ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФСПІЛОК НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ

summary

Основний зміст РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаціної роботи, простежується її зв'язок з науковими програмами й темами, визначаються цілі й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, міститься інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.

Розділ 1 «Загально-правова характеристика профспілок» містить два підрозділи, які присвячені дослідженню питань, пов’язаних з визначенням загального правового положення профспілок як суб’єктів трудового права, значення профспілок для реалізації працівниками своїх прав та обов’язків.

У підрозділі 1.1 «Профспілки як суб’єкт трудового права» визначено місце профспілок серед суб’єктів трудового права. З’ясовано, що на законодавчому рівні поняття «суб’єкт трудового права» не закріплене, у той час як науковцями надається ряд його визначень. Доведено, що за сучасних тенденцій розвитку трудового права слід визнати комплексний характер єдиного трудового правовідношення. Профспілка як суб’єкт трудового права є потенційним учасником як індивідуальних, так і колективних право­відносин. При цьому, стороною індивідуального трудового правовідно­шення вона є лише у випадку, коли сама є роботодавцем.

Обґрунтовано необхідність надання всім особам незалежно від грома­дянства права на членство у профспілкових організаціях, для чого слід на законодавчому рівні змінити термін «громадянин» на «особа». Створення профспілки як юридичної особи регулюється нормами Цивільного кодексу України, аналіз положень якого дозволяє зробити висновок, що для цього громадяни (зауважимо, що участь у профспілці є правом особи, в той час як створити профспілку може виключно громадянин України), пов’язані за родом професійної діяльності (навчання), усвідомивши бажання створення професійної спілки, повинні розробити статут, що буде визначати основні засади діяльності створеної організації. Особливі положення щодо діяль­ності конкретної профспілки (наприклад, можливість членства іноземних громадян або осіб без громадянства) повинні бути відображені у статуті, що буде підставою для вирішення спірних питань у її діяльності. Розроблений статут потребує перевірки з боку уповноважених органів в аспекті відповідності його положень нормам чинного законодавства. При цьому, факт державної реєстрації й включення організації до єдиного державного реєстру не є тим юридичним фактом, що вказує на визнання профспілки юридичною особою й набуття нею правосуб’єктності. Сучасний законо­давець пов’язує набуття нею правосуб’єктності із затвердженням статуту, що фактично означає одночасність появи як правоздатності, так і дієздат­ності.

Відзначено, що виборний профспілковий орган не є самостійним суб’єктом, а є представником інтересів трудового колективу й діє від імені профспілки, що його утворила.

Враховуючи те, що законодавець пішов шляхом закріплення за проф­спілками прав на представлення та захист прав та інтересів працівників, при цьому визначивши водночас виборний орган і представником профспілки, який повинен діяти лише від її імені, й самостійним суб’єктом права, обсяг правосуб’єктності якого визначається в законі, що є неправильним і потре­бує відповідних змін у законодавстві, запропоновані: (1) визнання вибор­ного органу таким, що діє у всіх випадках від імені профспілки, (2) надання профспілкам права самостійно визначати обсяг повноважень, що будуть делеговані виборному органу.

Відзначено, що незважаючи на різність статусів, всі профспілки є рівними перед законом – діють на основі загальних правил, що дозволяє уникнути встановлення привілеїв для окремих профспілок або їхніх об’єднань. Ці правила є принципами діяльності профспілок, які, на жаль, не виділені в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Тому частину 2 ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід виключити, натомість доповнивши Закон статтею «Принципи організації і діяльності профспілок», зміст якої повинен складати перелік спеціальних принципів, що конкретизують, доповнюють галузеві, враховуючи особливості профспілок як суб’єктів трудового права. За потребою зміст окремих принципів, що будуть перелічені в системі, може бути розкритий в окремих статтях.

Серед принципів організації і діяльності профспілок пропонується закрі­пити: незалежність профспілок, самоврядування, принцип вільної органі­зації і діяльності, принцип рівності профспілок і їхніх членів перед законом, принцип заборони дискримінації за ознаками належності до профспілок.

У підрозділі 1.2 «Значення профспілок для реалізації працівниками своїх прав та обов’язків» визначено роль профспілок щодо реалізації праців­никами своїх прав та обов’язків.

Встановлено, що профспілки виникли в результаті боротьби за профе­сійні інтереси працівників з метою їхнього захисту, покращення еконо­мічного становища найманих працівників і збереження їхнього соціального статусу. Але виникнення професійних об’єднань як «захисників» профе­сійних інтересів працівників зовсім не означає постійності й незмінності завдань і функцій, що ставились перед профспілками залежно від загальнодержавної ситуації.

