ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ У СИСТЕМІ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, ступінь наукової розробки проблеми, наголошується на зв'язок роботи з науковими темами, напрямами досліджень, визначаються мета, завдання, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, сформульоване теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, ступінь їх апробації, наведено публікації основних положень дисертаційної роботи.

Розділ 1 "Теоретико-правові засади недержавних пенсійних фондів" складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню особливостей соціального захисту населення, розкриттю характеристики інституту пенсійного забезпечення та становлення недержавних пенсійних фондів у системі недержавного пенсійного забезпечення.

У підрозділі 1.1 "Організаційно-правові засади соціального захисту населення в Україні" на підставі аналізу праць вітчизняних учених дисертантом простежено генезис понять "соціальне забезпечення" та "соціальний захист", у результаті чого автор дійшов висновку, що формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей і сьогодні не сприймають термін "соціальний захист" відносно населення загалом, вважаючи, що він стосується незахищених верств населення.

Автором зауважено, що поглиблення економічних реформ створює в Україні принципово нову соціально-економічну ситуацію і викликає необхідність розробки адекватного адміністративно-правового механізму соціального забезпечення населення, який слід будувати таким чином, щоб не породжувати зрівнялівки й утриманські настрої при розподілі й споживанні життєвих благ, не послабляти дієвість мотивів і стимулів до праці, а навпаки, створювати умови для більш повного їх прояву.

Формування соціального захисту населення повинне відбуватися з урахуванням таких основних факторів:

по-перше, необхідний диференційований підхід до різних верств і групам населення залежно від їх соціального стану, віку, працездатності та ступеню економічної самостійності;

по-друге, механізм соціального захисту населення повинен формуватися не на основі державної добродійності, а як сукупність законодавчо закріплених економічних, правових і соціальних гарантій;

по-третє, система соціального захисту повинна бути інтегрованою, діяти на всіх рівнях: державному, місцевому.

Наголошено, що система соціального захисту населення існує в єдності та комплексності із системою соціальних гарантій. Соціальні гарантії держави є основою, базисом для реалізації системи соціального захисту населення, під ними розуміються: захист прав людини на працю, забезпечення особистої безпеки громадян у суспільстві, створення системи життєзабезпечення, відповідної до життєвих стандартів, в тому числі і пенсійне забезпечення.

У підрозділі 1.2 "Загальна характеристика організації роботи інституту пенсійного забезпечення в Україні" зауважено, що пенсійне забезпечення в Україні є державною системою й основною складовою системи соціального захисту населення. Сучасний стан діючої пенсійної системи в Україні потребує невідкладного реформування. Україною обрано шлях поступового запровадження трирівневої пенсійної системи: солідарна система, загальнообов'язкова накопичувальна система, добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Автором розкрито основні завдання пенсійної реформи, виділено проблеми та запропоновано шляхи їх подолання.

Реалізація ефективної системи пенсійного забезпечення повинна ґрунтуватися на таких принципах: соціальної справедливості нарахування та виплати пенсій; свободи вибору програм недержавного пенсійного забезпечення індивідуальними суб'єктами; зацікавленості осіб у системі власних пенсійних заощаджень; незалежності програм пенсійного забезпечення від політичних ризиків; фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи; економічної обґрунтованості пенсійних нарахувань і виплат.

Як висновок, зауважено, що пенсійна реформа має як негативні, так і позитивні сторони. Як ми бачимо, що в умовах тотального безробіття в Україні, пенсійна реформа не може дати позитивного наслідку, а з іншого боку ця реформа необхідна, ураховуючи тенденції демографічної ситуації, які відбуваються в Україні.

Пенсійне забезпечення було і залишається одним із пріоритетних напрямів соціальної політики діяльності держави. Рівень його розвитку визначається двома основними факторами - рівнем економічного розвитку та станом демократичних засад.

Наголошено, що прийняття реформи супроводжується соціальними протестами населення країни, адже керівництво держави хоче вирішити проблему пенсійного забезпечення за рахунок самих робітників і пенсіонерів. Але необхідність її впровадження в життя не викликає сумнівів ні в законодавця, ні в пересічного громадянина, - але ідтворення економіки України не повинно проводитися за рахунок пенсіонера.

