| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і задачі, об’єкт, предмет дослідження, його методологічну основу, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження
Розділ 1. “Загальна характеристика контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” складається з чотирьох
У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки досліджуваної теми, характеристика наукових джерел”
Автором відзначено, що окремі питання контролю не залишились поза увагою науковців і після здобуття Україною незалежності, натомість спостерігається більша зацікавленість вчених у комплексному дослідженні окремих видів контролю, зокрема державного, недержавного, громадського, фінансового, бюджетного, податкового, парламентського, судового, міжнародного та інших видів. При цьому окремі питання контролю були предметом не лише науки адміністративного права, а й кримінально-виконавчого права та державного управління. Проте дисертант зазначає, що дослідження вчених прямо не розкривають організаційно-правові аспекти здійснення контролю за діяльністю ДКВС України. Дисертант дійшов до висновку, що наявна численна кількість досліджень контролю не осягнула правові та організаційні засади здійснення контролю за діяльністю ДКВС України, а тому стан наукової розробки досліджуваної теми є низьким.
У підрозділі 1.2. “Наукове визначення поняття контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” проаналізовано праці вчених у сфері науки адміністративного права, що стосуються проблем контролю, та досліджено погляди науковців на поняття “контроль”. Зокрема, автором наголошено, що контроль вчені розуміють як: 1) об’єктивне суспільне явище;
2) функцію управління, правову форму діяльності, сукупність дій, частину керівної, організаційної, управлінської та виробничої діяльності; 3) правову конструкцію, найважливіший вид зворотного зв’язку; 4) засіб забезпечення законності, засіб, за допомогою якого забезпечується нормальне функціонування системи; 5) установу або організацію, що здійснює нагляд або перевірку; осіб, що здійснюють перевірку; контролерів; 6) облік діяльності; перевірку, нагляд, спостереження, а також як систему спостереження і перевірки.
Проведено співвідношення понять “контроль” і “нагляд”, досліджено ряд ознак, які, на думку багатьох вчених, дають можливість розрізняти ці два поняття. Серед таких ознак було детально проаналізовано наступні: вичерпність кола суб’єктів, які здійснюють нагляд; право втручання в оперативну або оперативно-господарську діяльність; право самостійно притягувати винних до адміністративної відповідальності та накладати адміністративні стягнення; організаційна підпорядкованість та відомча підлеглість, дискретність здійснення нагляду. Дисертантом аргументовано висновок, що жодна із згаданих ознак, яка розмежувала б контроль від нагляду, не знаходить свого підтвердження на нормативно-правовому рівні, і, як наслідок, не реалізується у практичній діяльності, а тому контроль і нагляд можна вважати тотожними поняттями.
Дисертантом було визначено, що контроль за діяльністю ДКВС України – це діяльність національних (внутрішньодержавних) та міжнародних інституцій, яка полягає у зборі та вивченні інформації про функціонування відповідного суб’єкта ДКВС України з наступним порівнянням отриманої інформації з встановленими вимогами і стандартами, яким повинна відповідати діяльність даного суб’єкта та визначенням допущених відхилень у разі їх наявності, з обов’язковим встановленням причинно-наслідкових зв’язків між діями або бездіяльністю і виявленими недоліками, завершенням чого має бути ознайомлення з результатами та висновками, надання корисних рекомендацій, а у разі необхідності й надання практичної допомоги з усунення виявлених недоліків.
У підрозділі 1.3. “Види контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” здійснено аналіз теоретичних положень щодо поділу контролю на окремі види. Встановлено, що для класифікації контролю за діяльністю ДКВС України потрібно використовувати критерій, в основі якого закладено належність суб’єкта контролю до окремої держави. Виходячи із цього, варто виділяти наступні види контролю: 1) внутрішньодержавний (національний);
2) міжнародний.
У свою чергу для класифікації внутрішньодержавного (національного) контролю потрібно використовувати критерій, в основі якого закладено належність суб’єкта контролю до апарату держави. З урахуванням цього внутрішньодержавний контроль потрібно розподіляти на національний державний, тобто контроль, що здійснюється органами апарату держави, та національний недержавний, тобто контроль, що здійснюється суб’єктами, які не належать до державного апарату.
Дисертантом наголошено, що національний державний контроль залежно від правового статусу суб’єктів державного контролю доцільно розподіляти на президентський, парламентський, внутрішньосистемний контроль органів виконавчої влади, судовий та прокурорський. Видами ж внутрішньосистемного контролю органів виконавчої влади слід визначити надвідомчий, міжвідомчий та внутрівідомчий контроль.
