КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФСПІЛОК В УКРАЇНІ Автореферат

У Вступі дається обґрунтування актуальності теми дисертаційного дослідження, відзначається зв’язок останньої з науковими планами, програмами, окреслюються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологія здійсненого наукового аналізу, формулюються наукова новизна й основні положення дисертації, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична та практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації й авторських публікацій результатів дослідження, а також вказується структура та обсяг роботи.

Розділ 1. «Теоретичні основи конституційно-правового регулювання організації та діяльності профспілок» присвячено з’ясуванню історичних аспектів організації та діяльності профспілок в Україні, визначенню поняття та сутності профспілок як громадських організацій, а також дослідженню організації та діяльності профспілок як об’єкту конституційно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1. «Історичні аспекти організації та діяльності профспілок в Україні» досліджуються історичні аспекти розвитку профспілкового руху як загальносвітового суспільно-політичного явища, що сформувалося в ході тривалої, більш ніж двохсотлітньої еволюції. Історія свідчить, що в усіх країнах на певному етапі суспільної еволюції у людей виникало усвідомлення необхідності об’єднання за професійною ознакою, а найбільш простою, доступною формою такого роду об’єднання поставала профспілка, яка слугувала показником розвитку трудящих держави та мірою їх організованості, і Україна в цьому процесі не виняток. Встановлено, що зародження справжнього профспілкового руху, історія становлення якого веде свій початок з країн Західної Європи, починається з розвитком капіталістичних відносин.

На нашу думку, український профспілковий рух слід розглядати як невід’ємну складову загальноєвропейського процесу суспільної еволюції, оскільки його ґенеза історично поєднує в собі характерні риси двох рівнів розвитку профспілкового руху світу: перший – властивий західноєвропейському типу профспілок, інший – характерний для Російської імперії, що значно пізніше країн Західної Європи вийшла на шлях промислового розвитку. Досліджено, що одними з перших прототипів профоб’єднань, які виникали на всій території України можна вважати товариства взаємодопомоги, каси взаємодопомоги, страйкові каси, об`єднання релігійного характеру, з яких також беруть витоки деякі профспілки. Зокрема, першим з них було об’єднання робітників приватної друкарні, яке виникло в 1817 р. у Львові та отримало назву „Союз взаємодопомоги членів друкарської справи”. Таким чином, брати за основу відлік історії виникнення профспілкового руху в Україні з 1905 року, як це було заведено у радянській історіографії, не вбачається доцільним.

За радянського періоду профспілки, формально будучи громадськими організаціями, фактично були включені в єдину систему з чіткою вертикальною ієрархією, органічно вбудовану в структуру державного апарату, втративши таким чином основну свою функцію – боротьбу за умови виробництва. Прийняття ж 10 грудня 1990 року Закону СРСР „Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності” суттєво змінило юридичне положення профспілок, він встановив принципи їх діяльності. Із здобуттям Україною незалежності профспілковий рух поступово позбавляється невластивих йому функцій, що були штучно нав’язані радянською системою, стає, по суті, тим спеціалізованим інститутом, що призначений для врегулювання індустріальних конфліктів шляхом ведення переговорів і згладжування розбіжностей між працедавцями та найманими робітниками.

У підрозділі 1.2. «Поняття та сутність профспілок як громадських організацій» відзначається, що першоосновою створення будь-яких громадських організацій, у тому числі й професійних спілок, є право на свободу об’єднання як одне з фундаментальних конституційних прав людини і громадянина. Сутність професійних спілок доцільним вбачається розглядати через призму загальних поглядів щодо громадських організацій, оскільки загальні ознаки громадських організацій притаманні й профспілкам.

Громадські організації, що нині є досить активними учасниками різноманітних суспільних відносин, наділяються відповідними правами та обов’язками, що дозволяють їм виступати як самостійні суб’єкти права, взаємодіяти між собою, державою та її громадянами. Дослідження наукових визначень поняття «громадська організація» показало, що всі вони вносять позитивні моменти у з’ясування цього питання, проте жодне з них з точки зору повноти їх змісту не може бути сприйняте як цілком досконале. Тому запропоновано власне найбільш повне, на нашу думку, визначення поняття «громадська організація».

Досліджуючи основні засади організації та діяльності профспілок, звернуто увагу на те, що загальні принципи права, які стосуються діяльності профспілок закріплені переважно у нормах Конституції України. Також досліджено міжгалузеві та спеціальні принципи створення та діяльності професійних спілок. Як показав аналіз, немає якоїсь чіткої межі дії тих чи інших принципів (загальноправових, міжгалузевих, спеціальних) створення та діяльності професійних спілок, оскільки всі вони переплітаються між собою, взаємодіючи та доповнюючи один одного. Проте важливо відзначити ту особливість, що на практиці реалізація усіх правових принципів організації та діяльності профспілкових організацій відбувається не завжди на належному рівні.