У підрозділі 1.3 "Становлення та юридична сутність недержавних пенсійних фондів у системі державного пенсійного забезпечення України" зазначено, що на сучасному етапі головною умовою становлення і подаль-шого розвитку пенсійної системи України є підвищення зацікавленості всіх суб'єктів НПЗ у її ефективному функціонуванні. Значна увага з боку держави повинна бути приділена мотиваційним механізмам, які виробила світова практика та які можуть дати потужний поштовх розвитку НПЗ в нашій державі. Механізми формування та розподілу соціально значущих фондів коштів завжди мають бути прозорими, зрозумілими для учасників системи, виключати або мінімізувати загальносистемні і специфічні ризики, спиратися на практичний досвід та висококваліфікованих фахівців.

Зауважено, що наслідки фінансово-економічної кризи загальмували і без того повільний розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення, кризові явища в економіці створили додаткові ризики як державним, так і недержавним пенсійним фінансам, загострили зазначені суперечності.

Підтримано думку А. Нечай відносно доцільності визначення єдиного державного органу, який би забезпечував реалізацію державної політики у сфері накопичувального пенсійного забезпечення, сприяв би правильному розвитку нової системи і при цьому опікувався захистом законних інтересів учасників недержавних пенсійних фондів. Цим органом має бути Міністерство праці та соціальної політики України, яке здійснює, у тому числі функції контролю за проведенням пенсійної реформи.

Здійснення пенсійної реформи потребує державно-управлінського впливу на інституційну сферу (створення та розвиток відповідної нормативно-правової бази й окремих суб'єктів процесу, посилення їхньої відповідальності, підвищення рівня професійної підготовки працівників системи недержавного пенсійного забезпечення тощо); у фінансово-економічній сфері (забезпечення поступу економіки, функціонування та розвитку фондового ринку, підвищення надійності інвестиційних інструментів для пенсійних фондів тощо); у соціальній сфері (проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи для різних вікових груп населення щодо прав і обов'язків учасників нової пенсійної системи, підвищення фінансової та правової обізнаності населення у питаннях пенсійного забезпечення, подолання недовіри до недержавного сегмента пенсійної системи тощо).

Розділ 2 "Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів" складається із трьох підрозділів, присвячених аналізу правових форм діяльності цих фондів, розкриттю особливостей державного нагляду, контролю за їх діяльністю та висвітленню напрямів взаємодії недержавних пенсійних фондів зі вкладниками під час здійснення недержавного пенсійного забезпечення.

У підрозділі 2.1 "Адміністративно-правові форми діяльності недержавних пенсійних фондів у системі недержавного пенсійного забезпечення" наголошено, що ринкові перетворення базових соціально-економічних відносин, пов'язані з появою та розвитком приватної власності і виникненням відособлених недержавних господарюючих суб'єктів, не могли не супроводжуватися появою нових суспільних відносин. Це знайшло конкретне вираження у формуванні ринку недержавних пенсійних послуг або добровільного пенсійного забезпечення, заснованого на принципах підприємницької ініціативи державного нагляду і контролю, що закономірно привело до створення системи державного регулювання у сфері недержавного пенсійного страхування.

Недержавне пенсійне забезпечення в усьому світі є одним з найважливіших елементів у загальному компенсаційному способі соціального забезпечення співробітників, поряд із заробітною платою, преміями і винагородою за період роботи, медичним страхуванням тощо.

Наголошено, що організація на вітчизняних підприємствах пенсійних програм має певну специфіку через відсутність методичного забезпечення, необхідного для нормального функціонування пенсійних схем.

Основними завданнями, що вирішуються державою стосовно пенсійних послуг і недержавних пенсійних фондів, є наступні: створення стабільного законодавства, що визначить єдині правила поведінки на ринку пенсійних послуг для всіх його суб'єктів; створення ефективної системи державного нагляду; організація та захист добровільного недержавного пенсійного забезпечення; проведення податкової політики, що сприяє формуванню цивілізованого ринку пенсійних послуг.

Перспективна системи недержавного пенсійного забезпечення може здійснюватися в наступних її формах: надання послуг населенню з усіх видів недержавного пенсійного забезпечення (професійні пенсійні системи; накопичувальне пенсійне забезпечення в рамках трудових пенсій; добровільне додаткове недержавне пенсійне забезпечення); наявності доступної мережі НПФ різних типів; добровільного, або в деяких випадках обов'язкового, механізму участі роботодавців і найманих робітників у відповідному додатковому недержавному пенсійному забезпеченні (роботодавець зобов'язаний створити НПФ або укласти договір із НПФ на користь працівників); накопичувального механізму формування та виплати додаткових пенсій із НПФ (заснований на індивідуальних пенсійних рахунках, довгостроковому накопиченні коштів); уніфікованих технології недержавного пенсійного забезпечення та галузевої організації недержавного пенсійного забезпечення.

