ЗАПОБІГАННЯ ПРОСТУПКАМ У СФЕРІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, рівень її наукової розробки, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічну основу, основний внесок здобувача, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про публікації, зазначено форми апробації та впровадження здобутих результатів дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ 1 „Загальна характеристика проступків у сфері медичного обслуговування населення” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Право на медичне обслуговування як об’єкт правової охорони” – досліджено нормативно-правову базу, якою регламентується правова основа медичного обслуговування населення.

Визначено, що право на здоров’я, а відтак і на медичне обслуговування є похідним від права на життя і покликане забезпечувати останнє. Воно є не менш важливим для людини і вимагає аналогічних механізмів забезпечення. Держава зобов’язана визнати зазначені права і створити сприятливі для життя людини умови, забезпечити усіма можливими способами їх охорону.

На підставі аналізу чинного вітчизняного законодавства визначено нагальні проблеми у сфері охорони здоров’я населення, якими є: незадовільний стан здоров’я населення; недостатнє медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я; нераціональна організація системи надання медичної допомоги, диспропорція її первинного, вторинного і третинного рівнів; відсутність сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними; низький рівень інформованості про сучасні медичні технології, засоби збереження здоров’я та активного дозвілля; неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя; недостатність фінансових і насамперед бюджетних ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я; практична відсутність ринку медичних послуг; недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров’я населення та підвищення ефективності використання в системі охорони здоров’я людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки.

Встановлено, що медичне обслуговування населення – це сукупність організаційних, фінансово-економічних та медичних заходів, спрямованих на задоволення потреб людини в отриманні доступної якісної медичної допомоги в будь-якому закладі охорони здоров’я та створення належної системи запобігання захворюваності, лікування хвороб та санаторно-курортного обслуговування.

Визначено, що проступок у сфері медичного обслуговування населення ─ це умисна, протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений порядок медичного обслуговування та надання медичної допомоги, порушує права громадян на медичне обслуговування та медичну допомогу і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Визначено склад проступків у сфері медичного обслуговування населення: об’єкт ─ це суспільні відносини, що склалися у сфері медичного обслуговування населення, а загальним (родовим) об’єктом є здоров’я людини або групи людей чи навіть усього суспільства; об’єктивна сторона ─ факт вчинення протиправного діяння, оскільки проступки у сфері медичного обслуговування населення є з формальним складом; суб’єкт ─ загальний та спеціальний. Встановлено, що склади проступків у сфері медичного обслуговування населення в залежності від структури можуть бути однозначними й альтернативними, а склад вказаного проступку містить свої елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Запропоновано внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, направлені на удосконалення адміністративно-правового регулювання у сфері медичного обслуговування населення.

Доведено, що адміністративно-правова кваліфікація проступків у сфері медичного обслуговування населення – це правова оцінка суб’єктом адміністративної юрисдикції діяння (дії чи бездіяльності) особи, яка скоїла правопорушення, що містить формальні ознаки адміністративного делікту у сфері медичного обслуговування, шляхом співвідношення такого діяння і належної норми адміністративного права та в юридичному закріпленні відповідного висновку.

У підрозділі 1.3. „Види проступків у сфері медичного обслуговування населення” – доводиться, що проведення класифікації адміністративних проступків у сфері медичного обслуговування населення має велике теоретичне та практичне значення. По-перше, вона сприяє виявленню найбільш істотних ознак зазначених протиправних діянь, їх розмежуванню та встановленню справедливих санкцій за їх вчинення; по-друге, допомагає відповідним органам правильно кваліфікувати правопорушення та обирати відповідні заходи впливу; по-третє, допомагає з’ясувати причини та умови вчинення проступків у сфері медичного обслуговування населення взагалі, що обумовлює застосування адекватних заходів їх профілактики.

Пропонується існуючий розділ 5 КУпАП поділити на два нових розділи: 1) адміністративні правопорушення у галузі охорони праці; 2) адміністративні проступки у галузі охорони здоров’я населення. При цьому критерієм відмежування суспільних відносин, які утворюють галузь охорони здоров’я, повинен бути зміст цих відносин. Виділення окремого розділу особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення „Адміністративні проступки в галузі охорони здоров’я населення” сприятиме систематизації проступків у галузі охорони здоров’я населення, що в свою чергу підвищить ефективність протидії таким протиправним діям.

