ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризуються його методологія, нормативна база, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, їх апробація, а також наводиться кількість публікацій.

Перший розділ «Теоретично-історична характеристика принципів господарського процесу» складається з трьох підрозділів, у яких
визначено поняття та класифікацію процесуальних принципів, історію їх виникнення й розвитку та зарубіжний досвід закріплення.

У підрозділі 1.1. «Поняття та види принципів господарського процесу у системі процесуальних принципів» розкривається поняття процесуальних принципів як засад, на яких будується господарське судочинство.

Доведено, що принципи забезпечують однакове формулювання норм права, а також їх вплив на суспільні відносини у вигляді правового та інших форм (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системоутворюючого і т.п.) регулювання. Дія принципів права не обмежується тільки через правову систему чи механізм правового регулювання, вони, крім того, безпосередньо впливають на виникнення і стабільне існування правовідносин. У розвинених правових системах принципи права найчастіше виконують роль перехідної ланки від суспільних відносин до системи права і правового регулювання.

Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства і дозволяють господарському суду забезпечити правильне його застосування.

Виявлено та проаналізовано положення щодо застосування окремих процесуальних принципів на різних стадіях господарського процесу.

Продемонстровано, що принципи здійснення судочинства відіграють надзвичайно важливу роль при вирішенні адміністративних, цивільних, кримінальних та господарських спорів, оскільки слугують орієнтиром як для суду, так і для учасників спору.

Проведена порівняльна характеристика аксіом, презумпцій та принципів господарського процесу, що передбачає виокремлення перших як статичних понять, які засновані на певному досвіді правозастосування та є чинниками, які впливають на формування принципів процесу, а другі вирізняються динамічним характером та є їх зовнішнім нормативним виразом

Важливе значення має класифікація процесуальних принципів. Найбільш поширеною є класифікація процесуальних принципів залежно від об’єкта регулювання. На підставі цього виділяють дві групи принципів: принципи, які визначають організацію та устрій господарського суду (організаційні принципи) та принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи). Визначено, що зазначені принципи ще виділяють як принципи судоустрою та принципи судочинства. Принципи судочинства – принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу: диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об’єктивна істина. Доречним є розподіл принципів по їх застосуванню та сфері дії у господарському процесі, тобто загальні або універсальні принципи (законності, розгляд справи одноособово або колегіально) та специфічні або спеціальні (перегляд судових рішень, обов’язкове неупереджене та раціональне виконання судового рішення, право на досудове вирішення господарського спору, право на звернення до третейського суду та інші).

У підрозділі 1.2. «Історико-правовий розвиток принципів господарського процесу та їх значення для господарського судочинства» проаналізовано історичний шлях становлення, формування та закріплення процесуальних принципів, що тісно пов’язані з історією виникнення та розвитку господарського судочинства взагалі.

Зазначено, що розвиток системи господарської юрисдикції в Україні має спільні риси з Росією, де завершилося перетворення органів державного арбітражу в систему арбітражних судів, а потім господарських судів, та відображає процес становлення незалежної та ефективної судової влади. Історія становлення, формування та виокремлення господарських судів давня та різноманітна. Комерційні суди в Росії з’явилися та сформувалися на початку XIX ст. Перший комерційний суд, що вирішував торговельні спори, був заснований губернатором Новоросії герцогом Рішельє в Одесі в 1808 р. за аналогією з французькими судовими установами.

Зазначено, що історично процесуальні принципи являли собою певну систему загальних положень та грали вирішальну роль при розгляді справ. Зокрема, досліджуються особливості становлення прообразів господарських судів наприкінці XIX ст. у Західній Україні. Так, в 1896 р.
в Галичині – у Львові та Кракові були створені промислові суди, які розглядали спірні питання між підприємцями.

Доведено, що поряд з виникненням загальних процесуальних принципів (законності, оскарження) виникали та діяли галузеві – мирового та арбітражного (третейського) вирішення спорів, колегіальність тощо.

Виявлено, що закріплення галузевої спеціалізації господарського процесу, у тому числі у формі принципів господарського (комерційного) судочинства відповідало економічним потребам суспільства, коли функціонування спеціальних судових господарських (комерційних, арбітражних) органів забезпечувало ефективний розвиток економічних відносин, утворювало механізми спеціального упорядкування ринкових відносин, захисту торгово-промислових економічних інтересів та розвитку міжнародних торгівельних зв’язків, особливо з країнами, що застосовували подібні принципи організації спеціалізованих господарських (комерційних) юрисдикцій.

