КОРПОРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі дослідження, окреслено його об’єкт і предмет, окреслені використані основні методи дослідження, розкрито наукову новизну та визначені положення, які виносяться на захист, розкрито практичну значущість одержаних результатів, наведені дані про апробацію результатів дисертації та публікації дисертанта.

Розділ 1 «Господарська корпорація як джерело та форма корпоративних правовідносин» складається з 2 підрозділів, в яких встановлюється сутність корпорації, що складає передумову подальшого дослідження корпоративних правовідносин. Корпорація досліджується з огляду на доктринальні погляди зарубіжних і вітчизняних вчених, законодавство України та деяких інших країн.

У підрозділі 1.1. «Теоретичне обґрунтування корпорації» за допомогою використання діалектичного, історичного та системно-функціонального методів наукового пізнання простежено становлення корпоративного господарювання від ранніх форм колективних об’єднань до сучасності. Підтримується погляд про еволюційний розвиток корпоративного господарювання. Дисертант відзначає, що за сучасних умов корпоративне господарювання переродилося у новий тип господарювання, який за своїми ознаками відмінний від здійснення господарської діяльності на основі спільної сумісної власності та з метою одержання вигод для колективу, а навпаки, – скеровується на задоволення приватних інтересів осіб, що уособлюють колектив.

Досліджується питання правосуб’єктності корпорації. Поміж головних причин наділення корпорації правосуб’єктністю виділяється прагматичне бажання засновників лімітувати відповідальність, встановити іншу систему перерозподілу прибутків, яка б засновувалася на співмірності/пропорційності капіталовкладень, ризиків, відповідальності, впливу. З’ясовується проблема співвідношення таких понять як «корпорація» та «юридична особа».

Здійснено аналіз основних наукових поглядів на сутність корпорації. При цьому корпорацію досліджено як реальне явище і як фіктивне утворення. Сформовано власні умовиводи щодо сутності корпорації, які ґрунтуються на тому, що остання не може розглядатися як суб’єкт, який в своїй діяльності незалежний від власників (учасників корпорації), не може перебувати щодо них у стані протиставлення прав та обов’язків, не має власної волі (воля корпорації є припущенням, воля корпорації визначається та формується її учасниками). Не підтримуючи погляд про можливість застосування припущення про правосуб’єктність корпорації у відносинах «учасники корпорації – корпорація», водночас констатується, що місцем існування корпорації як суб’єкта правовідношення в правовому значенні є та площина, де фіктивний суб’єкт права уособлює собою єдність, що протиставляється третім особам, які не пов’язані з корпорацією правом участі (відносини «корпорація – треті особи»).

Вказується, що для конкретного власника, який має намір вступити у корпоративні правовідносини, корпорація означає: виведення власності у господарський обіг через особливу конструкцію; здійснення повноважень щодо виведеного в обіг майна на основі спеціально створеного механізму; специфічне вирішення питання про відповідальність за наслідками такої діяльності, балансування прибутків, витрат та супутніх ризиків; підкорення своєї діяльності вузько спрямованому нормативно-правовому регулюванню.

У підрозділі 1.2. «Корпорація як організаційно-правова форма господарювання» викладено дослідження корпорації як організаційно-правової форми господарювання в розрізі доктринального та законодавчого сприйняття даної проблематики в Україні та окремих зарубіжних державах.

За результатами дослідження з’ясовано, що сприйняття корпорації у світових правопорядках не співпадає. Основним критерієм ідентифікації корпоративного господарювання виступає умовне розмежування господарських товариств: «об’єднань осіб» (персональні товариства) та «об’єднань капіталів» (капітальні товариства). До останньої групи товариств відносять ті організації, в рамках яких знаходять найбільш яскравий прояв ознаки майнової участі у господарюванні, фіктивного відокремлення власності учасника від права власності новоутвореного суб’єкта права.

Висловлюється погляд, що у світових правопорядках існує диверсифікована система організацій, які за своїми ознаками найбільш споріднені з корпорацією: «господарське товариство», «торгове товариство», «товариство». В якості корпорації автор розглядає господарські товариства, які є об’єднаннями капіталів.

