ВИЛУЧЕННЯ РЕЧЕЙ І ДОКУМЕНТІВ В АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОМУ ПРОВАДЖЕННІ Автореферат

У вступі подається короткий виклад дисертації, характеризується актуальність його теми, зазначаються зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, його методологічні й методичні основи, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 «Вилучення речей і документів у системі заходів адміністративно-процесуального примусу», що складається із трьох підрозділів, розглядаються загальнотеоретичні та прикладні питання щодо місця та значення заходів адміністративно-процесуального примусу в адміністративному примусі та адміністративному процесі, місця вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні, а також процедури адміністративного затримання, особистого огляду та огляду речей і документів як необхідних передумов їх вилучення.

У підрозділі 1.1 «Місце і значення заходів адміністративно-процесуального примусу в адміністративному примусі та адміністративному процесі» зазначається, що вилучення речей і документів як захід адміністративно-процесуального примусу являє собою, з одного боку, різновид заходів адміністративного примусу, а з іншого – є процедурою, що здійснюється відповідно до встановлених правил, закріплених у адміністративно-процесуальних нормах.

Ґрунтуючись на аналізі нормативно-правових актів, а також юридичної літератури, автор дійшов висновку, що адміністративний примус це – особливий різновид державного примусу - метод публічного адміністрування, що полягає у заснованому на законі застосуванні суб’єктами функціональної влади (публічною адміністрацією) визначених нормами адміністративного права негативних заходів впливу, спрямованих на забезпечення точного та неухильного виконання юридичних обов’язків фізичними та юридичними особами у зв’язку із вчиненням ними протиправних дій або при виникненні обставин, що загрожують безпеці особи або громадській безпеці. Наведені точки зору науковців дають змогу зробити певний висновок про те, що сутність та місце заходів адміністративно-процесуального примусу в системі заходів адміністративного примусу остаточно не визначені. Крім цього, їх застосування переважно пов'язують з адміністративно-деліктним провадженням та обмежують коло таких заходів лише тими, що спрямовані на припинення адміністративного правопорушення й забезпечення притягнення винної особи до відповідальності, що, на нашу думку, не зовсім відповідає чинному законодавству та сучасним поглядам на зміст адміністративного процесу.

У роботі акцентується увага на тому, що складна внутрішня неоднорідність адміністративного процесу, яка утворюється із різних проваджень, дала змогу зробити ключове теоретичне припущення про наявність примусових адміністративно-процесуальних заходів, спрямованих на забезпечення найрізноманітніших проваджень, що становлять адміністративний процес. Традиційно в системі заходів адміністративного примусу процесуальними вважаються тільки ті заходи, що спрямовані на забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки. Така ситуація мала б місце у випадку ототожнення цього провадження з адміністративним процесом. Водночас поняття «адміністративний процес» – значно ширше, і розуміємо його як урегульовану нормами права діяльність публічної адміністрації, що здійснюється нею в процесі публічного управління, надання адміністративних послуг, застосування заходів адміністративного примусу та розгляду скарг на дії, рішення та бездіяльність суб’єктів владних повноважень (адміністративне та судове оскарження).

Як свідчить законодавство та практика його застосування, заходами адміністративно-процесуального примусу слід вважати дії, спрямовані на забезпечення будь-якого адміністративного провадження, а не тільки провадження у справах про адміністративні проступки. Виходячи зі сказаного, робиться висновок, що чинне адміністративне законодавство передбачає можливість застосування різних примусових заходів, спрямованих на забезпечення здійснення тих або інших проваджень, що становлять адміністративний процес у випадках, коли створюються об'єктивні перешкоди нормальній діяльності публічної адміністрації.

Аналіз адміністративно-правових норм і теоретичні аргументи дозволили констатувати, що заходами адміністративно-процесуального примусу є будь-які примусові заходи, спрямовані на забезпечення тих або інших адміністративних проваджень. Так само як адміністративний процес не обмежується лише адміністративно-деліктним провадженням, так і заходи адміністративно-процесуального примусу не обмежуються забезпеченням лише цього провадження.

