| summary: |
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан її наукової розробки, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, висвітлюються практичне значення та апробація результатів дослідження.
У розділі 1 «Огляд літератури та вибір напрямків дослідження» проведено аналіз існуючих джерел, огляд яких з урахуванням обраного об’єкту та предмету дисертаційного дослідження було звужено до літератури, що стосується судового захисту цивільних прав та інтересів і процесуального аспекту цього питання.
Оскільки традиційно окремі аспекти права на судовий захист, а також поняття цивільних прав, інтересів розглядаються в навчальній літературі, враховані сучасні підходи до проблематики, які представлені в сучасних навчальних підручниках, посібниках, де відповідні розділи готувались провідними фахівцями в галузі цивільного права (В.І. Борисова, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, Є.А. Суханов, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишка, та ін.).
У розділі проаналізовані дослідження права на захист та умов його реалізації в матеріальному та процесуальному аспекті радянського періоду
(В.П. Грібанов, П.Ф. Єлісейкін, Є.А. Мотовіловкер, О.С. Іоффе, Р.О. Халфіна та інші), а також дисертаційні дослідження проблем судового захисту, форм захисту цивільних прав, свобод та інтересів, виконані за часів незалежності (Г.П. Тимченко, Ж.Л. Чорна, О.І. Антонюк та ін.). Враховано здобутки досліджень правозастосовчого аспекту проблематики (І.О. Дзера, Л.Г. Лічман та ін., російські фахівці М.М. Мурашко, М.Є. Харітонов та ін.)
Оскільки питання про правову природу та галузеву належність категорії судового захисту залишається дискусійним були проаналізовані розвідки вчинені фахівцями в галузі цивільного процесуального права (М.С. Гурвіч, Ю.В. Білоусов, С.В. Васільєв, Є.А. Крашеннініков, М.Й. Штефан, Ж.Н. Машутін, Р.Є. Гукасян, С.Ю. Кац та ін.), фахівців інших галузей права – адміністративного, кримінально-процесуального, конституційного та ін. (М.С. Строгович, Т.В. Варфоломеєва, А.Т. Боннер, Ю.М. Козлова, В.К. Колпаков, Д.Н. Бахрах, І.Л. Бородін, Є.Г. Пушкар та ін.).
З позиції обраного аспекту проблематики звернено увагу на здобутки цивілістичної науки, які були отримані під час досліджень окремих елементів механізму судового захисту, зокрема категорій «права», «свободи» та «законні інтереси» (С.М. Братусь, М.С. Малеїн, Д.М. Чечот, Г.В. Мальцев, С.В. Михайлов та ін.)
Зроблено висновок, що незважаючи на значну увагу науковців, сутність права на судовий захист не була визначена остаточно, а комплексні дослідження, які б були виконані в умовах оновленого цивільного та цивільно-процесуального законодавства України, відсутні.
У контексті дисертаційного дослідження враховані роботи авторів, які займалися проблемами засад, принципів у цивільному праві (В.В. Луць, А.В. Луць, Г.М. Клімова, О.Г. Комісарова, С.О. Погрібний, А.Н. Танага, Н.Ю. Голубєва, В.І. Хавкін та ін.).
Зазначено, що проблематика загальних засад цивільного законодавства України досі залишається малодослідженою, незважаючи на наявність окремих досліджень щодо таких засад як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини та його елементів (Л.О. Красавчікова, М.М. Малєіна, Н.В. Устіменко, Г.Б. Романовський та інші), неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (О.В. Дзера, С.О. Погрібний та ін.), свобода договору (С.М. Бервено, А.П. Бєляєва, Т.В. Боднар, А.С. Довгерт, В.І. Кисіль, В.М. Коссак, Н.С. Кузнецова, А.В. Луць, В.В. Луць, В.Л. Мусіяка, З.В. Ромовська, Н.О. Саніахметова, М.М. Сібільов, А.М. Статівки, Я.М. Шевченко та інших авторів). Звернено увагу на те, що в Російській Федерації були видані монографічні дослідження М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Р.А. Тельгаріна, Ю.К. Толстого, Є.О. Суханова, В.Ф. Яковлєва, а також ціла низка статей інших авторів, з яких проаналізовано
значний масив проблемних питань реалізації договірної свободи і зроблено аргументовані висновки та рекомендації щодо їх розв'язання.
Підкреслено відсутність спеціальних досліджень, предметом яких був би судовий захист права та інтересу як однієї із засад цивільного законодавства, а тому зроблено висновок про актуальність дослідження обраної проблематики на дисертаційному рівні.