Підрозділ 1.3. «Принципи господарського (комерційного, торговельного) судочинства зарубіжних країн» містить аналіз становлення та застосування господарсько-процесуальних принципів у зарубіжних країнах. Доведено, що принципи господарського процесу зарубіжних країн схожі з іншими процесуальними принципами, зокрема,
з цивільно-процесуальними.

У зарубіжних країнах існує розгалужена система процесуальних принципів, яка впливає на розвиток та діяльність суду. Саме галузеві принципи організаційного характеру визначаються самостійно у країнах, де є спеціалізовані судові органи по розгляду господарських (комерційних) спорів ти пов’язані з діяльністю та організацією зазначених органів.

На підставі аналізу зарубіжного процесуального законодавства слід зазначити, що в Англії діють спеціалізовані суди, яким притаманні риси арбітражу, в США існує розгалужена система третейського судочинства, якій притаманні швидкість розгляду справ, відносно нескладні правила при доказуванні, дешевизна процесу, здатність сторін обрати склад суду для розгляду справи, неформальна атмосфера слухання справи, необов’язкова участь представників сторін, відсутність різноманітних методів розкриття доказів (присутній лише обмін самими документами).

Доведено, що зарубіжний процесуальний досвід є вельми цікавим для України з точки зору застосування окремих судових процесуальних процедур, які пов’язані з вирішенням економічних спорів, а саме: третейське судочинство, здатність сторін обрати склад суду для розгляду справи, неформальна атмосфера слухання справи та інші.

Другий розділ «Застосування загально-правових та міжгалузевих принципів у господарському процесі України» складається з трьох підрозділів, у яких йдеться про загальноправові принципи (принцип законності та верховенства права, незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, тощо) та міжгалузеві – оскаржування, державна мова судочинства, гласність судового процесу, об’єктивна істина, тощо.

У підрозділі 2.1. «Законність та верховенство права як принципи господарського судочинства» доведено, що загальноправові принципи є фундаментальними, вони визначають та коригують дію інших принципів (міжгалузевих та галузевих) та надають можливість забезпечувати права і свободи громадян, однакове їх розуміння і застосування при зверненні до господарського суду.

Встановлено, що принцип верховенства права і принцип законності покликані бути дієвими механізмами протидії процесуальним зловживанням.

Метою господарського процесу є насамперед встановлення дійсних фактичних обставин справи і правильне застосування норм матеріального права, яке й є виразом принципу законності.

Зазначено, що принцип законності є загальноправовим принципом, який притаманний всім правомірним діям, конструкціям та поняттям, і має практичну цінність при реалізації.

Автор приєднується до позиції сучасної доктрини господарського права, згідно з якою верховенство права і законність як загальноправовий принцип протиставлятися не можуть. Принцип верховенства права насправді є утвердженням панівної сили справедливого закону, антиподом так званого «ручного» управління. Разом із тим встановлюється, що верховенство права у діяльності суду не може змінюватися принципом верховенства закону, у тому числі процесуального, особливо у випадку, коли буквальне додержання процесуального закону порушує фундаментальні принципи судочинства, такі як доступність правосуддя, заборона відмови від здійснення правосуддя та інші.

У підрозділі 2.2. «Поняття, зміст і значення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону» доведено, що в сучасних умовах діяльності господарського судочинства є актуальною проблематика незалежності суддів господарського суду, зокрема щодо питання порядку призначення та обрання суддів на посаду.

Обґрунтовано, що незалежність суддів, у тому числі й господарського суду, може залишатися декларативним положенням, якщо в державі не існуватимуть необхідні механізми її забезпечення. Запропоновано внести зміни до ст. 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо посилення вимог до кандидату на посаду судді та введення обов’язкової післядипломної підготовки кандидатів на посаду суддів.

Визначається, що принцип спеціалізації господарських судів має передбачати, аби судді господарського суду були фахівцями саме в сфері економіки та господарювання, тому вони повинні мати відповідний досвід як одну з умов обіймання посади судді господарського суду. Необхідно визначити строк щодо призначення на посаду судді вперше або щодо повернення матеріалів до Вищої ради юстиції.

Обґрунтовано необхідність для неупередженого розгляду та вирішення ситуації про відвід судді внести зміни до ч. 5 ст. 20 ГПК України про те, що питання про відвід судді вирішує голова господарського суду або його заступник у триденний строк.

