| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, подаються відомості про апробацію результатів дослідження та публікації, структуру й обсяг роботи.
Розділ 1 «Теоретичні та законодавчі основи конституційно-правового статусу закордонних українців» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Правові вчення з питань конституційно-правового статусу закордонних українців» досліджується стан розробки у науковій літературі зазначеної проблеми. Відзначається, що в українській правовій науці досліджувалися питання зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання питань діаспори в контексті можливого використання його в Україні, аналізувалися зміст проекту Закону України „Про правовий статус закордонних українців” та положення прийнятого Закону, розглядалися окремі аспекти правового статусу закордонних українців, висловлювалися деякі пропозиції щодо його вдосконалення, зокрема, стосовно надання їм більш значного обсягу візових пільг, спрощення порядку імміграції закордонних українців, встановлення спрощеного порядку отримання ними українського громадянства, надання додаткових прав у сферах працевлаштування, освіти тощо.
Водночас наголошується, що юридична наука не приділила належної уваги проблемам конституційно-правового статусу закордонних українців. Наукових публікацій з цього питання обмаль і їхня основна частина припадає на час обговорення та прийняття проекту Закону України „Про правовий статус закордонних українців”. Відсутні дисертаційні і комплексні монографічні дослідження.
Підрозділ 1.2 «Проблема визначення терміну «закордонний українець» присвячено аналізу підходів до визначення вказаного поняття у національному законодавстві та науковій літературі. Досліджено також дефініції подібних термінів, які знайшли свої закріплення у законодавстві інших держав. Зазначається, що визначення терміну «закордонний українець» у Законі України «Про правовий статус закордонних українців» як особи, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України, є невдалим з кількох причин. Йдеться про недоцільність вживання в ньому непритаманного національному законодавству поняття «громадянин іншої держави» замість поняття «іноземець»; відсутність в ньому зазначення, що особа постійно проживає за кордоном України, а також положення про те, що особі надано в установленому законом порядку статус закордонного українця в Україні.
Формулюється авторське визначення поняття «закордонний українець» яким пропонується вважати особу, яка є іноземцем або особою без громадянства, має українське етнічне походження або є походженням з України, постійно проживає за її кордоном і якій в установленому законом порядку надано статус закордонного українця.
У підрозділі 1.3 «Поняття конституційно-правового статусу закордонного українця» цей статус розглядається як галузевий різновид правового статусу закордонного українця. Розкривається співвідношення таких понять як конституційний та конституційно-правовий статус людини і громадянина, при цьому доводиться, що перший визначається виключно Конституцією України, а другий - як Основним Законом України, так і іншими джерелами конституційного права. В роботі зазначається, що визначення терміну „конституційно-правового статусу”, які містяться в наукових дослідженнях, відрізняються значною строкатістю. Відмінності між ними, як і у випадку з поняттям „правовий статус особи”, в основному зводяться до переліку елементів, які пропонуються включити до визначення вказаного поняття.
Аргументується, що конституційно-правовий статус закордонного українця не співпадає повністю з конституційно-правовим статусом іноземця чи особи без громадянства в Україні, оскільки законодавством України закордонним українцям встановлені, на відміну від інших осіб, сприятливі умови щодо в‘їзду в Україну, імміграції до неї тощо. Конституційно-правовий статус закордонного українця виступає по відношенню до конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства як спеціальний правовий статус.
Зазначається, що закордонні українці в Україні виокремлюються з середовища іноземців та осіб без громадянства шляхом офіційного набуття статусу закордонних українців через встановлену законом процедуру. Цей статус є формалізованим і має документальне підтвердження - посвідчення закордонного українця встановленого зразка.
Наголошується, що основним елементом конституційно-правового статусу закордонного українця є права, свободи і обов’язки особи. Водночас, важливий вплив на визначення конституційно-правового статусу закордонного українця мають такі правові категорії як громадянство, правоздатність і дієздатність, що мають враховуватися при системному підході до його аналізу.