Проведено класифікацію проступків у сфері медичного обслуговування населення, в результаті чого виділено види таких проступків залежно від: органу, який розглядає справу про адміністративне правопорушення; суб’єкта правопорушення у галузі охорони здоров’я; складу адміністративного правопорушення; форми вини; предмета правопорушення. Окрему увагу приділено новому критерію класифікації – вид медичної діяльності, за яким виділяються такі види проступків:

1) проступки, які вчиняються під час безпосереднього надання медичної допомоги особі, тобто під час звернення людини до закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності для отримання кваліфікованої медичної допомоги, а також під час соціально-медичного обслуговування;

2) проступки, які вчиняються під час медичного обслуговування особи та завдають чи можуть завдати шкоди її здоров’ю та іншим особам.

Розділ 2 „Організація діяльності органів державної влади із недопущення проступків у сфері медичного обслуговування населення” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Причини та умови вчинення проступків у діяльності медичних працівників” – сформульовано ряд висновків та пропозицій, спрямованих на виявлення причин та умов вчинення проступків у діяльності медичних працівників, досліджено роль засобів переконання та відповідальності як заходів недопущення проступків у сфері медичного обслуговування, визначено заходи запобігання проступкам у сфері медичного обслуговування населення на підставі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення низки наукових праць у різних галузях знань.

Причини та умови вчинення адміністративних проступків можна класифікувати на групи:

- за рівнем їх впливу: 1) ті, що впливають на вчинення всіх адміністративних проступків, так би мовити, загальні; 2) ті, що впливають на вчинення окремих адміністративних проступків, у нашому випадку — проступків у сфері медичного обслуговування населення.

- за сферами існування: 1) у соціально-економічній сфері; 2) у політичній сфері; 3) у соціально-психологічній сфері; 4) у правоохоронній сфері; 5) у сфері медичного обслуговування чи у медичній сфері.

Серед причин та умов вчинення адміністративних проступків медичними працівниками у їх професійній діяльності можна назвати: низький рівень матеріального забезпечення медицини в Україні; застаріле медичне обладнання; низькі заробітні плати медичних працівників; недостатнє постачання медикаментами закладів охорони здоров’я; недостатнє фінансування галузі й нераціональне використання наявних коштів; низький професійний рівень медичних працівників; неналежний рівень державного регулювання системи охорони здоров’я; недоступність медичного обслуговування для різних верств населення.

Оскільки доводиться констатувати, що економічний фактор є найголовнішою причиною правопорушень у сфері медичного обслуговування населення, то з метою недопущення адміністративних проступків у цій сфері вважаємо за доцільне значно збільшити витрати на охорону здоров’я за рахунок державного бюджету. Це сприятиме значному підвищенню оплати праці медичних працівників, відновленню ресурсів охорони здоров’я, забезпечить перспективний розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я.

У підрозділі 2.2. „Роль засобів переконання та відповідальності в процесі попередження адміністративних проступків у сфері медичного обслуговування” – визначено авторське бачення поняття адміністративно-правових засобів протидії проступкам у сфері медичного обслуговування населення. Для ефективності адміністративних стягнень, які мають велике значення у попередженні проступків у сфері медичного обслуговування населення запропоновано на законодавчому рівні внести відповідні зміни щодо збільшення розмірів адміністративних штрафів у цій групі проступків.

Визначено, що адміністративно-правові засоби протидії проступкам у сфері медичного обслуговування населення – це сукупність встановлених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава в особі уповноважених органів державної влади впливає на суспільні відносини у зазначеній сфері шляхом застосування до осіб, незалежно від їх волі і бажання, примусових заходів впливу морального, майнового, організаційного та особистісного характеру у випадках вчинення або загрози вчинення проступків, об’єктом яких є суспільні відносини, що виникають у сфері медичного обслуговування з метою попередження та припинення порушень загальнообов’язкових правил, притягнення винних до відповідальності.

