ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність; з’ясовується ступінь наукового розроблення проблеми, формулюється мета, визначаються завдання, об’єкт та предмет дослідження; викладаються методологічна й теоретична основи роботи; формулюються наукова новизна та основні результати дослідження, розкривається його теоретичне та практичне значення. Містяться дані щодо зв’язку дисертації з науковими програмами та планами, апробації й публікації результатів дослідження, структури роботи.
Розділ 1. «Теоретичні засади інституту адміністративних послуг в Україні» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Поняття та ознаки адміністративних послуг, сутність правовідносин щодо їх надання» присвячений аналізу правової природи та сутності категорії «адміністративні послуги» у взаємозв’язку із суміжними категоріями. Розглядаються основні підходи до визначення поняття адміністративних послуг, досліджується зміст правовідносин щодо їх надання.
Наголошено на неоднозначному трактуванні категорії «адміністративна послуга» як у теорії права, так і в чинному законодавстві. Частково це зумовлено використанням науковцями та законодавцем таких суміжних термінів, як «публічні послуги», «державні послуги», «платні послуги, що надаються бюджетними установами», «управлінські послуги», які в багатьох випадках ототожнюються. На основі результатів дослідження наукових поглядів та сучасної доктрини надання послуг державою визначено співвідношення означених категорій у такому зв’язку: «публічні послуги» – «державні послуги» – «адміністративні послуги».
У результаті узагальнення наукових позицій щодо правової природи адміністративних послуг виділено такі головні ознаки останніх: 1) об’єктом адміністративної послуги є визначена соціальна потреба та, відповідно, ціллю адміністративної послуги є задоволення потреб громадян і організацій (фізичних і юридичних осіб); 2) суб’єктами надання адміністративної послуги є державні органи або установи, підприємства, організації, яким делеговано відповідні функції; 3) суб’єктами одержання адміністративної послуги є фізичні та юридичні особи; 4) адміністративна послуга має індивідуальний, конкретний характер; 5) право на отримання адміністративної послуги та обов’язок її надання закріплено в законодавчих актах; 6) зміст правовідносин, що виникають з приводу надання адміністративних послуг, становлять визначені нормативно-правовими актами повноваження їх суб’єктів; 7) результатом адміністративної послуги виступає адміністративний акт; 8) суттєвою ознакою адміністративної послуги є її вартісний характер; 9) відповідальність за надання адміністративних послуг бере на себе державний орган, а відповідальними особами виступають посадові особи.
Сформульовано визначення поняття правовідносин, що виникають з приводу надання адміністративних послуг, як індивідуалізований зв’язок, що виникає на підставі правових норм між виконавчими органами і громадянами (організаціями) в процесі надання адміністративних послуг, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та гарантований державою.
Підрозділ 1.2. «Класифікація адміністративних послуг, характеристика їх видів» містить узагальнення теоретичних та законодавчих підстав класифікації адміністративних послуг і характеристику різновидів таких послуг.
На основі вивчення чинного законодавства, що регламентує сферу адміністративних послуг, і теоретичних напрацювань учених адміністративні послуги класифіковано за такими критеріями: 1) наявність проміжного результату; 2) зміст результату; 3) коло споживачів; 4) взаємодія відомств; 5) оплатність; 6) відомча приналежність; 7) доступність; 8) підстави звернення за адміністративною послугою; 9) стандартизованість послуг; 10) професійна основа надання послуг; 11) основа надання послуг; 12) тривалість процесу надання адміністративних послуг; 13) суб’єкт ініціативи виникнення правовідносин з надання адміністративних послуг; 14) цілі споживачів адміністративних послуг; 15) форма вираження адміністративної послуги.
Окрему увагу приділено характеристиці такої особливої групи адміністративних послуг, як «нав’язані послуги». На переконання автора, такі послуги є лише проміжними діями під час надання основної послуги з видачі адміністративного акта. Наголошено на необхідності проведення інвентаризації адміністративних послуг правоохоронних органів з метою виключення так званих «нав’язаних послуг».
