людини тощо/ (ознака прогресивного розвитку).

У підрозділі 2.2. «Проблеми інтерпретації і легалізації принципів місцевого самоврядування в Україні» визначено, що функціонування МСВ в Україні ускладнено низкою чинників об'єктивного характеру. До них можна віднести вельми складне і внутрішньо суперечливе, амбівалентне ставлення державних інституцій, кадровий склад яких формувався ще в радянський час, до процесів становлення і розвитку МСВ в Україні як нового демократичного інституту; довгий пошук державою телеологічної домінанти локальної демократії, а також її національної моделі інституціоналізації і розвитку; неможливість вирішення в національному законодавстві дихотомії «централізація-децентралізація», що дедалі більше схиляє державу в бік одержавлення МСВ. Зазначається, що наявність вказаних тенденцій об'єктивує й актуалізує проблематику визначення принципів МСВ, їх тлумачення і перспективного розвитку. Все це зможе допомогти суб'єктам права України чітко бачити і визначати не тільки соціальну і законодавчу тактику, але і стратегію розвитку інституту місцевої демократії, його суб'єктно-об'єктного складу і механізмів реалізації в соціумі.

Онтологічною домінантою необхідності тлумачення принципів МСВ в Україні є ті складні вертикальні й горизонтальні зв'язки субординаційного, координаційного і реординаційного характеру, що виникають у локальному соціумі, особливо між суб'єктами локальної демократії (ТГ, їхні члени, територіальні асоціації типу мікроколективів, органи самоорганізації населення, місцеві ради, їхні виконавчі органи, органи державної виконавчої влади на місцях) і органами держави як локальними, так і центральними, що виступають у ролі інституційних акторів соціальної взаємодії, які об'єктивно створюють поле для управлінських і, отже, правових впливу та дії. Саме ці зв'язки визначають (концептуально, організаційно, нормативно), конституюють складні багаторівневі й багатосуб'єктні соціальні відносини, інституюють правила поведінки, її концепції, константи, алгоритми, що виникають з приводу багатоваріантного і полісуб'єктного кадастру потреб членів ТГ. Це, безумовно, рефлексує, обумовлює й активізує відповідну управлінську дію з боку управлінських структур держави і структур, створених самою ТГ і її представницьким органом, які фактично прогнозують виникнення і організують оформлення, структуризацію, легітимацію, реалізацію, гарантування й охорону поведінкових настанов учасників соціальної взаємодії у сфері МСВ. Такий широкий перелік можливої поведінки об'єктивно зумовлює необхідність закріплення певних загальних, принципових підходів до їх організації, здійснення, забезпечення, гарантування, охорони і захисту. Саме це й актуалізує проблематику принципів МСВ і їх інтерпретації, що уявляється вельми обґрунтованим як з теоретичних, так і з прагматичних позицій.

Системний аналіз конституційної та законодавчої (профільний закон) регламентації принципів МСВ дав змогу зробити висновок про те, що такий підхід законодавця до формулювання основних принципів МСВ носить деструктивний характер, бо: а) породжує неоднозначність у процесі тлумачення зазначених принципів; б) викликає неоднозначність у поведінці суб'єктів права при їх практичному застосуванні та може призвести до зловживання правом; в) фактично створює умови для виникнення конкуруючих принципів у процесі визначення основних засад функціонування органів державної влади та органів МСВ, що належать до різних рівнів публічної влади; г) автоматично закладає можливість виникнення компетенційних суперечок не тільки між органами держави та ОМСВ, а й між ОМСВ різних рівнів; г’) виникає дублювання, іноді «подвійне», у процесі здійснення управлінської діяльності на локальному рівні, де функціонують суб'єкти та органи МСВ.

Підрозділ 2.3. «Роль міжнародних стандартів місцевого самоврядування у формуванні принципів місцевого самоврядування в Україні» містить доктринальні та праксеологічні підходи до виявлення такої роли. Зазначається, що в умовах глобалізації і посилення міждержавної інтеграції принципові основи МСВ трансформуються в об'єкт міжнародно-правового регулювання, у свою чергу закладаючи його принципові основи стосовно інституту МСВ, що функціонує на території суверенної демократичної держави уже на рівні регіонального чи світового співтовариства держав, виявляючись у вигляді міжнародних правових стандартів локальної демократії. Ця теза підтверджується безпрецедентними процесами глобалізації, інтернаціоналізації національних правових систем, міждержавної інтеграції і конституціоналізації міжнародного правопорядку (Ю. О. Волошин).

Автор вказує, що якщо у рамках МСВ, що на національному рівні охоплює сферу публічного і приватного права, правове регулювання засноване на сполученні імперативного і диспозитивного методів, на міжнародному рівні для МСВ, що залишається переважно публічно-правовим інститутом, світове співтовариство застосовує імперативний метод у сполученні із зобов'язуючими і забороняючими способами регулювання за допомогою встановлення загальних принципів становлення, легалізації і стабільного функціонування цього найважливішого інституту.

Дисертант доводить, що роль міжнародних стандартів МСВ у формуванні його принципів, прямо пов'язана з моделюванням та модифікацією поведінки відповідної держави щодо виникнення, формування, функціонування та розвитку інституту МСВ на своїй території. Разом з тим при розгляді проблем формування зазначених принципів слід мати на увазі, що вони передбачають їх дотримання, виконання та реалізацію шляхом здійснення імплементації норм міжнародного права в норми національного законодавства. Фактично саме це спостерігається й у міжнародних конвенціях, що шляхом формулювання відповідних принципів, регулюють різні аспекти МСВ.

Розділ 3. «Реалізація Україною принципів місцевого самоврядування» містить два підрозділи та присвячений дослідженню актуальних прагматичних питань сприйняття та реалізації міжнародних стандартів (принципів) МСВ в національному законодавстві України та реалізації вже легалізованих та нових принципів МСВ.