На основі аналізу наукових поглядів на загальнотеоретичне поняття правового статусу особи, визначення конституційно-правового статусу особи в науці конституційного права та враховуючи нормативно-правове закріплення елементів конституційно-правового статусу закордонного українця, пропонується розглядати його як цілісний внутрішньоузгоджений комплекс взаємопов’язаних та взаємообумовлених прав, свобод і обов’язків закордонного українця, який перебуває в Україні на законних підставах.
У підрозділі 1.4 «Законодавчі основи конституційно-правового статусу закордонних українців» аналізується національне законодавство, що визначає правове становище зазначених осіб в Україні і складається з Конституції України, інших законів і міжнародних договорів України. З урахуванням правової позиції Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) стосовно можливості держави приймати закони, що визначають правовий статус вихідців з її території, які є громадянами інших держав, обґрунтовується висновок щодо правомірності прийняття Закону України «Про правовий статус закордонних українців». Звертається увага на те, що подібні законодавчі акти прийнято не лише в Україні, а й в деяких інших європейських державах, зокрема: Республіці Болгарія, Угорській Республіці, Словацькій Республіці, Республіці Словенія, Російській Федерації, Республіці Румунія, Республіці Італія.
Зазначається, що хоча законодавчу базу, яка визначає конституційно-правовий статус закордонних українців, значною мірою сформовано, вона потребує вдосконалення. Зокрема, статтю 26 Основного Закону України доцільно доповнити нормою про право іноземців та осіб без громадянства отримати на умовах і в порядку, встановлених законом, статус закордонного українця. Невиправданою видається відсутність будь-якої згадки в Основному Законі України про права саме закордонних українців. Прийняття Закону України «Про правовий статус закордонних українців», безумовно, стало важливою умовою для проведення ефективної державної політики щодо закордонних українців. Водночас зміст цього Закону характеризується наявністю недосконалих положень, юридичних колізій, прогалин, які не дозволили оптимально визначити правове становище зазначеної категорії осіб. Затвердження Закону України «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про правовий статус закордонних українців» від 23 червня 2005 року, яким було внесено зміни лише до законів України «Про інформацію», «Про видавничу справу» і «Про імміграцію», було недостатньо. Відповідні зміни мали бути внесені також до законів «Про зайнятість населення», «Про основи національної безпеки України» тощо. Частина питань щодо визначення правового статусу закордонних українців вирішуються не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами, що є порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України, згідно з якими статус іноземців та осіб без громадянства (до яких відносяться і закордонні українці) має визначатися виключно законами. Під час прийняття нових чи внесення змін до чинних законів з питань конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства в них не завжди враховувалися інтереси такої їх специфічної категорії як закордонні українці.
Висловлюється думка, що недоліки розвитку законодавчої бази з питань закордонних українців пов‘язані з тим, що в Україні відсутній документ програмно-прогностичного характеру, який визначав би державну політику у зазначеній сфері суспільних відносин. Вказана проблема могла б бути вирішена шляхом затвердження Верховною Радою України Концепції національної політики щодо закордонних українців. Активізація наукових досліджень в цій сфері свідчить про реальну можливість розробки концептуального забезпечення даної політики, підготовки теоретично обґрунтованих і практично значущих рекомендацій, що містили б чіткі орієнтири вдосконалення національного законодавства з питань конституційно-правового статусу закордонних українців.
Розділ 2 «Зміст конституційно-правового статусу закордонного українця» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Умови, порядок надання та припинення правового статусу закордонного українця» досліджуються проблеми, пов’язані з набуттям та припиненням правового статусу закордонного українця. Звертається увага на те, що статус закордонного українця не виникає у особи автоматично. Він набувається за наявності певних умов і проходження встановленої чинним національним законодавством процедури. На основі системного тлумачення положень Закону України «Про закордонних українців», враховуючи, що в ньому вичерпно визначено умови надання вказаного статусу та підстави для відмови в його наданні, в роботі формулюється висновок про право особи, яка відповідає визначеним в цьому Законі умовам, на отримання статусу закордонного українця.