Усі наукові позиції щодо визначення поняття професійних спілок відрізняються одна від одної тим, що береться за основу їх аналізу. Такими основними ознаками професійних спілок, навколо яких вчені проводять свої дослідження, є або ж функції, які вони виконують у суспільстві, або ж цілі діяльності таких організацій, або способи, якими домагаються задоволення своїх вимог, або інтереси, які вони переслідують. Проте недоліком таких визначень профспілок є їх односторонність, відсутність узагальненості. Таким чином, на основі з’ясування доктринальних визначень профспілок, конституційних та законодавчих положень щодо ознак останніх запропоновано авторське узагальнене конституційно-правове визначення поняття «профспілка» – це громадська організація, тобто неурядове, некомерційне, самоврядне та самодіяльне об’єднання громадян, створене без попереднього дозволу за їх ініціативою шляхом реалізації конституційного права на об’єднання у профспілки на основі вільного вибору його членів, діє на підприємстві, в установі, організації, об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, створюється з метою представництва, здійснення та захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів громадян для створення їм належних умов праці та життя в порядку, передбаченому Конституцією, законами України та статутними нормами.

У підрозділі 1.3. «Організація та діяльність профспілок як об’єкт конституційно-правового регулювання» наголошується на важливості конституційно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у суспільстві. Регулюючи ті чи інші суспільні відносини, важливість яких визначена державою, право оформлює належний їх розвиток, тобто створює правову форму. Досліджуючи конституційне регулювання встановлено, що нормативність конституційних приписів проявляється у тому, що вони здійснюють загальний регулюючий вплив на розвиток таких суспільних відносин, так як закріплюють правові межі їх розвитку.

Організація та діяльність професійних спілок є об’єктами-діями конституційно-правових відносин, а правовідносини, що виникають з приводу таких об’єктів є, безумовно, об’єктами конституційно-правового регулювання. Здійснено дослідження конституційно-правових відносин, які виникають у зв’язку з організацією та діяльністю профспілки, на основі класифікації їх за такими підставами: змістом, індивідуалізацією суб’єктів, цільовим призначенням, суб’єктним складом, підставами виникнення, зміни та припинення, часом існування.

На основі дослідження наукових визначень конституційно-правового регулювання сформульовано власне визначення конституційно-правового регулювання організації та діяльності профспілок.

Розділ 2. «Питання організації та діяльності профспілок в джерелах конституційного права» присвячений дослідженню основних конституційних аспектів регулювання створення та діяльності профспілок, з’ясуванню проблемних питань діяльності профспілок у Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також інших джерелах конституційного права.

У підрозділі 2.1. «Конституційні основи регулювання створення та діяльності профспілок» наголошується, що Конституції як Основному Закону відводиться важливе місце у регулюванні створення та діяльності професійних спілок в Україні. Конституція України містить положення, які відповідають досягненням вітчизняної й світової конституційної науки та практики конституційного будівництва, враховують європейські стандарти розвитку демократичної держави і стан українського суспільства, що притаманні українському конституціоналізму.

Досліджено основні конституційні положення, які стосуються регулювання організації та діяльності профспілок як громадських організацій. Особлива увага надається аналізу статті 36 Конституції України, де наголошується, що закріплене у ній право на свободу об’єднання є відтворенням положень низки міжнародно-правових актів. Водночас стаття 36 Конституції України дещо відрізняється від міжнародно-правових норм, оскільки останні ведуть мову «про кожну людину», а Конституція — лише про громадян України. Увага приділяється й дослідженню конституційних гарантій належної реалізації права на об’єднання у профспілки.

З’ясовано, що право на об’єднання відноситься як до групи політичних прав, так і до групи соціальних прав. У нашому ж випадку слід вести мову про право на об’єднання у професійні спілки як соціальне право. Запропоновано частину третю статті 36 Конституції України, яка передбачає, що право на участь у професійних спілках мають громадяни, доповнити після слова «Громадяни ...» словами «України, іноземці та особи без громадянства». Таке доповнення, як гадаємо, зніме певне протиріччя між Конституцією та законами «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Водночас в аспекті зазначених вище пропозицій потребуватимуть також вдосконалення й приписи вказаних законів у частині, що стосується можливості встановлення певних обмежень на участь в професійних спілках іноземців та осіб без громадянства. На нашу думку, втілення цих пропозицій сприятиме створенню надійних гарантій для участі таких осіб у профспілках.