За вихідне визначення корпорації як організаційно-правової форми господарювання приймається визначення корпорації як підприємницького об’єднання капіталу, що має різні організаційно-правові форми. У вузькому значенні корпорацією є такі форми підприємницького об’єднання капіталу як акціонерне товариство та його модифікації. Підтримується думка про те, що особистісний елемент відведено на другий план також у товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ) і товариствах з додатковою відповідальністю (ТДВ). З огляду на це, ТОВ розглядається як різновид акціонерного товариства, а ТДВ наслідково визначається різновидом ТОВ, що в підсумку означає необхідність віднесення цих організаційно-правових форм підприємництва (господарювання) до роду корпорацій.

В дисертації проведено огляд наукових позицій та законодавчих норм в частині сприйняття корпорації як організаційно-правової форми господарювання у вітчизняному праві. До числа корпорацій віднесено акціонерне товариство, товариство з обмеженою та товариство з додатковою відповідальністю. Наведено наукове обґрунтування розмежування корпоративних та кооперативних правовідносин.

Надано критичну оцінку класифікації, яка проведена у ст. 63 ГК України, відповідно до якої підприємства поділяються на унітарні та корпоративні, з тих підстав, що дана норма не передбачає критерію для відмежування «капітальних» та «персональних товариств», і, натомість, невиправдано об’єднує ці форми господарювання під назвою корпоративних підприємств. Критична оцінка також надана положенням ст. 120 ГК України, відповідно до якої корпорацію асимільовано з об’єднанням підприємств, що не відповідає класичним уявленням про сутність корпоративних правовідносин.

Корпорацію визначено як організаційно-правову форму господарської діяльності, що заснована на началах участі (організаційної, майнової) у товариствах – об’єднаннях капіталу.

Розділ 2 «Корпоративні правовідносини у національній доктрині» складається з 3 підрозділів, у яких висвітлюється стан розробки та проблематика дослідження корпоративних правовідносин у вітчизняній науці, формуються окремі підсумкові судження, які, в подальшому, закладаються в основу висновку про правову природу корпоративних правовідносин.

У підрозділі 2.1. «Корпоративні правовідносини: історіографія поглядів та загальні орієнтири дослідження» за допомогою використання історичного методу наукового пізнання простежено генезу наукового дослідження корпоративних правовідносин в Україні та виокремлено ряд невирішених дискусійних питань, що стосуються проблеми з’ясування правової природи корпоративних правовідносин. Зазначені дискусійні питання систематизовано за відповідними проблемними орієнтирами дослідження, серед яких наступні:

- в залежності від погляду на галузеву належність корпоративних правовідносин, останні розглядаються як: а) господарські правовідносини; б) цивільні правовідносини; в) «власне корпоративні правовідносини» (з/без відстоювання думки про існування окремої галузі корпоративного права); г) комплексні правовідносини ;

- залежно від характеру побудови правового зв’язку, корпоративні правовідносини можуть розглядатися як: а) горизонтальні (зобов’язання між учасниками, відносини «кредитор – боржник»); б) вертикально-спрямовані (відносини з участі, засновані на речових правових зв’язках);

- залежно від акцентуації начал, які закладені в основу їх виникнення та існування, корпоративні правовідносини розглядаються як такі, що засновані на: а) публічних началах; б) приватних началах; в) поєднанні приватних і публічних начал;

- залежно від місця виявлення (середовища існування) корпоративних правовідносин, останні розглядаються як: а) зовнішні (корпорація – контрагенти, треті особи, органи державної влади, в т.ч. правоохоронні органи); б) внутрішні (учасник – корпорація; учасник – корпорація – органи корпорації; учасник – учасник; засновник – засновник); в) як зовнішні, так і внутрішні;

- залежно від визначення об’єкта правовідношення, корпоративні правовідносини розглядаються як: а) зобов’язальні; б) речові; в) змішані;

- залежно від погляду на проблематику суб’єктного складу корпоративного правовідношення, його суб’єктами визначають: а) учасника, корпорацію, її органи; б) учасника, корпорацію; в) учасника, корпорацію, «третіх осіб»;

