ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИРОБНИЧИХ КООПЕРАТИВІВ Автореферат

Розділ 1. Загальна характеристика господарсько-правового статусу виробничих кооперативів складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано історію становлення й розвитку виробничої кооперації в Україні, досліджено економіко-правовий зміст і сутність визначення виробничої кооперації та виробничого кооперативу; охарактеризовано ознаки господарсько-правового статусу виробничого кооперативу; досліджено питання поняття та видів виробничих кооперативів.

У підрозділі 1.1. «Необхідність та шляхи удосконалення законодавства про виробничу кооперацію» висвітлено основні історичні етапи розвитку виробничої кооперації на теренах України, проаналізовано соціально-економічні та політико-правові передумови створення та поширення виробничих кооперативів, охарактеризовано основні кооперативні доктрини, досліджено міжнародні і національні кооперативні принципи, проведено аналіз правового забезпечення статусу й діяльності кооперативів в Україні і за кордоном, виявлено вади вітчизняного законодавства про виробничі кооперативи та обґрунтовано напрями їх усунення.

У результаті проведеного аналізу історії становлення і розвитку виробничої кооперації в Україні автором доводиться, що кооперація є реальною основою демократизації суспільства, підвищення ефективності виробництва, сприяє широкому розвитку підприємницької діяльності та самоуправління. Кооперування виробництва у сучасних умовах забезпечує концентрацію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для досягнення високої ефективності функціонування спеціалізованих підприємств у різних сферах господарювання. Аргументовано, що при виявленні правової природи виробничих кооперативів акценти слід робити не на підприємницькій чи непідприємницькій їх сутності, а на такій конститутивній ознаці, як створення їх з метою задоволення потреб та інтересів членів кооперативу. Така ознака відповідає принципам Міжнародного кооперативного альянсу, і саме на ній базується концепція правового регулювання особливостей статусу кооперативів у законодавстві зарубіжних країн з розвинутою економікою. У роботі зазначається, що діючі в Україні виробничі кооперативи змушені здійснювати свою діяльність у вкрай недосконалому правовому полі, що, безперечно, знижує ефективність їх діяльності та не сприяє розвиткові виробничої кооперації взагалі. На підставі аналізу нормативно-правових джерел, господарської практики та статистичних даних, автор робить висновок, що нормальному розвитку й функціонуванню виробничої кооперації в Україні сьогодні перешкоджають ряд економічних, організаційних та правових факторів. Це вказує на необхідність подальшого вдосконалення законодавства про виробничу кооперацію, зокрема, з питань кооперативних відносин власності, правового режиму пайового і неподільного фондів кооперативу, майнової відповідальності кооперативу та його членів, соціальної спрямованості діяльності виробничих кооперативів тощо.

З урахуванням зарубіжного досвіду регулювання кооперативних відносин вироблено заходи, що сприятимуть оптимізації діяльності виробничих кооперативів в Україні, серед яких: 1) проведення постійного моніторингу законодавства про виробничу кооперацію та практики його застосування; 2) узгодження норм законодавчих актів про виробничі кооперативи, зокрема, шляхом кодифікації деяких норм Закону України «Про кооперацію» у ГК України та внесення змін до глави 10 ГК України; 3) розробка та прийняття нормативно-правових актів рекомендаційного характеру, основним з яких є Примірний статут виробничого кооперативу; 4) здійснення державної підтримки виробничих кооперативів, зокрема, шляхом пільгового короткострокового й довгострокового кредитування, надання податкових пільг у сфері виробництва товарів та надання послуг, надання дотацій відповідно до законодавства України, пріоритетного забезпечення нежитловими приміщеннями та земельними ділянками з правом викупу, сприяння в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, організації підготовки й перепідготовки кадрів; 5) приведення національного законодавства про виробничу кооперацію у відповідність до міжнародних кооперативних принципів; 6) адаптація кооперативного законодавства України до стандартів права ЄС про компанії.

