МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, розкривається стан наукової розробки проблеми, її значущість, відображається зв’язок з науковими програмами, визначаються об’єкт та предмет дослідження, його мета, методологічна основа й завдання, відзначається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, його наукова новизна, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру дисертації.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні питання міжнародно-правового регулювання відносин у сфері сільського господарства» присвячений аналізу місця сільськогосподарських відносин у системі міжнародних економічних відносин, а також особливостей їх міжнародно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1. «Міжнародні сільськогосподарські відносини у системі міжнародних економічних відносин» розглядаються основні підходи держав до формування їхньої політики у сфері міжнародних економічних відносин. Виділяються дві основні моделі формування державної політики у сфері міжнародних економічних відносин – ліберальна та протекціоністська. Водночас зазначається, що у сучасних міжнародних економічних відносинах застосування чистого ліберального чи протекціоністського підходів спостерігається досить рідко.

У підрозділі акцентується увага на тому, що у ХХ ст. сільськогосподарські відносини зазнали якісної трансформації, оскільки сільське господарство пережило декілька значних технологічних зрушень. Перше зрушення відбулося у першій третині ХХ ст. і полягало у переході від ручної обробки землі або використання тяглової сили тварин до механічної обробки із застосуванням сільськогосподарських машин. Друге технологічне зрушення відбулося у 40-60-ті роки ХХ ст. та являло собою перехід від механічної обробки до застосування системи машин. Третє технологічне зрушення, яке умовно можна назвати «зеленою революцією», відбулося у різних країнах у різні періоди, але основного розвитку набуло у 60-70-ті роки ХХ ст. Воно характеризувалося, перш за все, широким застосуванням мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. У 70-ті роки ХХ ст. розпочався процес агропромислової інтеграції, який мав відчутний вплив на світове сільське господарство. З другої половини 90-х рр. ХХ ст. почався новий етап розвитку світового сільського господарства, що позначився застосуванням біотехнологій і новітніх інформаційних технологій. Усі ці технологічні зрушення істотно змінили продуктивні сили і виробничі відносини у сільському господарстві.

Автор дійшов висновку, що еволюція світового сільського господарства відбувалася не лише завдяки розвитку технологій. Встановлено, що на всіх етапах розвитку важливим чинником еволюції була також необхідність вирішення проблем глобального характеру, зокрема, продовольчих та екологічних. Відзначається, що продовольча та екологічна проблеми належать до категорії глобальних, оскільки для їх вирішення недостатньо зусиль окремих держав, але потрібне налагодження співробітництва всіх країн.

На основі аналізу розвитку міжнародних економічних відносин та, зокрема, міжнародних сільськогосподарських відносин автор зробив висновок про те, що світове сільське господарство органічно сформувало єдину світову виробничу систему. Окремо виділено категорію «міжнародні сільськогосподарські правовідносини» як врегульовані нормами міжнародного права суспільні відносини у сфері сільського господарства, що виникають між суб’єктами як міжнародного публічного, так і приватного права.

У підрозділі 1.2. «Сільськогосподарські відносини як об’єкт міжнародно-правового регулювання» розглянуто особливості міжнародних сільськогосподарських відносин як об’єкта міжнародно-правового регулювання.

Наголошується на тому, що з урахуванням специфіки ведення сільського господарства виникає новий вид суспільних відносин – сільськогосподарські відносини, які, в свою чергу, будучи врегульовані нормами права, набувають характеру правових відносин. Якщо ж сільськогосподарські відносини врегульовуються нормами міжнародного права, вони, відповідно, набувають характеру міжнародних правовідносин.

Розглянуто основні джерела міжнародно-правових норм у сфері сільського господарства та відзначено, що для сфери міжнародних сільськогосподарських відносин характерна система джерел, що включає в себе: міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, міжнародно-правові звичаї, судову та арбітражну практику, правову доктрину.

Відзначено, що ключову роль у системі міжнародно-правових джерел у сфері сільськогосподарських відносин відіграють саме міжнародні договори та рішення міжнародних організацій. Зазначено, що в основу джерел регламентації міжнародно-правових відносин у сфері сільського господарства покладені джерела міжнародного торгового права.