- залежно від оцінки стабільності суб’єктного складу, корпоративні правовідносини розглядаються як такі, що виникають: а) між сталим («фіксованим») переліком учасників; б) між несталим («плаваючим») переліком учасників, який варіюється в залежності від окремих життєвих ситуацій (допускається існування корпоративного правовідношення ще до моменту утворення корпорації, яке, в подальшому, з моменту утворення цього суб’єкта, трансформується у відносини з відмінним суб’єктним складом);

- залежно від встановлення моменту виникнення корпоративних правовідносин, вони розглядаються як такі, що: а) виникають з моменту державної реєстрації корпорації; б) виникають до моменту державної реєстрації корпорації та продовжують своє існування після утворення нового суб’єкта права;

- залежно від погляду на спосіб їх правової регламентації, корпоративні відносини розглядаються як відносини, які урегульовані: а) законодавством; б) локальними нормативними актами; в) як законодавством, так і локальними нормативними актами.

Визначено найбільш фундаментальні для правової науки питання, пов’язані із встановленням правової природи корпоративних правовідносин.

У підрозділі 2.2. «Загальна характеристика корпоративних правовідносин: середовище, межі, уявлення про суб’єктний склад та особливості правової регламентації» досліджуються окремі аспекти зовнішнього прояву корпоративних правовідносин (середовище, межі), проаналізовано існуючі уявлення про суб’єктний склад даних правовідносин, визначено особливості їх правової регламентації.

Досліджується питання про середовище існування корпоративних правовідносин, надається обґрунтування того, що корпоративні правовідносини можуть розглядатися виключно як «внутрішні» відносини. Зазначається, що зовнішні (позакорпоративні) правовідносини мають допоміжний характер щодо внутрішніх.

Ідентифіковано часові та просторові межі корпоративного правовідношення. Проведено розмежування корпоративних, «докорпоративних» та «позакорпоративних» правовідносин. Відстоюється думка про те, що всі відносини, які передують факту утворення корпорації, не охоплюються характеристикою «корпоративності», оскільки виникнення корпоративних правовідносин пов’язується з фактом державної реєстрації корпорації або ж з фактом набуття права власності на частку в статутному фонді (акцію) товариства. Відносини, які мають місце до моменту державної реєстрації корпорації і, які спрямовані на її створення (заснування), є суто господарськими та мають організаційно-майнову складову. Ці відносини позначаються як «докорпоративні». Вони безпосередньо пов’язані з корпоративними, оскільки породжують їх виникнення.

Припинення корпоративного правовідношення пов’язане з моментом внесення до єдиного держаного реєстру запису про припинення корпорації як юридичної особи. Припинення корпоративного правовідношення між окремим учасником та товариством можливе: з ініціативи корпорації, з ініціативи учасника, на вимогу інших осіб.

Терміни «засновник», «учасник», «акціонер» не вказують на існування різних суб’єктів права у корпоративному правовідношенні, а становлять собою законодавче найменування особи власника у відповідному правовому стані. Підсумовується, що дослідження проблематики суб’єктного складу корпоративних правовідносин повинне розпочинатися з вказівки на те, що дані відносини є «відносинами участі». Встановлені обов’язкові суб’єкти корпоративних правовідносин, якими є учасник і корпорація.

Висловлюється підсумкові судження, що, з одного боку, корпоративні правовідносини врегульовуються законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами, з іншого – статутом корпорації.

У підрозділі 2.3. «Проблематика застосування концепції цивільного зобов’язання для обґрунтування корпоративних правовідносин» піддається перевірці поширений у вітчизняній науці погляд на зобов’язальну (цивільно-правову, договірну) природу корпоративних правовідносин. Корпоративні правовідносини досліджуються на предмет наявності в них ознак цивільних правовідносин: рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників.

Задля пошуку елементів цивільних зобов’язальних правовідносин, запропоновано наступний алгоритм етапів, які символізують певні часові відрізки та умовно відділяють корпоративні правовідносини від інших відносин, в т.ч. цивільних:

1) домовленість сторін (договірні відносини з приводу визначення порядку вчинення певних організаційно-майнових дій у майбутньому щодо вступу у корпоративні правовідносини);

2) дії, безпосередньо спрямовані на створення корпорації, у т. ч. щодо державної реєстрації та закріплення майна за фіктивним суб’єктом права (організаційно-майнові відносини, що мають безпосередню спрямованість на породження корпоративних правовідносин);

3) фаза існування корпорації (темпоральна площина існування корпоративних правовідносин).