У підрозділі 2.2. «Проблемні питання профспілок у Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дослідження розпочинається із з’ясування законодавчого процесу, пов’язаного із прийняттям законопроекту № 0938 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 17 лютого 1997 року. Складність прийняття законопроекту засвідчила його суспільну важливість та прагнення усіх суб’єктів законодавчого процесу досягти бажаного результату – прийняти цілком збалансований Закон, який би відповідав Конституції та узгоджувався із чинним законодавством.

Встановлено, що особливою гарантією створення таких умов діяльності профспілок, які б відповідали міжнародним стандартам є законодавче положення, за яким, якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються норми міжнародного договору або угоди.

Доводиться необхідність узгодження між собою частин других статей 6 та 7 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», з тим аби гарантії щодо вільного вибору профспілки для вступу у неї, що мають громадяни України, рівною мірою поширювалися й на іноземців та осіб без громадянства. Зокрема, такі зміни слід внести до частини другої статті 7 згаданого Закону.

Досліджуючи повноваження профспілок щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, наголошується на важливості питання щодо врахування пропозицій профспілок при остаточному прийнятті законодавчих та інших нормативно-правових актів.

При аналізі законодавчих положень щодо організації та діяльності профспілок основний акцент робиться на закріплених гарантіях реалізації громадянами права на створення профспілок та діяльності останніх.

У підрозділі 2.3. «Конституційно-правове регулювання діяльності профспілкових організацій іншими джерелами конституційного права», досліджуючи положення Європейської соціальної хартії (переглянутої), які стосуються організації та діяльності профспілок, встановлено, що досі Україна не взяла на себе зобов’язання вважати обов’язковою для неї статтю 19, яка, крім іншого, забезпечує працівникам-мігрантам, коли вони перебувають на законних підставах на її території, режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається громадянам України у тому, що стосується членства у профспілках та користування пільгами колективних договорів. Тому запропоновано ратифікувати зазначене положення, оскільки це б узгоджувалось із приписами частини другої статті 6 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Аналізуючи положення Кодексу законів про працю України, що стосуються визначення гарантій діяльності профспілок, наголошується на доцільності, щоб у Кодексі з цього питання було лише посилання на Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який є спеціальним. Також слід узгодити положення Закону «Про об’єднання громадян» із конституційними нормами, передбачивши у них такі підстави заборони утворення і діяльності громадських організацій, як: ліквідація незалежності України, незаконне захоплення державної влади.

Доцільним вбачається якнайшвидше прийняття парламентом нового Трудового кодексу України. Необхідність цього, як доречно відзначають народні депутати України В. Хара, О. Стоян, Я. Сухий, обумовлена докорінними змінами всієї системи суспільних відносин, що відбуваються в Україні у зв’язку з формуванням ринкових відносин та соціально-економічних перетворень, і тою чи іншою мірою пов’язані з працею. Чинний ж Кодекс законів про працю України, незважаючи на численні зміни, які внесені до нього, вже застарів та не відповідає сучасним економічним умовам.

Досліджується законотворча діяльність українського парламенту. Зокрема аналізується законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо узгодження їх норм з Конвенцією МОП № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію» (щодо дотримання прав профспілок) № 7342 від 05.11.2010 р., який цілком справедливо був відхилений Верховною Радою. Водночас схвальним вбачається законопроект «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України» № 9078 від 30.08.2011 р., який перебуває на розгляді в парламенті. Робиться висновок, що сьогодні до Верховної Ради України внесено мало законопроектів, які спрямовані на вирішення окремих проблемних питань в діяльності профспілок.

Розділ 3. «Зарубіжний досвід правового регулювання організації та діяльності профспілок» присвячений дослідженню правового статусу та механізму діяльності профспілок в європейських державах на прикладі Великої Британії, Німеччини, Норвегії, Сполучених Штатів Америки, Канади та Японії. Зазначається, що вивчення досвіду правового регулювання організації і діяльності профспілок в зарубіжних державах, насамперед в розвинутих демократичних державах, на нинішньому етапі розвитку України видається вкрай важливим не лише з наукової, а й з практичної точки зору. Дослідження та аналіз правової регламентації відповідних відносин сприятиме і вдосконаленню положень українського законодавства.