Охарактеризовано чотири основні складові правового механізму регулювання сільськогосподарських відносин у рамках СОТ. До першої входять угоди генерального типу (ГАТТ, ГАТС, ТРІПС тощо). До другої групи віднесено багатосторонні угоди, які детально регулюють окремі, більш конкретні питання, що входять до ГАТТ або ГАТС (наприклад, Угода про застосування статті VII ГАТТ). До третьої групи віднесено угоди, що регулюють питання, які спочатку не входили ані до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, ані до Генеральної угоди з торгівлі послугами, або входили у вигляді окремих питань (Угода про сільське господарство та Угода про текстиль та одяг). До четвертої групи віднесено рішення органів СОТ або рішення, що з’явилися на основі вирішення спірних і конфліктних ситуацій, які інтерпретують ті чи інші положення документів СОТ.

Важливу роль у регулюванні міжнародних сільськогосподарських відносин відіграють міжнародні товарні угоди, укладені під егідою ЮНКТАД. Встановлено, що важливе значення для регулювання міжнародних сільськогосподарських відносин мають також міжнародні договори, прийняті в рамках Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН.

Відзначено, що міжнародно-правове регулювання сільськогосподарських відносин відбувається також і на регіональному рівні, зокрема у рамках СНД, НАФТА та ЄС. У рамках цих організацій укладаються міжнародні багатосторонні договори та акти міжнародних організацій у сфері сільського господарства, що у своїй сукупності становлять систему джерел міжнародного партикулярного права у сфері сільського господарства.

Крім того, важливу роль для регулювання міжнародних сільськогосподарських відносин відіграють рішення міжнародних організацій.

Встановлено, що суб’єктами міжнародних сільськогосподарських правовідносин є як суб’єкти міжнародного права – держави та міжнародні організації, – так і суб’єкти приватного права – фізичні та юридичні особи. Об’єктами міжнародних сільськогосподарських правовідносин є різноманітні блага, на досягнення, використання та охорону яких спрямовані інтереси сторін міжнародних правовідносин і заради яких вони реалізують свої суб’єктивні права і обов’язки.

На основі проведеного аналізу системи джерел міжнародного права у сфері сільського господарства автор доходить висновку, що у сучасному міжнародному праві відбувається формування окремої комплексної спеціалізованої інтегрованої галузі – міжнародного сільськогосподарського права. Крім того, в ході дослідження розкрито зміст сільськогосподарських правовідносин та виділено основні принципи міжнародного сільськогосподарського права, до яких входять як загальні принципи міжнародного права, так і принципи, характерні лише для міжнародного сільськогосподарського права.

Розділ 2. «Міжнародно-правовий механізм регулювання сільськогосподарських відносин на універсальному рівні» містить чотири підрозділи, в яких досліджуються основні елементи міжнародно-правового механізму регулювання сільськогосподарських відносин.

У підрозділі 2.1. «Особливості міжнародно-правового регулювання міжнародних сільськогосподарських відносин у рамках ООН та її спеціалізованих установ» розглянуто організаційну структуру органів ООН у сфері сільського господарства, виділено їх основні функції та проаналізовано основні міжнародні нормативно-правові акти у сфері сільського господарства, прийняті в рамках ООН.

Відзначено, що на конференції ООН із навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. було прийнято програму дій «Порядок денний на ХХІ століття», Глава 14 цього документа присвячена сталому веденню сільського господарства та розвитку сільських районів (САРД).

У 1997 р. у системі ООН було створено Мережу з розвитку сільських районів і продовольчої безпеки. До мережі входять 20 організацій системи ООН (серед яких чільне місце посідають Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР) та Всесвітня продовольча програма (ВПП)), що покликані співпрацювати і координувати зусилля з метою розвитку сільського господарства на рівні окремих країн-членів. Названі установи колективно працюють над забезпеченням продовольчої безпеки та сталого розвитку сільського господарства в довгостроковій перспективі.

Визначено, що Продовольча і сільськогосподарська організація ООН посідає центральне місце у цій мережі. Вона також відіграє провідну роль у міжнародній діяльності, спрямованій на боротьбу з голодом та є міжнародним форумом для обговорення актуальних питань у сфері сільського господарства.

Встановлено, що діяльність ФАО у сфері сільського господарства, в першу чергу, спрямована на досягнення сталого розвитку сільського господарства та запровадження прогресивних методів виробництва продовольства, а саме на розвиток природоохоронного сільського господарства, виведення та охорону найкращих сортів рослин шляхом збереження та використання генетичних ресурсів. ФАО допомагає державам досягати сталого зростання сільського господарства, яке б сприяло подоланню глобальної продовольчої проблеми. Окремо було проаналізовано міжнародні угоди, укладені в рамках ФАО, на підставі чого було розроблено рекомендації щодо необхідності приєднання України до ряду міжнародних документів.

