ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Автореферат

У вступi oбґрунтoвaнo вибiр теми, aктуaльнiсть дoслiдження, зв’язoк йoгo з нaукoвими прoгрaмaми тa плaнaми, визнaченo зaвдaння, мету, oб’єкт, предмет i метoдoлoгiчнi основи; сформульовано основні теоретичні, практичні результати дослідження, нaукoву новизну та особистий внесок здобувача у розробку даної проблеми, наведено вiдoмoстi прo апробацію та публікації основних положень, структуру i oбсяг дисертaцiї.

Рoздiл перший ,,Теоретично-правові аспекти місцевих податків і зборів в Україні” склaдaється з двoх пiдрoздiлiв i присвячений рoзгляду теoретичних питaнь стaнoвлення місцевого оподаткування в Укрaїні та загальної характеристики правового регулювання місцевих податків і зборів.

У пiдрoздiлi 1.1 ,,Становлення і розвиток місцевого оподаткування в Україні” рoзглянутo прoцес формування місцевого оподаткування в Україні. Визначено, що історичні передумови становлення та розвитку місцевого оподаткування сягають найдавніших часів. Саме формування податкової системи нерозривно пов’язане з появою державності, а місцеві податки та збори стали необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві, основною формою доходів держави. Для зручності дослідження виникнення місцевого оподаткування як складової податкової системи автором запропоновано періодизацію генези правового регулювання місцевих податків і зборів, що становить сім етапів.

I етап. VIII – XII століття нашої ери – це виникнення, формування і розвиток Київської Русі. Саме в цей період відбулася перша реформа оподаткування за київської княгині Ольги у 945–947 рр., яка ввела фіксовані податки та започаткувала їх стабільне стягнення.

II етап. XIV – перша половина XVI ст. нашої ери – період, коли українські землі входили до складу Литви і Польщі і була запроваджена польська податкова система, за якою шляхта і маєтки католицької церкви були звільнені від оподаткування. У XVI столітті (період існування Запорізької Січі) під час визвольної війни (1648–1654 рр.) українського народу Богдан Хмельницький сформував ефективну систему податків, яка складалася з трьох основних частин: подимне, стація на утримання війська, що збиралася натурою, грішми і виявлялась у наданні житла для постою козацького війська, та оренда з різних промислів.

III етап. XVI – XVII століття – це податкова система періоду Російської імперії, до складу якої входила тоді Україна. Проведення в 1864 році земської реформи, а в 1870 р. – міської. Введення земських і міських місцевих податків для піклування про місцеву торгівлю, школи, лікарні, комунальне господарство та ін. Податкова політика царської Росії з XVIII – до початку XX століття – це поступова заміна натуральних податків грошовими.

IV етап. 1917 – 1918 роки – період існування Центральної Ради, Гетьманату та Директорії, за яких відбувається реформування податкової системи України, яке мало на меті перекласти головний податковий тягар із селянства на буржуазію (введення майнового податку, податку на приріст майна, високі непрямі податки на предмети розкоші, а також реформування прибуткового податку).

V етап. Податкова політика в радянський період. У травні 1917 року Центральна Рада проголосила перший вільний громадський податок на українську справу, яким був місцевий український податок. Наслідком податкової політики радянської держави стало впровадження надзвичайного революційного податку з міських і сільських мешканців. Оригінальним місцевим податком можна вважати так зване самооподаткування сільського населення.

VI етап. 1991–2010 роки. Після набуття Україною незалежності почали застосовувати новий підхід до місцевого оподаткування. Було прийнято нормативно-правовий акт, а саме Декрет Кабінету Міністрів України ,,Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 р. № 56-93, яким здійснювалося регулювання місцевих податків і зборів в Україні.

VII етап. З 2011 року – прийняття кодифікованого законодавчого акта – Податкового кодексу України, як крок удосконалення податкового законодавства та реформування системи місцевого оподаткування.

У пiдрoздiлi 1.2 ,, Загальна характеристика правового регулювання місцевих податків та зборів” з’ясовується юридична природа, поняття, ознаки, критерії розмежування місцевих платежів.

Дисертантом досліджено питання схожості та відмінності рис податків і зборів, що розглядалися в наукових працях провідних учених. До загальних рис, зокрема, належать: загальність сплати до відповідних бюджетів; чітке надходження їх до бюджетів, за якими вони закріплені; стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження; примусовий характер стягнення; здійснення контролю єдиними органами державної податкової служби; безеквівалентний характер платежів.