У підрозділі 3.1. «Регламентація правового статусу профспілок в європейських державах на прикладі Великої Британії, Німеччини і Норвегії» вказується, що законодавство про профспілки у Великій Британії з’явилося відносно недавно, незважаючи на те, що профспілковий рух має тривалу історію розвитку. Детально розглядається Консолідований закон Великої Британії «Про профспілки і трудові відносини» 1992 р. та зазначається, що його комплексність дозволяє забезпечити регламентацію всіх найважливіших аспектів функціонування профспілок. Звертається увага на те, що у Великій Британії законодавчі положення, які забезпечують правову регламентацію прав членів профспілки займатись відповідною діяльністю, яка, однак, не повинна заважати виконанню ними своїх обов’язків як працівників певного підприємства, є доцільними і цілком могли б бути запроваджені у вітчизняне законодавство.

Стверджується, що в Німеччині провідна роль в регламентації діяльності профспілок належить нормам Конституції, а положення законів конкретизують ті норми, що закріплені в основному законі. Водночас, на відміну від Великої Британії у Німеччині немає єдиного закону, що регламентував би всі основні аспекти діяльності профспілок. Однак, права членів профспілок захищені в повному обсязі низкою нормативно-правових актів. Відзначається важливість законодавчої регламентації в Німеччині різних аспектів укладення та реалізації положень колективних договорів, сприяючи, таким чином, знаходженню балансу між інтересами працівників і роботодавців.

Аналізуючи профспілкову діяльність у Норвегії, стверджується, що нині профспілки у цій державі дуже впливові та об’єднують приблизно 40% зайнятого населення. Така ситуація пояснюється тим, що законодавство спонукає працівників до вступу у профспілку і до активного захисту своїх прав, оскільки створює ряд переваг членам профспілок.

Досліджений досвід правового регулювання діяльності профспілок в окремих європейських державах засвідчив, що переважною мірою держави створили належне підґрунтя для цього.

У підрозділі 3.2. «Механізм правового регулювання діяльності профспілок у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Японії» наголошується, що в США немає Федерального закону про профспілки, лише деякі аспекти їх правового положення регулюються законами Вагнера (1935 р.), Тафта–Хартлі (1947 р.), Лендрама–Гріффіна (1959 р.). Ці закони, забороняючи профспілкам політичну діяльність, водночас визнають їх право на укладення колективних договорів з наймачами, на організацію страйків, хоча й обмежують страйки на підприємствах національного значення. Тому профспілки не відіграють великої ролі в політичному житті США. Все ж, стверджується, що профспілки прагнуть вплинути на політиків з метою внесення на розгляд законодавства, що встановлює адекватні стандарти щодо безпеки та гігієни праці; реагують на запропоновані нормативи в галузі техніки безпеки та гігієни праці, отримані від уряду; впливають на методи, за допомогою яких уряд здійснює впровадження нормативних актів у галузі техніки безпеки та гігієни праці на робочому місці; організують підтримку виконавчих органів у разі бюджетних скорочень або операційних змін, що проводяться Конгресом США. Одним з важливих напрямків профспілкової роботи є також укладення колективної угоди.

Встановлено, що в Канаді, на відміну від інших країн, спочатку було сформовано спеціальне законодавство, що встановлює мінімальний рівень правових гарантій працівникам, після чого були закріплені загальні норми аналогічного характеру. Основне місце в законах про регулювання трудових відносин займає колективно-договірна процедура, в якій поєднуються різні норми трудового законодавства Канади. Саме колективні договори стали ефективним інструментарієм у боротьбі профспілок за захист працівників від ряду негативних наслідків раціоналізації виробництва. Як показало дослідження, нині в Канаді профспілкові організації функціонують на різних рівнях, при цьому місцеві спілки, як правило, є частиною національної або міжнародної профспілки. Як наслідок права працівників достатньо ефективно захищаються не лише на національному рівні, зокрема, і через лобіювання в органах влади, а й на місцевому рівні. Також відзначено, що важливим демократичним принципом діяльності профспілок в Канаді є встановлена сувора процедура фінансового контролю щодо такої діяльності.

Визначено, що трудові відносини в Японії регулюються декількома законами про профспілки. Таке законодавство забороняє дискримінацію за приналежність до профспілки і профспілкову діяльність, що забезпечує належний захист членів профспілок від утисків у зв’язку з їхньою діяльністю та є співзвучним з аналогічними положеннями українського законодавства. Вважається доцільним запровадити в Україні японську модель соціального партнерства, що забезпечує безконфліктний і сталий економічний розвиток та полягає у максимальному пристосуванні керівництвом фірми свого рішення до варіанту, запропонованого профспілкою.