ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН В СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності» складається з чотирьох підрозділів і присвячений обґрунтуванню авторського підходу до формування теоретико-методологічних засад зазначеного правового регулювання.

У підрозділі 1.1 «Загальноправова характеристика та структура інформаційної сфери в Україні» розглянуто актуальні питання інформаційної сфери в Україні. Аналіз категорії «інформаційна сфера» починається з огляду і введення ряду понять, що мають безпосередній вплив на її формування, зміст та структуру. У дослідженні сутності та особливостей інформаційної сфери дисертант спирається як на концепцію інформаційного простору, так і на концепцію інформаційної сфери (І.В. Арістова, К.І. Бєляков, М.М. Рассолов).

У роботі поділяється точка зору про інформаційну сферу як багатогранну, багатоаспектну категорію, що враховує єдність змісту та форми, інформаційні закономірності, еволюцію розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, зв’язок з державним управлінням. У широкому розумінні інформаційна сфера розглядається як єдиний інформаційний простір, який формується суспільством і державою. У вузькому розумінні – як а) сфера, у якій здійснюється суто інформаційна діяльність (діяльність, у якій виробництво, розповсюдження та споживання інформації є основною метою, а не засобом досягнення мети); б) сфера, у якій здійснюється забезпечення суто інформаційної діяльності.

У матеріальному розумінні інформаційна сфера розглядається як система і є структурно упорядкованою за змістовними підставами, відносно стійкою сукупністю об’єктивно взаємопов’язаних, взаємозумовлених та взаємозалежних елементів (інформаційні ресурси, інформаційно-телекомунікаційний простір, інформаційне законодавство, системи забезпечення інформаційної сфери), зумовлених закономірностями виникнення, тенденціями розвитку та функціональною залежністю й призначенням. У процесуальному розумінні інформаційна сфера розглядається як інформаційна діяльність і є опосередкованим правом видом суспільної діяльності, що полягає в одержанні, зберіганні, використанні та поширенні інформації з метою досягнення певного результату. Таке розуміння інформаційної діяльності містить окреслення змісту і форми цього виду діяльності. За змістом інформаційна діяльність опосередковує всі основні галузі і види інформації та інформаційної діяльності, а за формою – це набуття, зберігання, використання та поширення інформації.

Обґрунтовано запропоновано, залежно від критерію часу, виділяти попередню, поточну та наступну інформаційну діяльність; за функціональним критерієм – пізнавальну, аналітичну, конструктивну та прогностичну інформаційну діяльність.

У підрозділі 1.2 «Місце та роль інформаційної сфери у забезпеченні функціонування банківської діяльності» отримала подальший розвиток позиція І.В. Арістової, відповідно до якої інформаційна сфера розглядається як допоміжна стосовно інших сфер діяльності, а саме – банківської.

Зважаючи на значення інформаційної сфери банківської діяльності в умовах розвитку інформаційного суспільства, у роботі цей феномен досліджено в різних аспектах. Аналіз наукових концепцій інформаційної сфери та банківської діяльності дозволив поглибити уявлення щодо розуміння банківської діяльності, значення інформаційної сфери в ефективному її здійсненні та дійти висновку про необхідність створення інтегрованої системи збору, перевірки та класифікації економічної інформації, а також правового забезпечення її функціонування.

Враховуючи те, що виявлення основних елементів категоріального апарату науки банківського права дозволяє розкрити логіку її розвитку, закономірного перетворення строю її понять, які знаходяться між собою у певному зв’язку, і є системою, що утворена на підставі єдності історичного й логічного, дослідження інформаційних аспектів банківської діяльності починається із з’ясування сутності основних понять банківського права, і в першу чергу, банківської діяльності.

В межах банківської діяльності виокремлено діяльність, яка здійснюється за допомогою банківських операцій (основна банківська діяльність) та діяльність, яка не передбачає здійснення техніко-юридичних дій, зокрема щодо надання консультаційних, довідкових та інформаційних послуг (допоміжна банківська діяльність). Здійснення банківської діяльності неможливо без інформаційних послуг, які або передують безпосередній банківській діяльності, або зливаються з нею, або є її підсумком (результатом).

Дисертантом виявлено ознаки банківської діяльності, що дозволило запропонувати її визначення та охарактеризувати як сферу розвитку не лише банківських, а й інформаційних відносин. Інформація становить основу процесу управління як банківською системою, так і кожним окремим банком; без неї неможливо сформувати мету управління, оцінити ситуацію, визначити проблеми, підготувати та прийняти рішення і, відповідно, організувати контроль його виконання.

