VACANCIES AND COOPERATION

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика адміністративно-правового статусу політичних партій» присвячено характеристиці місця та особливостей політичних партій у системі суб’єктів адміністративного права, уточненню сутності та особливостей адміністративно-правового статусу політичних партій, з’ясуванню видів адміністративно-правових відносин за участю політичних партій.

У підрозділі 1.1. «Місце та особливості політичних партій у системі суб’єктів адміністративного права» визначено особливості політичних партій як суб’єктів адміністративного права.

Здійснено подальший розвиток характеристики суб’єктів адміністративного права. З цією метою проаналізовано співвідношення понять «суб’єкти адміністративного права» та «адміністративне правовідношення». Доведено, що категорія «суб’єкти адміністративного права» є ширшою за категорію «суб’єкти адміністративних правовідносин»: перші лише мають потенційну можливість стати суб’єктами адміністративних правовідносин, а другі є їх безпосередніми учасниками.

На національному рівні основними законодавчими актами, що гарантують право громадян на об’єднання та регламентують діяльність цих об’єднань, є Конституція України, Закони України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні». Мета створення та діяльності політичних партій полягає у сприянні формулюванню політичної волі громадян та її наступному вираженні на виборах; виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництві в їх складі шляхом участі на виборах.

У підрозділі 1.2. «Сутність та структура адміністративно-правового статусу політичних партій» зазначено, що певний стан учасника суспільних відносин, який регулюється відповідними нормами права та характеризується наявністю в нього комплексу юридичних прав і обов’язків, є правовим статусом суб’єкта.

Адміністративно-правовий статус політичної партії – це її становище в суспільстві, що визначається адміністративно-правовими нормами, характеризується наявністю комплексу прав, свобод та відповідних юридичних обов’язків, які реалізуються в адміністративно-правових відносинах, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів влади.

З’ясовано особливості правового регулювання адміністративно-правового статусу політичних партій.

Доведено, що основу правового статусу політичної партії складають її суб’єктивні права, свободи, юридичні обов’язки та правосуб’єктність. Окремо охарактеризовано кожну зі складових адміністративного статусу політичних партій.

У підрозділі 1.3. «Види адміністративно-правових відносин за участю політичних партій» підкреслено, що під час дослідження видів адміністративно-правових відносин, в яких беруть участь політичні партії, необхідно враховувати той факт, що ці відносини мають державну (публічну) природу, а отже, вони мають переважно імперативний характер і будуються за схемою «влада – підпорядкування».

Запропоновано власну класифікацію адміністративно-правових відносин за участю політичних партій, відповідно до якої виділено такі їх види: а) залежно від функціональної спрямованості: регулятивні та охоронні; б) залежно від змісту адміністративно-правових відносин за участю політичних партій: матеріальні та процесуальні; в) залежно від способу захисту: такі, що захищаються в адміністративному порядку, та такі, захист яких відбувається у судовому порядку; г) за характером побудови взаємин між учасниками правовідносин: вертикальні та горизонтальні; д) за територіальною ознакою: загальнодержавні (або загальні) адміністративно-правові відносини, територіальні адміністративно-правові відносини, які виникають у межах певної адміністративно-територіальної одиниці, локальні (місцеві), що виникають у межах окремого населеного пункту.

Охарактеризовано кожен вид адміністративно-правових відносин за участю політичних партій.

Розділ 2. «Механізми забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій» присвячено з’ясуванню призначення та змісту механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій. Охарактеризовано адміністративну нормотворчість як спосіб забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій, встановлено адміністративно-процедурне забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій, розкрито місце та значення адміністративного судочинства в системі механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій.

У підрозділі 2.1. «Призначення та зміст механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій» наголошується, що змістовною складовою механізму забезпечення є діяльність держави в особі її органів та посадових осіб зі створення логічної, ефективно діючої системи умов та засобів, які гарантують учасниками суспільних відносин можливість нормальної реалізації своїх прав, свобод, законних інтересів та забезпечують належне виконання ними своїх обов’язків.

Підкреслено, що поняття механізму в правовій науці переважно розуміється як певна логічна конструкція (схема, зразок), що складається із засобів державно-правового впливу на суспільні відносини. Зроблено висновок про те, що термін «механізм» може бути застосований для позначення та характеристики відповідних організаційно-процедурних заходів, пов’язаних з реалізацією суб’єктами своїх прав, свобод та обов’язків. Окремо визначаються сфери використання терміна «забезпечення» (забезпечення позову, страхове забезпечення, соціальне забезпечення, забезпечення виконання зобов’язань тощо).

На підставі проведених досліджень зроблено висновок про можливість віднесення до основних структурних елементів механізму забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій чинного національного законодавства, нормотворчості, гарантій, механізмів реалізації права, його охорони та захисту.

У підрозділі 2.2. «Адміністративна нормотворчість як спосіб забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій» наголошено, що під нормотворчістю необхідно розуміти не тільки створення нових норм права, а й поліпшення та вдосконалення діючих. Зроблено висновок про необхідність враховувати вимоги міжнародних стандартів під час організації та здійснення нормотворчої діяльності на національному рівні.

