Державне регулювання сільського господарства в Україні (адміністративно-правовий аспект) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки; вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт та предмет; викладено методи та висвітлено наукову новизну дисертаційної роботи; розкрито практичне значення одержаних результатів у науково-дослідній, правотворчій діяльності, для правозастосування та у навчальному процесі; наведено дані про особистий внесок здобувача, апробацію та публікацію результатів дослідження; відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика державного регулювання сільського господарства в Україні» складається з чотирьох підрозділів і присвячений висвітленню ґенези наукової думки у сфері адміністративних аспектів державного регулювання сільського господарства в Україні, його особливостям, методам.

У підрозділі 1.1 «Стан наукових досліджень питань державного регулювання сільського господарства в Україні» подається огляд вітчизняних та зарубіжних джерел щодо проблеми державного регулювання сільського господарства в Україні.

Наукову літературу, яка аналізується в цьому підрозділі, запропоновано поділити на літературу із права часів існування Радянського Союзу та юридичну літературу, видану в Україні після розпаду Радянського Союзу. Констатовано, що поняття державного регулювання сільського господарства в Україні розглядається дослідниками через співвідношення дефініцій «регулювання», «управління» та «організація». Акцентовано увагу, що на сьогодні більшість українських науковців підтримують тезу про те, що державне регулювання є засобом реалізації завдань і функцій держави, її економічної стратегії.

На основі проведеного аналізу наукової літератури за темою дослідження зроблено висновок, що незважаючи на наявність численних наукових досліджень, присвячених різним аспектам державного регулювання сільського господарства, до сьогодення не існувало комплексного дослідження, яке дало б змогу визначити мету, принципи, особливості, напрями удосконалення правового забезпечення державного регулювання сільського господарства з позиції адміністративного права. У працях науковців не отримали належного наукового аналізу адміністративно-правові аспекти державного регулювання сільського господарства в Україні.

У підрозділі 1.2 «Поняття, мета та особливості державного регулювання сільського господарства в Україні» встановлено, що вплив держави на функціонування та розвиток сільського господарства у вигляді державного регулювання, в першу чергу, має ґрунтуватись виключно на нормах закону, а отже – має місце правовий вплив. Водночас, державне регулювання сільського господарства в Україні спрямоване на реалізацію аграрної політики держави, через що проявляється її політичний вплив у зазначеній сфері. На основі аналізу змісту суспільних відносин, що виникають у процесі державного регулювання сільського господарства, зроблено висновок, що їм притаманний комплексний характер.

Наголошено, що для визначення цілей, завдань та напрямів державного регулювання сільського господарства України доцільно враховувати позитивний зарубіжний досвід державного регулювання сільського господарства зарубіжних країн, що ґрунтується на широкому застосуванні заходів державного стимулювання.

Автор дійшов висновку, що дослідження правової природи державного регулювання сільського господарства дозволяє розглядати його з таких позицій як: 1) врегульовану нормами права систему організаційних, правових, фінансово-економічних, технічних, інформаційних, соціальних та інших заходів державного впливу на сільське господарство з метою забезпечення продовольчої безпеки держави, розв’язання соціально-економічних проблем, сприяння соціальному розвиткові, відновлення та підтримання екологічної рівноваги територій; 2) врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають між сільськогосподарським товаровиробником та державою, в особі уповноважених органів з метою забезпечення інтересів суспільства та держави у сільському господарстві; 3) вид державної діяльності, яка здійснюється уповноваженими на це державними органами, органами місцевого самоврядування, державними та недержавними організаціями з метою вирішення завдань політичного, економічного, науково-технічного і соціального характеру. Органи, які здійснюють функції державного регулювання, визначаються в кожному конкретному випадку особливостями виду та об’єкта державного регулювання в сільському господарстві України.

У підрозділі 1.3 «Принципи державного регулювання сільського господарства в Україні» проаналізовані загальні та спеціальні принципи державного регулювання сільського господарства.

У дисертації обґрунтовується, що чинне законодавство, визначаючи особливості правового регулювання окремих галузей сільськогосподарського виробництва, як правило, закріплює принципи, на яких ґрунтується державне регулювання в конкретній сфері сільськогосподарського виробництва.

Автором встановлено, що основним і визначальним принципом державного регулювання сільського господарства є принцип законності. Одним з основних принципів державного регулювання сільського господарства в Україні є державна підтримка діяльності сільськогосподарських товаровиробників з метою створення останнім рівних умов у господарюванні.