У підрозділі 2.2. «Світова організація торгівлі: правова регламентація відносин у сфері сільського господарства» досліджуються особливості механізму регламентації міжнародних сільськогосподарських відносин у рамках СОТ.

Відзначено, що угоди СОТ, які є фундаментом багатосторонньої торгівельної системи, підписані більшістю держав світу та ратифіковані їхніми парламентами. На сучасному етапі одним із основних завдань СОТ є регламентація торгівлі продукцією сільського господарства.

Відносини у сфері сільського господарства у рамках СОТ регулюються Угодою про сільське господарство, укладеною в результаті Уругвайського раунду переговорів ГАТТ/СОТ. Угода про сільське господарство регулює такі питання, як доступ на ринок сільськогосподарської продукції, захисні заходи, експортні субсидії, внутрішні програми підтримки. Метою Угоди про сільське господарство є реформування торгівлі в цьому секторі і орієнтація аграрної політики на ринок. Норми СОТ, що регламентують торгівлю продукцією сільського господарства, містяться і в Угоді про санітарні та фітосанітарні заходи.

Встановлено, що в рамках СОТ неодноразово поставало питання про забезпечення міжнародної продовольчої безпеки. Незважаючи на зусилля держав – членів СОТ, ані чинні норми щодо торгівлі продукцією сільського господарства, що містяться в Угоді про сільське господарство, ані подальші домовленості в рамках Доського раунду не сприяють вирішенню проблеми забезпечення продовольством населення бідних держав належним чином.

Протягом останніх років до СОТ приєдналося чимало нових держав, у тому числі і Україна. У цьому контексті було проаналізовано основні проблеми у сфері сільського господарства, пов’язані зі вступом нових держав-членів до СОТ. Виділено основні переваги та недоліки існуючої системи регламентації торгівлі сільськогосподарськими товарами у рамках СОТ. У результаті проведеного аналізу зроблено висновок про те, що існуючу систему СОТ необхідно реформувати, передусім з метою вирішення проблеми належного забезпечення продовольством всіх держав світу та захисту виробників аграрної сфери найбідніших держав.

У підрозділі 2.3. «Міжнародно-правове регулювання сфери сільського господарства в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку» проаналізовано діяльність Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у сфері сільського господарства.

ОЕСР є найбільшим та найнадійнішим джерелом порівняльних статистичних даних й інформації про економічні, екологічні і соціальні зміни у світі. Сільське господарство є одним з пріоритетних напрямків діяльності ОЕСР. Визначено, що діяльність ОЕСР спрямована на те, аби розвиток економіки та, зокрема, сільського господарства досягався з урахуванням потреб захисту навколишнього середовища. Однією із сильних сторін ОЕСР є її спроможність поєднувати досвід у багатьох предметних сферах.

У сфері сільського господарства ОЕСР співпрацює з рядом міжнародних організацій, зокрема, спеціалізованими установами ООН, ЄС та ін. Спільно з ФАО ОЕСР готує щорічний прогноз щодо цін та ринків сільськогосподарських товарів, що має глобальний масштаб та розрахований на десятирічну перспективу. У 2011 р. було опубліковано п’яте видання доповіді – «Сільськогосподарські перспективи 2011–2020 рр.».

На основі аналізу організаційної структури ОЕСР визначено, що у сфері сільського господарства основним органом ОЕСР є Комітет з сільського господарства, на який покладено завдання щодо виконання програми роботи із сільського господарства. Діяльність Комітету спрямована на поліпшення співробітництва між державами-членами щодо вироблення нових підходів до формування їхньої аграрної політики.

Проаналізовано також основні напрямки співпраці між ОЕСР та Україною та відзначено, що прийняття України до Схем ОЕСР з насіння дало їй можливість повноцінної участі у міжнародній торгівлі насінням. Наголошується на тому, що поглиблення співпраці між ОЕСР та Україною у сфері сільського господарства є важливим кроком на шляху до подальшої інтеграції нашої держави до світового співтовариства і світових ринків сільськогосподарських продуктів.

У підрозділі 2.4. «Правове регулювання сільськогосподарських відносин у рамках спеціалізованих міжнародних інституцій, створених на основі міжнародних товарних угод» розглянуто основні міжнародні товарні угоди та міжнародні товарні організації, створені на підставі таких угод.