Удосконалено поняття адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правового статусу політичних партій, під яким пропонується розуміти створення та впровадження в суспільні відносини правових норм підзаконного характеру, котрі формально визначені в певному адміністративному акті і спрямовані на вирішення конкретно визначених питань, пов’язаних з реалізацією політичними партіями своїх прав, свобод, законних інтересів та виконанням юридичних обов’язків у сфері здійснення державного управління.

Визначено ознаки нормотворчості, розглянуто співвідношення нормотворчості та правотворення, запропоновано шляхи вдосконалення нормотворчості.

Окреслено переваги адміністративної нормотворчості як засобу забезпечення адміністративно-правого статусу політичних партій над законодавчим рівнем. Дисертантом доведено, що адміністративній нормотворчості притаманна, по-перше, оперативність, оскільки відносна наближеність повноважного органу до проблемної ситуації, яка виникає в межах предмета його компетенції, дозволяє відреагувати на неї максимально швидко, та й процедура створення та видання нормативного акта набагато простіша, ніж законодавча, що також значно зменшує період часу між виникненням питання, яке потребує врегулювання, та реакцією державних органів на нього; по-друге, гнучкість правотворчої діяльності. Адже норми, сформовані в результаті адміністративної нормотворчості, спрямовані на певні конкретні аспекти діяльності політичних партій, а відтак є більш чіткими та зрозумілими, на відміну від законів, що можуть містити досить абстрактні та розпливчасті положення. По-третє, адміністративна нормотворчість здійснюється на підставі професійності та компетентності, тобто кожне міністерство або інший центральний орган виконавчої влади тощо приймають рішення тільки з тих питань, які знаходяться в їх компетенції, і з яких вони, відповідно, мають необхідний досвід. Це дозволяє більш чітко й компетентно проаналізувати проблемну ситуацію, виробити і прийняти максимально ефективні рішення.

У підрозділі 2.3. «Адміністративно-процедурне забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій» наголошено, що ефективність діяльності політичних партій України безпосередньо залежить від закріплення порядку їх функціонування, тому важливого значення набувають процедури утворення політичних партій, порядку їх реєстрації, ведення діяльності та ліквідації.

Проаналізовано співвідношення понять «процес» та «процедура». Юридична процедура, вважає дисертант, – це свого роду категорія-інструментарій, яка забезпечує реалізацію (втілення в життя) і матеріально-правових, і процесуально-правових норм. З одного боку, в певному розумінні поняття процедури є ширшим, ніж поняття процесу, адже не кожна офіційна процедура складає процес (зокрема, адміністративний). А з іншого, – певні види процедур є складовими елементами юридичного процесу. З огляду на це зроблено висновок, що «процес» та «процедура» – це окремі юридичні категорії, проте їх тісна взаємодія є необхідною умовою нормального існування правовідносин всіх видів та рівнів.

Адміністративна процедура визначена як порядок взаємовідносин політичних партій та органів влади, які виникають між ними з приводу вирішення конкретних адміністративних справ з метою реалізації прав та виконання юридичних обов’язків.

Запропоновано конкретні шляхи, спрямовані на вдосконалення процедур утворення та ліквідації політичних партій.

У підрозділі 2.4. «Адміністративне судочинство в системі механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій» акцентується увага на тому, що правосуддя – це специфічний вид державної діяльності, яка здійснюється виключно судами і полягає в розгляді та вирішенні ними певних видів справ, що віднесені законом до їх компетенції, з метою реалізації та зміцнення режиму верховенства права.

Юридичні поняття «правосуддя» та «судочинство» не є синонімами і різняться за обсягом та змістовним навантаженням: перша значно ширша за другу. На думку автора, правосуддя – це суд за правом, тобто відповідно до вимог, норм, принципів, загальних засад права. Термін «судочинство» походить від словосполучення «чинити суд», тобто здійснювати його, а отже, судочинство характеризує конкретну діяльність певного суду. З викладеного зроблено висновок, що правосуддя є одночасно і загальною ідеєю, і принципом, і метою діяльності всіх судів без винятку. Охарактеризовано співвідношення понять «позов» та «скарга». Визначено стадії адміністративного судочинства в системі механізмів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу політичних партій.

Певну увагу приділено з’ясуванню значення принципів адміністративного судочинства та особливостей їх застосування під час розгляду адміністративними судами адміністративних позовів політичних партій до органів державного управління.

Окреслено випадки, у яких політична партія має право звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до адміністративного суду, зокрема: а) коли органом державної влади прийнято рішення чи здійснюється діяльність, що унеможливлюють чи створюють значні перешкоди для нормального функціонування політичної партії; б) в разі безпідставної відмови державного органу вчинити певні дії (а також у разі незаконного зупинення дій), вчинення яких політична партія за законом має право вимагати від державного органу чи посадової особи з метою нормальної реалізації свого адміністративно-правового статусу (наприклад, необґрунтована законом відмова зареєструвати статут політичної партії); в) якщо протиправною діяльністю чи рішенням суб’єкта владних повноважень політичній партії завдано збитків; г) з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.