На підставі цього, автором пропонується розглядати вилучення речей і документів як захід адміністративно-процесуального примусу залежно від того, в рамках якого провадження воно застосовуються як примусовий захід забезпечення провадження щодо застосуванню заходів адміністративного попередження, адміністративно-деліктного, дисциплінарного, контрольно-наглядового та інших проваджень. Але в будь-якому випадку вилучення може застосовуватись лише в межах конфліктних адміністративних проваджень.

Заходи адміністративно-процесуального примусу мають двояку природу. З одного боку, вони визначені матеріальними нормами адміністративного права і перебувають в межах більшого явища – адміністративного примусу, з другого – урегульовані нормами процесуального права і застосовуються у процесі різноманітної адміністративно-процесуальної діяльності публічної адміністрації. Тому визначати такі заходи в межах заходів адміністративного припинення, а так само виокремлювати ці заходи в окрему групу заходів адміністративного примусу не зовсім вірно, оскільки вони можуть застосовуватись як в межах адміністративно-попереджувальних, контрольно-наглядових та інших заходів, тобто за відсутності події правопорушення, так і заходів адміністративного припинення (забезпечення деліктного провадження) та відповідальності.

Виходячи із викладеного, дисертант під заходами адміністративно-процесуального примусу розуміє врегульовану нормами адміністративного права сукупність примусових процесуальних дій, що застосовуються публічною адміністрацією з метою забезпечення чіткого, повного, своєчасного, у передбаченій законом формі здійснення необхідних процедур у межах конфліктних адміністративних проваджень як складової адміністративного процесу.

Підрозділ 1.2 – «Місце вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні» присвячено дослідженню питань про поняття адміністративно-деліктного провадження, стадій та етапів його здійснення. Таке провадження розглядається як регламентована нормами права та здійснювана в адміністративно-процесуальній формі діяльність уповноважених суб'єктів публічної адміністрації з розгляду й вирішення справ про адміністративні проступки та застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень. Автор підтримує поділ такого провадження на чотири стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) розгляд справи про адміністративний проступок і прийняття по ній рішення; 3) перегляд рішення, прийнятого у справі про адміністративний проступок; 4) виконання прийнятого рішення. При цьому проводиться аналіз зазначених стадій, виділяються відповідні етапи їх проходження, акцентується увага на потребі удосконалення процесуальних норм адміністративно-деліктного законодавства.

При висвітленні порядку здійснення адміністративно-деліктного провадження основна увага приділяється аналізу вилучення речей і документів як заходу забезпечення такого провадження. Заходи забезпечення адміністративно-деліктного провадження визначаються як частина заходів адміністративно-процесуального примусу, врегульована нормами адміністративного права сукупність примусових дій, що застосовуються компетентними суб’єктами публічної адміністрації для забезпечення встановленого порядку здійснення такого провадження, реалізації його завдань, а також процесуальних прав і обов'язків його учасників.

Усі заходи забезпечення адміністративно-деліктного провадження доцільно поділити на види залежно від мети їх застосування: 1) заходи забезпечення адміністративно-деліктного провадження припинювального характеру; 2) заходи забезпечення адміністративно-деліктного провадження, спрямовані на отримання доказів; 3) заходи забезпечення адміністративно-деліктного провадження, спрямовані на виконання постанови у справі про адміністративний проступок.

Окрім цього, у підрозділі акцентується увага на недосконалостях застосування окремих видів заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки, зокрема, вилучення посвідчення мисливця; процесуального статусу осіб, які здійснюють провадження у справі, щодо витребування документів, інших необхідних для об’єктивного розгляду справи матеріалів; назви та змісту завершальної стадії розглядуваного провадження, пропонуються конкретні заходи щодо їх усунення.

Зазначається, що діяльність суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення виконання рішень по справі про адміністративний проступок може здійснюватись, по-перше, для забезпечення виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у вигляді оплатного вилучення, конфіскації та позбавлення спеціального права, і, по-друге, для забезпечення повернення вилучених речей і документів у разі закриття справи про адміністративний проступок або застосування до порушника адміністративних стягнень не пов’язаних з позбавленням особи спеціальних прав або майна.