У підрозділі 3.1. «Сприйняття та реалізація в національному законодавстві України міжнародних стандартів (принципів) місцевого самоврядування» автор доводить, що зазначене питання прямо зв'язано зі складною в доктринальному і практичному аспектах проблемою співвідношення норм державного і міжнародного права. Мова тут йде практично про формування та прояв внутрідержавного конституційно-правового механізму взаємодії національного і міжнародного права.

Наголошується, що у сучасному міжнародному співтоваристві держав в умовах глобалізації відбувається перманентне і системне розширення об'єктів міжнародно-правового регулювання, причому користуючись запозиченням аналогічних об'єктів, що складали раніше і складають нині абсолютну прерогативу держави (наприклад, права людини, МСВ і т. д.). У подальшому, у порядку інверсії, ці об'єкти повертаються державі вже урегульованими нормами міжнародного публічного права у вигляді її конкретних міжнародно-правових зобов'язань, зафіксованих у відповідних міжнародних угодах (договорах).

Таким чином, у національному праві України виникає якісно нове джерело конституційного права – міжнародні договори України (ст. 9 Конституції України). Такий висновок обґрунтовується низкою положень: а) включення в Конституцію України правоположення про дію міжнародних договорів як частини національного законодавства не тільки сприяє зміцненню суверенних прав України і підвищує її авторитет у світі як держави, що стала на демократичний шлях розвитку як у внутрішній, так і в зовнішній сфері своєї діяльності, але й показує її явно і чітко виражену повагу до міжнародного права як основного сучасного регулятора системного комплексу міжнародних відносин; б) питання про включення міжнародно-правових норм у національне законодавство України вважається однозначним і позитивним тільки за допомогою давання згоди Верховною Радою України на обов'язковість міжнародних договорів, у яких вони містяться, для України; в) національне законодавство України, що регламентує порядок розробки, підписання і дії міжнародних договорів України, не містить у собі дефінітивного визначення і тлумачення конституційного термінологічного формулювання «згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України».

Аналіз доктринальних позицій, норм міжнародного та національного права з останньої позиції, дає змогу стверджувати, що прийняття національного закону, що виражає згоду України на обов'язковість для неї міжнародного договору, є найважливішою і відмітною стадією укладення міжнародних договорів, які є джерелами конституційного права держав-учасниць.

У підрозділі 3.2. «Актуальні питання реалізації легалізованих принципів місцевого самоврядування в Україні та нових принципів місцевого самоврядування» визначено, що теоретичні підходи до реалізації принципів МСВ подібні до реалізації правових норм, реалізації права, бо принципи є такими нормами, щоправда, які виражають правила поведінки на більш високому узагальненому рівні. Автор пропонує під реалізацією загальних установлень (принципів) розуміти втілення в життя загальних установлень, що містяться в преамбулах законів, а також у статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права і правової діяльності («верховенство права»).

Акцентуючи увагу на особливостях реалізації принципів МСВ, причому як таких, що споконвічно містяться в законодавстві України, так і тих, котрі сприйняті ним за допомогою імплементації норм міжнародного права, дисертант зазначає, що дійсно, принципи МСВ, розроблені й легалізовані національним законодавцем в Україні, носять програмний характер і спрямовані на реалізацію його загальних стратегічних підходів до становлення, функціонуванню і розвитку інституту МСВ, становлення правового статусу і реалізації прав і обов'язків його суб'єктів і компетенції його органів. Однак у процесі функціонування МСВ зазначені принципи не тільки стають своєрідними «індикативними» точками для подальшого розвитку законодавства, але й самі перевіряються на вірогідність і реалізуємість повсякденною практикою.

Щодо принципів, які сприйняті законодавством України за допомогою імплементації норм міжнародного права (ч. 1 ст. 9 Конституції України), у контексті їх реалізації слід зазначити такий феномен: після імплементації вони трансформуються з норм-принципів міжнародного права в ординарні норми права національного і, як обґрунтовано уявляється, утрачають свою силу принципів. Але тут, здається, міститься й істотний позитив: сам факт появи в національному правовому масиві таких норм із досить високим рівнем узагальненості в обов'язковому порядку зверне увагу національного законодавця, що в процесі правозастосування може або зберегти їм статус ординарних норм (у цьому разі вони будуть просто нівельовані й нейтралізовані в оточенні норм, що надають і зобов’язують, які відрізняються конкретикою своєї поведінкової конструкції), або додати їм статус норм-принципів у процесі подальшого розвитку, уніфікації і кодифікації національного законодавства.

Систематичний підхід до питання реалізації вже легалізованих принципів МСВ в Україні, дав змогу виявити їх переважно декларативний та номінальний характер. Разом з тим, аналіз нових принципів МСВ, що витікають з міжнародних угод України профільного характеру, вже імплементованих Україною, або тих, що містяться в документах, які Україна тільки підписала (Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади, Протоколу № 3 до Європейської рамкової конвенції про трансграничне співробітництво між територіальними громадами чи владою щодо об'єднань єврорегіонального співробітництва і визначення рекомендаційних рамок регіональної демократії), дає змогу говорити про їх високий потенціал. Так, легалізація і реалізація принципу субсидіарності в законодавстві України про МСВ приведе до побудови якісно нової моделі взаємодії держави, МСВ і громадянського суспільства, в якій у відповідності до децентралізації і деконцентрації владних повноважень відбудеться перерозподіл компетенційних повноважень між державними органами й ОМСВ убік розширення компетенції саме ОМСВ за рахунок трансформації делегованих повноважень виконавчої влади у власні повноваження ТГ.