Висловлюється думка про те, що умови надання особі статусу закордонного українця визначено в законодавстві недостатньо чітко. Так, однією з таких умов названо українську самоідентифікацію. Водночас, законодавче визначення цього терміну відсутнє як і відсутнє визначення терміну «походження з України». У зв‘язку з цим доцільно було б закріпити їх визначення в Законі України «Про правовий статус закордонних українців». Закон встановлює як умову надання особі статусу закордонного українця досягнення нею 16-річного віку. Такий підхід не можна вважати вдалим, оскільки він перешкоджає набуттю статусу закордонного українця неповнолітніми особами віком до 16 років. В роботі доводиться, що певним віковим цензом має обмежуватися не право особи набути статус закордонного українця, а право на самостійне подання заяви про його надання, як це, зокрема, передбачено для набуття громадянства України.
Звертається увага на те, що Закон України «Про правовий статус закордонних українців» не визначає зміст такої підстави для відмови у наданні статусу закордонного українця як «дії, вчинені особою, які суперечать інтересам національної безпеки України». Не містить її визначення і Закон України «Про основи національної безпеки України». Беручи до уваги необхідність чіткого визначення підстав для відмови у наданні особі статусу закордонного українця для належного забезпечення її права на отримання цього статусу, видається доцільним внести зміни до названого Закону, визначивши термін «дії, які суперечать інтересам національної безпеки України».
Зазначається, що недоліком Закону України «Про правовий статус закордонних українців» є, те, що в ньому не визначено, державний орган (посадова особа), який приймає рішення про припинення статусу закордонного українця. Завдяки цьому стаття 7 вказаного Закону значною мірою є декларативною. Хоча в пункті 2 Положення про Національну комісію з питань закордонних українців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 року № 1024 передбачено, що саме Комісія приймає рішення про припинення дії статусу закордонного українця, проте вказане положення не ґрунтується на нормі Закону.
Звертається увага на невдале вживання деяких термінів у статті 7 Закону «Про правовий статус закордонних українців». Так, у частині першій цієї статті говориться про «припинення дії статусу закордонного українця», а в її назві, частинах другій і третій - про «припинення статусу закордонного українця». Висловлюється думка, що у даному випадку має йтися саме про припинення правового статусу закордонного українця. Пропонується усунути наведену неузгодженість шляхом внесення відповідних змін до зазначеного Закону.
Підрозділ 2.2 «Умови і порядок в’їзду та імміграції закордонного українця в Україну та виїзду з неї» присвячено міграційним питанням, пов’язаним з конституційно-правовим статусом даної категорії осіб. Зазначається, що реалізувати свої права в Україні закордонні українці можуть лише в’їхавши на її територію. Водночас Конституція України і Закон України „Про правовий статус закордонних українців” не закріплюють права на в’їзд в Україну вказаних осіб. Стосовно закордонних українців як іноземців та осіб без громадянства існує лише можливість, а не право на в'їзд в Україну.
Обґрунтовується доцільність встановлення для закордонних українців безвізового режиму.
Відзначається, що посвідчення закордонного українця не є паспортним документом, за яким він може в’їхати на територію України. Можливість видачі закордонному співвітчизнику державою його походження певного документа розглядалася Європейською комісією за демократію через право (Венеціанською комісією) у Доповіді щодо пільгового ставлення до національних меншин державами їх походження. Комісія вважає, що такий документ може видаватися, однак він має лише підтверджувати право на отримання певних пільг, а не посвідчувати особу.
Зазначається, що закордонні українці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання. Водночас звертається увага на те, що після прийняття Закону України «Про правовий статус закордонних українців» до Закону України «Про імміграцію» були внесені зміни, однак не до всіх статей, які того потребували. Так, доповнивши частину третю статті 4 останнього Закону пунктом 5, що передбачав видачу дозволу на імміграцію поза квотою імміграції закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України, законодавець не вніс відповідне доповнення до статті 9 Закону України „Про імміграцію” щодо посвідчення закордонного українця та інших документів, які мають додатково подаватися зазначеними особами для надання їм дозволу на імміграцію.