У підрозділі 1.3 «Адміністративне затримання, особистий огляд та огляд речей і документів як передумова їх вилучення» констатується, що вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні обумовлено попереднім здійсненням адміністративного затримання та огляду (особистого, речей і документів). У цьому зв’язку автором здійснюється аналіз правових підстав і порядку їх застосування, а також їх впливу на майбутнє можливе вилучення предметів і знарядь проступку. Зокрема, аналіз положень Закону України «Про міліцію» встановлює суттєві розбіжності повноважень її працівників щодо застосування адміністративного затримання.

У нормах КУпАП не конкретизовано перелік адміністративних проступків, що надають право суб’єктам владних повноважень проводити особистий огляд та огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, яка його вчинила. Усе це дає приводи вважати, що фактичною підставою проведення цих процесуальних дій є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративного проступку й обґрунтоване суб'єктивне припущення уповноваженої особи можливість знаходження у порушника будь-яких предметів, що стосуються такого діяння. Щодо особистого огляду, передбаченого митим законодавством, слід зауважити, що він визначається лише як форма митного контролю, а можливість його використання (так само, як і огляду речей) в якості процесуальної дії у провадженні у справах про порушення митних правил не передбачена. Як форма митного контролю огляд носить характер адміністративно-попереджувального примусового заходу, а огляд, що здійснюється після вчинення проступку, – заходу адміністративного припинення, а саме, забезпечення провадження у справі про порушення митних правил. Тому, на думку дисертанта, перелік процесуальних дій у справі про порушення митних правил слід доповнити такими діями як особистий огляд та огляд товарів і транспортних засобів.

Дисертантом звертається також увага на обмеженість підстав проведення транспортного огляду (лише при вчиненні порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу і тільки особами органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням відповідних правил). У цьому зв’язку пропонується стосовно огляду транспортного засобу передбачити окрему статтю в КУпАП і встановити й інші підстави його проведення, зокрема, порушення правил дорожнього руху, дозвільної системи, обігу наркотичних засобів тощо. Крім цього, такий огляд пов’язаний із застосуванням примусу, коли особа обмежується у свободі пересування на час проведення огляду, що суттєво обмежує її права. Тому дана процедура потребує законодавчого закріплення процедури та термінів її проведення.

У розділі 2 «Поняття та процесуальний порядок вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні», що складається з трьох підрозділів, на основі аналізу норм чинного законодавства, результатів правозастосовної діяльності та наукових доробок вчених визначаються поняття вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні, його співвідношення з іншими заходами примусового обмеження майнових прав, а також процесуальні умови та порядок вилучення речей і документів у провадженні у справах про адміністративні проступки.

У підрозділі 2.1 «Поняття та ознаки вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні» відзначається наявність різних поглядів з цього питання. Автор доходить висновку, що вилучення речей і документів є заходом забезпечення провадження у справі про адміністративний проступок, спрямованим на збирання доказів і забезпечення виконання покарання. Водночас у якості додаткових цілей можуть виступати як припинення, так і попередження вчинення проступків. Тому вилучення речей і документів залежно від обставин може виступати або тільки як захід забезпечення адміністративно-деліктного провадження, або одночасно і як припинювальний чи попереджувальний захід. Надання вилученню речей і документів повноцінної характеристики способу збирання доказів сприяло б внесення змін і доповнень у КУпАП, що передбачають можливість вилучення предметів (документів) як самостійної дії у випадку, якщо відомо, хто конкретно має певні предмети (документи), які можуть виступати в процесі доказування як речові докази.

Вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні характеризується низкою ознак, з урахуванням яких, автором пропонується наступне визначення вилучення. Вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні – це визначена адміністративно-процесуальними нормами примусова діяльність суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють таке провадження, що полягає у тимчасовому позбавленні реалізації фізичними та юридичними особами права власності на речі і документи, які виступають предметом або знаряддям проступку, іншими доказами у справі, шляхом безпосереднього впливу на них, з переміщенням їх у місця, контрольовані такими суб’єктами, з метою припинення протиправного діяння, забезпечення притягнення винної особи до відповідальності та виконання накладеного стягнення.

