ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУРСАНТІВ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи наукового дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію й упровадження отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні питання формування полікультурної компетентності курсантів вищих військових навчальних закладів» визначено суть понять «компетентність», «полікультурна компетентність»; уточнено структурні компоненти полікультурної компетентності майбутніх офіцерів; теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування полікультурної компетентності курсантів вищих військових навчальних закладів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

На підставі аналізу наукових праць з’ясовано, що під поняттям «компетентність» сучасні вчені розуміють: сукупність знань, умінь, навичок, засвоєних суб'єктом у процесі навчання (А. Акімова, В. Безрукова, М. Бершадський, В. Кальней та інші); високий рівень спеціальної й загальнокультурної підготовки, широку професійну і загальну ерудицію, що забезпечує конкурентоздатність фахівця на ринку праці (А. Бєлкін, К. Абульханова, Л. Лаптєва, Т. Леонтьєва, 3. Равкін та інші); якість, властивість людини, що забезпечує її спроможність до виконання певної діяльності (С. Бондар, А. Маркова, Н. Мурована, І. Родигіна та інші). На основі узагальнення різних підходів, компетентність у дисертації розглядається як комплексна якість особистості, що забезпечує її здатність успішно здійснювати діяльність певного виду.

Науковцями доведено, що чільне місце в системі ключових компетентностей як найбільш важливих для успішної життєдіяльності та виконання професійних обов’язків людини в сучасному суспільстві займає полікультурна компетентність. Проте єдиного підходу щодо визначення цього феномену не існує. Так, у різних наукових працях під цим поняттям розуміється: особистісна якість, що передбачає оволодіння людиною досягненнями національної та світової культури, розуміння інших людей і прояв поваги до них, уміння жити та співпрацювати з представниками інших культур і релігій (В. Бойченко, І. Васютенкова, Л. Голік); сукупність соціокультурних знань (знань певних фактів національної культури, стереотипів, символів, культурно зумовлених особливостей комунікації, етикету), навичок і вмінь вербального й невербального полікультурного спілкування (О. Моляко, О. Першукова, А. Солодка); сукупність особистісних якостей (толерантність, гуманізм, емпатія), синтезованих знань, умінь і навичок позитивної міжетнічної комунікації (Р. Агадуллін); інтеграція відповідних знань і вмінь, необхідних для ефективної життєдіяльності в полікультурному середовищі, гуманістичних цінностей, що визначають якість життя в полікультурному соціумі, мотивацію до полікультурної взаємодії та вміння розв’язувати міжкультурні проблеми (А. Хупсарокова).

У контексті проведеного дослідження полікультурна компетентність курсанта вищого військового навчального закладу розглядається як комплексна професійно-особистісна якість, що забезпечує здатність майбутнього військового взаємодіяти з представниками інших культур на засадах взаємоповаги та взаєморозуміння й ефективно виконувати професійні завдання в умовах полікультурного середовища.

З урахуванням різних точок зору науковців щодо структурних складових полікультурної компетентності (Р. Агадуллін, О. Гуренко, А. Солодка, А. Хупсарокова) було уточнено її структуру як єдність когнітивно-процесуального й особистісно-аксіологічного компонентів, що зумовлює потребу в забезпеченні полікультурної спрямованості змісту гуманітарних дисциплін як необхідної умови успішного формування вказаної компетентності в курсантів.

Теоретичною основою для обґрунтування цієї педагогічної умови слугували, насамперед, концептуальні положення В. Андрущенка, Ю. Бабанського, А. Вербицького, І. Зязюна, В. Краєвського, І. Лернера, О. Сухомлинської, А. Хуторського стосовно визначальної ролі змісту освіти у формуванні знань, умінь та особистісних і професійних якостей людини; врахування культурознавчого аспекту освіти (Л. Виготський, О. Леонтьєв, І. Лернер, М. Рубінштейн та інші); висвітлення питання гуманітаризації та гуманізації вищої освіти (І. Бех, С. Гончаренко, І. Зязюн, М. Култаєва та інші); розкриття проблеми формування полікультурної компетентності у процесі вивчення гуманітарних дисциплін (М. Ванягіна, Н. Гальскова, Л. Перетяга, В. Сафонова, О. Щеглова та інші).

Когнітивно-процесуальний компонент забезпечує сформованість у курсантів знань про:

● сутність культури, різноманітність і особливості субкультур, їх співвідношення та тенденції взаємодії;

● матеріально-духовну культуру, історію, географію, побут та звичаї представників різних країн;

● правила та норми міжкультурної комунікації;

● екстралінгвістичну інформацію, зокрема культурно-країнознавчого характеру;

● основи державного законодавства стосовно прав національних меншин, а також документи ЮНЕСКО, міжнародні конвенції, узгодження стосовно інтернаціонального співробітництва, дружби та взаєморозуміння між народами тощо.

Когнітивно-процесуальний компонент полікультурної компетентності визначає також групи полікультурних умінь, які представлено в таблиці 1.

Теоретичним підґрунтям для визначення педагогічної умови щодо організації взаємодії курсантів в різних видах комунікативної діяльності стали ідеї науковців (М. Бахтін, В. Біблер, М. Каган, В. Краєвський, І. Лернер та інші) про провідну роль діяльності в житті людини, значення вмінь і навичок конструктивної міжкультурної комунікації в загальній структурі полікультурної компетентності особистості, про різні види досвіду як важливий складник змісту вищої освіти, а також висновки фахівців про виявлення різноманіття національних і культурних відмінностей у процесі міжкультурної комунікації, що потребує від комунікантів їх розуміння, прийняття та поваги, прояву у спілкуванні відповідних умінь та особистісних якостей.