Наголошується, що на відміну від в‘їзду в Україну виїзд з неї є правом закордонного українця, який перебуває в Україні на законних підставах. Йому національним законодавством гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У підрозділі 2.3 «Права, свободи та обов’язки закордонного українця» йдеться про те, що права, свободи та обов’язки закордонного українця складають зміст його конституційно-правового статусу. Права і свободи становлять міру свободи закордонного українця під час здійсненні ним своїх соціальних можливостей. В обов’язках закордонного українця виражено доцільний та соціально необхідний варіант його поведінки.
Відзначається, що Закон України «Про правовий статус закордонних українців» не містить переліку прав, свобод і обов’язків закордонного українця в Україні. Розглядаючи питання про обсяг прав, свобод і обов’язків закордонних українців в Україні, в роботі стверджується, що, насамперед, вони мають всі права, свободи і обов’язки, які надаються національним законодавством іноземцям та особам без громадянства. Такий висновок випливає з того, що статус закордонного українця надається лише іноземцям та особам без громадянства. Крім цього, на відміну від інших осіб, для закордонних українців встановлюється пільговий режим щодо реалізації ними деяких прав. Така практика по відношенню до закордонних співвітчизників є характерною не лише для України, а й для інших держав. Деякі з них передбачають відповідні положення навіть на рівні конституційних норм.
Звертається увага на те, що Закон України "Про правовий статус закордонних українців" закріплює правовий статус закордонного українця, який мало чим відрізняється від правового статусу іноземця чи особи без громадянства. Стаття 9 зазначеного Закону, згідно з якою закордонний українець, котрий перебуває в Україні на законних підставах, користується такими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, практично повторює положення статті 26 Конституції України стосовно іноземців та осіб без громадянства. Водночас, якщо Основний Закон та закони України містять правові норми, що дозволяють встановити обсяг прав, свобод і обов’язків вказаних осіб, то спеціальні положення стосовно прав і обов‘язків закордонних українців у них відсутні. Додаткові права для закордонного українця, його подружжя та дітей встановлені статтею 8 Закону України „Про правовий статус закордонних українців”, згідно з якою для них встановлено спрощений порядок в’їзду і позаквотовий порядок імміграції в Україну. Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону за видатні заслуги перед Україною закордонний українець може бути нагороджений державними нагородами України та відзнаками Президента України в порядку, встановленому законодавством України. Останнє положення закріплено в Законі як можливість, а не як право закордонного українця. Деякі додаткові права закордонні українці набудуть після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців” від 9 лютого 2012 року. Зокрема, особа, яка набула статусу закордонного українця, матиме право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Крім того, закордонним українцям щороку будуть встановлюватися квоти прийому до вищих навчальних закладів України в межах обсягів державного замовлення.
Пропонується доповнити статтю 26 Конституції України новим положенням про право іноземців та осіб без громадянства отримати в порядку, встановленому законом, статус закордонного українця. Аналогічне положення має бути закріплене і в Законі "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", беручи до уваги, що він є базовим для визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні. Обґрунтовується положення про доцільність розширення обсягу прав, які надаються закордонним українцям в Україні із врахуванням міжнародного досвіду.
Зазначається, що чинне законодавство України не встановлює обов’язки, які поширюються лише на закордонних українців. Як зазначалося, відповідно до статті 9 Закону України „Про правовий статус закордонних українців” закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, несе такі самі обов’язки, як і громадянин України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Проте Конституція, закони і міжнародні договори України таких винятків для закордонних українців не передбачають. Вони встановлюють їх для іноземців та осіб без громадянства, у зв’язку з чим вони поширюються і на закордонних українців. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 3 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Звертається увага, що, на жаль, у чинному Законі України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, на відміну від його попередньої редакції, не передбачається обов’язок іноземців та осіб без громадянства шанувати традиції та звичаї народу України. Між тим такий обов’язок кореспондувався з положеннями Декларації про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають, але зобов’язані з повагою ставитися до звичаїв та традицій народу держави, в якій вони проживають чи перебувають.
