РОЗВИТОК РУХОВИХ НАВИЧОК У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ЗАНЯТТЯХ ЗІ СПОРТИВНИХ ІГОР Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок роботи з науковими планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет, методологію та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача, подано відомості про апробацію результатів дослідження, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх учителів фізичної культури» наведено результати комплексного вивчення та аналізу досліджуваної проблеми професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Показано, що враховуючи сучасні вимоги, які ставляться до вчителів фізичної культури, професійна діяльність таких фахівців повинна будуватись таким чином, аби істотно підвищити якість освіти, роль фізичної культури, яка формує здоров’я.

Дослідженнями Є. Ільїна, Г. Ложкіна, А. Пуні доведено, що учитель фізичної культури повинен володіти великим багажем знань, умінь і навичок у галузі психології; І. Павлов, І. Сеченов, О. Тимошенко наголошують на необхідності знань з фізіології; важливість орієнтуватись у даних біомеханічних характеристик підкреслюють С. Гаркуша, М. Носко, І. Сеченов,; про доцільність та актуальність використання здоров’язбережувальних технологій свідчать висловлювання О. Ващенко, О. Дубогай, Н. Смірнова, Л. Сущенко. За даними В. Асєєва, Н. Волкова В. Глухова, Є. Ільїна, , В. Савченко та ін., вчитель фізичної культури має спрямовувати свою професійну діяльність на виховання ціннісних орієнтацій на фізичне і духовне вдосконалення учня, формування потреб і мотивів до систематичних занять спортивними іграми. Результати опитування та тестування, проведеного серед учнів і студентів – майбутніх учителів фізичної культури, свідчать про зниження інтересу до занять спортивними іграми. Серед причин вказується невміння продемонструвати деякі елементи рухових дій, відсутність або недостатнє володіння руховими навичками, формальне ставлення та відсутність інтересу в учителя до проведення занять, що в цілому зумовлює падіння авторитету учителя фізкультури.

В. Горащук бачить проблему у тому, що сьогоднішнє реформування школи, у свою чергу, висуває нові вимоги до підготовки вчителя. Практика роботи вчителів засвідчує, що вони у своїй професійній діяльності мають труднощі з питань здійснення особистісно-орієнтованого навчання й виховання учнів через недосконалість їхньої професійної підготовки. Вони мають володіти великою працездатністю, витримувати дію сильних подразників, уміти концентрувати увагу, зберігати впродовж усього робочого часу високий загальний і емоційний тонус. Дослідження В. Антоніка доводять, що глибоке знання учителем фізичної культури особливостей фізіології дітей дає можливість свідомо обирати ефективні засоби фізичного вдосконалення дітей на уроках. При цьому, як вважають Є. Жигульова та П. Плахтій, учитель не повинен допускати перенапружень і перетренованості учнів. Тобто, учитель фізичної культури повинен бути наділений педагогічною майстерністю, в основі якої лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики.

Узагальнений досвід фахівців у галузі фізичної культури свідчить про необхідність подальшого вивчення проблем підготовки спеціалістів із новим підходом до навчання, які б розкрили весь технологічний процес засвоєння знань, умінь і формування навичок. Підтвердженням такого висновку є результати проведеного опитування, педагогічних спостережень і узагальнений практичний досвід.

Другий розділ «Систематизація процесу формування рухових навичок зі спортивних ігор в межах педагогічної інтегральної технології підготовки учителя фізичної культури» присвячений висвітленню організаційних і методичних засад експериментального дослідження проблеми підготовки майбутніх учителів фізичної культури; аналізу основних рухів у спортивних іграх за психологічними, фізіологічними, біомеханічними особливостями. Показано, що вивчення поз та рухів потребує знання різних антропометричних показників, оскільки робочий рух характеризується максимальним обсягом, який визначається довжиною ланок, що входять у систему руху. Особливості моторики необхідно оцінювати як об’єктивно-суттєву матеріальну основу формування та розвитку рухових здібностей.

Порівняння антропометричних даних студентів, які навчаються за традиційною навчальною програмою і студентів груп СПУ (з баскетболу, волейболу) виявило різницю в показниках довжини тіла: у студентів загальної групи (ЗГ) – 178,96±6,64 см, у студентів СПУ з баскетболу – 193,67±1,153 см, у студентів СПУ з волейболу – 193,18±1,76 см. Ураховуючи, що групи СПУ складались із студентів, які пройшли процедуру відбору за антропометричними даними, виникла потреба в розробці механізмів розвитку спеціальних фізичних якостей, які б допомогли наблизитись за показниками у техніці виконання рухових дій у спортивних іграх. З цією метою було використано біомеханічні показники розрахунків дій гравця у волейболі відносно траєкторії польоту м’яча, дистанції для розбігу (2,5-3м), докладання поштовхових зусиль взаємодії з опорою, махів руки, моменту здійснення передачі в умовах класичного відпрацювання технічного елементу. На цій основі було розроблено еталон рухових дій для досягнення гравцем найвищої точки траєкторії руху м’яча, що може використовуватись також у баскетболі, гандболі. Були отримані вихідні дані щодо швидкості розбігу, поштовхових зусиль, висоти підстрибування, розмаху рук та антропометричних даних. Під час відпрацювання техніки ударів по м’ячу у волейболі, кидків у баскетболі та гандболі вихідні дані були співставлені з визначеним еталоном рухових дій. Це надало можливість керувати та коригувати процес розвитку фізичних якостей. Такі показники були окремо надані для студентів ростом 155-160 см, 160-170 см, 170-180 см. Антропометричні дані враховувались відносно вільного падіння м’яча з висоти 3м і більше. Обчислення виконувались за формулою:

де – прискорення вільного падіння, Н – максимальна висота на якій знаходиться м’яч, h – максимальна довжина тіла з витягнутими руками,
– мінімальна швидкість, яку повинен мати студент наприкінці розбігу.

Проведені стабілографічні дослідження дали змогу вивчити кількісні критерії статичної стійкості при виконанні стандартних положень: поза Мортіза-Ромберга з зоровим та без зорового контролю. Відомо, що спортивні ігри (баскетбол, волейбол, гандбол, де постійна зміна ігрових обставин вимагає швидкої орієнтації у просторі, точності рухових реакцій) пред’являють до статодинамічної стійкості особливі вимоги. Тому, навчаючись спортивним іграм, студенти факультету фізичного виховання повинні вміти утримувати певні робочі положення, зберігаючи при цьому рівновагу свого тіла. Підкреслено, що саме рівновага тіла є індикатором функціонального стану організму людини, її здоров’я, оцінки стійкості в більш складних позах і положеннях. Спрямованість таких досліджень зумовлена необхідністю формування у студентів стійкої стартової позиції для виконання більш ефектного швидкісного розбігу зі збереженням загальної координації рухів.

Зрозуміло, що підвищення функціональної стійкості вестибулярної сенсорної системи слугує важливим фактором збереження рівноваги тіла у складних ігрових ситуаціях, що, без сумніву, позитивно впливає на виконання основних технічних елементів, а саме ударів та кидків.

Безперервність технологічного процесу навчання зводилась до співставлення біомеханічних даних з морфологічними показниками, розглядалась ступінь впливу напруження м’язів у стартовому положенні, при розбігу і поштовхових взаємодіях з опорою. Було відмічено, що на загальну координацію рухів у процесі відпрацювання техніки ударів у волейболі впливає перенапруження м’язової системи переважно у стартовому положенні, а також у момент поштовхових взаємодій. Через це втрачається свобода руху, що позначається на неспівпадінні траєкторії польоту м’яча із траєкторією руху гравця. Головне, що таке неконтрольоване перенапруження м’язової системи може привести до травматизму, оскільки прикладання великих зусиль з подолання роботи м’язів-антагоністів може викликати розтягування зв’язкового апарату. Було з’ясовано й протилежний результат – при надмірному розслабленні м’язів приземлення гравця після стрибка зумовлює дуже велике навантаження на хребет. Подальші дослідження були спрямовані на пошук оптимального режиму діяльності м’язово-зв’язкової системи під час виконання поштовхів. Одночасно із тим надавалась психологічна настанова на відтворення образу рухової дії шляхом підтримування впевненості у собі та правильності виконання дій, рішучості, використовуючи метод сенсорної проекції.

Контроль функціонального стану рухової системи студентів на основі методу тензодинамометрії виявився важливим методом дослідження рівня готовності до виконання основних технічних дій в спортивних іграх. Використання у наших дослідженнях цього методу дало змогу з’ясувати біодинамічну структуру нападаючого удару та кидка у стрибку у трьох взаємоперпендикулярних площинах. Встановлена різниця між показниками обох груп, що свідчить про неможливість точно відтворювати темпо-ритмову структуру рухів взагалі та більші витрати часу студентами загальної групи для виконання технічного елемента зокрема. З чого можна дійти висновку про недостатню ефективність загальноприйнятої методики при намаганні покращити силові та швидкісно-силові здібності студентів факультету фізичного виховання.

Використання кореляційного аналізу за ранговим розподілом обумовило визначення найбільш вагомих біомеханічних характеристик. Представлено результати визначення модельних показників опорних реакцій студентів при виконанні основних технічних елементів у спортивних іграх. Завдяки цьому виявлено найважливіші компоненти цих прийомів, які впливають на результативність вирішення основних рухових завдань.

Ранжування основних біомеханічних, біодинамічних, психологічних та фізіологічних показників дозволило систематизувати організаційно-методичний порядок послідовного надання знань, умінь і навичок. Отримані дані були використані під час формування у студентів умінь проводити заняття.

Важливим було також формування та підтримання інтересу до занять спортивними іграми, для чого особлива увага приділялась розвитку позитивних емоцій до, під час та після занять, наполегливості, цілеспрямованості. Заохочувались винахідливість, самостійність, орієнтування у перебігу ігрової ситуації. Перелічені моменти допомагали у побудові стратегії і тактики рухової поведінки, а також мобілізації функціональних резервів учасників гри.