Пропонується вдосконалити роботу органів, які розглядають справи про притягнення винних до адміністративної відповідальності за проступки, передбачені ст.ст. 44-1; 45; 45-1; 46; 46-2; 124-1; 188-10 КУпАП, а саме адміністративної комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів; органів державного контролю якості лікарських засобів, в напряму посилення їх діяльності щодо запобігання вчиненню проступків у сфері медичного обслуговування населення.

Основними завданнями такого підходу повинні бути: забезпечення прав і законних інтересів населення щодо медичного обслуговування; вжиття запобіжних заходів в процесі протидії проступкам у сфері медичного обслуговування населення; охорона і забезпечення порядку під час надання та отримання медичних послуг; своєчасне виявлення та розкриття проступків у сфері медичного обслуговування; участь у наданні правової допомоги медичним працівникам та іншим особам, які беруть участь у наданні медичної допомоги та задовольняють потреби пацієнтів; сприяння в межах своєї компетенції державним та іншим підприємствам, установам, організаціям, що забезпечують дотримання законності під час надання медичної допомоги населенню.

У підрозділі 2.3. „Заходи запобігання проступкам у сфері медичного обслуговування” ─ визначено цілі запобігання проступкам у сфері медичного обслуговування населення: 1) обмеження дії негативних соціальних явищ та процесів, які не належать до сфери адміністративної деліктності, але пов’язані з нею; 2) усунення причин вчинення проступків у сфері медичного обслуговування та умов, що їх спричиняють; 3) нейтралізація негативного впливу мікросередовища особи в сім’ї, навчальному закладі, серед друзів, колег по роботі тощо, яке формує антисуспільну спрямованість особи та впливає на мотивацію її поведінки; 4) здійснення превентивного впливу на особу, яка за своїми морально-психологічними якостями здатна вчинити адміністративний проступок.

З метою ефективного запобігання адміністративним проступкам у сфері медичного обслуговування, крім перерахованих вище заходів, запропоновано здійснити реформування організаційно штатної структури системи медичного обслуговування. Визначено, що запобігання проступкам у сфері медичного обслуговування населення необхідно розуміти як систему дій щодо зазначеного виду проступків та їх детермінант з метою зниження його рівня та усунення криміногенних факторів.

Розділ 3 „Основні напрями удосконалення законодавства про відповідальність за проступки у сфері медичного обслуговування” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Особливості провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування населення” ─ досліджено особливості провадження у справах про проступки у зазначеній сфері, проведено співвідношення між адміністративним процесом і адміністративним провадженням у справах про проступки у сфері медичного обслуговування.

Запропоновано визначення поняття „провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування населення” – це сукупність норм, які регулюють процесуальні адміністративно-деліктні відносини у зазначеній сфері і забезпечують вирішення адміністративних справ, а також попередження проступків і злочинів.

Провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування населення є одним із видів адміністративного процесу, що має свою сферу правового регулювання, яка реалізується у певному юридичному порядку встановленому відповідними адміністративно-процесуальними нормами. Таким чином, адміністративний процес і адміністративне провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування населення співвідносяться між собою як загальне і спеціальне, як ціле і частина від цілого. Між ними існують нерозривні взаємозумовлюючі і системоутворюючі зв’язки і відносини.

Серед особливостей провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування можна назвати те, що певна частина адміністративних суперечок, які виникають у справах про проступки у сфері медичного обслуговування населення, вирішується в адміністративному (позасудовому) порядку. Це, насамперед, стосується справ, за якими мають право приймати рішення адміністративні комісії (ст. 45, ст. 46 КУпАП), органи внутрішніх справ (ст. 124-1 КУпАП).

Також провадження у справах про проступки у сфері медичного обслуговування, пов’язані з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, має ряд нюансів. Це, насамперед, стосується встановлення місця і термінів розгляду таких справ. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин розглядаються за місцем їх вчинення уповноваженою на те особою упродовж однієї доби (ч.2 ст.277 КУпАП)

У підрозділі 3.2. „Використання досвіду країн СНД по запобіганню проступкам у сфері медичного обслуговування населення” – здійснено порівняння та систематизація процесів забезпечення населення медичною допомогою в країнах, де, як і в Україні, функціонувала в минулому єдина система охорони здоров’я радянського зразка. Такий метод дав змогу оцінити ефективність проведення реформ в інших країнах, „стартові” позиції яких були подібними до України.