У підрозділі 1.2. «Поняття, види та основи правового статусу виробничого кооперативу» досліджено наукові підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до аналізу сутності виробничого кооперативу, проаналізовано формулювання цього терміну з точки зору економічної та юридичної наук, обґрунтовано концепцію поділу виробничих кооперативів на комерційні і некомерційні.

На підставі аналізу наукової літератури, національного та зарубіжного законодавства систематизовано основні характерні ознаки виробничого кооперативу, серед яких: соціальна спрямованість; обов’язкова трудова участь членів кооперативу у його діяльності; наявність у членів виробничого кооперативу одного голосу при голосуванні на загальних зборах незалежно від розміру паю; майнова участь членів (учасників) кооперативу; залежність розміру частини доходу, що розподіляється між членами кооперативу, від їх трудової та іншої участі у діяльності кооперативу. У роботі пропонується під виробничим кооперативом розуміти добровільне об’єднання громадян з метою спільного ведення виробничої або іншої господарської діяльності, яке створюється на засадах членства, самоврядування та особистої трудової участі для задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів. З метою надання конституційних гарантій на об’єднання громадян для здійснення кооперативної господарської діяльності як на прибутковій, так і на неприбутковій основі, що не суперечить міжнародним кооперативним принципам, запропоновано поділ виробничих кооперативів на комерційні та некомерційні. У зв’язку з цим, обґрунтовано визначення некомерційного і комерційного виробничих кооперативів. З огляду на те, що врахування специфіки того чи іншого виду виробничого кооперативу може слугувати більш ефективному врегулюванню його діяльності, розроблено класифікацію виробничих кооперативів, відповідно до якої пропонується розрізняти кооперативи за галузями економіки, в яких здійснюють діяльність; за прибутковістю діяльності; за основними функціями; за територіальною ознакою та національною належністю.

У роботі розглянуто основи правового статусу виробничого кооперативу за його структурними елементами, серед яких визначальним вважається господарська компетенція (господарська правосуб’єктність). Підкреслюючи різноманітність підходів до визначення ознак (елементів) правового статусу господарюючого суб’єкта, дисертант схиляється до думки тих науковців, які при характеристиці правового становища виробничого кооперативу використовують більш розширений перелік елементів і включають до них, окрім мети, організаційно-правової форми, порядку утворення та припинення, правового режиму майна, господарської компетенції, майнової відповідальності, також порядок управління і правове положення членів виробничого кооперативу. Особливу увагу автор приділяє правовому забезпеченню внутрішніх організаційно-господарських відносин, що виникають між виробничим кооперативом та його членами у процесі управління справами кооперативу. На основі проведеного аналізу засад правового статусу виробничого кооперативу визначено три блоки питань, які стосуються правового режиму майна, порядку управління та правового положення членів виробничого кооперативу, що потребують додаткового, більш предметного дослідження у наступних розділах роботи.

Розділ 2. Правовий режим майна і порядок управління виробничими кооперативами складається з двох підрозділів, у яких аналізується правове забезпечення майнових та управлінських відносин, що виникають при створенні та функціонуванні виробничих кооперативів.

У підрозділі 2.1. «Джерела формування майна і фонди виробничого кооперативу» аналізуються порядок формування майна виробничого кооперативу, юридична природа пайового, неподільного, резервного й спеціального фондів виробничого кооперативу, досліджуються умови та порядок розподілу частини доходу виробничого кооперативу між його членами.

На підставі аналізу нормативно-правових актів, що регламентують майнові відносини у виробничих кооперативах, матеріалів розгляду справ у судах, а також з метою захисту майнових прав членів і кредиторів виробничого кооперативу, обґрунтовано узгодження відповідних норм ГК України і Закону України «Про кооперацію», зокрема, щодо порядку внесення членом кооперативу вступного та пайового внесків; основних умов виходу або виключення з кооперативу з виділенням належній особі загальної частки у майні кооперативу; порядку одержання частини доходу від діяльності кооперативу у вигляді виплат на паї і кооперативних виплат тощо.