У підрозділі 1.3. «Проблеми класифікації інформації в сфері банківської діяльності», зважаючи на значення інформації в умовах розвитку інформаційного суспільства та враховуючи те, що науково обґрунтована класифікація дає можливість глибше зрозуміти сутність, значення в механізмі інформаційно-правового регулювання, точніше визначити межі та можливості регулюючого впливу правових норм і напрями підвищення ефективності їх дії, критично проаналізовані існуючі класифікації, уточнені деякі з них та запропоновано авторську класифікацію. Проведений аналіз показав існування різних підходів щодо класифікації інформації за певними критеріями, які є, як правило, перенесенням загальнотеоретичних конструкцій, що не повною мірою відображає специфіку й особливості інформації в сфері банківської діяльності. З урахуванням специфіки банківської діяльності уточнені окремі існуючі класифікації інформації, зокрема: за спрямованістю інформація може бути низхідною (від уповноваженого суб’єкта до зобов’язаного) та висхідною (від зобов’язаного до уповноваженого). За джерелом виникнення інформації, виокремлено зовнішню та внутрішньобанківську інформацію. За юридичною силою виділено правову та довідкову банківську інформацію, а в межах правової інформації, за правовими наслідками – регуляторну та не регуляторну. За режимом доступу банківська інформація поділяється на банківську інформацію з відкритим доступом та банківську інформацію з обмеженим доступом, яка, в свою чергу, поділяється на конфіденційну банківську інформацію, банківську таємницю та службову банківську інформацію.

Запропоновано авторську класифікацію банківської інформації. Залежно від стадії банківської діяльності виділено попередню (установчу), поточну (власне банківську) та підсумкову (завершальну інформацію) інформацію. Попередня (установча) банківська інформація є визначеною законодавством інформацією, яка має установчий характер, оформлюється і подається на стадіях створення та реєстрації банку, а також ліцензування банківських операцій. Поточною (власне банківською) інформацією є визначена законодавством інформація, що забезпечує здійснення банківських операцій, надання банківських послуг тощо, оформлюється й надається уповноваженим суб’єктам банківської діяльності та контролюючим органам, зокрема Національному банку України, державним органам, клієнтам у передбачених законодавством, договором або за інших підстав випадках. Підсумкова (завершальна) банківська інформація – це визначена законодавством інформація за певний звітний період, що надається уповноваженим суб’єктам в силу приписів нормативно-правових актів або на їх вимогу про завершені результати банківської діяльності.

У підрозділі 1.4. «Міжнародний досвід розвитку банківської сфери в умовах розбудови інформаційного суспільства» дисертант виходить з того, що перспективи розвитку вітчизняної банківської сфери в умовах розбудови інформаційного суспільства обумовлюються не лише рівнем українського законодавства та якістю правової системи, але великою мірою зумовлюється повнотою врахування вимог і норм міжнародно-правових інституцій, і в першу чергу, Європейського Союзу.

У підрозділі проаналізовано розвиток банківського права Європейського Союзу, включаючи директиви та інші документи, що регулюють різні аспекти банківської діяльності, зокрема Директиву 73/183/ЄЕС Ради Європейського Співтовариства «Про скасування обмежень щодо вільного заснування банків та інших фінансових установ та вільного надання ними незалежних послуг», Першу Директиву Ради 77/780/ЄЕС «Про координування законів, постанов та адміністративних положень щодо початку та ведення діяльності кредитних установ», Другу Директиву Ради 89/646/ЄЕС «Щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються початку і здійснення діяльності кредитних установ», Директиву Ради 92/30/ЄЕС «Про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі», Директиву ЄС 2000/12/ЄС «Про заснування та діяльність кредитних організацій», Директиву 2009/110/ЄС Європейського Парламенту та Ради щодо впровадження та здійснення діяльності установами - емітентами електронних грошей та пруденційного нагляду за ними тощо.

Відмічається активізація співробітництва України з Європейським Союзом у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів. На думку дисертанта, гармонізація систем національного і європейського права не може здійснюватися механічним перенесенням норм та стандартів у національну систему права, в ході інтеграційних процесів потрібно враховувати національні особливості Інтеграція має здійснюватися шляхом добровільної відмови держави від своїх повноважень. Потрібно враховувати таку особливість банківської інформації та інформаційних процесів, як прагнення до уніфікації та стандартизації. Серед основних передумов гармонізації банківського законодавства повинна бути уніфікація банківської термінології, без якої неможливо досягти відповідності та узгодженості у правовій сфері.

Розділ 2 «Інформаційні банківські правовідносини в умовах розбудови інформаційного суспільства в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких досліджується сучасний стан інформаційних банківських правовідносин, виходячи із авторської концепції формування теоретико-методологічних засад правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності.