Досліджено період розвитку Української РСР у складі СРСР, коли становлення командно-адміністративної системи призвело до кардинальної зміни напряму діяльності професійних спілок. Роль профспілок із «захисників» трудящих була зведена до посередництва між роботодавцем і трудовим колективом. Пошук компромісу інтересів хоч і існував, але не з ініціативи і не в інтересах працівників. Більшість питань, що ставились на вирішення, контролювались роботодавцем, якого уособлювала держава. Але з проголо­шенням України суверенною й незалежною профспілкам було повернуто значення організації, провідним напрямком діяльності якої є захист і представлення інтересів найманих працівників.

Доведено, що в умовах проведення радикальних ринкових реформ значимість профспілок у сфері захисту прав працівників постійно зростає. Основна мета створення й діяльності профспілок як суб’єктів трудового права полягає в захисті, охороні та реалізації прав інших суб’єктів трудового права – працівників. Зазначено, що зрозуміти значення профспілок для реалізації працівниками своїх прав та обов’язків видається можливим через розгляд функцій профспілок як основних напрямків впливу на трудові від­носини, зосередження на яких позитивно вплине на сприйняття профспілок працівниками, підвищення рівня довіри до них, розширення кола членів профспілок, підвищення впливу на регулювання трудових відносин.

Крім того, спираючись на чинне законодавство, є підстави стверджувати, що профспілкам повернуто історично обумовлену мету діяльності: пред­ставництво і захист визначеної сфери прав та інтересів працівників, що прямо відображено в головних напрямках їхньої діяльності. Також діяль­ність профспілок як учасників колективних трудових спорів (конфліктів) направлена на вирішення таких завдань як переведення конфліктів в мирне русло та мінімізація негативних соціальних й економічних наслідків кризи.

Сучасний стан профспілкового руху характеризується наявністю ряду негативних явищ, зумовлених об’єктивними чинниками економічної (скорочення робочих місць, зростання рівня безробіття, зни­ження рівня життя) і політичної ситуації (політична нестабільність, швидко­плинні зміни у керівництві державою, намагання політиків мати якомога більше важелів впливу). Недосконалість системи захисту, невідповідність законодавства сучасним тенденціям розвитку трудових відносин негативно впливають на можливість ефективного захисту інтересів і прав працівників, визиваючи зневіру у профспілки. Профспілки повинні бути незалежними від держави, роботодавців та об’єднань громадян, тому профспілковим органі­заціям варто активізувати діяльність, визначивши і зосередившись на певних напрямках діяльності.

Розділ 2 «Особливості правового статусу профспілок на державній службі» складається з трьох підрозділів. У розділі розглянуто особливості реалізації державними службовцями права на асоціацію та ролі профспілок у реалізації державними службовцями своїх прав та обов’язків з ураху­ванням зарубіжного досвіду.

У підрозділі 2.1 «Державні службовці як суб’єкти трудового права і їх членство у профспілках» досліджено питання правового регулювання діяльності профспілок на державній службі та досліджено особливості такої діяльності з огляду на поставлені завдання й специфіку діяльності державних службовців усіх видів служби.

Зроблено висновок про те, що Закон України «Про державну службу» має пряме відношення лише до державних службовців органів виконавчої влади. Але при цьому не можна стверджувати, що інші державні службовці знаходяться поза межами дії даного закону. Обґрунтовано, що основні відмінності праці державних службовців від працівників інших підприємств, установ і організацій полягають в наступному: по-перше, спрямованість діяльності на виконання завдань і функцій держави; по-друге, оплата праці за рахунок державних коштів; по-третє, зайняття відповідної посади – визначеної структурою й штатним розписом первинної структурної одиниці державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене норма­тивними актами коло службових повноважень. В якості роботодавців для державних службовців в особі своїх органів виступає держава.

Право на об’єднання віднесене до основних прав людини й громадянина, закріплених і гарантованих Конституцією України. Свобода об'єднання, що включає можливість ініціювати об’єднання, стати членом існуючого, не бути членом жодного об’єднання громадян, є невід'ємним правом людини. Для працівників будь-яких підприємств, установ і організацій це право втілюється у свободі створення й діяльності профспілок. Реалізація держав­ними службовцями цього права має бути гарантована державою в обсягу, який гарантує іншим особам захист їхніх прав і свобод, стан забезпечення державної безпеки і громадського порядку.

Під соціально-правовим захистом запропоновано розуміти систему визначених і закріплених у нормативно-правових актах гарантій та інших правомірних засобів, що сприяють реалізації мети професійної діяльності за рахунок реального забезпечення уповноваженими суб’єктами можливості використання державними службовцями об’єктивно обумовлених правовим статусом пільг і переваг для задоволення особистих потреб та інтересів з метою компенсування певних обмежень, пов’язаних з професійною діяль­ністю. Встановлено, що право на участь у профспілках є однією з основних організаційних умов втілення соціально-правового захисту державних служ­бовців, досягнення такого стану, коли закріплені де-юре пільги й переваги стають гарантіями де-факто. Кожен державний службовець повинен мати можливість бути членом профспілки, основним завданням створення й діяльності якої є представлення та захист інтересів своїх членів у різних формах, визначених законодавством.