У роботі сформульовано визначення кооперативної власності як різновиду колективної власності, дістали подальший розвиток наукові розробки щодо визначення таких основних понять у сфері кооперативних майнових відносин, як «пай» і «пайовий внесок». На підставі аналізу фахової літератури та законодавства про кооперацію запропоновано під пайовим внеском розуміти поворотний внесок члена (інвестуючого учасника) виробничого кооперативу, що має вартісний вираз і здійснюється шляхом передачі до пайового фонду майна, у тому числі грошей та майнових прав. Пай члена (інвестуючого учасника) виробничого кооперативу автором визначено як частина пайового фонду кооперативу, пропорційна розміру здійснених членом (учасником) кооперативу пайових внесків (основного і додаткових) з урахуванням нарахованих виплат на паї. З метою запобігання неправомірній практиці обмеження права члена (учасника) кооперативу на пай, а також з урахуванням майнових прав виробничого кооперативу та інших його членів, обґрунтовано шляхи вдосконалення порядку отримання паю у разі виходу або виключення з кооперативу, уточнено визначення загальної частки члена (учасника) кооперативу, а також аргументовано виділення паю переважно у грошовій формі. Удосконалено співвідношення понять «пай» і «загальна частка члена (учасника) кооперативу» з урахуванням того, що паї, в тому числі внески до спеціального фонду, є персоніфікованими і в сумі визначають загальну частку кожного члена (учасника) кооперативу у майні кооперативу. Обґрунтовано напрями удосконалення порядку формування та використання пайового, неподільного і резервного фондів виробничого кооперативу. Зокрема, запропоновано закріпити у ГК України обов’язок комерційного виробничого кооперативу щодо формування пайового фонду у розмірі, визначеному статутом, протягом року з моменту створення кооперативу. У разі порушення цього терміну кооператив повинен оголосити про зменшення свого пайового капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту або прийняти рішення про ліквідацію кооперативу.

З огляду на те, що одержання частини прибутку від діяльності кооперативу у вигляді виплат на паї і кооперативних виплат є однією з важливих форм реалізації членами кооперативів своїх майнових прав, запропоновано закріплення у законодавстві диспозитивної норми, відповідно до якої кооперативні виплати розподіляються між членами виробничого кооперативу пропорційно їх трудовій та іншій участі у діяльності кооперативу, якщо інший порядок не встановлено статутом кооперативу.

У підрозділі 2.2. «Особливості управління виробничими кооперативами» досліджуються основні принципи кооперативної демократії, аналізуються структура і компетенція органів управління виробничим кооперативом, здійснено порівняльний аналіз кооперативного самоврядування і корпоративного управління, охарактеризовано права членів виробничого кооперативу щодо управління його справами.

Доводиться, що право кооперативного самоврядування реалізується членами виробничого кооперативу у формі безпосередньої участі й голосування на загальних зборах кооперативу та через виборні органи управління, систему яких складають: виконавчі органи (правління) і контрольно-ревізійні органи (спостережна рада, ревізійна комісія), а також окремі посадові особи (голова кооперативу, керівники структурних (виробничих) підрозділів, виконавчий директор). Демократичний характер управління кооперативом забезпечується рівними правами його членів при прийнятті рішень за принципом «один член – один голос».

У роботі отримали подальший розвиток наукові розробки щодо правових гарантій участі членів кооперативу у загальних зборах, серед яких: 1) своєчасне скликання загальних зборів і дотримання порядку денного їх роботи; 2) закріплення у законі необхідності письмового повідомлення всіх членів кооперативу про дату, місце, час проведення, порядок денний загальних зборів; 3) визначення у законодавстві про кооперацію мінімальної кількості членів, яка необхідна для правомочності загальних зборів (більше половини членів кооперативу); 4) визначення у законі та статутах виробничих кооперативів переліку питань, вирішення яких потребує кваліфікованої більшості голосів (не менше 75% членів кооперативу, присутніх на загальних зборах); 6) закріплення у законі порядку повторного скликання щорічних загальних зборів членів кооперативу.

