VACANCIES AND COOPERATION

Актуальність теми. Із проголошенням незалежності України розпочався процес її становлення як демократичної, правової держави. Вирішальним кроком на цьому шляху стало прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. Згідно зі ст. 5 Основного Закону України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні визнається народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Подальший свій розвиток дане конституційне положення знаходить у ст. 69 Конституції України, згідно з якою народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя. Виходячи з положень ст. 5 та 69 Конституції в Україні на конституційному рівні закріплено можливість існування необмеженого кола форм безпосереднього народовладдя, оскільки не дано вичерпного їх переліку.

За двадцять років існування незалежної України проведена величезна робота по створенню правових засад організації і функціонування безпосередньо народовладних форм. Однак окремі з них у тій чи іншій мірі все ще потребують подальшого вдосконалення їх правового регулювання. Найбільш врегульованими є інститути виборів, що є цілком виправданим, оскільки вони проводяться систематично і привертають на себе увагу держави і суспільства. Разом з тим виборчому законодавству України все ще притаманна нестабільність, відбуваються постійні зміни в її виборчій системі, виборчих процедурах тощо. Так, у 17 листопада 2011 р. Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про вибори народних депутатів України», що є логічним, оскільки незабаром розпочнеться процес підготовки до чергових парламентських виборів. Неодноразово авторитетними міжнародними організаціями (зокрема, Венеціанською комісією), науковцями та практиками ставилося питання про кодифікацію виборчого законодавства України. Вона допомогла б уніфікувати виборчі процедури президентських, парламентських та місцевих виборів.

Стосовно такої пріоритетної форми безпосереднього народовладдя як референдум, слід зазначити, що Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», прийнятий у 1991 році, і досі не зазнав суттєвих змін, в той час як більшість його положень не відповідають багато в чому Конституції України. Тому на порядку денному стоїть прийняття законів про всеукраїнський референдум та місцеві референдуми.

На сьогодні правове регулювання вищеназваних та інших форм безпосереднього народовладдя здійснюється несистемно, хаотично, або ж взагалі відсутнє. Гостро стоїть проблема врегулювання на законодавчому рівні порядку проведення передбачених ст. 39 Конституції України мирних зборів, мітингів, походів та демонстрацій. Конституційний Суд України ще у своєму Рішенні від 19 квітня 2001 р. вказав, що порядок їх проведення повинен стати предметом законодавчого регулювання. До Верховної Ради України неодноразово подавалися відповідні проекти законів, проте жоден з них не був прийнятий в цілому.

Становлення України як демократичної держави вимагає не лише реального здійснення безпосереднього народовладдя на всеукраїнському рівні. Велике значення має і надання територіальним громадам права та реальної здатності здійснювати місцеве самоврядування безпосередньо. У зв’язку із цим потребує свого вдосконалення правове регулювання на локальному рівні таких форм безпосереднього народовладдя як загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.

Досить часто форми безпосереднього народовладдя недобросовісно використовуються політичними партіями, іншими інститутами громадянського суспільства як інструмент здобуття влади. Так, мають місце зловживання на різних етапах виборчого та референдного процесу, проведення платних мітингів, підкуп виборців та інше. Практика здійснення різноманітних форм безпосереднього народовладдя останніми роками свідчить, що без його належного нормативно-правового врегулювання, запровадження юридичної відповідальності за порушення права народного суверенітету, створення дієвого організаційно-правового механізму його здійснення втрачається сутність безпосереднього народовладдя як реального волевиявлення громадян України.

На основі аналізу стану нормативно-правового регулювання форм безпосереднього народовладдя в України, можна з впевненістю стверджувати, що однією з причин такого незадовільного їх регулювання є відсутність достатнього наукового підґрунтя до глибокого і всебічного визначення форм безпосереднього народовладдя.

Слід відзначити, що дослідженням проблем безпосереднього народовладдя, його окремих форм займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені як: Г. В. Барабашев, Б. М. Бабій, О. В. Батанов, О. В. Васьковська, В. П. Горбатенко, Р. Ю. Горлачов, А. В. Грабильніков, Л. А. Григорян, В. Е. Гулієв, А. І. Денисов, М. М. Денісова, І. С. Дрейслер, В. Т. Кабишев, Ю. Б. Ключковський, А. І. Ковлер, А. М. Колодій, В. В. Комарова, В. М. Кампо, В. І. Козлов, Л. Т. Кривенко, Ю. М. Лемішко, С. Л. Лисенков, Ю. Р. Мірошниченко, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, Л. О. Нудненко, М. В. Оніщук, В. Ф. Погорілко, В. Г. Поліщук, О. В. Прієшкіна, О. В. Радченко, Й. Л. Рисіч, В. М. Руденко, О. В. Скрипнюк, Ю. І. Скуратов, М. І. Ставнійчук, В. Н. Суворов, А. П. Таранов, Ю. О. Тихоміров, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, П. А. Трачук, В. О. Трипольський, Н. П. Фарберов, В. Л. Федоренко, А. Й. Француз, О. Ф. Фрицький, В. В. Цвєтков, М. В. Цвік, В. М. Шаповал, Г. Х. Шахназаров, Ю. С. Шемшученко, К. Ф. Шеремет, Л. М. Шипілов, О. О. Чуб, А. О. Янчук та інші.

В останні роки у науці конституційного права України приділялося мало уваги комплексному дослідженню форм безпосереднього народовладдя, теоретичному обґрунтуванню поняття, сутності, функцій, класифікації форм безпосереднього народовладдя. Увага переважно приділялася дослідженню змісту самої безпосередньої демократії та проблемам її окремих форм.

Попри значну кількість досліджень, в Україні не було фундаментально досліджено з правової точки зору такі форми безпосередньої демократії, як виявлення громадської думки, народні обговорення, народні ініціативи та виняткові, немирні форми, зокрема: революції, повстання, політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, пікетування тощо. Все вищезазначене і обумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планових досліджень, які проводяться відділом конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема тем: «Джерела конституційного права України» (номер державної реєстрації 0104U007592), «Конституційно-правові відносини в Україні» (номер державної реєстрації 0106U004754), «Актуальні конституційні проблеми організації державної влади в Україні» (номер державної реєстрації 0108U001827), «Проблеми теорії конституційного права» (номер державної реєстрації 0110U002174).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у формуванні цілісної теорії форм безпосереднього народовладдя в Україні. Для її досягнення в дисертації необхідно було вирішити наступні задачі:

проаналізувати та систематизувати засадничі підходи до визначення форм безпосереднього народовладдя;

визначити поняття та основні ознаки форм безпосереднього народовладдя;

проаналізувати окремі аспекти співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної і муніципальної влади;

уточнити та обґрунтувати функції форм безпосереднього народовладдя;

охарактеризувати етапи становлення та розвитку безпосереднього народовладдя та його форм в Україні;

здійснити наукову класифікацію форм безпосереднього народовладдя та дати змістовну характеристику конституційних та інших форм безпосереднього народовладдя в Україні;

визначити нормативно-правові та організаційно-правові засади механізму здійснення безпосереднього народовладдя та розробити науково-обґрунтовані практичні рекомендації щодо його вдосконалення в Україні із врахуванням позитивного міжнародного досвіду.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають в процесі безпосереднього здійснення влади народом.

Предметом дослідження є конституційно-правові основи форм безпосереднього народовладдя в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових принципів і підходів та спеціально-наукових методів пізнання конституційно-правових явищ, використання яких дало змогу отримати науково-обґрунтовані результати. Філософсько-світоглядною основою дослідження є положення діалектики, на основі яких форми безпосереднього народовладдя розглядалися у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємодії. Аксіологічний підхід використовувався для з’ясування ролі та значення безпосереднього народовладдя та його форм в контексті головних засад демократичної, правової держави, встановлення їх пріоритетності по відношенню до представницької демократії. Метод аналізу та синтезу сприяв здійсненню наукової класифікації форм безпосереднього народовладдя, дослідженню нормативно-правових та організаційно-правових засад механізму здійснення безпосереднього народовладдя.