У підрозділі 2.1. «Концепція інформаційних правовідносин у сфері банківської діяльності в Україні» підкреслюється, що використання у наукових дослідженнях категорії «інформаційні правовідносини» ще не означає її остаточного з’ясування та розуміння однакового змісту, який вкладають у неї представники різних юридичних шкіл. Визнаючи необхідність впровадження комплексного підходу до розв’язання проблем правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності, обґрунтовано доцільність врахування основних положень теорії правовідносин. Розглянуті дисертантом підходи щодо визначення поняття інформаційних правовідносин, засвідчили відносну єдність і наступництво загальнотеоретичних підходів у встановленні основних ознак правовідносин, а з іншого боку - відсутність єдності у встановленні їх істотних ознак.

Дисертант поділяє точку зору І.В. Арістової, пов’язану з виділенням відносно однорідних, тобто «чистих» інформаційних правовідносин, та інформаційних правовідносин, що є компонентом галузевих правовідносин, а також Г.А. Тосуняна про комплексний характер банківських правовідносин, що дозволило ідентифікувати ці правовідносини і виокремити інформаційні, інформаційні банківські та банківські інформаційні правовідносини. В межах дисертаційного дослідження зосереджено увагу на інформаційних банківських правовідносинах. Акцентується увага на тому, що інформаційні банківські правовідносини мають особливості прояву загальних ознак правовідносин, а також виявлено їх спеціальні ознаки, до яких віднесено сферу виникнення і розвитку; що становить частину інформаційної сфери в межах банківської діяльності (інформаційна банківська сфера); міжгалузевий характер; особливості суб’єктного складу, об’єкту та змісту.

На основі аналізу існуючих класифікацій за різними критеріями виявлено й докладно проаналізовано особливості й характерні риси різновидів інформаційних банківських правовідносин. Дисертантом запропонована авторська класифікація інформаційних банківських правовідносин. Конструктивність такого підходу проявляється в новому баченні системи інформаційних банківських правовідносин та визначенні їх місця в системі як в цілому правовідносин, так і галузевих правовідносин (інформаційних, фінансових, банківських).

У підрозділі 2.2. «Об’єкт інформаційних банківських правовідносин» обґрунтовано, що питання про об’єкт правовідносин є одним із ключових та найбільш дискусійних в юридичній науці. Дисертантом досліджуються найбільш актуальні теоретичні та практичні питання об’єкта інформаційних банківських правовідносин. У роботі проаналізовано підходи щодо визначення поняття об’єкта правовідносин. Отримано висновок, що з розширенням тлумачення поняття об’єкта правовідносин відповідно розширюється зміст поняття «об’єкт інформаційних правовідносин», «об’єкт банківських правовідносин», «об’єкт інформаційних банківських правовідносин», які формуються як досвід здійснення правових досліджень, взятих у єдності та взаємодії. Поняття «об’єкт інформаційних банківських правовідносин» є вужчим за обсягом, ніж поняття «об’єкт інформаційних правовідносин» та «об’єкт банківських правовідносин», становлячи лише перетинаючу частину цих понять, звужується як за обсягом, так і за системою об’єктів.

Обґрунтовано доведено, що об’єктом інформаційних банківських правовідносин є нематеріальні блага як результат дій, що фіксується на матеріальних носіях, будучи відображенням матеріальних наслідків (результатів) банківської діяльності, з приводу яких виникає правовий зв’язок між суб’єктами інформаційних банківських правовідносин, детермінований їх інформаційними інтересами в сфері банківської діяльності в межах їх правосуб’єктності. Запропоновано, залежно від правового режиму, об’єкти інформаційних банківських правовідносин поділяти на відкриті (інформація з вільним доступом) та закриті (інформація з обмеженим доступом). Проведений ґрунтовний аналіз правового регулювання інформаційних банківських правовідносин, об’єктом яких є банківська таємниця та практики застосування законодавства, дозволило виявити існуючі проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення.

У підрозділі 2.3. «Особливості суб’єктного складу інформаційних банківських правовідносин» обґрунтовується позиція дисертанта щодо проблемних питань суб’єктного складу інформаційних банківських правовідносин, виявлено особливості правового статусу окремих категорій суб’єктів, а також розглянуті наукові погляди з цих питань. Автором проаналізовано співвідношення понять, зокрема «суб’єкт інформаційного права», «суб’єкт інформаційних банківських правовідносин» та «учасник інформаційних банківських правовідносин», що дозволило розмежувати ці поняття та описати модель трансформації суб’єкта права в суб’єкта інформаційних банківських правовідносин.

Ґрунтуючись передусім на законах України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», проаналізовано елементи правового статусу Національного банку України, а аналіз його функцій дав можливість говорити про законодавче закріплення інформаційної функції як інтегрованої, що проявляється у реалізації більшості його функцій і, насамперед, у функції банківського регулювання та нагляду. Доведено, що при здійсненні банківської діяльності, банк може виступати як власник інформаційних ресурсів, як споживач та зберігач інформації.