У дисертації зазначено, що захист цивільних прав – одна з найважливіших категорій теорії цивільного і цивільно-процесуального права, дослідження якої обумовлює з'ясування змісту і співвідношення низки взаємозалежних понять, до числа яких, у першу чергу, відноситься саме право на захист, його співвідношення з поняттям охорони.
Підкреслено, що оскільки автором обрано дослідження судового захисту як загальної засади цивільного законодавства, то ця обставина вплинула на структуру дисертаційного дослідження та обумовила вивчення загальних засад цивільного законодавства як певної системи, що концентровано закріплює ідеологічні засади регулювання цивільних відносин.
, який складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню системи загальних засад цивільного законодавства України.
У підрозділі 2.1. » проаналізовано співвідношення цих двох ключових категорій.
Проаналізовано три основні підходи до проблеми визначення принципів у праві. Досліджено співвідношення правового принципу та принципу права, а також класифікації принципів права (правових принципів). Відзначено, що становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, що закріплені у Конституції України та поширюються на всі галузі права, так і на галузевих принципах, частину з яких відображено в ЦК України.
Аналіз літератури дозволив обґрунтувати висновок про те, що для цивільного права України характерним є ототожнення поняття «загальні засади цивільного законодавства» і «принципи цивільного законодавства», незважаючи на окремі спроби штучного поділу термінів «принципи» і «засади». Зазначено, що принципи цивільного права відображають найхарактерніші його властивості та є тим каркасом на якому має будуватися вся система актів даної галузі законодавства (Ю.Х. Калмиков). Підтримано висновок про те, що загальні засади є не тільки принципами цивільного законодавства України, а загалом принципами правового регулювання цивільних відносин (Н.С. Кузнєцова, С.О. Погрібний).
У підрозділі дається загальна характеристика окремим загальним засадам (принципам) цивільного законодавства.
Звертається увага на те, що перелік загальних засад цивільного законодавства, закріплений ЦК України (ст. 3 ) не є вичерпним.
Проаналізовано структуру ст. 3 ЦК України, з точки зору системності її побудови, та підтримано висновок про те, що розробниками Кодексу враховано систему цінностей, закріплену Конституцією України (ст.ст. 3, 13, 41, 42, 55), а також їх пріоритет, що відображає тенденцію до зміни в праворозумінні, яка спостерігається в останні роки.
Досліджено представлену в сучасній літературі дворівневу концепцію заборони свавільного втручання в особисте життя людини (С.О. Погрібний). Підтримано позицію, згідно з якою реалізація цього принципу за своїм змістом передбачає недопустимість безпідставного втручання сторонніх суб'єктів до певної сукупності цивільних відносин окремої особи з приводу її нематеріальних благ, які ця особа визначає як такі, що не підлягають публічному втручанню. Розглянуто судову практику, яка ілюструє особливості реалізації цієї засади під час розгляду конкретних справ.
Проаналізовано позиції провідних науковців щодо такої загальної засади цивільного законодавства як неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Проаналізовано судову практику та зроблено висновок про тенденцію до абсолютизації права власності в судовій практиці, що призводить до порушення інших прав суб’єктів цивільних відносин.
Досліджено свободу договору як одну із загальних засад цивільного законодавства, яка набуває принципового значення в ринкових відносинах. Зроблено висновок про те, що її зміст визначається дослідниками по-різному, з включенням в нього різної кількості елементів (Луць В.В., Луць А.В.). Зауважено, що як будь-яка свобода, свобода договору має певні межі, що визначаються не тільки законом, але й іншими загальними засадами цивільного законодавства. Наведено судову практику на підтримку запропонованого висновку.
Проаналізовано свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, у зв’язку з чим підтримано висновок про те, що особисто вільний власник, який вільно розпоряджається своїм майном і вільний в укладенні договорів, може здійснювати діяльність, спрямовану на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, продаж товарів з метою отримання прибутку (С.О. Погрібний).
Досліджено зміст принципу свободи підприємницької діяльності та її змістовні частини, такі як свобода вирішення суб'єктом питання про те, займатися йому чи не займатися підприємницькою діяльністю, свобода підприємця у виборі виду своєї діяльності, свобода вступу підприємця у
договірні відносини з іншими суб'єктами в процесі здійснення обраного виду діяльності.
Звернено увагу на те, що принциповим для розуміння змісту судового захисту цивільного права та інтересу як загальної засади цивільного законодавства є власне розуміння суб'єктивного цивільного права особи, яке до цього часу залишається дискусійним. Аналогічний висновок зроблено відносно категорії інтересу.