Визначено межі законодавчого регулювання внутрішньо-кооперативних відносин у виробничих кооперативах, яке має здійснюватися на засадах диспозитивності, за винятком законодавчих гарантій конституційних прав громадян. Запропоновано закріплення у законі права членів кооперативу на передачу права голосу на загальних зборах іншій особі шляхом оформлення довіреності, при цьому уповноважена особа не може представляти більше двох членів кооперативу.

З метою підвищення ефективності роботи виконавчих органів виробничого кооперативу запропоновано закріпити у законодавстві, що: члени правління уповноважені представляти кооператив тільки спільно, якщо статутом не встановлено інше; члени правління, які порушили свої обов’язки, повинні відшкодувати завдані кооперативу збитки як солідарні боржники, за виключенням випадків, коли дії членів правління ґрунтуються на законному рішенні загальних зборів членів кооперативу. Обґрунтовано, що одним із важливих інструментів забезпечення демократичного характеру управління у виробничих кооперативах є встановлення на законодавчому рівні можливості дострокового припинення повноважень виборних виконавчих та ревізійних органів кооперативу за рішенням загальних зборів членів кооперативу.

Розділ 3. Господарсько-правова характеристика членства у виробничих кооперативах складається з двох підрозділів, в яких з урахуванням зарубіжного досвіду регулювання внутрішньо-кооперативних відносин аналізуються проблемні питання членства та іншої участі у виробничих кооперативах, у тому числі правомочності та відповідальність членів виробничого кооперативу, та обґрунтовано шляхи подальшого вдосконалення законодавства про цей вид відносин у виробничих кооперативах.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика членства та іншої участі у виробничих кооперативах» досліджено умови членства осіб у виробничому кооперативі, здійснено порівняльний аналіз правового становища членів виробничого кооперативу та учасників господарського товариства, охарактеризовано повне та асоційоване членство у кооперативах, виявлено недоліки правового забезпечення членських відносин та запропоновано напрями їх усунення.

У роботі систематизовано умови членства у виробничому кооперативі: сплата вступного та пайового внесків; дотримання вимог статуту кооперативу; обов’язкова трудова участь у діяльності кооперативу. Обґрунтовано, що у комерційному виробничому кооперативі слід розрізняти членство та інвестиційну участь, на відміну від некомерційного виробничого кооперативу, де можливе лише членство, що базується на пайовій та/або трудовій участі фізичних осіб у його діяльності. З огляду на це запропоновано перейменувати асоційоване членство у комерційному виробничому кооперативі в інвестиційну участь та кодифікувати відповідні норми Закону України «Про кооперацію» у ГК України. Доводиться, що інвестуючим учасником комерційного виробничого кооперативу може бути фізична чи юридична особа, яка зробила пайовий внесок, визнає статут, користується правом дорадчого голосу в кооперативі, має переважне право на одержання паю при ліквідації кооперативу. Запропоновано, що порядок набуття статусу інвестуючого учасника комерційного виробничого кооперативу, його права та обов’язки, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.

З метою вдосконалення правового режиму членських відносин та іншої участі у виробничому кооперативі запропоновано закріплення положення, що у разі припинення трудової участі у комерційному виробничому кооперативі особа має право переоформити членство у кооперативі на інвестиційну участь; право стати інвестуючими учасниками кооперативу мають особи, які були призвані на дійсну військову службу, отримали інвалідність, досягли пенсійного віку, а також жінки, що мають двох та більше дітей або виховують дитину-інваліда. Статутом комерційного виробничого кооперативу можуть визначатися додаткові категорії осіб, які можуть бути його інвестуючими учасниками.