З огляду на орієнтацію України на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян внесена пропозиція щодо ратифікації Конвенції № 151 та прийняття розроблених Міжнародною Організацією Праці положень щодо забезпечення дієвих гарантій реалізації громадянських і політичних прав державних службовців, що мають провідне значення для нормального здійснення свободи об’єднання.

У підрозділі 2.2 «Закордонний досвід врегулювання трудових відносин з державними службовцями за участю профспілок» проаналізовано діяль­ність профспілок державних службовців у різних країнах світу не лише з огляду на проєвропейську позицію нашої держави, а й з огляду на доціль­ність вивчення шляхів урегулювання питань співвідношення специфіки державної служби й користування державними службовцями загальними трудовими правами та гарантіями, зокрема, правом на об’єднання.

З’ясовано, що діяльність профспілок державних службовців у більшості країн регулюється спеціальними і загальними юридичними нормами. Але існують випадки, коли спеціальні норми щодо діяльності профспілок державних службовців відсутні.

Звернено увагу на те, що незважаючи на закріплення ряду принципів реалізації права на асоціацію у міжнародних нормативно-правових актах, межі застосування цього права до окремих категорій працівників, у тому числі і до державних службовців, можуть визначатися національним зако­нодавством окремих країн як стосовно державної служби в цілому, так і щодо окремих її видів. Загальносвітовою тенденцією є визнання за держав­ними службовцями права на асоціацію. При цьому, провідну роль у регулю­ванні трудових правовідносин за допомогою профспілок слід відвести засобам соціального партнерства, що спрямовані на досягнення компромісу інтересів шляхом застосування колективно-договірного регулювання.

Право організацій трудящих вільно проводити переговори й укладати колективні договори як дієві форми узгодження інтересів сторін трудового правовідношення запропоновано визнати одним з основних елементів свободи об’єднання, що за сучасних умов активно використовуються профспілками державних службовців для досягнення цілей. В Україні жодних перепон для ведення державними службовцями колективних пере­говорів і укладення колективних договорів (угод) чинне українське законодавство не містить.

Питання щодо заборони страйків у сфері державної служби за сучасних умов не має одностайного вирішення, проте, можна відзначити тенденцію до розширення сфери його застосування. Заборона застосування такого крайнього заходу як страйк державними службовцями в Україні є проявом звуження кола його суб’єктів за рахунок упровадження «законних обмежень». У зв’язку з цим обґрунтовано, що реформування законодавства з питань свободи об’єднання повинно включати не лише закріплення права на страйк за державними службовцями, а й удосконалення правової регламен­тації процедури його проведення.

У підрозділі 2.3 «Роль профспілок при припиненні трудових правовід­носин із державними службовцями» проаналізовано значення діяльності профспілок державних службовців при припиненні трудових правовідносин. Обґрунтовано положення про те, що термін «припинення» є більш широким за своїм значенням порівняно з терміном «розірвання» трудового договору, що передбачає лише одностороннє волевиявлення. Специфіка державної служби передбачає наявність, окрім загальних підстав, визначених КЗпП України, і додаткових підстав припинення служби. Тобто державна служба може бути припинена у разі наявності підстав, передбачених статтями 28, 36, 37, 38, 39, 40, 41 (пунктами 1, 2), 45 КЗпП України; ст. 30 Законом України «Про державну службу».

Доведено, що визначальна роль профспілок в сучасних умовах змінилася. Якщо раніше вони були дієвим важелем забезпечення права громадянина на працю при реорганізації, банкрутстві або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, то сьогодні профспілки не виконують покладених на них законодавством обов’язків. Це пояснюється невідповідністю реальних трудових відносин їхньому правовому врегулюванню, умовами перехідного періоду від планової до капіталістичної економіки.

Визначено недоцільним існування в КЗпП України норми щодо обов’язкового отримання згоди власника або уповноваженого ним органу на розірвання трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Внесена пропозиція щодо зміни такого обов’язку на обов’язок проведення консультацій з представниками профспілок. Проведення консультації є більш обґрунтованим та доцільним для тих соціально-економічних умов, які склалися в Україні, та для того стану діяльності профспілок, що спостерігаємо сьогодні. Рішення профспілки в результаті проведення консультації матиме рекомендаційний характер, який у відповідних випадках забезпечуватиме працівникові реальний захист його права на працю.

Виходячи з того, що державний службовець за рахунок покладених на нього функцій є представником держави, дотримання ним визначених законом правил поведінки є надзвичайно важливим не тільки для його особистості, а й для підтримання авторитету всієї державної служби й держави, тому є недоцільним отримання згоди профспілки у випадку звільнення державного службовця з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Є необхідним проведення службового розслі­дування у кожному випадку припинення службово-трудових відносин з державними службовцями із зазначених підстав, включаючи п. 1 ст. 41 КЗпП України, з метою підвищення гарантій захисту від незаконного звільнення.