У підрозділі 2.4 «Умови і порядок набуття закордонними українцями громадянства України» йдеться про те, що проблема набуття громадянства України вихідцями з її території постала перед державою одразу після проголошення її незалежності.Наголошується на те, що вирішенню цієї проблеми приділялася увага протягом всього періоду після проголошення незалежності України. Зазначається, що законодавство з цього питання пройшло довгий шлях у своєму розвитку перш, ніж у ньому були сформульовані правові норми, що дозволяли набути громадянство України у спрощеному порядку всім закордонним українцям, які територіально походять з України.
Наголошується, що набуття громадянства України за територіальним походженням є правом особи. Якщо вона виконує умови, визначені у законодавстві, відповідні державні органи зобов'язані оформити набуття нею громадянства України і зареєструвати її громадянином України. У разі отримання відмови особа має право оскаржити її у встановленому законом порядку до суду. Безумовним позитивом чинної процедури, порівняно з попередніми, є те, що її дія не обмежена будь-яким терміном. Закордонні українці можуть набути громадянство України за нею незалежно від місця їхнього проживання. Водночас недоліком наведених положень Закону є те, що вони стосуються не всіх закордонних українців, яким надано статус закордонного українця за етнічним походженням. Українське громадянство за нею можуть набути лише три покоління вихідців з України. Нині за межами України проживає вже чотири покоління українських переселенців. Отже представники їх четвертого покоління не можуть скористатися спрощеною процедурою набуття громадянства України, хоча можуть отримати статус закордонного українця відповідно до Закону України „Про правовий статус закордонних українців”. Зазначений недолік статті 8 Закону України „Про громадянство України” має бути усунений шляхом внесення до неї доповнення, згідно з яким поширити дію цієї статті на осіб, яким надано статус закордонного українця.
Серед проблем громадянства закордонних українців, особливу увагу привертає дискусія щодо можливісті набуття вказаними особами громадянства України із збереженням одночасно громадянства держави свого постійного проживання. Тобто йдеться про набуття українського громадянства як другого. Зазначається, що Україна негативно ставиться до множинного громадянства, що прямо випливає із статті 4 Конституції України, згідно з якою в Україні існує єдине громадянство.
Розділ 3 «Проблеми захисту прав і свобод закордонного українця» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Проблема захисту прав і свобод закордонних українців в Україні» відзначається, що закріплення прав і свобод закордонних українців у національному законодавстві не вирішує питання про їх захист. За статтею 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Забезпечення будь-якій особі, права і свободи якої порушені, ефективний правовий захист є міжнародним зобов’язанням кожної держави.
Обґрунтовується, що положення статті 10 Закону України «Про правовий статус закордонних українців», яка регулює питання захисту прав закордонних українців під час їх перебування в Україні, є недосконалими. Згідно з частиною другою вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб щодо вирішення питань, пов'язаних з перебуванням закордонного українця в Україні, можуть бути оскаржені в суді у встановленому законом порядку. Таким чином правовий захист закордонного українця в Україні зводиться до надання йому права звернутися у вказаних випадках до суду. Водночас відповідно до частини п’ятої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто, перелік засобів захисту прав і свобод не може бути обмежений судовим захистом. До встановлених національним законодавством України засобів захисту прав і свобод, крім передбачених Конституцією України судового захисту, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до міжнародних установ та організацій, відносять звернення зі скаргами, зауваженнями та пропозиціями до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків; звернення до прокурора; звернення до Конституційного Суду України тощо. Європейський Суд з прав людини на основі узагальнення практики розгляду справ дав тлумачення цієї статті. Зокрема, захищати права людини можна не тільки судовими, а й іншими правовими засобами, які в своїй сукупності дозволяють належним чином забезпечувати їх поновлення та справедливе відшкодування шкоди. Недоліком є те, що Закон України «Про правовий статус закордонних українців» не передбачє права особи оскаржити в судовому порядку рішення Національної комісії з питань закордонних українців про відмову у наданні статусу закордонного українця і про його припинення. Таке право особі надано статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом і гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На підставі викладеного можна зробити висновок, що рішення про відмову у наданні статусу закордонного українця і про його припинення може бути оскаржене в судовому порядку і таке право слід було б закріпити в Законі «Про правовий статус закордонних українців».