У підрозділі 2.3. «Загальна характеристика інших загально-правових принципів у господарському процесі» містяться положення щодо визначення переліку міжгалузевих процесуальних принципів, які застосовуються та є практичним виразом процесуальних дій при розгляді та вирішення справ.

Відстоюється позиція, що всі загальноправові та міжгалузеві принципи в сукупності і становлять ту своєрідну систему координат, в рамках якої розвивається національна правова система судочинства.

Окреслено систему міжгалузевих принципів, а саме: здійснення правосуддя виключно судами; незалежність суддів і підкорення їх тільки законові; здійснення правосуддя суддею одноособово і колегією суддів; державна мова судочинства; гласність судового засідання; встановлення об’єктивної істини у справі, тощо.

Доведено, що принцип гласності судового розгляду важливий для забезпечення виховних функцій правосуддя по відношенню як до присутніх в залі судового засідання, так і учасників судової справи. Завдяки принципу гласності громадяни мають можливість контролювати діяльність суду, що є яскравим проявом демократії.

Доводиться, що принцип об’єктивної істини тісно пов’язаний з процесом доказування, оскільки функція господарського суду зводиться до того, щоб у процесі розгляду і вирішення кожної справи досягти достовірного знання про фактичні обставини, характерні для спірних правовідносин, і точно застосувати до встановлених юридичних фактів норми матеріального права, тобто здійснити судовим рішенням захист суб’єктивних прав, що існували до процесу, або відмовити у такому захисті, якщо встановлена відсутність суб’єктивного права.

Установлено, що принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення має на меті забезпечення виправлення вищим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.

Третій розділ «Основоположні галузеві принципи господарського процесу» складається з трьох підрозділів, у яких містяться положення щодо галузевих господарсько-процесуальних принципів, що визначають суть господарського судочинства і сприяють його розвитку та удосконаленню.

У підрозділі 3.1. «Принцип стимулювання досудового, мирового та арбітражного (третейського) вирішення спорів» досліджується зміст, поняття та ознаки спеціального господарсько-процесуального принципу – стимулювання досудового, мирового та арбітражного (третейського) вирішення спорів.

Доведено, що застосування позасудового врегулювання спорів шляхом заявлених претензій доцільно зберегти, передбачивши його при укладенні господарських та інших договорів, що запобігає безпідставному допущенню розгляду спорів у господарських судах, зменшенню витрат на розгляд спорів, економії часу та підняттю ролі юриста та юридичної служби у досудовому вирішенні спорів.

Доречним є виокремлення досудової стадії господарського процесу, де встановити в окремих випадках підстави для повернення позовної заяви у як наслідок її недотримання.

Вказано, що інститут мирової угоди має свої особливості, що випливає із принципу арбітрування, який має бути повернуто до господарського процесу під час майбутньої модернізації ГПК України, а також у законодавстві мають бути передбачені стимули до укладання мирових угод шляхом запровадження часткового повернення судового збору стороні, яка його сплатила.

Указано, що положення ст. 78 ГПК України про укладення мирової угоди сторонами підлягає розширеному тлумаченню: мирова угода може укладатись як позивачем (відповідачем), так і третіми особами, що заявляють самостійні вимоги на предмет позову.

Обґрунтовано, що від правильного процесуального оформлення судового рішення про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами, напряму залежить можливість її подальшого примусового виконання у випадку невиконання цієї угоди добровільно.

Підрозділ 3.2. «Принцип процесуальної економії та оперативності» містить положення щодо принципів, які пов’язані не тільки з судовими витратами а й з іншими процесуальними діями.

Доведено, що принцип процесуальної економії, крім оперативності процесу, охоплює також економію коштів держави й осіб, які беруть участь у справі, що витрачаються при розгляді справи. Швидкість, оперативність слід розуміти не тільки як своєчасний розгляд спору, а й як інтенсивне здійснення визначених процесуальних дій для підвищення продуктивності праці в процесі розгляду усієї справи в цілому.

Із погляду процесуальної економії розглядаються питання застосування судових витрат. Зазначено, що головний принцип, який законодавством застосовується при розподілі господарських витрат – це принцип покладення витрат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді.

Запропоновано встановити граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу на рівні середніх погодинних ставок гонорарів адвокатських об’єднань України, визначення яких доцільно доручити Міністерству юстиції, поширювати практику відшкодування судових витрат на правову допомогу шляхом прийняття судами додаткових рішень після надання стороною відповідних документальних підтверджень.

