| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими планами та програмами, мета, завдання, об’єкт і предмет, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
Розділ 1. «Теоретико-правові засади провадження в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України» складається з чотирьох підрозділів, присвячених розгляду адміністративного процесу та його структури, характеристиці учасників адміністративного процесу, їх правосуб’єктності, адміністративним актам суб’єктів владних повноважень: їх поняттю, видам, ознакам, а також дослідженню рішень підрозділів ДАІ МВС України як об’єктів оскарження в адміністративних судах.
У підрозділі 1.1. «» висвітлено адміністративний процес та його структуру. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукових праць учених автором обґрунтовано положення про те, що адміністративний процес – це правовідносини, що складаються під час адміністративного судочинства. Адміністративний процес тісно пов’язаний з такими термінами як «адміністративна юстиція», «адміністративне процесуальне право», «адміністративне судочинство»; визначено, що адміністративний процес розглядається як у вузькому, так і в широкому розумінні. Широке розуміння адміністративного процесу більш повно розкриває його сутність і значення. Однією із сторін в адміністративному процесі завжди виступає суб’єкт владних повноважень. До структури адміністративного процесу входять процесуальні дії, процесуальні етапи, процесуальні стадії, адміністративні провадження. Одним з таких проваджень і виступає провадження в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
У підрозділі 1.2. « та їх адміністративна процесуальна правосуб’єктність» досліджено поняття учасників адміністративного процесу, їх класифікацію та правосуб’єктність. Автор наголошує на тому, що поняття «учасник адміністративного процесу» слід відрізняти від більш широкого поняття − «суб’єкт». Учасниками адміністративного процесу є сторони, треті особи, представники, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; також учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Наукою адміністративного процесуального права сформовано різні класифікації учасників адміністративного процесу. На думку автора, більш прийнятною є та класифікація, що зазначена в КАС України, в якій критерієм виступає наявність юридичної зацікавленості в результаті вирішення адміністративної справи. Правосуб’єктність учасників правовідносин, у тому числі і сторін, складається із двох елементів: правоздатності та дієздатності.
У підрозділі 1.3. «» визначено сутність та значення адміністративних актів суб’єктів владних повноважень, розкрито їх ознаки та види. На основі аналізу законодавства, правової літератури визначено поняття адміністративних актів суб’єктів владних повноважень. Адміністративні акти – це засоби встановлення і застосування правових норм у процесі публічного адміністрування. Видання адміністративних актів – це частина управлінської діяльності, один з її виявів. Адміністративні акти – вольові акти. Вони виражають волю органу управління. В актах може бути виражена як воля однієї посадової особи, так і загальна воля всіх членів колегіального органу. Автор підтримує точку зору вчених про те, що поняття «адміністративний акт» має прийти на зміну поняттю «акт управління». При цьому адміністративними актами слід визначити всі індивідуальні акти органів публічної адміністрації, незалежно від їх спрямування. Також автор підтримує точку зору вчених про те, що уникнути суперечностей між чинними нормами адміністративного процесу та нормами, що мають врегулювати питання адміністративної процедури, можливо шляхом прийняття Адміністративного процедурного кодексу. Доведено, що предметом оскарження в судах здебільшого виступають адміністративні акти суб’єктів владних повноважень.
Підрозділ 2.1. «» присвячено провадженню в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України, його елементам та правилам. Автор зазначає, що провадження в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ можна визначити як діяльність суб’єктів адміністративного процесу, спрямовану на реалізацію прав і свобод людини та громадянина. Найхарактернішими особливостями яких є: розгляд даної категорії справ місцевими загальними судами як адміністративними судами, строки вирішення даної категорії справ та їх продовження, сторони процесу: позивачем по справі може бути особа, щодо якої винесено рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідачем – орган який прийняв рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, рішення місцевого загального суду оскарженню не підлягає.
Крім того, працівники ДАІ беруть участь у зазначених справах через представника, що на нашу думку є негативним фактором у вирішенні питання про правомірність цього рішення.
На нашу думку, стаття 171-2 КАС України потребує доопрацювання в частині розкриття особливостей цього виду провадження, по-перше в питанні врегулювання нормативної бази, на підставі якої розглядається справа. По-друге, що стосується строків провадження доцільно більш точно зазначити, в якому випадку суд ухвалою може продовжити розгляд справи понад встановлені строки. По-третє, пропонується включити до змісту статті 171-2 нормативний припис, який визначав би хто є сторонами в даній категорії справ. По-четверте, у зв’язку з неконституційністю, виключити ч. 2 ст. 171-2 КАС України або замінити редакцію.
Підрозділ 2.2. «» присвячено дослідженню стадії відкриття провадження в даній категорій справ.
