ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюються її мета і завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, з’ясовуються зв’язок із науковими програмами та планами, методи дослідження, наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення роботи, а також містяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 «Методологічні засади організації та управління пенітенціарною системою України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості пенітенціарної системи України як об’єкта управління» визначено співвідношення понять «суб’єкт» та «об’єкт» державного управління, на підставі чого окреслено наявність у системі управління двох специфічних підсистем: перша з них – суб’єкт управління, який здійснює управлінський вплив, а друга є об’єктом, на який цей управлінський вплив спрямовано.

Надано авторське визначення поняття «пенітенціарна система» у широкому розумінні, розкрито її особливості. Пенітенціарну систему у її вузькому розумінні запропоновано розглядати як складну неоднорідну систему відповідних державних органів і установ щодо організації виконання кримінальних покарань, забезпечення безпеки суспільства шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають або відбули кримінальні покарання.

Аргументовано, що пенітенціарна система не існує в статиці і являє собою механізм взаємодії суб’єктів та об’єктів, які функціонують у сфері виконання кримінальних покарань. При цьому пенітенціарна система функціонує одночасно як суб’єкт управління і як об’єкт управління. Зосереджено увагу на тому, що метою установ та органів виконання покарань має бути не лише виправлення засуджених, але й створення умов для ресоціалізації засуджених осіб, їх подальшої соціальної адаптації в суспільстві, адже державне управління пенітенціарною системою України повинно розглядатись як один з напрямків соціальної політики. Крім того, розкрито особливості організаційно-управлінської діяльності в пенітенціарній системі.

У підрозділі 1.2 «Сутність та значення організації та управління пенітенціарною системою України» досліджено поняття та сутність категорій «організація» та «управління» у їх нерозривній взаємодії.

Наголошено на тому, що сутність і значення організації та управління зумовлюється властивостями об’єкта управління. Аргументовано, що пенітенціарна система України являє складне, таке, що перебуває у постійному розвитку, ієрархічно побудоване, багатофункціональне системне утворення державно-правової природи, яке виконує комплекс завдань щодо порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Визначено поняття організації та управління державною пенітенціарною системою. При цьому до основних напрямків підвищення ефективності щодо організації та управління діяльністю установ пенітенціарної системи слід віднести: комплексний характер; побудова діяльності на принципах інтегрально-функціонального, а не відомчого управління; удосконалення правової основи організації та управління; розширення громадського контролю; підвищення взаємодії установ та органів виконання покарань з органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, закладами охорони здоров’я, освіти, працевлаштування та надання соціальних послуг; постійне вдосконалення форм та методів організації та управління; підвищення рівня кваліфікації персоналу пенітенціарних установ; удосконалення матеріально-технічної бази навчальних закладів.

У підрозділі 1.3 «Правові засади організації та управління пенітенціарною системою в Україні» обґрунтовано, що регламентація організації та управління пенітенціарною системою в Україні повинна ґрунтуватися на специфічних засадах, для виконання і здійснення яких її має бути пристосовано. Проведено класифікацію нормативно-правових актів у сфері діяльності пенітенціарної системи України.

Зазначено, що масив правових актів, які діють у сфері пенітенціарної системи, прийнятих останніми роками, є значним, але про повну та якісну регламентацію діяльності в пенітенціарній сфері говорити ще рано, оскільки багато правовідносин поки що залишаються за межами правового регулювання. Тобто у чинному законодавстві немає чітко визначеного та узгодженого переліку нормативно-правових актів, які є правовою основою і регулюють діяльність пенітенціарної системи України. На сьогоднішній день питання організації та управління знаходять своє правове закріплення головним чином у положеннях, що встановлюють правовий статус органу управління та усіх структурних ланок даної системи на усіх її рівнях.

На підставі зазначеного вище зроблено висновок про те, що удосконалення організаційно-управлінської бази можливе шляхом оптимізації правового регулювання означеної сфери діяльності, усунення розбіжностей в чинному законодавстві та його удосконалення, спираючись на досвід передових зарубіжних країн.

У підрозділі 1.4 «Зарубіжний досвід організації та управління пенітенціарною системою та можливості його використання в Україні» досліджено досвід Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Великобританії, Німеччини, Франції, Словацької Республіки, Японії та інших держав щодо функціонування пенітенціарних систем.