Зазначено, що відмінними рисами місцевих платежів є:

– відносини відплатності: притаманні зборам, але не характерні для податків;

– за метою: мета податків – задоволення потреб органів місцевого самоврядування; зборів – задоволення певних потреб чи витрат установ;

– за значенням: податкові платежі забезпечують значно більші надходження ніж збори;

– за періодичністю: збори досить часто мають разовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; податки характеризуються певною періодичністю;

– за обставинами: податки являють собою безумовні платежі; збір сплачується у зв’язку з послугою, наданою платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

– за характером обов’язку: сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; збір характеризується певною добровільністю дій платника і не регулюється відносинами імперативного характеру.

На підставі аналізу ознак, притаманних місцевим податкам і зборам, автором запропоновано доповнити статтю 14 Податкового кодексу України авторськими визначеннями:

„місцеві податки − обов’язкові, нецільові, безвідплатні, безповоротні, безумовні і постійні платежі, що встановлюються рішеннями органів місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та зараховуються до її місцевого бюджету ”;

„місцеві збори – цільові, відплатні, непостійні як обов’язкові, так і необов’язкові для встановлення рішенням органів місцевого самоврядування платежі на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці з метою компенсації вартості послуг, що надаються платнику місцевого збору та зараховується до її місцевого бюджету ”.

Зазначено, що при прийнятті нормативно-правових актів у сфері формування місцевого оподаткування необхідно дотримуватися таких вимог: раціональність і повнота; фіскальна достатність; соціальна справедливість; рівність усіх перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; стабільність оподаткування та гармонійне поєднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників податків, у зв’язку з відсутністю закріплення основоположних принципів у законодавчих актах нашої держави.

Рoздiл другий ,,Особливості правового регулювання місцевих податків і зборів в Україні” склaдaється з трьoх пiдрoздiлiв, присвячених хaрaктеристиці нoрмaтивнo-прaвoвoгo зaкрiплення тa пoрядку адміністрування двох місцевих податків, а саме: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та єдиного податку, а також трьох місцевих зборів – збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору.

У пiдрoздiлi 2.1 ,,Особливості правового регулювання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” досліджено правовий механізм цього обов’язкового платежу (платники, об’єкт, база, пільги із сплати даного податку, ставка, податковий період, порядок обчислення суми податку та порядок сплати податку тощо).

Визначено, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, порівняно з іншими місцевими платежами, може сприяти забезпеченню стабільності наповнення бюджетів місцевих рівнів, підвищення ролі майнового оподатковування в реалізації фіскальної політики та адаптації національної системи оподаткування до європейських стандартів, оскільки є відносно простим та прозорим в адмініструванні.

Дисертантом запропоновано законодавчо закріпити визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, доповнивши статтю 14 Податкового кодексу України поняттям ,,податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”.

Запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки доцільно розглядати як важливий крок на шляху становлення ефективної податкової системи України, оскільки цей податок належить до основних у складі податкових систем більшості розвинених країн.

У пiдрoздiлi 2.2 ,,Правові аспекти спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у світлі концепції реформування податкової системи України” досліджено проблеми оподаткування суб’єктів малого підприємництва, зокрема правовий механізм адміністрування єдиного податку в Україні (групи платників, ставки, податковий звітний період, порядок нарахування та строки сплати єдиного податку, ведення обліку та складання звітності платниками податку). Звернуто увагу на переваги та недоліки спрощеної системи оподаткування в Україні, проаналізовано зарубіжний досвід. Доведено, що завдяки запровадженню спрощеної системи оподаткування малий бізнес в Україні отримав такі переваги: стабільність і зрозумілість системи оподаткування, відчутне зменшення податкового тиску, що сприяє збалансуванню інтересів держави та суб’єктів оподаткування; поступове збільшення надходжень до місцевих бюджетів єдиного податку від суб’єктів малого підприємництва; перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності збиткових підприємств; можливість платника точно визначити суму податкових платежів на плановий період; формування умов для забезпечення зайнятості населення України, що сприяє зменшенню кількості безробітних; спрощення процедури і порядку реєстрації платника єдиного податку, а також форм податкової звітності по податках і зборах, які заміщуються єдиним податком, заповнення однієї форми і подання до податкового органу один раз на квартал; відсутність обов’язку здійснювати контроль щодо строків сплати податків і зборів, платником якого перестає бути суб’єкт малого підприємництва; спрощення ведення поточного бухгалтерського обліку та форм фінансової звітності, що передбачено Національними стандартами бухгалтерського обліку.