У підрозділі 3.2 «Проблема захисту прав і свобод закордонних українців за межами України» зазначається, що захист прав і свобод закордонних співвітчизників є проблемою, яка турбує багато держав, що мають діаспори. Держави походження національних меншин прагнуть забезпечити їх захист, хоча вони не є їх громадянами. Питання захисту прав і свобод закордонних співвітчизників є об’єктом національного законодавства держав походження. Деякі з них включають положення щодо захисту прав і свобод закордонних співвітчизників до своїх конституцій. Є держави, що закріплюють положення про захист закордонних співвітчизників у спеціальних законах. Конституція України не містить будь-яких положень щодо захисту прав і свобод закордонних українців. Водночас, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про правовий статус закордонних українців» захист основних прав і свобод людини і громадянина щодо закордонних українців є невід'ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України.
Наголошується, що Україна не може залишати поза увагою обмеження прав закордонних українців порівняно з іншими державми проживання. Проте, рівень такого захисту має узгоджуватися, насамперед, із загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права. Наводиться правова позиція Венеціанської комісії про те, що відповідальність за захист меншин лежить насамперед на державах проживання, але і держави походження також грають роль у захисті і збереженні їх меншин. Комісія вважає, що пріоритетним має бути дотримання існуючих інструментів захисту меншин – багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів. І державна політика України стосовно захисту прав закордонних українців, які проживають в інших країнах, насамперед повинна ґрунтуватися на багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорах з питань захисту національних меншин, до яких приєдналася або які уклала Україна.
Звертається увага на те, що для захисту прав закордонних українців важливим є питання про закріплення у двосторонніх міжнародних договорах порядку врегулювання спорів з приводу дотримання цих договорів. Зазвичай, вказані договори передбачають вирішення спорів щодо їх тлумачення і виконання шляхом консультацій та переговорів між договірними сторонами. Однак механізм контролю за дотриманням зазначених договорів є недосконалим. В них не передбачаються санкції за відмову однієї із сторін співробітничати у реалізації такого договору.
Захисту прав закордонних українців за межами України сприяє діяльність спеціальних двосторонніх комісій. Зокрема, створені і діють три змішані міжурядові комісії з питань національних меншин – з Угорщиною, Словаччиною та Румунією. Основними завданнями цих комісій є організація роботи, пов’язаної з розробленням та реалізацією комплексу заходів щодо співробітництва між Україною та відповідною країною в забезпеченні прав осіб, що належать до національних меншин.
Наголошується, що відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України. Однак належного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина стосовно закордонних українців національним законодавством не встановлено. У Положенні про Міністерство закордонних справ України, затвердженому Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 381 про захист основних прав і свобод людини і громадянина стосовно закордонних українців не згадується. У ньому йдеться лише про забезпечення розвитку зв'язків із закордонними українцями та їхніми громадськими організаціями та координацію заходів, здійснюваних органами виконавчої влади у цій сфері. Такий підхід суперечить вимогам частини першої статті 10 Закону України «Про правовий статус закордонних українців», згідно з якої такий захист є невід’ємною частиною зовнішньополітичної діяльності України. Виходячи з цього пропонується внести відповідні зміни до Положення про Міністерство закордонних справ України. Не містять положень, спрямованих на забезпечення захисту прав закордонних українців, і Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127, та Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене Указом Президента України від 22 жовтня 1992 року № 166. У зв’язку з цим положення частини першої статті 10 Закону України «Про правовий статус закордонних українців» значною мірою залишаються декларативними. Обґрунтовується доцільність внесення змін до вказаних нормативно-правових актів щодо завдання дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном здійснювати захист основних прав і свобод людини і громадянина щодо закордонних українців.
|