Відзначено, що діяльність щодо укладання міжнародних товарно-сировинних угод активізувалася у 1930-х рр. Однією з перших сировинних угод була Угода про пшеницю, укладена в 1933 р. Встановлено, що метою створення перших міжнародних товарних угод було попередження перевиробництва і обумовленого ним падіння цін.

На основі міжнародних товарних угод було створено цілий ряд міжнародних організацій з регулювання торгівлі окремими видами товарів. Аналіз міжнародних товарних угод дозволив виділити такі види міжнародних товарних організацій: міжнародні організації, міжнародні ради, міжнародні консультативні комітети, міжнародні дослідницькі групи.

Основними завданням міжнародних товарних угод є нормалізація та стабілізація ринків відповідних товарів. Крім того, більшість міжнародних товарних угод безпосередньо стосуються питання забезпечення міжнародної продовольчої безпеки. Сьогодні міжнародними товарними угодами врегульовано торгівлю цілим рядом сільськогосподарських товарів, серед яких зерно, цукор, кава, какао, чай, оливкова олія, натуральний каучук та інші.

Розділ 3. «Міжнародно-правове регулювання сільськогосподарських відносин на регіональному рівні» містить три підрозділи, в яких розкрито питання регулювання міжнародних сільськогосподарських відносин у рамках ЄС, НАФТА та СНД.

У підрозділі 3.1. «Правова регламентація сільськогосподарських відносин в Європейському Союзі» проаналізовано систему джерел права ЄС у сфері сільського господарства.

Відзначено, що фундаментом регламентації відносин в ЄС у сфері сільського господарства є Спільна сільськогосподарська політика (ССП). У Договорі про функціонування ЄС їй присвячено окремий розділ (Розділ ІІІ). Зокрема, стаття 38 Договору передбачає, що Союз визначає та здійснює спільну політику щодо сільського господарства і рибальства.

Відзначено, що ССП враховує соціальну структуру сільського господарства, як структурні, так і природні відмінності між різними сільськогосподарськими регіонами, дозволяючи виробникам працювати з урахуванням цих обставин. Крім того, встановлено, що ССП є інтегрованою системою заходів, спрямованою на підтримання рівня цін на сільськогосподарські товари в рамках ЄС і субсидування виробництва.

У ході дослідження доведено, що Спільна сільськогосподарська політика ЄС нерозривно пов’язана з організацією внутрішнього ринку. Відповідно до ст. 38 Договору внутрішній ринок поширюється на сільське господарство, рибальство і торгівлю сільськогосподарськими продуктами.

Організація сільськогосподарських ринків в Європейському Союзі регулюються, передусім, Договором про функціонування ЄС та Регламентом Ради (ЄС) № 1234/2007 від 22 жовтня 2007 р. про створення спільної організації ринків сільськогосподарської продукції. Регламентація фінансових відносин, пов’язана із застосуванням ССП, здійснюється на основі Договору та Регламенту Ради (ЄС) № 1290/2005 від 21 червня 2005 р. про фінансування спільної сільськогосподарської політики.

Європейський Союз приділяє значну увагу питанню якості та безпеки продуктів харчування. Питання, пов’язані з якістю продуктів харчування, регулюються, передусім, Регламентом (ЄС) № 178/2002 Європейського Парламенту та Ради від 28 січня 2002 р., що встановлює загальні принципи та вимоги до відповідного галузевого законодавства держав-членів. Відповідно до цього Регламенту було створено Європейський орган із безпечності харчових продуктів, який здійснює науковий контроль та оцінку якості продуктів харчування та кормів. Крім того, законодавством ЄС врегульовано інші питання, що стосуються сільського господарства, зокрема використання генетично модифікованих організмів у сільському господарстві (Регламент (ЄC) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 р. про генетично модифіковані продукти і корми), ведення органічного сільського господарства (Регламент Ради (ЄС) № 834/2007 від 28 червня 2007 р. про органічне виробництво та маркування органічних продуктів) тощо.

Відзначається також, що значну увагу в рамках ЄС приділено питанню впливу сільського господарства на навколишнє середовище. Зроблено висновок про те, що сільськогосподарські відносини у ЄС є сферою інтеграційної взаємодії держав-членів.