Як висновок зауважено, що проблема відстеження діяльності значної кількості суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення та питання координації дій державних наглядових органів порушує питання про необхідність створення єдиного державного центра, що провадив би політику у сфері недержавного пенсійного забезпечення, акумулював інформаційні джерела, аналізував та прогнозував головні показники діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення з огляду на соціально-економічне становище країни.

У підрозділі 2.2 "Державний нагляд та контроль за діяльністю недержавних пенсійних фондів" запропоновано створити єдиний державний центр для організації та проведення політики у сфері недержавного пенсійного забезпечення, акумуляції інформаційних джерел, аналізу та прогнозу головних показників діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення з огляду на соціально-економічне становище країни.

Досліджена схема управління НПФ, яка має такі особливості: 1) існування у схемі управління НПФ єдиного органу - ради НПФ, внаслідок чого ця схема характеризується як однорівнева; 2) наявність виконавчих і контрольних повноважень ради НПФ, що свідчить про достатньо високий рівень незалежності цього органу в схемі управління НПФ; 3) поєднання державного й локального регулювання у формуванні, встановленні компетенції й порядку діяльності ради як органу управління; 4) колегіальний характер діяльності ради НПФ.

Наголошено, що ефективне застосування методів державного нагляду в системі накопичувального пенсійного страхування вимагає розробки великого масиву фінансово-правових та адміністративних норм.

Кожен із методів державного регулювання розміру тарифів за послуги недержавним пенсійним фондам має свої позитивні та негативні сторони, тому вибір того чи іншого методу контролю повинен передбачати проведення державного моніторингу з метою вчасного виявлення та реагування на негативні явища, пов'язані із застосуванням обраного методу державного регулювання в цій сфері.

Автором акцентовано увагу на тому, що держава через запровадження законодавчої бази, що забезпечує контроль діяльності недержавних пенсійних фондів, закладає в законодавстві певні важелі впливу та може, при потребі, оперативно коригувати дії всіх учасників системи недержавних пенсійних фондів. Разом із тим державні органи, саме на стадії розробки нормативно-правової бази функціонування недержавних пенсійних фондів, повинні розробити комплекс заходів для того, щоб реально та дієво впливати на рівень зацікавленості недержавних пенсійних фондів у реалізації відповідної політики.

Для стабільності функціонування, спроможності виконання своїх зобов'язань перед своїми вкладниками, забезпечення належної керованості та гарантованості інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів, недостатньо лише законодавства, що забезпечує діяльність недержавних пенсійних фондів. У цьому сенсі є необхідність удосконалити та внести необхідні зміни в торговельний, цивільний, господарський, податковий кодекси, вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Терміново необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали всі сектори економіки, сприяли упорядковуванню взаємовідносин між суб'єктами ринку на усіх фазах процесу виробництва та відтворення пенсійного забезпечення.

Підрозділ 2.3 "Юридична сутність взаємодії недержавних пенсійних фондів із вкладниками під час здійснення недержавного пенсійного забезпечення" розкриває вигідність співпраці підприємства з недержавним пенсійним фондом як фінансовим інститутом соціального захисту працівників підприємства. Зауважено, що для роботодавців недержавні пенсійні фонди - це можливість істотно оптимізувати свої фінансові ресурси і виплату податків, одночасно вирішуючи питання стимулювання персоналу. Керівництво установи зможе запропонувати працівникам додаткову пенсію до обов'язкової державної пенсії, тобто фактично підвищити заробітну плату працівників з певною економією на виплаті податків. Це буде означати, що підприємство забезпечує працівника у похилому віці і дає йому впевненість у майбутньому. Додаткову пенсію працівник отримає і в тому випадку, якщо в подальшому звільниться з підприємства. З метою залучення ресурсів для модернізації виробництва, будівництва житла, розвитку інших виробничих і соціальних програм значні пенсійні кошти можуть вкладатися в довгострокові інвестиційні проекти засновників і вкладників, у тому числі в цінні папери та нерухомість. Кошти, які підприємство перераховує в недержавні пенсійні фонди на користь працівників, відносяться до валових витрат підприємства в рамках встановленого законодавством відсотка від заробітної плати працівника. Ці кошти не включаються до фонду оплати праці, а значить відрахування до загальнообов'язкових фондів соціального страхування з них не здійснюються.