До недоліків використання спрощеного оподаткування віднесено такі: обмеження обсягів виручки суб’єктів малого бізнесу, які дають право використовувати спрощену систему оподаткування; суми єдиного податку фізичної особи-платника податку сплачуються авансом за звітний період (квартал), при цьому не враховується, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності за звітний період.

Зазначено, що чинне законодавство не містить дефініції поняття ,,єдиний податок’’. Автором запропоновано доповнити статтю 14 Податкового кодексу України визначенням вказаного поняття.

У пiдрoздiлi 2.3 ,,Стан місцевих зборів на сучасному етапі та їх характеристика” розглянуто три місцеві збори, встановлені Податковим кодексом України, а саме: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Оскільки в законодавстві відсутнє визначення поняття “збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності”, запропоновано доповнити статтю 14 Податкового кодексу України авторським визначенням.

Зазначено, що підпункт ,,в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти ” статті 267.1.1 Податкового кодексу України потребує певного корегування, оскільки валютними цінностями є валюта України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, а також банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Обґрунтовано недоцільность торгівлі у пунктах обміну іноземної валюти такими валютними цінностями, як банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери. Запропоновано внести зміни до статті 267 Податкового кодексу України та викласти у наступній редакції: ,,в) торгівля валюти України та іноземної валюти у пунктах обміну іноземної валюти’’.

Статтю 14 Податкового кодексу України запропоновано доповнити авторським визначенням поняття ,,збір за місця для паркування транспортних засобів”.

Встановлено, що поняття ,,туристичний збір”, закріплене в статті 268 Податкового кодексу України, не повною мірою охоплює ознаки, що характеризують цей платіж і потребує певного доповнення, тому доцільно доповнити статтю 14 Податкового кодексу України авторським визначенням поняття ,,туристичний збір”.

До переліку пільгової категорії осіб, які звільняються від сплати туристичного збору, необхідно додати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки Конституцією України гарантовано надання цим категоріям осіб матеріальної, соціальної та правової допомоги.

Рoздiл третій ,,Основні напрями удосконалення правового регулювання місцевого оподаткування” мiстить двa пiдрoздiли, в яких oбґрунтoвaнo пoтребу у правовому реформуванні місцевого оподаткування, з урaхувaнням позитивного зaрубiжнoгo дoсвiду.

У пiдрoздiлi 3.1 ,,Зарубіжний досвід місцевого оподаткування та можливості його впровадження в Україні” проаналізовано досвід місцевого оподаткування в Cполучених Штатів Америки, Японії, Франції, Федеративній Республіці Німеччині, Іспанії, Данії, Російській Федерації та Республіці Казахстан та інших країнах, де місцеві податки і збори є одним із основних дохідних джерел місцевих бюджетів.

Розглянуто досвід держав Європейського Союзу (далі – ЄС) щодо системи місцевого оподаткування та виділено такі основні місцеві податки і збори:

1) збори за надання послуг місцевими органами влади (за надання комунальних послуг, зокрема, водопостачання та водовідведення, вивіз сміття; за користування басейнами, що перебувають у комунальній власності; користування громадським транспортом тощо);

2) доходи від місцевої комунальної власності – досить суттєве джерело наповнення місцевих бюджетів у деяких державах ЄС. Доходи від комунальної власності формуються за рахунок надходжень від оренди комунального майна або за рахунок його продажу;

3) податки та внески до соціальних фондів – податкові внески сплачуються як юридичними, так і фізичними особами. Ці податки та внески є джерелом фінансування усіх державних і місцевих видатків, частина з них, що передається до місцевих бюджетів, залежить від обсягу повноважень, які делеговано на місця.