Зазначено, що серед інших способів захисту, передбачених у главі 3 ЦК України, домінує судовий захист як такий, що найбільш повно відповідає специфіці цивільно-правових відносин, учасники яких є юридично рівними та автономними суб’єктами.
Підкреслюється, що одним із факторів, який визначає ефективність цивільного законодавства як регулятора цивільного обігу, є його загальні засади. Реалізація судового захисту як загальної засади цивільного законодавства пов’язана, в свою чергу, із застосуванням у судовій діяльності інших принципів та засад, більшість з яких визначена в ст. 129 Конституції України.
Зроблено висновок про те, що судовий захист цивільного права та інтересу є єдиною засадою цивільного законодавства, яка прямо вказує на юрисдикційну форму захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, або створення такої загрози та є такою, що забезпечує реалізацію всіх інших засад цивільного законодавства.
Проаналізовано розумність, добросовісність та справедливість як загальну засаду цивільного законодавства та зроблено висновок про те, що введення законодавцем у ЦК України оціночних категорій передбачає наявність об'єктивно існуючих і загальновідомих критеріїв, які виступають своєрідним обмежуючим еталоном для реалізації будь-якого права, інтересу та свободи. Наведено судову практику на користь такого висновку.
У розділі , який складається з трьох підрозділів, досліджуються поняття захисту та охорони цивільних прав, а також визначаються поняття, предмет та правова природа права на судовий захист.
У підрозділі 3.1. «Поняття захисту цивільного права та інтересу» досліджено охорону цивільних прав як комплекс заходів, передбачених законодавством, за допомогою яких забезпечується реалізація цивільних прав.
Проаналізовано поняття та сутність правової охорони цивільних прав та їх співвідношення з цивільно-правовим захистом. З метою виявлення відмінностей правового захисту від суміжних понять досліджено питання розмежування заходів відповідальності та заходів захисту. Підкреслено, що їх відмінності полягають також у їхній ролі і функціях, змісті, порядку і принципах реалізації, спрямованості невигідних наслідків і деяких інших моментів. Особа, цивільні права якої порушені, оспорені або невизнані, може скористатися визначеним
законом або договором способом захисту (наприклад, ст. 16 ЦК України). Зазначено, що цей перелік не має вичерпного характеру, проте судова практика йде обмежувальним шляхом, застосовуючи способи, передбачені законом. Проаналізовано окремі способи захисту, а також відмінність між самозахистом та іншими способами захисту, а також способами оперативного впливу.
У підрозділі 3.2. » досліджуються суб’єктивні права, свободи та інтерес як предмети захисту та судової діяльності.
Зазначено, що поряд із суб’єктивними правами та свободами, судовому захисту підлягають й законні інтереси учасників цивільних правовідносин. Проблема визначення інтересу полягає в тому, що це категорія, яка не має суто юридичного характеру, а запозичена з філософії. З точки зору права захищається не всякий інтерес, а тільки законний, тобто такий, який відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Суб’єктивне право і законний інтерес виступають певними рівнями правового забезпечення прагнень особистості, тісно пов’язані між собою і знаходяться у взаємодії.
Проаналізовано зміну предмету захисту під час еволюції цивільного законодавства. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої через закріплення на конституційному рівні такої категорії як свобода, відбулося її наступне поширення в інших галузях права. Зазначено, що свободи як категорія цивільного права майже не досліджувалась цивілістами. Свободи носять індивідуальний характер, вони є більш широким явищем, ніж матеріальне право. Вони мають різну правову природу і можуть слідувати із норм закону або носити природний характер. Свободи підлягають підвищеній правовій охороні та можуть бути захищені більшим спектром заходів захисту. З точки зору судового захисту як засади законодавства важливе значення мають індивідуальні свободи – це завжди суто особисті, невід'ємні можливості, що носять абсолютний характер. Проведений аналіз дозволив дійти висновку про те, що індивідуальні свободи поряд із суб'єктивними правами й охоронюваними законом інтересами є самостійним елементом відносин, які регулюються цивільним правом, а, отже, є предметом захисту.