Підсумовано, що сучасні пенітенціарні системи провідних зарубіжних країн, базуючись переважно на положеннях прогресивної пенітенціарної системи, мають багато спільних рис, в той же час відрізняючись політичною, економічною, культурно-традиційною спрямованістю кожної окремої держави. Одним з найважливіших проблемних питань у зарубіжних країнах залишається управлінням великими виконавчо-кримінальними системами. Тому особливої актуальності набувають питання щодо: ефективності організації та управління місцями позбавлення волі; побутових умов утримання засуджених; поліпшення фізичного та морального стану засуджених, а також соціально-правового захисту персоналу пенітенціарних установ.

Зроблено висновок про наявність тенденції до пом’якшення умов тримання засуджених, створення нормальних санітарно-гігієнічних умов, використання гуманних заходів і методів впливу на засуджених, опрацювання і здійснення на практиці певних програм соціальної та релігійної терапії, організації дозвілля тощо.

Аргументовано необхідність скорочення сфери застосування покарання у виді позбавлення волі і розширення можливостей використання заходів, не пов'язаних з позбавленням волі. Особливо такий підхід повинен застосуватись до жінок, неповнолітніх і взагалі до осіб, які вперше вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки.

Розділ 2 «Особливості організації та управління пенітенціарною системою України» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Особливості управління пенітенціарною системою України в сучасних умовах» розкрито поняття управління пенітенціарною системою як діяльність щодо реалізації державної політики у сфері виконання покарань уповноважених на те органів, їх посадових осіб, працівників та інших суб’єктів управління з метою здійснення впливу на засуджених, які відбувають покарання, створення умов для їх подальшого виправлення та повернення до нормального життя.

Зазначено, що особливість управління пенітенціарною системою зумовлює закритість та режимність самої системи. Зроблено висновок про те, що режим в установах виконання покарань слід розглядати як регламентований відповідними нормативно-правовими актами порядок поводження із затриманими, дотримання якого спрямоване на виправлення та ресоціалізацію засуджених осіб до позбавлення волі. При цьому режим, з одного боку, вважається каральним заходом, при якому здійснюється обмеження прав та свобод засудженого, а з іншого – спрямований на вироблення в особи дисциплінованості та запобігання вчиненню нових злочинів. Крім того, управління повинно здійснюватися таким чином, щоб забезпечити безпеку осіб, які здійснюють свою професійну діяльність, тобто працівників установ, та безпеку засуджених.

Обґрунтовано положення про те, що у процесі управління пенітенціарною установою протягом досить тривалого терміну в її працівників може настати професійна деформація, причинами якої є монотонність, однотипність роботи та постійне знаходження поряд із засудженими особами.

Визначено, що складність управління пенітенціарною системою пов’язана із великою кількістю відносин, які виникають у цій системі. Як наслідок, це спричинює недосконалість правового регулювання у даній сфері, проблеми і недосягнення мети пенітенціарної системи в цілому. Враховуючи те, що управління пенітенціарної системи здійснюється її суб’єктами на основі прийнятих законів, указів, постанов та інших підзаконних актах, вирішення цієї проблеми вбачається при залученні відповідних фахівців різних галузей права при здійсненні нормотворчої діяльності, що регулює відносини, не пов’язані із правоохоронною діяльністю пенітенціарних установ.

У підрозділі 2.2 «Кадрове забезпечення діяльності пенітенціарної системи» звернено увагу на широке застосування практики матеріального та морального стимулювання працівників пенітенціарної системи. Досліджено недоліки кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи, запропоновано шляхи їх подолання.

Запропоновано новий підхід до визначення основних напрямів кадрової політики державного управління в пенітенціарній системі, правового регулювання форм і методів кадрової роботи, в тому числі і в здійсненні внутрішньоорганізаційної діяльності з добору, розстановки, закріплення, використання кадрів, їх навчання і виховання. Визначено, що під кадровим забезпеченням діяльності пенітенціарної системи слід розуміти систему заходів з підбору, розстановки, переміщення навчання, виховання та вивільнення кадрів пенітенціарної системи, що спрямована на удосконалення структури системи та організаційної роботи з персоналом.