Висловлюється погляд, що відносини, які передують у часі корпоративним, мають організаційний та майновий характер і тільки на першому з наведених етапів можуть бути виявлені елементи юридичної рівності сторін, їх автономного протиставлення. Втім, ці відносини знаходяться поза межами корпоративного правового зв’язку.

Зазначається, що статут товариства не доречно розглядати як договір між учасниками (або між учасниками та корпорацією), оскільки статут товариства є внутрішнім нормативним документом, результатом домовленості, однак не домовленістю між сторонами.

Обґрунтовується думка про відсутність у відносинах між власником (учасником) та корпорацією ознак автономного протиставлення у правах та обов’язках, інтересах, волі, діях, меті. Підкреслюється відсутність у таких відносинах стану рівності та майнової самостійності, нездатність корпорації приймати власні рішення, висловлювати їх, діяти, мати самостійні інтереси та мету. Висловлюється положення, що воля корпорації і є волею учасників (власників), а тому корпоративне господарювання передбачає спеціальний механізм «виходу» цієї волі у господарський обіг.

Аргументується, що у корпоративному правовідношенні корпорація не може протиставлятися власнику (засновнику), оскільки перша не тільки формується власником (засновником), а й за своєю правовою природою є фіктивним продовженням його діяльності.

Можливість існування зобов’язального договірного зв’язку у зовнішньому середовищі, у відносинах між корпорацією та третіми особами не оспорюється, адже у такому середовищі корпорація уособлює групу власників (одного власника) у відносинах з іншим незалежним суб’єктом. Проте відносини «корпорація – третя особа» виходять за межі корпоративних.

Розділ 3 «Правова природа корпоративних відносин – відносин з організації корпоративного господарювання» складається з 3 підрозділів, в яких з урахуванням висновків, одержаних у попередніх розділах дисертації зосереджується найбільш глибинне дослідження правової природи корпоративних правовідносин. Корпоративні правовідносини розглядаються як відносини з організації корпоративного господарювання, в основі яких лежить речовий правовий зв’язок.

У підрозділі 3.1. «Право власності у корпоративних правовідносинах. Речова характеристика корпоративних правовідносин» проводиться дослідження розвитку відносин власності, які складаються в результаті набуття особою статусу учасника товариства та подальшою реалізацією корпоративних прав. Досліджується характер правового зв’язку учасника з майном, формально закріпленим за корпорацією («майно корпорації»), та з часткою у статутному фонді товариства.

В дисертації вирішується питання про те, чи супроводжується здійснення корпоративного господарювання відчуженням майна власником (засновником, учасником) на користь іншого самостійного суб’єкта права та його самостійним вольовим привласненням іншою стороною (корпорацією), чи радше корпоративне правовідношення є спеціальною формою для здійснення права власності щодо одного й того ж самого майна за умови утворення корпорації та здійснення господарської діяльності під її найменуванням.

Висловлюється погляд на те, що відносини з приводу внесення вкладу до статутного фонду корпорації (закріплення за корпорацією майна) не тотожні передачі майна за певними зобов’язаннями від одного суб’єкта права до іншого. Після закріплення за корпорацією майна та набуття його попереднім власником правового статусу учасника товариства такий учасник зберігає на засадах пропорційності речовий і організаційно-управлінський зв’язок із майном, формально закріпленим за корпорацією («майно корпорації»), та безпосередньо набуває права власності на частку в статутному фонді товариства.

Обґрунтовується, що правомочності володіння, користування та розпорядження майном у первісного власника (засновника) з моментом внесення вкладу та набуттям права власності на частку в статутному фонді корпорації не припиняються, а здійснення цих правомочностей корпорацією, як автономним по відношенню до власників суб’єктом, не можливе.

Констатується, що механізм корпоративного господарювання передбачає існування стабільного зв’язку власника із своїм майном, адже воно «відривається» від нього лише фіктивно та з метою демонстрації перед третіми особами утворення окремого суб’єкта права.