Доречно поновити у законодавстві положення щодо тримісячного строку для подання апеляційної скарги у випадках, якщо строк пропущений та внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 93 ГПК України. Зазначене сприяє розвитку принципу оперативності та має практичне значення в плані усунення зловживань процесуальними правами. Також необхідно визначити конкретний строк стосовно відводу судді, а саме строк, протягом якого розглядається заява про відвід, та внести відповідні зміни до ст. 20 ГПК України.

У підрозділі 3.3. «Принцип процесуального формалізму» аналізується процесуальний принцип, який відображає формалізований характер господарського судочинства та виокремлює його серед інших судочинств, підкреслюючи специфічні ознаки.

Доведено, що за положеннями принципу процесуального формалізму дії сторін у процесі можуть викликати правові наслідки, якщо вони були виконані з додержанням передбачених процесуальних форм.

Зазначено, що повністю формалізувати процес, у тому числі і господарський неможливо, оскільки процесуальні категорії залежать від поведінки учасників процесу. Але максимальна формалізація господарського процесу сприяє оперативності та ефективності розгляду справ, а також усуває зловживання із залучення свідків.

Обґрунтовано, що встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний розвиток процесу і надає суб’єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовим характером, безпосередністю і опосередкованістю.

У підрозділі 3.4. «Принцип максимальної територіальної централізації та пріоритетності предметної компетенції над загальною» досліджується принцип, який є конституційним та встановлює правила формування судових територій (районів, округів, дільниць), тобто певного територіального простору, на який поширюється юрисдикція конкретного суду. Цей принцип має забезпечити здійснення судової влади на всій території країни. Ще одне його завдання – обмежити можливість посадовців органів влади й органів місцевого самоврядування впливати
на суд і суддів при винесенні ними рішень.

Принцип максимальної територіальної централізації дозволяє запропонувати у господарському процесі територіальну єдність та однаковість вирішення корпоративних та земельних спорів, що сприяє стабільності господарських відносин загалом.

Принцип пріоритетності предметної компетенції над загальною визначено як такий, що дозволяє обмежити у ГПК України загальну компетенцію господарських судів спорами між суб’єктами господарювання, розвиваючи її за рахунок виключної компетенції господарських судів щодо розгляду корпоративних спорів, спорів щодо обліку цінних паперів, справ про банкрутство тощо, що сприяє більш точному визначенню підвідомчості справ господарських судів у порівнянні із компетенцією судів інших юрисдикцій.

Доведено, що принцип процесуальної територіальності пов’язаний з дією закону у просторі. Встановлено, що угода про договірну підсудність може бути укладена лише до винесення судом ухвали про прийняття позовної заяви та порушення провадження у справі.

Зазначено, що принцип територіальності пов’язаний з такою процесуальною категорією як підсудність. У господарсько-процесуальному законодавстві визначено територіальну та виключну підсудність, тоді як альтернативна підсудність закріплена непрямо, що нерідко створює ґрунт для зловживання правами позивача.

Підрозділ 3.5. «Принцип колегіальності» містить положення щодо принципу, який пов’язаний безпосередньо з розглядом справи у всіх господарсько-процесуальних інстанціях та застосування якого є однією з гарантій повного, всебічного й об’єктивного розгляду справи і винесення законного, обґрунтованого і справедливого судового акту.

Визначено проблему застосування принципу колегіальності при розгляді господарських справ у першій інстанції. Відсутність у господарському процесуальному законодавстві чіткого переліку справ, які мають підлягати колегіальному розгляду, і віддання цього питання фактично на розсуд сторін процесу спричиняє зловживаннями правами сторін та інших учасників справи.

Доведено, що розгляд справи у колегіальному складі суду означає, що всі процесуальні питання вирішуються судом колегіально, а тому всі процесуальні документи мають підписуватись усіма суддями, які розглядають справу. Під час колегіального розгляду справи жоден із суддів не вправі одноособово вчиняти будь-які процесуальні дії та підписувати процесуальні документи.

Виявлено проблему колегіального розгляду справ, через яку ГПК України надає право судді, який не згоден із рішенням колегії суддів, висловити окрему думку, але не звільняє його від обов’язку підписання судового акта, прийнятого більшістю голосів складу суду. Разом із тим не вирішено питання застосування окремої думки судді у процесі.