Розділ 2. «Правові засади надання адміністративних послуг правоохоронними органами» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Правове регулювання повноважень суб’єктного складу правовідносин у сфері надання адміністративних послуг» досліджено правосуб’єктність учасників правовідносин у сфері надання адміністративних послуг у контексті їх поділу на три групи: 1) органи державної влади, які уповноважені надавати адміністративні послуги; 2) одержувачі адміністративних послуг; 3) інші учасники правовідносин з надання адміністративних послуг.
На основі аналізу національного законодавства та правозастосування виокремлено такі загальні риси сучасного стану правового регулювання повноважень державних органів у сфері надання адміністративних послуг: а) перебування на стадії формування спеціальної правосуб’єктності державних органів, що зумовлено проведенням інвентаризації функцій органів виконавчої влади в рамках адміністративної реформи; б) відсутність єдиного законодавчого документа, що має регламентувати компетенцію державних органів у сфері надання адміністративних послуг; в) відсутність нормативно закріплених чітких умов, порядку надання адміністративних послуг, їх переліку, нормативів, стандартів.
У результаті вивчення досвіду країн Європейського Союзу у сфері надання адміністративних послуг дисертант дійшов висновку про доцільність делегування частини державних функцій з надання адміністративних послуг приватним господарюючим суб’єктам. Цей процес має здійснюватися поетапно, за умов економічної перспективи, відповідного нормативного закріплення порядку передачі та встановлення державного контролю за якістю надаваних такими суб’єктами адміністративних послуг. Вагомим аргументом на користь запозичення такого досвіду є зменшення тиску на державний бюджет, а також зниження бюрократичних та корупційних проявів при мінімізації необхідності громадянина звертатися за послугою до органу державної влади.
У підрозділі 2.2. «Місце правоохоронних органів у системі суб’єктів сфери надання адміністративних послуг» досліджено стан теоретичної та правової визначеності такої особливої групи органів державної влади у сфері надання адміністративних послуг, як правоохоронні органи.
На основі дослідження правозастосовної та правоохоронної функцій виокремлено їх головні риси та сформульовано висновок про те, що визначальною ознакою віднесення державного органу до правоохоронного є здійснення ним від імені держави правоохоронної та правозастосовної функцій.
Наведено авторське визначення категорії «правоохоронний орган»: правоохоронний орган – складова частина механізму державної влади, що утворюється у встановленому правовому порядку, має визначену структуру та фінансову й економічну самостійність, діє відповідно до наділених державно-владних повноважень із забезпечення правоохоронної і правозастосовної функції та реалізації завдань із забезпечення безпеки, громадського порядку, здійснення правосуддя, профілактики та розслідування правопорушень, оперативно-розшукової діяльності тощо, в передбачених законом та іншими нормативно-правовими актами формах і процедурах.
Ґрунтуючись на сформульованих теоретичних положеннях, а також результатах узагальнень нормативної бази та статистичної інформації, автор дійшов висновку про те, що лише частина правоохоронних органів задіяна в процесі надання адміністративних послуг як суб’єкти правозастосовної діяльності. До таких органів належать органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державної податкової служби України, Державної прикордонної служби України.
Підрозділ 2.3. «Діяльність правоохоронних органів з надання адміністративних послуг як об’єкт правового регулювання» містить аналіз такої діяльності, а також основні засади та особливості її правового регулювання.
Визначаючи характерні ознаки діяльності правоохоронних органів з надання адміністративних послуг, автор обґрунтовує її належність до правозастосовної, а за ознакою видання правових актів, створення правових наслідків – до правових форм управлінської діяльності.
На підставі проведеного системного аналізу змісту та виявлених ознак діяльності правоохоронних органів з надання адміністративних послуг сформульовано її дефініцію.
На основі дослідження нормативно-правових актів, що регламентують діяльність правоохоронних органів з надання адміністративних послуг, визначено класифікаційні риси правових норм, що містяться в таких актах: 1) належність норм права до регулятивних норм; 2) відповідно до характеру приписів, що містяться в правових нормах, зазначені норми є зобов’язуючими та уповноважуючими; 3) залежно від предмета регулювання більшість правових норм є матеріальними; 4) за характером обов’язковості виконання правових норм вагому частину становлять диспозитивні норми.