Аналіз інформаційних повноважень банку дозволив за сферою інформаційної діяльності виділити та дослідити повноваження у сфері пошуку, отримання і споживання інформації; у сфері створення вихідної і вторинної інформації; у сфері формування інформаційних ресурсів, підготовки і надання користувачам інформаційних продуктів та інформаційних послуг; у сфері створення і застосування інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення. З’ясовано, що суб’єктами інформаційних банківських правовідносин можуть бути суб’єкти публічного права, банки, інші юридичні особи - суб’єкти приватного, фізичні особи.

Ґрунтовний аналіз інформаційного та банківського законодавства, нормативно-правових актів та практики їх застосування, дозволив надати пропозиції щодо застосування окремих норм та подальшого вдосконалення цих галузей законодавства.

Розділ 3 «Сучасний стан та напрями вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності» містить два підрозділи, в яких досліджуються юридичні факти, їх місце в механізмі правового регулювання та пропонуються напрями вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин.

У підрозділі 3.1. «Юридичні факти в механізмі правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності» проаналізовано існуючі погляди на юридичні факти з точки зору їх визначення, значення, функцій, місця в механізмі правового регулювання інформаційних відносин. Дослідження починається із аналізу визначень поняття юридичних фактів та їх ознак, що дозволило запропонувати уточнене визначення цієї правової категорії. З’ясовано, що юридичні факти виконують правоустановчу, конструктивну, гарантійну, інформаційну та прогностичну функції.

Проведений аналіз класифікацій юридичних фактів засвідчив, що найбільш поширеною є класифікація юридичних фактів за вольовою ознакою на юридичні дії та юридичні події. Дисертант вважає, що настання абсолютних подій передбачає лише один рівень правових наслідків в інформаційній сфері банківської діяльності, тоді як відносні події можуть породжувати декілька рівнів наслідків. Норми інформаційного та банківського права можуть пов’язувати правові наслідки не лише безпосередньо із самою юридичною подією, а й з діями, що передували цій події, та причинами, що її породили. У цьому випадку правові наслідки одного ряду впливають на правові наслідки іншого ряду.

Дисертант акцентує увагу на тому, що юридичні факти в механізмі правового регулювання виконують свою головну функцію – забезпечують виникнення, зміну і припинення правовідносин. При з’ясуванні механізму правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності, автор застосовує феноменолого-комунікативний підхід. Застосування такого підходу дозволило довести, що елементами механізму правового регулювання інформаційних відносин є норми інформаційного та банківського права; юридичні факти та інформаційні банківські правовідносини, а стадіями механізму за умови правомірної поведінки, є правове моделювання, встановлення (визнання) юридичних фактів та реалізація суб’єктивних прав та обов’язків (правовідносини). Юридичний факт в механізмі правового регулювання інформаційних відносин в сфері банківської діяльності виступає як елемент механізму і як стадія процесу.

Аналіз стану нормативного закріплення юридичних фактів дозволив виявити недоліки, узагальнити проблеми, що виникають у правозастосуванні та запропонувати власне бачення вирішення цих проблем, зокрема запропоновані зміни та доповнення до чинного законодавства.

У підрозділі 3.2. «Напрями вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності» розглянуто сучасний стан правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності.

Дисертант вважає, що практичні проблеми юридичних складів полягають в їх правильному підборі та чіткому закріпленні у нормативно-правових актах (правотворча діяльність) та їх подальшому встановленні (правозастосовча діяльність). Встановлення юридичних фактів є інформаційним процесом, що полягає у перетворенні інформації про факти з розрізненої у систематизовану. Встановлення усіх обставин дозволить дати їм юридичну силу, вирішивши питання надання чи ненадання цим обставинам властивостей юридичних фактів (юридичного складу). Юридичний склад має відповідати певним вимогам, зокрема: системності, співвідносності, завершеності, нормативній визначеності, а також забезпечувати настання правових наслідків в інформаційній сфері банківської діяльності.

Під час аналіз сучасного стану правового регулювання інформаційних відносин виявлено недоліки та надано пропозиції щодо їх усунення. Вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин у сфері банківської діяльності повинно здійснюватися у двох напрямах тактичному (поточному) та стратегічному (перспективному). Обґрунтовано запропоновано внести зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема доповнити розділом «Банківська інформація», а також розширити перелік відомостей, які становлять банківську таємницю (ч. 2 ст. 60). Аналіз практики застосування законодавства дозволив виявити існуючі проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення. Запропоновано провести уніфікацію та стандартизацію банківської інформації та документації, які мають будуватися на принципах: ефективності, оптимізації, єдності; типізації і трафаретизації текстів; відповідності, сумісності. Результатом такої уніфікації має стати комплекс стандартів.