У підрозділі 2.2 «Співвідношення вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні з іншими заходами примусового обмеження майнових прав» зазначається, що недосконалість правового регулювання створює певні проблеми розмежування підстав і порядку застосування різних примусових заходів. Відсутність їх чіткого визначення створює умови для порушення прав і свобод громадян, визначених Конституцією та законами України, таких як право власності, а саме: можливості володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. У зв'язку з цим актуальним є питання про співвідношення вилучення з іншими примусовими заходами, що впливають на право власності.

Автором здійснюється аналіз відмінностей вилучення речей і документів в адміністративно-деліктному провадженні з іншими заходами обмеження майнових прав, таких як адміністративні стягнення (конфіскація та оплатне вилучення). Такі відмінності вбачаються у сутності, меті та процедурі їх застосування, а також наслідках, що вони за собою тягнуть. Корисним був аналіз співвідношення вилучення в адміністративно-деліктному провадженні із вилученням предметів і документів у провадженні у кримінальних справах, що дало змогу запропонувати відповідні зміни до адміністративного законодавства щодо більш дієвого механізму захисту права власності фізичних та юридичних осіб.

Відмінності вилучення і добровільного надання доказів учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення виявили прогалини у правовому регулюванні такої процедури представлення. Зокрема, таке право передбачено статтею 268 КУпАП щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Хоча прямої вказівки у Кодексі про право надавати докази у справі немає, щодо потерпілого, законних представників особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілих, які є неповнолітніми або особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, захисника особи, щодо якої порушено справу про адміністративне правопорушення, така можливість передбачена, виходячи із принципу верховенства права, і у цьому зв’язку потребує нормативного закріплення. Водночас адміністративно-деліктним законодавством не визначена процесуальна дія, яка б фіксувала надання предметів і документів з боку цих осіб. У цьому випадку доцільно передбачити складання протоколу прийняття представлених речей і документів у разі добровільного їх надання учасниками адміністративно-деліктного провадження. У такому документі необхідно вказувати норму КУпАП, що надає право учасникам процесу представляти докази. Така дія має здійснюватись без присутності понятих, оскільки учасники провадження діють не примусово, а добровільно.

Окрім вищезазначених, проводиться співвідношення вилучення з такими заходами, як арешт майна боржника, направлення запитів і витребування доказів, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення від керування транспортним засобом, узяття проб і зразків та ін.

У підрозділі 2.3 «Процесуальні умови та порядок вилучення речей і документів у провадженні в справах про адміністративні проступки» зазначається, що адміністративно-процесуальні умови вилучення речей і документів являють собою сукупність вимог, передбачених КУпАП, іншими нормативно-правовими актами, спрямованими на забезпечення законності й обґрунтованості при здійсненні даного заходу примусу в адміністративно-деліктному провадженні. Поняття умов вилучення розглядається як більш широке, ніж процесуальний порядок його проведення. Зміст адміністративно-процесуального порядку вилучення речей і документів стосується в основному процедури здійснення даної процесуальної дії. Адміністративно-процесуальні умови, в свою чергу, є поняттям, що комплексно забезпечує законність і обґрунтованість даного заходу процесуального примусу як шляхом дотримання процедури його проведення, так і за допомогою з’ясування наявності фактичних і юридичних підстав, обов'язкових передумов аналізованої дії, суб'єктів, відповідальних за його проведення; форми фіксації ходу й результатів даної процесуальної дії тощо.

Аналіз чинного законодавства дозволив виокремити такі адміністративно-процесуальні умови вилучення речей і документів. Їх аналіз виявив недосконалість правових підстав, процесуальної форми вилучення речей і документів, відсутність норм, що визначають долю та оцінку вилучених речей, що псуються, заборонених до обігу тощо, правових гарантій захисту прав громадян під час проведення такої процесуальної дії, у зв’язку з цим в роботі подані щодо усунення даних недоліків.