Розділ 3. «Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері надання адміністративних послуг» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Організаційно-правові проблеми діяльності правоохоронних органів з надання адміністративних послуг» досліджено основні характеристики, умови процесу надання правоохоронними органами адміністративних послуг та запропоновано основні шляхи вдосконалення такої діяльності.
Визначено, що розвиткові нормативно-правового регулювання відносин у сфері надання правоохоронними органами адміністративних послуг слугуватимуть такі форми їх організаційного забезпечення: 1) здійснення оптимізації переліку адміністративних послуг, що надаються правоохоронними органами; 2) встановлення правил, порядку їх надання; 3) затвердження стандартів (нормативів) адміністративних послуг.
Важливою формою організаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів у сфері надання адміністративних послуг є встановлення правил, порядку, нормативів їх надання. Водночас, за результатами вивчення практики, автором вказано на незабезпеченість такої діяльності правоохоронних органів затвердженими стандартами й регламентами та аргументовано необхідність прийняття типового регламенту цієї діяльності. Сформульовано обов’язкові параметри організації порядку надання адміністративних послуг, що можуть бути застосовані під час практичного опрацювання та прийняття типового регламенту й, відповідно, закріплені нормами регламентів за кожною окремою адміністративною послугою.
Акцентовано увагу на такому важливому елементі організації порядку надання правоохоронними органами адміністративних послуг, як система якості адміністративних послуг. З метою вдосконалення вітчизняної практики стандартизації цієї сфери послуг, на основі узагальнення існуючих теоретичних доробок учених автором визначено завдання, що потребують першочергового вирішення, а саме: а) розроблення, прийняття та введення стандартів з кожного виду адміністративних послуг; б) нормативне визначення процесу прийняття стандарту послуг; в) законодавче закріплення єдиного підходу у визначенні основних обов’язкових характеристик процесу, умов надання послуги та її результату; г) підготовка матеріальної, в тому числі інформаційної, фінансової, та кадрової основи для забезпечення впровадження в дію стандартів адміністративних послуг.
«Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері надання адміністративних послуг» сформульовано низку теоретично-прикладних пропозицій, що ґрунтуються на дослідженні системи контролю за діяльністю правоохоронних органів у сфері надання адміністративних послуг. Підкреслено, що в такій системі інструментом оцінки результативності надання послуг мають стати закріплені на державному рівні критерії, показники оцінки їх якості. Крім того, з метою вдосконалення внутрішньовідомчого контролю в зазначеній сфері запропоновано ідею розроблення на відомчому рівні спеціальних показників (індикаторів) оцінки кожного конкретного виду адміністративних послуг.
Істотну роль у процесі здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері адміністративних послуг відіграє інститут відповідальності, зокрема, адміністративної.
У результаті вивчення нормативної основи адміністративної відповідальності – правових норм, що регламентують застосування адміністративних стягнень, – зроблено висновок про те, що диспозитивна частина існуючих норм не охоплює повний перелік протиправних дій, пов’язаних з ненаданням або неналежним наданням адміністративних послуг. Це зумовлено кількома чинниками. По-перше, діяльність з надання адміністративних послуг включає в себе видачу не лише дозвільних документів (ст. 166-10 КУпАП) та ліцензій (ст. 166-12 КУпАП), а й інших адміністративних актів, зокрема, виписок з реєстрів, патентів тощо. Крім того, визначення повноти обсягу адміністративної відповідальності за порушення порядку та строків надання адміністративних послуг можливе лише після закріплення регламентів надання кожного виду адміністративної послуги. По-друге, неналежне надання адміністративних послуг може виявлятися не лише в порушенні регламенту її надання (процедурної сторони), а й у наданні неякісної адміністративної послуги. Водночас визначення ступеню якості надання адміністративних послуг вимагає попереднього затвердження стандартів на кожну з них.
Запропоновано введення нових складів адміністративних правопорушень у сфері надання адміністративних послуг шляхом доповнення глави 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею 166–14 «Ненадання або неналежне надання адміністративних послуг органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами».
| 