До основних напрямів кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи віднесено: (а) удосконалення структури пенітенціарної системи; (б) підвищення дієвості використання кадрового потенціалу; (в) приведення у відповідність з сучасними потребами пенітенціарної системи України підготовку кадрів; (г) посилення правових гарантій, матеріального та морального стимулювання працівників пенітенціарної системи щодо виконання своїх професійних обов’язків; (д) удосконалення системи соціально-правового захисту персоналу пенітенціарної системи, членів їх сімей та пенсіонерів; (е) впровадження позитивного міжнародного досвіду роботи з кадрами пенітенціарної системи у вітчизняне законодавство.

Аргументовано, що система професійної підготовки персоналу пенітенціарної системи повинна базуватися на таких принципах:

– безперервності професійної підготовки;

– обов’язковості професійної підготовки;

– наукової обґрунтованості потреби у працівниках тієї чи іншої кваліфікації;

– комплексності та системності професійної підготовки;

– диференціації підготовки залежно від наявних знань, умінь і навичок;

– правового і соціального захисту осіб рядового і начальницького складу пенітенціарної системи під час професійної підготовки.

У підрозділі 2.3 «Матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань» зроблено висновок про те, що матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань доцільно розглядати з двох точок зору: 1) забезпечення персоналу органів та установ виконання покарань всіма необхідними засобами для належного виконання покладених на них обов’язків; 2) забезпечення засуджених необхідними засобами для нормального життя в умовах ізоляції та їх праці. В останньому випадку мова йде про особисте забезпечення засуджених та забезпечення необхідним обладнанням і сировиною. Наведено авторське визначення поняття «матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань» як надання пенітенціарним установам та їх працівникам всіх необхідних ресурсів для належного здійснення своєї діяльності (комп’ютерна техніка, оргтехніка, спеціальні засоби впливу на засуджених, зброя тощо), а також забезпечення необхідним обладнанням та сировиною виробничі цехи установ виконання покарань для реалізації засудженими права на працю (забезпечення необхідним інвентарем, обладнанням, інструментами тощо).

Акцентовано увагу на неналежному матеріально-технічному забезпеченні органів та установ виконання покарань, приведено статистичні дані та запропоновано напрямки удосконалення діяльності в зазначеній сфері, до яких віднесено: по-перше, збільшення державного фінансування установ виконання покарань; по-друге, здійснення технічного переоснащення та забезпечення новими механізмами підприємства та цехи установ виконання покарань; по-третє, налагодження системи власного виробництва, що надасть змогу в певній мірі здійснювати самозабезпечення; по-четверте, налагодження безперервного постачання необхідною сировиною підприємства установ виконання покарань; по-п’яте, здійснення реконструкції будівель і споруд установ виконання покарань, де тримаються засуджені, а також слідчих ізоляторів.

У підрозділі 2.4 «Проблеми та напрямки удосконалення організації та управління пенітенціарною системою України» наголошено, що організація та управління пенітенціарною системою покликані забезпечити єдність, цілісність пенітенціарної системи, досягнення завдань та мети її діяльності. Це здійснюється шляхом налагодження роботи всіх органів системи, починаючи із найнижчих, які є найбільш близькими до засуджених. Тому удосконалення організації та управління пенітенціарної системи варто починати саме із низових одиниць: правильний підбір кадрів, ефективне керівництво ними, належне матеріальне та інформаційне забезпечення, оплата праці, контроль за діяльністю працівників як їх керівництвом, так і громадськістю, запобігання вчиненню ними корупційних дій, удосконалення медико-санітарного обслуговування та багато ін.

Використання комплексного підходу до пенітенціарної системи дозволило виявити такі основні проблеми, які виникають у її діяльності:

- по-перше, відсутність належної взаємодії пенітенціарних служб із закладами освіти, соціальними центрами, іншими організаціями, які можуть взяти на себе певні функції щодо здійснення допомоги засудженому під час відбування покарання;

- по-друге, соціально-педагогічна проблема, що полягає у сприянні виправленню засуджених, намагатися здійснити переорієнтацію злочинця на основі морально-етичних принципах;

- по-третє, неналежне фінансування установ виконання покарань і залучення засуджених осіб до праці;

- по-четверте, проблема інформаційного забезпечення пенітенціарної системи;

- по-п’яте, удосконалення роботи персоналу та правильний добір кадрів для пенітенціарної системи;

- по-шосте, неналежний рівень гуманного ставлення до засуджених.;

- по-сьоме, неналежне здійснення контролю над діяльністю пенітенціарної системи, особливо під час відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі.