РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ НАРКОТИКІВ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, розкривається стан наукової розробки проблеми, її значущість, показується зв’язок з науковими програмами, визначаються об’єкт та предмет дослідження, його мета, методологічна основа й завдання, відзначається теоретичне та практичне значення, наукова новизна, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи, структуру дисертації.

Розділ 1. «Незаконний обіг наркотиків як злочин міжнародного характеру» містить два підрозділи, які присвячені дослідженню проблеми еволюції незаконного обігу наркотиків як міжнародно-правового явища та розкривають його правову природу як злочину міжнародного характеру.

У підрозділі 1.1. «Поняття незаконного обігу наркотиків як злочину міжнародного характеру» досліджено генезу міжнародно-правового регулювання незаконного обігу наркотиків.

Актуальність протидії злочинам міжнародного характеру (як в Україні, так і за кордоном) детермінується розмахом кримінальної діяльності злочинних угруповань, масштаби якої і висока ступінь організованості набувають вже наднаціонального характеру та вимагають об’єднання зусиль правоохоронних органів держав усього світового співтовариства, що і знаходить своє вираження в міжнародному співробітництві щодо протидії таким негативним проявам. Слід констатувати значне поширення злочинів саме міжнародного характеру, які зазіхають на внутрішньодержавний правопорядок, і головним критерієм віднесення до яких стає їх вихід за межі національних кордонів, у зв’язку з чим Організація Об’єднаних Націй визначила їх як «правопорушення, що охоплюють в аспектах, пов’язаних із плануванням, здійсненням і / або прямими чи непрямими наслідками, більш, ніж одну країну».

На думку дисертанта, склад злочинів міжнародного характеру являє собою систему ознак, що знайшли відображення в міжнародному кримінальному праві характеризують конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин. Але кваліфікація діяння відповідно до даних ознак сама по собі кримінальної відповідальності для осіб, які їх вчинили, не встановлює. Кримінальну відповідальність (відповідно до норм міжнародного кримінального права) фізичні особи несуть згідно з національним кримінальним законодавством

Серед таких злочинів найбільш розповсюдженими є незаконні операції з наркотичними засобами і психотропними речовинами. Склад цього злочину визначається одночасно як національним кримінальним законом, так і міжнародними договорами, власне тому цей злочин у доктрині міжнародного права називають конвенційним. Об’єктом незаконного обігу наркотиків виступають як правовідносини всередині держав, так і міждержавні відносини в економічній, політичній та соціальних сферах.

У підрозділі 1.2. «Етапи становлення міжнародно-правової протидії незаконному обігу наркотиків» досліджуються етапи становлення міжнародно-правової протидії незаконному обігу наркотиків, адже предмет такого дослідження потребує додаткового аналізу, дивлячись на постійну динаміку міжнародних нормативних актів щодо незаконного обігу наркотиків.

Сучасну основу системи міжнародного контролю наркотиків становлять Конвенція 1961 року з поправками, внесеними до неї згідно з Протоколом 1972 року, Конвенція 1971 року і Конвенція 1988 року. Приєднання всіх держав до цих конвенцій і належна імплементація їх положень є непорушною умовою ефективного контролю наркотиків в усьому світі.

Аналіз міжнародних нормативно-правових актів, а також особливостей історичного формування внутрішнього антинаркотичного законодавства окремих держав дає можливість виокремити етапи формування міжнародної нормативної бази у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків. Необхідно зауважити, що виокремлення певних історичних етапів щодо становлення міжнародно-правової протидії незаконному обігу наркотиків за часом не доцільно, оскільки виділення історичних етапів такої боротьби стане постійним та тривалим процесом. Доречно запропонувати універсальні теоретичні етапи боротьби з незаконним обігом наркотиків.

У ході дослідження було виділено основні періоди становлення міжнародно-правової системи протидії незаконному обігу наркотиків та встановлено їх особливості:

1) національний етап характеризується прийняттям на державному рівні законів, програм та інших законодавчих актів, предметом яких стало викорінення такого суспільно-небезпечного явища, як наркоманія, вживання наркотиків, їх виробництво, незаконний обіг та збут.

2) міждержавний (неінституційний) етап характеризується нестримним зростанням обігу наркотиків, що перевищує можливість збуту їх та прекурсорів у межах однієї країни. Отже, об’єктом посягання злочину незаконного обігу наркотиків перестають бути внутрішньодержавні правовідносини, а об’єктом стають нормальні взаємовідносини між державами. Таким чином, незаконний обіг наркотиків набуває ознак злочину міжнародного характеру. Шлях вирішення проблеми полягає в підписанні дво- та багатосторонніх угод між декількома державами, які докладають спільних зусиль заради боротьби із зазначеною проблемою;

3) глобальний (інституційний) етап характеризується універсалізацією проблеми та інституціоналізацією механізмів протидії незаконному обігу наркотиків шляхом створення спеціалізованих міжнародних (універсальних та регіональних) інституцій.

Розділ 2. «Механізми європейського співробітництва щодо протидії незаконному обігу наркотиків» складається з чотирьох підрозділів, які присвячені міжнародно-правовим інституційним аспектам проблеми незаконного обігу наркотиків.

У підрозділі 2.1. «Європейський нормативний механізм протидії незаконному обігу наркотиків» досліджується законодавство Європейського Союзу, що регулює питання протидії незаконному обігу наркотиків.

Доцільність аналізу законодавчих актів ЄС обумовлена певним впливом останніх на діяльність європейських міжнародних організацій у протидії незаконному обігу наркотиків. Так, на підставі Регламенту № 1920/2006/ЄС було засновано Європейський центр з моніторингу наркотиків та наркоманії. Як зазначено в преамбулі Регламенту Ради, на Центр покладається завдання надавати всебічну інформацію, яка допоможе ЄС та його державам-членам мати повну картину явища наркотиків та наркоманії. Центр є відкритим для залучення тих держав, які не входять до складу ЄС, але поділяють його інтереси стосовно цілей та методів роботи Центру у сфері боротьби з наркотиками шляхом укладання відповідних угод.

Необхідно зауважити, що акти вторинного законодавства ЄС, зокрема регламенти, директиви і рішення, містять конкретні та деталізовані норми у даній сфері. Наприклад, Рекомендація Ради ЄС «Про розробку угод між поліціями, митними і іншими правозастосовуючими органами у сфері запобігання і боротьби із злочинністю» своїми нормами пропонує державам-членам розробляти угоди в рамках співпраці ЄС, зокрема щодо боротьби з поширенням наркотиків.

Було зроблено висновок, що одна група нормативних актів ЄС спонукає до активних дій європейські міжнародні організації з протидії незаконному обігу наркотиків, наприклад, шляхом підписання відповідних угод на реалізацію такої боротьби, друга група – закріплює своїми нормами політику держав – членів ЄС щодо такої боротьби.

Відзначається також, що друга група актів ЄС містить визначення щодо наркотичних речовин, наприклад, Регламент Ради «Про прототипи наркотичних речовин» № 273/2004/ЄС. Для досягнення цілей цього Регламенту застосовується визначення «речовина окремої групи», що означає будь-яку речовину, зазначену в переліку, поданому в Додатку І, включаючи суміші й натуральні продукти, які містять такі речовини (ст. 2 Регламенту).

У підрозділі 2.2. «Загальна характеристика європейської інституційної системи щодо протидії незаконному обігу наркотиків» досліджується еволюція співробітництва європейських держав щодо протидії незаконному обігу наркотиків, особливості європейської регіональної співпраці міжнародних організацій, аналізується інституційний механізм протидії незаконному обігу наркотиків у рамках Європейського Союзу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та Ради Європи, а також визначаються перспективи співробітництва України щодо протидії незаконному обігу наркотиків у рамках європейських структур.

Сучасну систему інституційного співробітництва в Європі щодо протидії незаконному обігу наркотиків складають міжнародні організації, міжнародні спеціалізовані органи, спеціалізовані міжнародні регіональні організації та органи. Європейські інституції утворювали динамічну систему, яка підлягала безперервним змінам, зумовленим, насамперед, напрямками європейської інтеграції.

Провідне місце в боротьбі з наркотиками займає ООН, яка була заснована до виникнення Європейського Союзу. Для досягнення мети зазначена міжнародна організація розташувала в Європі великі бюрократичні організації з питань боротьби з наркотиками (UNICRI в Римі, UNDCP у Відні), а також підтримує нову Програму по боротьбі з наркоманією (PSA) в Женеві.

У протидії наркобізнесу поряд з такими спеціальними установами ООН, як Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна організація праці (МОП) важливу роль відіграють міжнародні міжурядові організації, насамперед Міжнародна організація кримінальної поліції (МОКП/ Інтерпол), Всесвітня митна організація (ВМО), Група з розробки фінансових заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (ФАТФ), та ін.

З’ясовано, що європейський інституційний механізм протидії незаконному обігу наркотиків має різні форми міждержавного співробітництва, що характеризуються спільними цілями і мають регіональний вимір. Основою співпраці у цій сфері є формування дієвих механізмів боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Кількісне розширення європейських інституційних організацій, їх повноважень та завдань відбувалось як на підставі геополітичного розширення Європейського Союзу на схід, так і суттєвого поширення незаконного обігу наркотичних засобів між «прозорими» кордонами держав – членів Союзу.

У підрозділі 2.3. «Роль спеціалізованих європейських інституцій у протидії незаконному обігу наркотиків» висвітлено правову природу спеціалізованих європейських інституцій, їх функції та основні напрямки боротьби із незаконним обігом наркотиків.

У роботі досліджується діяльність й інших провідних міжнародних організацій щодо протидії незаконному обігу наркотиків: Європейської комісії по боротьбі з наркотиками (CELAD); французької Групи Помпіду (Pompidou Group); Європейської поліцейської служби (Європол); група «Треві» (Trevi – Terrorisme, Radicalisme, Extremisme et Violence Inte
ationale); Євроюсту; Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності (European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction – EMCDDA).

Зроблено висновок, що діяльність вищеперелічених організацій лягла в основу багаточисельних регіональних європейсько-правових механізмів протидії незаконному обігу наркотиків, а впровадження глобального моніторингу між державами – членами ЄС та європейськими країнами, що здійснюється спеціалізованими європейськими інституціями, дозволяє розробити власну або спільну з іншими європейськими державами стратегію і тактику в протидії незаконному обігу наркотиків.

Партнером Групи Помпіду Ради Європи у боротьбі з наркотиками наразі є Державна служба України з контролю за наркотиками (ДСКН), які спільно реалізували в Україні кілька пілотних проектів.

Крім того, у контексті протидії незаконному обігу наркотиків була розглянута діяльність Всесвітньої митної організації (ВMО).

Поступова інтеграція України в загальноєвропейську сферу з контролю за наркотиками, що втілюється через співпрацю із спеціалізованими європейськими інституціями, дає можливість використовувати європейський досвід, розробити належну державну політику та відповідне національне законодавство для ефективної боротьби з цим суспільно небезпечним явищем.

Підрозділ 2.4. «Механізми співробітництва правоохоронних органів європейських держав із протидії незаконному обігу наркотиків» присвячений дослідженню еволюції механізмів та форм співпраці правоохоронних органів європейських держав із протидії незаконному обігу наркотиків; розкриває форми і методи міжнародної співпраці правоохоронних органів; окреслює майбутні перспективи співпраці правоохоронних органів України щодо протидії незаконному обігу наркотиків у рамках міжнародних європейських структур.

Зроблено висновок, що успіх міжнародного співробітництва щодо протидії незаконному обігу наркотиків залежить від ефективної діяльності європейських правоохоронних органів та їх належної взаємодії.

Однією з рис міжнародного співробітництва у сфері протидії незаконному обігу наркотиків є розробка відповідної кількості міжнародних норм, положень, що зафіксовані у різних міжнародних угодах і документах. Правотворча діяльність відіграє важливе значення у функціонуванні системи міжнародного права у сфері боротьби із злочинністю і є своєрідним стимулом розвитку міжнародного та європейського співробітництва.

Сьогодні актуальною є тема необхідності збалансованого й оптимального підходу в питаннях наркополітики, саме в контексті протидії незаконному обігу наркотиків. Українське антинаркотичне законодавство, прийняте більше десятиріччя тому, не призвело до усунення більшості проблем у сфері незаконного обігу наркотиків, тому концентрація на першорядності силового підходу у вирішенні проблеми, на жаль, не завжди підтверджує свою беззастережну ефективність.

Позитивним моментом є те, що міжнародне співробітництво може виявлятися на різних рівнях, починаючи із відносно формальних структур, діяльність яких заснована на міжнародних договорах. Наразі Україна стає активною стороною співпраці з європейськими організаціями щодо боротьби з незаконним обігом наркотиків, про що свідчать численні договори з країнами ЄС, а особлива роль у цьому відведена саме правоохоронним органам.

Співробітництво держав у боротьбі з незаконним обігом наркотиків зумовлене усвідомленням того, що цей злочин криє в собі загрозу не тільки для однієї держави, а й для всієї світової спільноти. Тому основні завдання в цій сфері повинні базуватися на наступних напрямках: удосконалення взаємодії правоохоронних органів з міжнародними урядовими і неурядовими організаціями з питань протидії поширенню наркотиків і боротьби з наркобізнесом; проведення спільних спеціальних операцій, у тому числі контрольованих поставок, з метою перекриття міжнародних каналів переміщення наркотичних засобів; обмін оперативною, криміналістичною інформацією щодо незаконного обігу наркотичних засобів, а також науковим досвідом із зазначених питань.

У роботі досліджуються перспективні напрямки протидії контрабанді наркозасобів, серед яких: використання передового європейського досвіду протидії контрабанді наркозасобів, як під час навчання і підвищення кваліфікації, так і під час проведення двосторонніх/багатосторонніх практичних навчань і семінарів українських та європейських правоохоронців; необхідність розробки і запровадження громадської програми протидії контрабанді із вивченням можливості заохочення місцевих мешканців до співпраці з працівниками прикордонних загонів щодо інформування про готування до вчинення контрабанди наркозасобів при перетині «зеленого» кордону.

Розділ 3. «Міжнародно-правове співробітництво України із європейськими організаціями щодо протидії незаконному обігу наркотиків» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Організаційно-правові механізми співробітництва України з європейськими організаціями у сфері протидії незаконному обігу наркотиків» досліджуються організаційно-правові аспекти співробітництва України з європейськими організаціями у сфері протидії незаконному обігу наркотиків.

Однією з рис міжнародного співробітництва у сфері протидії незаконному обігу наркотиків є розробка відповідної кількості міжнародних норм, положень, що зафіксовані у різних міжнародних угодах і документах. Правотворча діяльність відіграє важливе значення у функціонуванні системи міжнародного права у сфері боротьби із злочинністю і є своєрідним стимулом розвитку європейського співробітництва.

Крім участі України у роботі вищезазначених організацій, в останні роки помітно активізувалася участь нашої країни в рамках інших міжнародних ініціатив, у тому числі на регіональному та субрегіональному рівнях.

Це дозволяє виробляти узгоджені підходи в боротьбі з незаконним обігом наркотиків, обмінюватися досвідом та інформацією про ефективні шляхи протидії цим правопорушенням.

У зв’язку з різким загостренням в Україні проблем наркоманії представники вітчизняних правоохоронних відомств висловлюють зацікавленість у більш активному підключенні до роботи спеціалізованих європейських інституцій з метою використання досвіду тих держав, які зіткнулися з цим явищем значно раніше, ніж Україна. Одним із таких регіональних об’єднань є Група зі співробітництва щодо боротьби із зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом у рамках Ради Європи («Група Помпіду»). Не будучи її повноцінним членом, Україна бере активну участь в її роботі і надає їй технічну допомогу. Зараз значна частина діяльності Групи зосереджена у сфері зниження споживання наркотиків і спрямована на профілактику та соціальну реабілітацію осіб, які зловживають наркотиками, що для нашої держави є також актуальним.