Обґрунтовано висновок про те, що об’єктом права на судовий захист є три елементи: суб’єктивні права, свободи та інтереси, які підлягають рівному захисту за допомогою засобів, передбачених цивільним законодавством, шляхом звернення особи, суб’єктивні права, свободи чи інтереси якої порушені, невизнані чи оспорюються іншими учасниками цивільних правовідносин до компетентних державних органів. У сучасних умовах законодавець переніс акцент з охорони суб’єктивних прав, інтересів на захист суб’єктивних прав, свобод та інтересів. Наведено відповідну судову практику для ілюстрації зроблених висновків.
У підрозділі » здійснено дослідження правової природи права на судовий захист, яка вважається дискусійною.
Зроблено висновок про те, що право на захист має самостійне значення в механізмі правового регулювання і фіксує свободу правомірної поведінки.
Аналіз позицій, представлених в літературі, дозволив автору дійти висновку про те, що право на судовий захист є конституційним правом, яке надано всім і кожному громадянину. Право на судовий захист існує для будь-якої особи незалежно від участі в судовому розгляді по конкретній справі. Воно гарантує захист майнових і немайнових прав, надає можливість оскарження в суді дій і рішень посадових осіб, які порушують права громадян. Право на судовий захист містить комплекс правомочностей: право на звернення до суду (порушення справи), на об’єктивне і справедливе ставлення суду, на винесення законного й обґрунтованого рішення, на виконання судового рішення (ст. 6 Європейської конвенції про права людини).
Проаналізовано співвідношення права на судовий захист цивільного права та інтересу та право на захист суб’єктивного цивільного права та інтересу. Зроблено висновок про те, що право на судовий захист як юридична категорія має самостійне значення в контексті застосування заходів державного примусу шляхом звернення до судового органу, функцією якого є здійснення правосуддя і, таким чином, захист цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Право на захист у цивільному правовідношенні являє собою конкретне суб’єктивне право його учасника, яке реалізується в рамках встановленої юрисдикційної або неюрисдикційної форми на його розсуд.
Захист суб'єктивних цивільних прав в юрисдикційних органах включає взаємопов’язані елементи матеріально-правового і процесуально-правового характеру. Захист цивільних прав з матеріально-правового боку передбачає застосування заходів впливу, передбачених нормами матеріального права, з іншого боку – процесуального, захист цивільних прав здійснюється у процесуальній формі, яка забезпечує можливість реалізації цих заходів впливу і, як наслідок, відновлення порушених, оспорюваних або невизнаних прав. Матеріально-правова сторона юрисдикційного захисту права належить до сфери матеріального права і реалізується за наявності підстав і за допомогою заходів, зазначених у нормах матеріального права. Процесуальна ж сторона захисту складається на основі процесуальних відносин зацікавленої особи з юрисдикційним органом і забезпечується шляхом здійснення процесуальних дій, передбачених нормами процесуального права.
Зазначено, що процесуальний аспект права на судовий захист пов'язаний з проблемою доступу до правосуддя. На підставі проведеного аналізу судової практики зроблено висновок про те, що реалізація в сучасних умовах принципу доступності правосуддя в Україні, через хибне його розуміння, відбувається
в напрямку розхитування окремих елементів цивільної процесуальної форми, що негативно впливає на стабільність судової практики з усіх категорій справ.
Зроблено висновок про те, що право на захист – це надана законом можливість певної правомірної поведінки з метою відновлення чи запобігання порушенню своїх прав, свобод, законних інтересів особою. При зверненні до судових органів здійснюється право на судовий захист – це право на вирішення справи шляхом відкритого, гласного судового розгляду в судовому процесі, заключним актом якого є судове рішення. Право на судовий захист є суб’єктивним правом особи і реалізується у разі порушення, невизнання чи оспорювання її цивільних прав, свобод та інтересів або виникнення такої загрози. Воно представляє гарантований законом правовий засіб, за допомогою якого суб’єкт права може добитися відновлення порушеного права, визнання оспорюваного або невизнаного права або запобігти порушенню своїх прав.
У четвертому розділі «Вплив судового захисту цивільного права та інтересу як загальної засади цивільного законодавства України на здійснення захисту цивільних прав та інтересів», який складається з трьох підрозділів, досліджено умови та момент виникнення права на захист цивільного права та інтересу, а також процес реалізації захисту, зокрема вибір способу захисту цивільного права, інтересу та його вплив на юрисдикційну форму захисту такого права, а також переваги судового захисту цивільного права та інтересу.
У підрозділі цивільного права та інтересу» розглянуто конституційну основу захисту
Зазначено, що в окремих випадках положення матеріального закону встановлюють можливість захисту цивільного права від можливого порушення в майбутньому. Чинне цивільне процесуальне законодавство такої ситуації не регламентує (ст.1 ЦПК України). Підтримано висновок про те, що частина норм, які містяться в матеріальних законах, мають не тільки матеріальне, але й процесуальне значення.