Зазначено, що органи місцевого самоврядування всіх держав – членів ЄС, крім Мальти, мають власні місцеві податки та збори. Існує багато різних місцевих податків і зборів, що збираються органами місцевого самоврядування держав – членів ЄС, проте виділено три основні податки: податок на нерухомість, місцевий корпоративний податок (податок на підприємницьку діяльність) та місцевий податок із доходів. Зокрема, в Італії місцевий корпоративний податок нараховується на фонд заробітної плати, в Угорщині – залежить від кількості співробітників, оціночної вартості землі, що пербуває у власності (Данія, Ірландія), вартості виробленої продукції (Франція), прибутку (Німеччина, Італія, Люксембург, Португалія). У Данії та Ірландії до складу місцевого корпоративного податку входить податок на нерухомість, що сплачується юридичними особами.

Право самостійного встановлення місцевих податків і зборів мають місцеві органи влади у багатьох державах, наприклад, у США, Франції, Італії. Така самостійність може проявлятися у різних формах, які є найбільш прийнятними для конкретних умов кожної держави і обмежується з боку держави шляхом:

– запровадження обов’язкових місцевих податків і зборів. Так, обов’язковими для встановлення місцевою владою є такі місцеві податки: на нерухоме майно – в Австрії, Данії, Франції, Фінляндії, Італії, Іспанії, Туреччині; на доходи фізичних осіб – в Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства – в Франції, Португалії; на торгівлю – в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компанії – в Австрії, Італії, Іспанії, Фінляндії;

– встановлення ставок місцевих податків і зборів. Центральними органами влади визначено ставки місцевих податків: на нерухомість – у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб – у Болгарії і Латвії; на торгівлю – в Албанії; на компанії – у Фінляндії;

– визначення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, в обсязі яких місцеві органи влади самостійно визначають ставку оподаткування. Практика визначення граничних ставок застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Іспанії, Фінляндії, Франції; податку на доходи фізичних осіб – в Норвегії, Естонії; податку на торгівлю – в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства – у Франції, Португалії, Угорщині; на компанії – в Австрії, Іспанії, Угорщині, Франції.

Доведена важливість урахування особливостей місцевого оподаткування держав Європейського Союзу на шляху України до євроінтеграції економіки та адаптації законодавства до європейських стандартів.

У пiдрoздiлi 3.2 ,,Основні недоліки нормативно-правового регулювання місцевих податків і зборів в Україні та шляхи їх усунення” узагальнено основні недоліки місцевого оподаткування в Україні на сучасному етапі, якими є: незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів, і, як наслідок, низька їх питома вага у доходах місцевих бюджетів; невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими державами; відсутність правових механізмів у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів; незацікавленість місцевих органів влади у додатковому залучені коштів від справляння місцевих податків і зборів; відсутність взаємозалежності між рівнем суспільних послуг, які надаються на певній території, із податковими навантаженнями населення; невисокий рівень добровільності сплати місцевих податків і зборів, спричинений обмеженою правовою свідомістю у більшості платників податків, а також нерозумінням їх ролі та значення у фінансовому забезпеченні місцевого самоврядування.

Дисертантом запропоновано шляхи подолання визначених недоліків, що стосується насамперед удосконалення законодавчої бази зазначеного різновиду оподаткування, посилення ролі місцевих податків і зборів у зміцненні фінансової бази органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями удосконалення порядку справляння місцевих податків і зборів є зміцнення та стабілізація фінансів місцевих органів влади України в умовах скорочення обсягів централізованого фінансування. Адже саме місцеві платежі покликані забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої зростає у проведенні соціальних та економічних реформ.

В умовах загрозливої екологічної ситуації в Україні актуальним є впровадження місцевих екологічних податків за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів. Такі платежі повинні стати дієвим інструментом збереження й охорони навколишнього природного середовища і покращання екологічної ситуації в державі. На нашу думку, буде доцільно включити до системи місцевого оподаткування екологічні податки. При цьому потрібно ввести їх на продукт, який забруднює навколишнє середовище. Податки ввійдуть до ціни продукції і їх застосування не лише сприятиме зниженню загального рівня забруднення, а й стимулюватиме виробництво нової, екологічно чистої продукції, адже такий додатковий фінансовий тягар збільшує ціну шкідливої продукції.

Аргументована доцільність введення, як різновиду майнових податків, до переліку місцевих платежів саме податків на розкіш – податку на дорогі автомобілі, приватні літаки, вертольоти, вілли тощо, у зв’язку із збільшенням в Україні кількості багатих громадян і величезним відривом між найбагатшими та найбіднішими громадянами.