Для України залишається принципово важливим питання контролю за речовинами, які використовуються при виробництві наркотичних засобів і психотропних речовин. У цьому зв’язку для нас представляє інтерес європейська система контролю в цій сфері (законодавчі, адміністративні та оперативні аспекти), щоб привести українські стандарти у відповідність до європейських.

Неоціненною стала б допомога з боку європейських держав у формуванні системи реабілітації осіб, які вчинили злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, а також встановлення контролю над ними.

Крім цього, у результаті вступу до Ради Європи Україна стала учасницею Угоди про незаконний обіг наркотиків на морі.

У підрозділі 3.2. «Імплементація норм європейського права щодо незаконного обігу наркотиків у національне законодавство України» висвітлюються проблеми українського законодавчого поля в досліджуваній темі та пропонується удосконалення чинного національного законодавства з метою усунення таких проблем. Крім того, було проаналізовано норми європейського права з точки зору їх можливої імплементації в законодавство України.

Вивчення проблеми імплементації міжнародно-правових норм у боротьбі проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речевин є однією з основних передумов правильного розуміння механізму правового регулювання співробітництва держав і раціонального використання міжнародного та внутрішньодержавного права в загальній системі протидії зазначеному міжнародному конвенційному злочину.

Автор зауважує, що профілактика наркоманії є ключовим питанням національної безпеки і забезпечення виживання нації. У зв’язку з цим цілком очевидно, що саме держава повинна ціленаправлено протистояти поширенню наркоманії. Боротьба з цим негативним соціальним явищем потребує ефективних і скоординованих дій на всіх рівнях, а змістовною складовою повинні бути створення соціальних умов та законодавче забезпечення, оскільки наркоманія йде поряд з такими злочинами тероризмом і корупцією і є великою перешкодою для здійснення прагнень народів до утвердження миру та благополуччя. Практика показує, що проблема наркоманії не може бути вирішена за допомогою тільки репресивних заходів. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу, а саме: впровадження в національну політику міжнародного досвіду профілактики та запобігання поширенню незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

Враховуючи результати дослідження питання легального вживання наркотичних засобів у країнах ЄС, було зроблено висновок щодо неможливості легалізації наркотиків. Як аргумент наводяться статистичні дані щодо вживання наркотиків на території України. В роботі зауважується, що однією із основних причин стрімкого розповсюдження зловживання психоактивних речовин різними верствами населення є неврегульованість безрецептурного відпуску лікарських засобів.

На підставі аналізу норм Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» було зроблено висновок, що складовими елементами незаконного обігу наркотиків, як злочину міжнародного характеру, притаманні такі ознаки: порушення умов транзиту наркотичних засобів, зокрема умови щодо імпорту та експорту таких засобів; відсутність дозволу на право ввезення (вивезення) чи на право транзиту наркотичних засобів; недотримання встановлених національним законодавством квот на наркотичні засоби і психотропні речовини; відсутність ліцензії.

Доцільно доповнити ст. 1 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» визначенням: «міжнародний незаконний обіг наркотиків – ввезення (імпорт) наркотичних засобів, психотропних речовин з території іншої держави на територію України, часткове використання (збут) таких засобів на території України та подальший їх транзит до іншої держави».

Закріплення такого терміну в національному законодавстві має сенс ще і в тому, що Україна являє собою значний транзитний коридор для наркотиків, що виробляються на Сході, а також у Центральній та Південно-Західній Азії (Афганістан), та їх транзитних перевезень через Росію, Кавказ і Туреччину до Західної Європи. Реальність доводить, що країна-транзитер неминуче перетворюється на країну – споживача наркотиків.