У підрозділі 3.2. «Особливості міжнародно-правового регулювання сільськогосподарських відносин у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю» розглянуто основні аспекти регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами в рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА).

Встановлено, що НАФТА була створена з метою поглиблення зв’язків між США, Канадою і Мексикою та протистояння посиленню інтеграційних угруповань і окремих держав (держав – членів ЄС, Японії, Китаю). Відповідно до цієї угоди було усунено більшість бар’єрів у торгівлі сільськогосподарськими товарами між США, Канадою та Мексикою. НАФТА спрямована на стимулювання торгівлі товарами, виготовленими на північноамериканському континенті. До системи угод НАФТА входить Північноамериканська угода про співпрацю у сфері охорони навколишнього середовища, Північноамериканська угода про співпрацю у сфері охорони праці та Угода про взаєморозуміння між країнами НАФТА щодо розділу 8 («Дії в надзвичайній ситуації»).

В результаті проведеного аналізу зроблено висновок про те, що НАФТА має досить розвиту інституційну систему, що забезпечує функціонування міжнародного-правового механізму взаємодії держав у сфері сільського господарства. Так, у рамках НАФТА діє три профільних комітети із сільського господарства, а саме: Комітет НАФТА з торгівлі сільськогосподарськими товарами, Комітет НАФТА із санітарних та фітосанітарних заходів та Дорадчий комітет НАФТА з приватних комерційних спорів щодо сільськогосподарських товарів. Крім здійснення діяльності у рамках трьох зазначених комітетів, США також проводять двосторонні зустрічі з представниками урядів Мексики та Канади у рамках Консультативного комітету з сільського господарства.

З’ясовано, що у рамках НАФТА регулюються питання державної підтримки, експортних субсидій та сільськогосподарських ринкових стандартів з метою впровадження політики, спрямованої на усунення торгових бар’єрів та обмежень.

Встановлено, що НАФТА містить положення, що передбачають створення ефективного механізму вирішення спорів між державами-членами. У рамках НАФТА передбачено застосування як формальних, так і неформальних механізмів вирішення спорів, до того ж застосування формальних механізмів вирішення спорів є крайньою мірою і може розглядатися як неуспіх двосторонніх відносин сторін.

У підрозділі 3.3. «Правове регулювання сільськогосподарської сфери у рамках Співдружності Незалежних Держав» розглянуто нормативно-правові акти у сфері сільського господарства, прийняті в рамках СНД.

Встановлено, що першим міжнародно-правовим документом з питань сільського господарства в рамках СНД стала Угода про міждержавні взаємовідносини з питань агропромислового комплексу 1993 р. У цій Угоді визначалося, що Сторони, володіючи повною самостійністю в питаннях формування державної політики розвитку агропромислового комплексу, взаємодіють з питань поставок продовольства і сільськогосподарської сировини, обміну сировинними ресурсами для потреб харчової і переробних галузей промисловості та узгоджено вирішують питання матеріально-технічного забезпечення агропромислового комплексу.

Відповідно до статті 2 Угоди у 1993 р. було створено Міжурядову раду з питань агропромислового комплексу. Основним документом, що регламентує умови функціонування Ради з питань АПК, є Положення про Міжурядову раду з питань агропромислового комплексу СНД, яке є невід’ємною частиною Угоди 1993 р. Остання редакція цього Положення затверджена Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 30 листопада 2000 р. Рада з АПК прийняла ряд документів, що стосується торгівлі певними видами сільськогосподарських товарів, зокрема, плодоовочевої продукції, картоплі, зерна тощо.

У 1998 р. було підписано Угоду про Спільний аграрний ринок держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Україна ратифікувала цю угоду в 1999 р. Відповідно до умов цієї угоди Сторони поетапно створюють Спільний аграрний ринок держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, що забезпечує вільний рух сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів, науково-технічної продукції, технологій, засобів виробництва та послуг для агропромислового комплексу національного походження.

Крім того, у 1992 р. у рамках СНД було підписано Угоду про багатосторонню міждержавну спеціалізацію виробництва та поставок сортового та гібридного насіння сільськогосподарських культур. Рішенням Ради Глав урядів СНД від 18 жовтня 1996 р. створено Міжурядову координаційну раду з питань насінництва СНД.

У результаті зроблено висновок, що співпраця з питань агропромислового комплексу в рамках СНД спрямована на розширення і розвиток інтеграційних процесів для поліпшення забезпечення потреб населення у продовольстві.