Зроблено висновок про те, що моментом виникнення права на захист цивільного права та інтересу є не тільки момент його порушення, оспорення або не визнання, але й скоєння дій, які дозволяють визначити їх наслідки як такі, що створюють загрозу їх порушення у майбутньому. У зв’язку з наведеним пропонується більш уважно підходити в судовій практиці до такого роду ситуацій, оскільки проведений аналіз свідчить про поширення в окремих категоріях судових справ тенденції констатації судом відсутності спору між учасниками провадження з одночасним визначенням для учасників провадження негативних матеріально-правових та процесуальних наслідків.
У підрозділі захисту» досліджено вплив предмету спірних правовідносин на їх специфіку та особливості вибору захисту цивільних прав та інтересів, а також звернено увагу на те, як вибір способу захисту впливає на юрисдикційну форму.
Досліджено дві основні форми захисту – юрисдикційну і неюрисдикційну. Визначено особливості юрисдикційної форми захисту, а також проаналізовано погляди, виражені в юридичній літературі на поняття форми захисту та їх класифікацію.
Судова форма захисту займає пріоритетне місце серед форм захисту, існує постійно і носить універсальний характер, оскільки в судовому порядку може захищатися будь-яке суб'єктивне право, свобода або інтерес. Вона максимально пристосована до вирішення спорів, пов'язаних з порушенням або можливістю порушення суб'єктивних прав і законних інтересів, оскільки діяльність судів із вирішення спорів протікає в особливій процесуальній формі. Процесуальна форма є гарантією винесення законного і обґрунтованого судового акту по справі, а, отже, захисту суб'єктивних прав і законних інтересів громадян та їх об'єднань.
Проаналізовано адміністративно-правову форму захисту та співвідношення адміністративного судочинства та адміністративного процесу в контексті їх порівняльного аналізу з аналогічними інституціями в цивільному праві та процесі. Зроблено висновок про необхідність вдосконалення окремих норм ЦПК України з метою забезпечення більш ефективного захисту цивільних прав та інтересів, а також свобод у рамках цивільно-процесуальної форми.
Проілюстровано на прикладах із судової практики авторське бачення впливу невірного визначення способу захисту на юрисдикційну форму. Проаналізовано наслідки таких помилок та зроблено висновок про те, що багатьох з них можна було уникнути, якби суд оцінював наслідки своєї процесуальної діяльності з точки зору загальних засад цивільного законодавства.
У підрозділ цивільного права та інтересу» проаналізовано позитивні риси судового захисту, який отримує формальне закріплення у відповідному акті, що приймається судом від імені держави.
Зазначено, що кінцевим актом і результатом судової діяльності з вирішення цивільного спору є рішення суду, яким вирішується спір по суті, захищаються цивільні права та інтереси осіб, які звернулися до судових інстанцій за захистом.
Сутність судового рішення з цивільно-правової точки зору є дискусійною категорією. Зазначено, що рішення суду – це акт правозастосування, що містить наказ і ухвалюється компетентним державним органом – судом, яким вирішується спір, захищаються порушені, оспорені чи невизнані права, інтереси та свободи особи, яка звернулася за захистом, або встановлюється їх охорона.
Процесуальні особливості судового рішення обумовлені нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, у зв’язку з цим проаналізовано значення реєстраційних процедур та їх вплив на зміст конкретних рішень. Наведені приклади з судової практики, взяті в динаміці її розвитку.
Право на судовий захист є правом, реалізація якого гарантується на рівні Конституції України, галузевого законодавства. Реалізація права на судовий захист відбувається в рамках юрисдикційної форми в юрисдикційних органах, зокрема, шляхом звернення до суду. В останньому випадку мова йде про судову форму захисту. У судових органах процес захисту цивільних прав, свобод та інтересів втілюється в особливу процесуальну форму, дотримання якої є гарантією здійснення правосуддя і належного захисту цивільних прав, свобод та інтересів, що порушені, оспорюються чи невизнані іншими особами.
Підкреслюється, що до переваг судового захисту також слід віднести застосування аналогії права та закону до спірних відносин, що не може бути вчинено іншими органами, які діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Звернено увагу на те, що на реалізацію права на судовий захист позитивно впливає наявність заборони на відмову в здійсненні правосуддя з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 8 ЦПК України, ст. 4 ГПК України, ст. 8 КАС України).
|