Аргументується, що корпоративні правовідносини передбачають організаційну та майнову участь у корпоративному господарюванні. Зазначається, що для збереження правового зв’язку з «майном корпорації» учасник товариства наділяється корпоративними правами, які випливають з організаційно-майнової участі у корпоративному господарюванні, що знаходить формальний вияв через набуття права власності на частку в статутному фонді товариства.

У підрозділі 3.2. «Особливості побудови речових правових зв’язків у корпоративних правовідносинах» детально досліджується структура відносин власності у корпоративному правовідношенні через призму попередньо одержаного висновку про фіктивне припущення самостійності корпорації, визначаються особливості реалізації учасником (власником) своїх повноважень через систему корпоративних прав, механізм реалізації права власності. Дисертант заперечує можливість виникнення відносин спільної власності чи колективної власності як між окремим учасником та корпорацією, так і між самими учасниками товариства.

Сутність корпоративного правовідношення як речового криється в тому, що кожен окремий учасник корпорації організовує та здійснює діяльність з корпоративного господарювання, використовуючи при цьому свій власний обсяг майна. По суті, він як і був власником (до вступу в корпоративне правовідношення), так ним і залишається (перебуваючи у корпоративному правовідношенні), використовуючи корпорацію як спеціальну форму господарювання. Підсумовується, що корпоративне господарювання за участі кількох осіб об’єднує в рамках єдиної системи осіб з власними інтересами, які діють самостійно один від одного, проте визначають єдину волю фіктивного суб’єкта права у господарському обігу.

Корпоративні правовідносини пояснюються як вертикально-побудовані правові зв’язки, що засновані на принципах єдиноначальності та участі (майнової, організаційної) у здійсненні корпоративного господарювання.

Обґрунтовується наявність обов’язку у інших учасників товариства утримуватися від дій, що порушують чи можуть порушувати права власника – учасника товариства: а) на частку (акції); б) на «майно корпорації»; в) на здійснення корпоративного господарювання. Корпоративні правовідносини запропоновано розглядати як абсолютні правовідносини.

Об’єктом даних правовідносин запропоновано розглядати корпоративне господарювання, яке визначено як форма господарської діяльності, обов’язковою умовою здійснення якої є утворення корпорації (фіктивного суб’єкта права), набуття права власності на частку в статутному фонді (акції) корпорації та реалізацію повноважень володіння, користування та розпорядження майном через систему участі в корпоративному правовідношенні та здійсненні корпоративних прав.

В дисертації зроблено висновок, що корпоративне правовідношення становить собою складну систему реалізації тих правомочностей, що випливають з права власності, речового права. При цьому корпорація має визнаватись системою, що забезпечує можливість здійснення права власності за спеціальних умов провадження корпоративного господарювання.

У підрозділі 3.3. «Господарська галузева належність корпоративних правовідносин. Перспективи нормативної регламентації корпоративних правовідносин у Господарському кодексі України» пропонується вирішення проблематики галузевої належності корпоративних правовідносин, надаються пропозиції до комплексної нормативно-правової регламентації корпоративних відносин у Господарському кодексі України з урахуванням того, що в основі корпоративних правовідносин лежать відносини власності.

Підсумовується, що корпоративні правовідносини виникають з приводу корпоративного господарювання як різновиду господарської активності, що предметно вказує на їх галузеву належність до господарських відносин. Формою до провадження діяльності з корпоративного господарювання виступає корпорація, фіктивний суб’єкт, з утворенням якого безпосередньо пов’язується момент виникнення корпоративних відносин – спеціального роду господарської активності. Дані відносини полягають в планомірній організації господарської діяльності. В їх основі лежать публічні та приватні начала. Вони становлять собою синтез організаційних та майнових елементів специфічного господарського правовідношення.

Організаційно-господарські відносини пропонується поділяти на такі, що ґрунтуються на зобов’язаннях, і такі, в основі яких лежать відносини власності. В останньому випадку йдеться про корпоративні відносини, в яких власник, набуваючи статусу учасника товариства, планомірно організує корпоративне господарювання на основі майнової участі. Це покладено в основу обґрунтування віднесення корпоративних правовідносин до організаційно-господарських відносин та необхідності перспективної регламентації корпоративних відносин у господарській кодифікації. Конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України викладені у Додатку А до дисертації.