У підрозділі 3.2. «Правове положення членів виробничих кооперативів» проаналізовано порядок набуття та припинення членства у виробничому кооперативі, досліджено проблемні питання майнової відповідальності у виробничих кооперативах, вироблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення цих відносин.

З метою попередження порушень прав та інтересів членів виробничого кооперативу, які власною працею та коштами приймають участь у його діяльності, обґрунтовано встановлення на законодавчому рівні найбільш сприятливих умов членства у таких кооперативах, насамперед, це стосується принципу відкритого членства, порядку вступу до кооперативу, підстав та порядку припинення членства у виробничому кооперативі. Зокрема, вироблено заходи щодо вдосконалення порядку прийняття осіб в члени виробничого кооперативу, який повинен включати: подання особою заяви правлінню (голові) кооперативу, розгляд та винесення правлінням у місячний термін рішення про прийняття до кооперативу, затвердження такого рішення простою більшістю голосів членів кооперативу, присутніх на загальних зборах. Обґрунтовано, що момент виникнення членства у виробничому кооперативі необхідно пов’язувати із затвердженням загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття особи в члени кооперативу.

Аргументовано, що член кооперативу може вийти з кооперативу лише в кінці фінансового року, при цьому письмову заяву про вихід має бути подано не менш ніж за три місяці до цього моменту, якщо статутом виробничого кооперативу не передбачено більший термін для виходу з кооперативу. Дисертантом також обґрунтовано встановлення у законі вичерпного переліку підстав виключення особи з членів виробничого кооперативу, серед яких: систематичне невиконання або неналежне виконання членом кооперативу обов’язків, передбачених статутом, рішень загальних зборів і правління кооперативу; якщо кооперативу заподіяно шкоду невиконанням членом кооперативу обов’язків, які передбачено статутом кооперативу, тощо.

Аналізуючи різні наукові підходи щодо субсидіарної та обмеженої відповідальності членів виробничого кооперативу, а також відповідні норми національного й зарубіжного законодавства про виробничі кооперативи, дисертант робить висновок, що посилення майнової відповідальності членів виробничого кооперативу за його зобов’язаннями може призвести до зниження інтересу до їх створення та розвитку в Україні. З метою сприяння створенню нових та ефективному функціонуванню діючих виробничих кооперативів в Україні, аргументовано закріплення у вітчизняному законодавстві обмеженої відповідальності членів виробничого кооперативу за зобов’язаннями кооперативу. У зв’язку з цим запропоновано: 1) у частині другій ст. 163 ЦК вилучити слово «субсидіарну»; 2) друге речення частини першої ст. 108 ГК України викласти наступним чином: «Члени виробничого кооперативу відповідають за зобов’язаннями кооперативу в межах пайового внеску, якщо інше не передбачено статутом кооперативу»; 3) у другому абзаці ст. 27 Закону України «Про кооперацію» слова «внесеного ними паю» замінити на слова «пайового внеску».

З огляду на те, що порядок звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов’язаннями законом не передбачено, що на практиці може стати причиною порушення майнових прав інших членів кооперативу та становити загрозу існування виробничого кооперативу як юридичної особи, пропонується встановлення такого порядку у статутах виробничих кооперативів. У зв’язку з цим запропоновано ст. 108 ГК України і ст. 27 Закону України «Про кооперацію» доповнити наступним реченням: «Звернення стягнення на пай члена кооперативу за його власними зобов’язаннями допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна в порядку, встановленому статутом кооперативу». Враховуючи співрозмірність відповідальності всіх членів виробничого кооперативу, незалежно від часу та порядку внесення ними пайових внесків, обґрунтовано встановлення у Законі України «Про кооперацію» норми, відповідно до якої член кооперативу несе відповідальність за зобов’язаннями кооперативу, які виникли до моменту вступу особи в кооператив, якщо це передбачено статутом кооперативу і за умови письмового підтвердження ознайомлення даною особою із зобов’язаннями кооперативу на момент вступу.