У підрозділі 1.4 «Методи державного регулювання сільського господарства в Україні» визначаються основні методи державного регулювання сільського господарства, здійснена їх класифікація.

Автором наголошено, що держава застосовує адміністративні методи впливу регулювання сільського господарства в Україні, зокрема для деяких галузей аграрного виробництва. Насамперед державний нагляд здійснюється у галузі безпечності та якості сільськогосподарської продукції, ветеринарного нагляду тощо. Автор вважає, що існування економічних та адміністративних методів державного регулювання сільського господарства в чистому вигляді є неможливим. У зв’язку з цим, є недоцільним і вживання такої термінології, оскільки методи державного регулювання сільського господарства, які характеризуються обов’язковістю певної поведінки (адміністративні), мають бути підкріплені фінансово, а тому в них завжди присутній економічний аспект. Економічні методи, до яких відносять, наприклад ,пільгове кредитування, дотації тощо, здійснюються спеціально-уповноваженими державними органами, за юридичною природою цим відносинам притаманний владний характер.

Розділ 2 «Особливості адміністративно-правового регулювання окремих напрямів забезпечення сільського господарства в Україні» складається із чотирьох підрозділів і присвячений проблемам належного забезпечення державою сільського господарства в України.

У підрозділі 2.1 «Державне регулювання у сфері матеріально-технічного забезпечення сільського господарства в Україні» з’ясовано основні проблеми у сфері матеріально-технічного забезпечення сільського господарства в Україні та запропоновано шляхи їх вирішення.

Автором встановлено, що матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників здійснюється у різних організаційно-правових формах.

Констатовано, що розпорошеність повноважень щодо матеріально-техніч-ного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників між різними структурними підрозділами Міністерства аграрної політики та продовольства України зумовлює їх дублювання та низьку ефективність діяльності.

У роботі зазначено, що дослідження правових аспектів державного регулювання матеріально-технічного забезпечення суб’єктів аграрного підприємництва свідчить про те, що незважаючи на досить великий масив законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, їх правові норми регулюють лише окремі питання матеріально-технічного забезпечення сільського господарства та характеризуються суперечливістю та недосконалістю.

Зроблено висновок, що з метою удосконалення державного регулювання матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, усунення існуючих недоліків чинного законодавства, підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва, доцільно розробити нормативно-правовий акт, який би визначив поняття, основні засади, принципи, мету, завдання, форми матеріально-технічного забезпечення суб’єктів аграрного підприємництва, органи та їх повноваження у цій сфері, а також містив би норми юридичної відповідальності. На сучасному етапі розвитку агропромислового виробництва це може бути Концепція про матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, яка має бути покладена в основу розвитку аграрного законодавства щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

У підрозділі 2.2 «Державне регулювання сільського господарства України у сфері фінансово-кредитного забезпечення, ціноутворення та оподаткування» розглянуто значення та особливості фінансово-кредитного забезпечення, ціноутворення та оподаткування в аспекті адміністративно-правового регулювання сільського господарства в Україні.

На думку дисертанта, до позитивних тенденцій чинного законодавства у сфері кредитування слід віднести визначення правил кредитування сільськогосподарських товаровиробників на середньострокову перспективу, що свідчить про реалізацію принципу стабільності державного регулювання сільського господарства в цілому і державної підтримки зокрема. Така практика є усталеною в Європейському Союзі, де бюджет приймається на декілька років. Враховуючи важливе соціальне значення сільськогосподарської продукції та інші чинники досить часто є виправданим застосування заходів адміністративного регулювання цін.

Спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських товаровиробників полягає у запровадженні податків, які є характерними саме для сільського господарства – фіксованого сільськогосподарського податку.

Автор дійшов висновку, що систему правових заходів державного регулювання сільського господарства у сфері ціноутворення складають:

1) здійснення державних інтервенцій (фінансових або товарних) в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну закупівельну ціну;

2) проведення державних заставних закупівель, відповідно до яких виробник зерна, яке є об’єктом державного цінового регулювання, отримує бюджетну позику під заставу такого об’єкта;

3) регулювання вартості електричної та теплової енергії, природного газу, вугілля, води, які поставляються (продаються) виробникам сільськогосподарської продукції, а також вартості послуг (тарифів) із транспортування сільськогосподарської продукції, її зберігання, навантаження, перевантаження тощо;

4) регулювання вартості послуг ветеринарної медицини (проведення лабораторних досліджень, оформлення ветеринарного сертифіката або свідоцтва); хлібної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів); карантинної інспекції (огляд та оформлення сертифікатів, проведення фумігації);

5) дотування тваринницької продукції з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню середньостатистичної збитковості українських виробників такої продукції;

6) регулювання експортно-імпортних операцій з метою захисту внутрішнього ринку (ліцензування, квотування, митного контролю і тарифного регулювання).