Наводиться характеристика проблем у різних країнах колишнього СРСР, які мають спільний характер: недостатнє державне фінансування; низька якість медичної допомоги; високий рівень оплати медичних послуг громадянами; низький рівень оплати праці медичних працівників; обмежена доступність населення до якісних медичних послуг.

Серед основних пріоритетів розвитку систем охорони здоров’я відзначено: запровадження та розвиток системи обов’язкового медичного страхування; поєднання бюджетного та страхового джерела фінансування системи охорони здоров’я; зростаюче бюджетне фінансування системи охорони здоров’я; розвиток первинної ланки; врегулювання державних гарантій відповідно до державних фінансових можливостей; збільшення оплати праці медичних працівників; пошук нових організаційних форм діяльності закладів охорони здоров’я; збільшення ефективності використання ресурсів охорони здоров’я; роздержавлення та удосконалення структури системи медичної допомоги.

Заслуговує на увагу досвід Казахстану із нормативного регулювання сфери охорони здоров’я. В цій країні прийнято Кодекс Республіки Казахстан про здоров’я народу і систему охорони здоров’я, який регулює суспільні відносини у галузі охорони здоров’я з метою реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я і спрямований на систематизацію законодавства у сфері охорони здоров’я, його гармонізацію з міжнародними нормами і стандартами, підвищення статусу національної медицини, якості надання медичної допомоги та рівня медичного обслуговування громадян, забезпечення якісними лікарськими засобами, виробами медичного призначення та медичною технікою.

Доведено, що результати вивчення та використання зарубіжного досвіду сприятимуть успішному завершенню чергового етапу кодифікації вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, прийняттю досконалого адміністративно-деліктного акта у сфері медичного обслуговування населення, який би узгоджувався з положеннями вітчизняного та міжнародного законодавства, сприяв ефективності його застосування, захисту прав і свобод та інтересів особи, зміцненню законності та правопорядку в Україні.

У підрозділі 3.3. „Шляхи систематизації та кодифікації нормативно-правового регулювання у сфері медичного обслуговування” – розглянуто шляхи удосконалення вітчизняного адміністративного законодавства щодо недопущення проступків у сфері медичного обслуговування населення та запропоновано:

по-перше, запозичити досвід зарубіжних країн щодо видів адміністративних стягнень за порушення законодавства у сфері медичного обслуговування населення. Зокрема, система адміністративних стягнень може бути доповнена такими заходами, як обмеження, заборона або припинення діяльності суб’єкта надання медичних послуг;

по-друге, розширити перелік суб’єктів адміністративної відповідальності за порушення медичного обслуговування населення шляхом встановлення нового виду цих суб’єктів – юридичних осіб;

по-третє, у преамбулі Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров’я”, окремою статтею „Визначення основних термінів” навести визначення основних правових понять, що застосовуються при регулюванні діяльності із забезпечення медичного обслуговування та надання медичної допомоги. До таких понять слід віднести: „обслуговування”, „державна система забезпечення медичного обслуговування”, „система охорони здоров’я”, „система органів охорони здоров’я”, „забезпечення медичного обслуговування”, „організація охорони здоров’я” тощо;

по-четверте, передбачити єдину систему медичного обслуговування, яка б передбачала запобігання будь-яких проступків під час надання медичної допомоги та відповідала вимогам сьогодення. З цією метою необхідно законодавчо закріпити загальні положення, принципи, організаційні форми взаємодії закладів охорони здоров’я з правоохоронними органами, порядок їх реалізації, контрольні повноваження щодо дотримання взаємодії. А також передбачити прийняття спільного нормативно-правового акту „Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії закладів охорони здоров’я з правоохоронними органами у сфері медичного обслуговування населення”.

Наголошується, що реформування системи охорони здоров’я потребує вирішення комплексу питань, пов’язаних із визначенням стандартів надання медичної допомоги, пріоритетів розвитку ПМСД, роздержавленням системи охорони здоров’я, розвитком приватної медицини, нових організаційно-правових форм діяльності закладів охорони здоров’я, удосконаленням системи державних гарантій, впровадженням механізмів закупівлі медичних послуг. Запропонована структура проекту Медичного Кодексу України.