Із спеціальних наукових методів дослідження в роботі застосовувалися історичний, системний та структурно-функціональний, порівняльно-правовий, формально-логічний, статистичний та інші. Історичний метод використовувався для з’ясування основних етапів становлення та розвитку безпосереднього народовладдя та його форм в Україні; системний та структурно-функціональний – для встановлення ролі і значення конституційних та інших форм в системі форм безпосереднього народовладдя в Україні; порівняльно-правовий – для зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, визначення їх загальних та спеціальних ознак, з’ясування співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної і муніципальної влади; формально-логічний – для визначення юридичних понять, категорій, здійснення їх класифікації; статистичний метод – для аналізу кількісних факторів, що використовувались у процесі дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що дисертаційна робота є одним з перших комплексних досліджень форм безпосереднього народовладдя в Україні. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати ряд наукових положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання форм безпосереднього народовладдя та їх реалізації в Україні.

Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення у таких положеннях:

вперше:

на основі всебічного дослідження існуючих форм безпосереднього народовладдя, узагальнення їх спільних рис і аналізу ознак, їх тлумачення, виокремлення із усієї системи суспільних явищ визначено поняття «форми безпосереднього народовладдя», як передбаченого Конституцією та законами України, а також не забороненого правовими приписами способу безпосереднього (прямого) волевиявлення народу або його окремої частини (у деяких випадках – територіальної громади), яке носить імперативний та легітимний характер, з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя;

визначено нормативно-правові засади механізму здійснення безпосереднього народовладдя в існуючих його формах, під якими необхідно розуміти систему нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення влади народом безпосередньо, та розроблені науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення безпосередньо народовладних форм в Україні із врахуванням позитивного міжнародного досвіду;

у рамках аналізу організаційно-правових засад механізму здійснення безпосереднього народовладдя виокремлено їх елементи, а саме: суб’єкти безпосереднього народовладдя, тобто суб’єкти здійснення безпосереднього народовладдя, та суб’єкти, які покликані сприяти та забезпечувати здійснення безпосереднього народовладдя;

запропоновано класифікувати форми безпосереднього народовладдя за правовою основою визначення та здійснення на конституційні та інші форми. Інші форми безпосереднього народовладдя за наявністю або відсутністю правового регулювання запропоновано поділяти на врегульовані законодавством та фактичні;

визначено, що фактичними формами безпосереднього народовладдя є не передбачені у Конституції та законах України, проте і не заборонені ними форми, здійснено їх поділ на дві групи: по-перше, форми безпосереднього народовладдя, які є новими або запозиченими у зарубіжних країнах, однак в силу повільного розвитку нормативно-правової бази ще не були закріплені нормативно, та, по-друге, форми безпосереднього народовладдя, які в силу свого немирного характеру не доцільно закріпляти в законодавстві (наприклад, революції, акти громадянської непокори, політичні страйки, громадянські війни, національно-визвольні рухи тощо);

встановлено співвідношення форм безпосереднього народовладдя з представницькими формами здійснення державної та муніципальної влади, що дозволило більш змістовно визначити роль і місце форм безпосереднього народовладдя серед видів публічної влади в Україні;

удосконалено:

положення щодо критеріїв класифікації функцій форм безпосереднього народовладдя, зокрема поділ функцій за способом здійснення безпосереднього народовладдя на установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та консультативну;

критерії класифікації системи форм безпосереднього народовладдя, а саме: за територією здійснення – всеукраїнські та місцеві; за часом проведення – періодичні та разові; за суб’єктами здійснення – всенародні, групові (масові) та індивідуальні; за порядком реалізації – обов’язкові та факультативні; за правовими наслідками – імперативні та консультативні (диспозитивні); за способами впливу на суспільні відносини – правотворчі та ті, що не створюють правових норм;

визначення понять окремих форм безпосереднього народовладдя, зокрема виборів, референдумів, мирних зборів, мітингів, походів, демонстрацій, звернень громадян, опитувань громадян, народних обговорень, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих ініціатив, громадських слухань, відкликань депутатів місцевої ради, пікетувань;

дістали подальшого розвитку:

положення про основні ознаки форм безпосереднього народовладдя, які слугують критеріями відмежування останніх від інших форм участі громадян в управлінні державними і загальносуспільними справами, а саме: а) формами безпосереднього народовладдя є лише ті, які передбачають пряме, безпосереднє волевиявлення громадян; б) здійснення безпосереднього народовладдя у відповідних формах лише правомочними суб’єктами; в) імперативний характер рішень, вироблених в процесі здійснення форм безпосереднього народовладдя; г) спрямованість форм безпосереднього народовладдя на вирішення питань суспільного характеру, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні; д) легітимність форм безпосереднього народовладдя;

пропозиції щодо зміни назви Розділу ІІІ Конституції України, який іменувати «Форми безпосереднього народовладдя»;

пропозиції щодо необхідності доповнення статті 90 Конституції України частиною 5 такого змісту: «Повноваження Верховної Ради України достроково припиняються за рішенням всеукраїнського референдуму»; частини 2 статті 108 Конституції України пунктом 5 такого змісту: «за рішенням всеукраїнського референдуму»; статті 140 Конституції України нормою такого змісту: «Безпосереднє волевиявлення територіальних громад здійснюється через місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші форми безпосереднього волевиявлення громадян. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Порядок внесення місцевих ініціатив та організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади»;

положення про основні етапи становлення та розвитку форм безпосереднього народовладдя в Україні, виділені на основі аналізу політико-правових ідей про безпосереднє народовладдя, нормативно-правових актів та практики здійснення форм безпосереднього народовладдя у різні часи на території України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані результати сприятимуть подальшому теоретико-практичному розвитку теорії форм безпосереднього народовладдя. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері – в процесі подальших наукових досліджень проблемних питань здійснення безпосереднього народовладдя у різних формах;

у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні Конституції України, чинних нормативно-правових актів про вибори, референдуми, форми місцевої демократії та прийнятті закону про мирні збори, мітинги, походи та демонстрації;

у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Конституційне процесуальне право», «Виборче та референдне право», при викладанні відповідних курсів у вищих навчальних закладах правового спрямування, а також у науково-дослідній роботі студентів, аспірантів та докторантів.

Обґрунтовані в дослідженні результати впроваджено у навчально-виховний процес Хмельницького університету управління та права (акт про реалізацію від 14.12.2011 р.) (Додаток А), Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (акт впровадження № 26/128 від 26.10.2011 р.) (Додаток Б), Хмельницького Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (акт про впровадження від 14.12.2011 р.) (Додаток В); у діяльність Обласного осередку всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» (довідка про впровадження від 17.12.2011 р.) (Додаток Г).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (Київ, 29 березня 2007 р.; тези опубліковано); «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (Тернопіль, 13 квітня 2007 р.; тези опубліковано); «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 14–15 березня 2008 р.; тези опубліковано); «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (Запоріжжя, 13 березня 2010 р.; тези опубліковано); «Конституційні засади державного управління та місцевого самоврядування в Україні» (Хмельницький, 17 червня 2011 р.; тези опубліковано); міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: «П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.; тези опубліковано); «Другі Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 24–25 листопада 2006 р.; тези опубліковано); «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 26–27 жовтня 2007 р.; тези опубліковано); «Треті Прибузькі юридичні читання» (Миколаїв, 23–24 листопада 2007 р.; тези опубліковано); «Сьомі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.; тези опубліковано); «Теоретичні засади та практика реалізації безпосередньої демократії в Україні» (Тернопіль-Яремче, 19–21 лютого 2009 р.; тези опубліковано); «Восьмі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 13–14 листопада 2009 р.; тези опубліковано); «Дев’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 12–13 листопада 2010 р.; тези опубліковано); «Основні напрями реформування законодавства України в умовах розбудови демократично держави» (Харків, 24–25 грудня 2010 р.; тези опубліковано); «Правова система України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (Київ, 29–30 грудня 2010 р.; тези опубліковано); «Десяті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 18–19 листопада 2011 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 21 науковій праці, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях України та 16 – у збірниках наукових праць, матеріалах та тезах конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки. Список використаних джерел містить 214 найменувань на 23 сторінках. Дисертація містить чотири додатки на 12 сторінках.