Аргументовано, що на законодавчому рівні визначити порядок організації та перелік показників моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізується сільськогосподарськими товаровиробниками, та цін (тарифів) на промислову продукцію (роботи, послуги), що ними споживається. Також слід визначити порядок здійснення компенсацій сільськогосподарським товаровиробникам у випадку диспаритету цін та кошти, за рахунок яких будуть проведені компенсації.

Наголошено, що стимулюючий вплив на сільськогосподарське виробництво податкової політики полягає у наступному: а) запровадження спеціального режиму оподаткування; б) звільнення від сплати окремих видів податків і зборів (обов’язкових платежів); в) зменшення ставки оподаткування; г) списання та реструктуризація податкової заборгованості.

У підрозділі 2.3 «Державне регулювання кадрової політики в сільському господарстві України» визначені основні пріоритети державного регулювання кадрової політики в названій сфері.

Автор дійшов висновку, що кадрове забезпечення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється шляхом створення для молоді сприятливих умов: щодо здобуття освіти; щодо стимулювання осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, підвищувати свій професійний рівень; щодо залучення фахівців та робітничих кадрів для роботи в аграрній сфері економіки.

У підрозділі 2.4 «Особливості державного регулювання інформаційного забезпечення сільського господарства в Україні» розкрито особливості інформаційного забезпечення сільського господарства в Україні.

Проведений аналіз показав, що державне регулювання інформаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників здійснюється:

1) створенням мережі закладів, основним видом діяльності яких, є надання інформаційних послуг;

2) безоплатним забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників окремими видами інформації;

3) пільговим оподаткуванням діяльності, пов’язаної з отриманням відповідної інформації;

4) закріпленням обов’язку за державними органами інформаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників;

5) встановленням відповідальності за ненадання відповідної інформації.

У Розділі 3 «Шляхи вдосконалення державного регулювання сільського господарства в Україні» сформульовані пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у цій сфері.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення інституційно-функціонального забезпечення державного регулювання сільського господарства в Україні» подаються пропозиції щодо поліпшення функціонування органів державної влади у названій сфері.

Дисертантом наголошено, що інституційно-функціональне забезпечення державного регулювання сільського господарства України здійснюється через чинне законодавство, яке юридично визначає інституційні засади (систему органів, їх структуру) та функціональні засади (компетенцію зазначених органів, їх взаємодію між собою та іншими органами) у сфері державного регулювання сільського господарства.

Органи державного регулювання сільського господарства є суб’єктами владних повноважень і за Конституцією України наділені відповідними функціями та повноваженнями, які вони повинні здійснювати у встановлених Конституцією України межах (частина друга статті 6).

Підрозділ 3.2 «Тенденції та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення державного регулювання сільського господарства в Україні» присвячено удосконаленню нормативно-правового забезпечення державного регулювання у цій сфері.

Автор дійшов висновку, що за змістом регульованих законодавством про державне регулювання сільського господарства відносин слід виділити загальні та спеціальні нормативно-правові акти. Загальні акти законодавства про державне регулювання сільського господарства мають комплексний характер. Це можуть бути правові акти, які визначають заходи державного контролю та нагляду в сільському господарстві, заходи державного стимулювання сільськогосподарських товаровиробників в цілому, а також правові акти, які поряд із нормами, що регулюють інші правовідносини, містять і норми, що регулюють відносини у сфері державного регулювання сільського господарства України. Загальні нормативно-правові акти закріплюють основні засади державного регулювання сільського господарства України.

Встановлено, що особливості державного регулювання в окремих галузях сільськогосподарського виробництва, а також окремих напрямів забезпечення сільського господарства України повинні базуватись на цих основних засадах та відповідати їм. У системі спеціального законодавства про державне регулювання сільського господарства України можна виділити окремі групи нормативно-правових актів про державне кредитно-фінансове забезпечення, цінове регулювання, податкове регулювання, матеріально-технічне забезпечення, інформаційне та кадрове забезпечення.

На основі аналізу нормативно-правового забезпечення державного регулювання сільського господарства в Україні в роботі визначено основні тенденції та перспективи розвитку законодавства України у дослідженій сфері.