Як висновок наголошено, що впровадження в установах, різних організаційно-правових форм, недержавного пенсійного забезпечення дозволить паралельно з вирішенням основних завдань - соціальних, інвестиційних, економічних отримати і додаткові вигоди.

Проаналізовано результати співпраці підприємства з недержавним пенсійним фондом як фінансовим інститутом соціального захисту працівників установи. Надана характеристика пенсійного договору як вид договору особистого страхування, відповідно до якого страховик зобов'язується за обумовлену договором плату, що сплачується страхувальником, виплатити одноразово або виплачувати періодично обумовлену договором суму у випадку досягнення застрахованою особою певного віку.

Розділ 3 "Міжнародна правозастосовча практика та перспективи розвитку недержавних пенсійних фондів" складається з двох підрозділів, які висвітлюють позитивний досвід провідних країн світу відносно діяльності недержаних пенсійних фондів та визначають шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності цих фондів.

У підрозділі 3.1 "Зарубіжний досвід недержавних пенсійних фондів" зазначається, що реформування пенсійної системи в Україні загострило у суспільстві інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми. Позитивним фактором є те, що Україна не всліпу клонує чиюсь пенсійну стратегію, а творчо, із урахуванням національних та геополітичних факторів засвоює і вдосконалює набутий досвід.

Автором наголошено, що в абсолютній більшості проаналізованих країн світу (Росія, Казахстан, Болгарія, Німеччина, Японія та США) існують категоричні вимоги щодо здійснення діяльності з накопичувального пенсійного забезпечення. Перш за все, це жорсткі критерії при ліцензуванні і стосовно адекватності розміру капіталу; розмежування активів пенсійного фонду від активів управляючої пенсійної компанії; щоденна прозора оцінка активів пенсійного фонду; законодавче встановлені види зборів і їх мінімальний розмір; гарантований мінімальний рівень прибутковості; законодавче встановлені види додаткових пенсій і пенсійних виплат.

Зауважено, що одним із шляхів вдосконалення адміністративно-правового регулювання недержавних пенсійних фондів є врахування фінансових, адміністративних та кадрових можливостей запровадження другого рівня, а також вирішення питання консолідації регуляторної та фінансової діяльності. Важливою умовою запровадження другого рівня пенсійної системи є збалансованість бюджету Пенсійного фонду України, тому слід приділити уваги параметричним змінам першого рівня. Важливо визначити фінансові інструменти, необхідні для діяльності недержавних пенсійних фондів, що обслуговуватимуть другий рівень, зокрема коротко- та середньострокові, а також можливості й терміни орієнтації переважно на державні цінні папери. Беручи до уваги недостатню розвиненість в Україні третього рівня пенсійної системи, необхідно встановити доволі жорсткі вимоги до всіх учасників другого рівня та створити відповідні гарантійні механізми.

У підрозділі 3.2 "Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів" зазначається, що реформування пенсійної системи є складним процесом, насиченим соціальними ризиками. Функціонування вітчизняної солідарної пенсійної системи в умовах трансформаційних процесів негативно позначилося на соціальній справедливості пенсіонерів, зокрема має місце велика розбіжність у розмірі пенсій - від занадто великих для окремих категорії громадян до загального рівня (майже на рівні мінімальної) всіх інших пенсіонерів; пенсія неадекватна трудовому внеску, тобто розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; відсутні рівноправні умови пенсійного забезпечення для всіх громадян, існує чимало різних пільг на одержання спеціальних пенсій тощо.

Зазначено, що необхідність активізації підготовки до запровадження загальнообов'язкової накопичувальної системи зумовлена також тим, що навіть після прийняття Верховною Радою України необхідних законів до початку повномасштабної роботи потрібен певний час.

Автором для більш ефективного запровадження та функціонування накопичувальної складової пенсійного забезпечення запропоновано низку заходів як у підготовчому, так і в другому етапові накопичувальної складової пенсійного забезпечення.