Під час відкриття провадження в справі суд керується положеннями ст. 107 КАС України з урахуванням особливостей даного провадження, зазначених у попередньому розділі. Тобто, отримавши позовну заяву, суд вирішує питання про підготовчий розгляд позовного звернення. Також суд займається підготовкою справи до судового розгляду. Перешкодою у встановленні істини в адміністративній справі щодо оскарження постанови, захисту суб’єктивних прав, свобод та інтересів є невиконання працівниками Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, постанови яких оскаржуються в адміністративному суді, процесуального обов’язку з’явитися за викликом суду. Невиконання такого обов’язку зумовлює затягування розгляду та вирішення конкретної адміністративної справи, відстрочення захисту суб’єктивних прав, свобод, законних інтересів. Так у разі неявки працівника Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України суд, який вирішує конкретний публічно-правовий спір, відкладає розгляд адміністративної справи або ж оголошує перерву в її розгляді.
Підрозділ 2.3. «» присвячено центральній стадії провадження в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України – судовому розгляду. Автором охарактеризовано зміст судового розгляду провадження в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України, який складається з: підготовки та відкриття судового засідання; розгляду справи по суті; судових дебатів; винесення і оголошення судового рішення.
Під час центральної стадії провадження у вказаних справах вирішуються питання різного характеру. Основна роль суду полягає в тому, щоб визначити правомірність рішення, прийнятого працівниками ДАІ МВС України. Дисертант зазначає, що під час розгляду справи слід обов’язково керуватися нормами КАС України і чітко відмежовувати даний судовий розгляд від провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Автор зазначає, що суди повинні керуватися Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», яка дозволяє визначити завдання суду в цьому провадженні. Оцінюючи рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, їхніх посадових і службових осіб через призму вищезазначених критеріїв, суди, в разі виявлення порушень хоча б одного з цих критеріїв і за умови порушення прав, свобод та інтересів позивача, мають всі підстави для задоволення адміністративного позову.
У підрозділі 2.4. «» охарактеризовано сутність таких стадій як перегляд та виконання судових рішень в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України. Відповідно до ч. 2 ст. 171-2 КАС України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду в справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.
Автор обґрунтовує, що ст. 171-2 КАС України суперечить ст. 55 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де зазначено, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Автором виокремлено правові та організаційні особливості виконання судових рішень в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України. Зазначено, що були випадки, коли, попри задоволення позовних вимог, при проходженні техогляду вимагали виплатити штрафи, оскільки виконавча служба не повідомляла про закриття провадження. Навіть після вилучення процедури техогляду з компетенції ДАІ МВС України це питання залишається актуальним і потребує подальшого вирішення і врегулювання. Крім того, в разі невжиття заходів щодо забезпечення позову відкривається виконавче провадження, а в разі сплати суми штрафу постає питання про відшкодування позивачеві грошової суми.
Розділ 3. «Забезпечення законності у справах про адміністративні правопорушення» складається з двох підрозділів, присвячених розгляду шляхів вдосконалення правового регулювання провадження в справах щодо оскарження рішень підрозділів ДАІ МВС України та зарубіжному досвіду забезпечення законності рішень поліції.
У підрозділі 3.1. «Правові та організаційні заходи дотримання законності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення підрозділами ДАІ МВС України» наголошується, що за допомогою різного роду правових та організаційних заходів можливе вдосконалення правового регулювання даного провадження. Автор зазначає, що велику увагу слід приділяти професійній підготовці підрозділів ДАІ МВС України в частині складання та ухвалення працівником Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України якісних та обґрунтованих постанов. У разі зупинки транспортного засобу працівником Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та складання ним протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про накладення адміністративного стягнення, в першу чергу, слід керуватися виключно нормами Конституції України та інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини за участю працівника ДАІ МВС України як суб’єкта владних повноважень. Дисертант акцентує увагу на виконанні працівниками підрозділів ДАІ МВС України завдання, покладеного на них п. 5 ст. 2 Закону України «Про міліцію», щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, а не притягнення винних до відповідальності.
У підрозділі 3.2. «» досліджується зарубіжний досвід щодо забезпечення законності рішень поліції з метою запозичення позитивного досвіду в Україні. Автором проаналізовано зарубіжний досвід функціонування інституту рішень поліції Російської Федерації, Республіки Польща, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина та інших країн, визначено конкретні напрями його запозичення. Здійснено порівняльний аналіз провадження в справах щодо оскарження рішень поліції в Російській Федерації та Україні для запозичення досвіду. Автор приходить до висновку, що чинником, який забезпечує належну реалізацію прав і свобод людини і громадянина, є суворе дотримання законності в діяльності міліції. Оцінюючи відповідність цих дій закону, громадяни визначають, наскільки держава забезпечує їх права і свободи. Автор наголошує, що лише дотримання належного порядку прийняття рішень підрозділами ДАІ МВС України надасть змогу гарантувати особі право на судовий захист від незаконних рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.
|