У роботі зазначається, що при класифікації видів недержавного контролю варто виходити з критерію правового статусу та напрямів діяльності суб’єктів недержавного контролю; з урахуванням наведеного, видами недержавного контролю є: 1) муніципальний контроль; 2) громадський контроль; 3) контроль з боку недержавних засобів масової інформації.
Автор пропонує розрізняти міжнародний неурядовий контроль (його суб’єктами є, наприклад, міжнародні громадські організації, зокрема міжнародний фонд “Відродження”) та міжнародний міжурядовий (міждержавний) контроль (його суб’єктами є Європейський комітет проти тортур, Комісар Ради Європи з прав людини, Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи, Європейський суд з прав людини, Рада і Комітет Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Комітет Організації Об’єднаних Націй проти тортур та ін.).
У підрозділі 1.4. “Узагальнення досвіду зарубіжних країн у здійсненні контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань” досліджуються різні види контролю, що здійснюються за пенітенціарними закладами зарубіжних країн. Визначено особливості здійснення парламентського контролю у таких країнах: Велика Британія, Данія, Індія, Іспанія, Колумбія, Намібія, Норвегія, Російська Федерація, Румунія, Франція, Швеція.
Розглянуто правові засади судового контролю в окремих державах пострадянського простору, зокрема у Азербайджанській Республіці, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Російській Федерації, Республіці Таджикистан. Визначено особливості здійснення судового контролю у деяких країнах Європейського союзу, а саме: Франції та Польщі. Запропоновано перспективні, ефективні та раціональні пропозиції щодо удосконалення організаційно-правових засад здійснення контролю за діяльністю ДКВС України, які базуються на позитивному досвіді розвинутих держав. Проаналізовано і інші види контролю у ряді країн світу.
Правове регулювання здійснення контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України та шляхи його удосконалення” складається з трьох підрозділів, у яких досліджено положення нормативно-правових актів, що визначають правові основи організації і здійснення державного, недержавного та міжнародного контролю за діяльністю ДКВС України, визначено недоліки нормативно-правового забезпечення такого контролю та запропоновано шляхи його удосконалення.
Нормативно-правові засади здійснення державного контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” визначено коло нормативно-правових актів, що містять правові основи організації і здійснення контролю за діяльністю ДКВС України, проаналізовано їх зміст, досліджено обсяг повноважень щодо здійснення контролю Президентом України, народними депутатами України, членами Кабінету Міністрів України та іншими уповноваженими суб’єктами. Дисертантом також проведено аналіз правових основ здійснення судового, внутрівідомчого контролю. Розглянуто деякі обов’язки підконтрольних суб’єктів, а також форми контролю, що передбачені чинним законодавством.
Вказано на суттєві недоліки окремих положень нормативно-правових актів, констатується факт невідповідності назв деяких статей з їх змістом, зокрема у ст. 8 Конституції України. Акцентується увага на нечіткості формулювань деяких правових положень та відсутність нормативно-правового закріплення окремих важливих та необхідних засад здійснення контролю за діяльністю ДКВС України. Зокрема, КАС України не містить відповідної статті, яка б передбачала особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності ДКВС України.
Зазначається, що КВК України містить статті, присвячені лише деяким видам контролю (прокурорському (ст. 22), відомчому (ст. 23), громадському (ст. 25)) і не містить відповідних статей, що визначали б порядок організації і здійснення інших видів контролю, що мають місце у практичній діяльності, наприклад, судового контролю. Також у означеному кодифікованому акті відсутні правові норми,
що надавали б право оскаржувати рішення суб’єктів, які здійснюють контроль.
Автор зауважує, що якщо контроль за діяльністю органів і УВП врегульовано окремою главою КВК України і потребує лише внесення відповідних змін та доповнень, які запропоновані дисертантом, то контроль за діяльністю слідчих ізоляторів, як складової ДКВС України, потребує належного нормативно-правового закріплення, оскільки у Законі України “Про попереднє ув’язнення” лише одна ст. 22 присвячується такому виду контролю, як прокурорський нагляд, що здійснюється за додержанням законодавства у місцях попереднього ув’язнення. У зв’язку з цим виникає необхідність в удосконаленні правових засад такого контролю.
Нормативно-правове забезпечення недержавного та міжнародного контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” проаналізовано нормативно-правові основи здійснення громадського контролю за діяльністю ДКВС України, визначено окремі повноваження суб’єктів недержавного контролю та міжнародного контролю, зокрема членів Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню по здійсненню контролю за діяльністю ДКВС України.
Проаналізовано ряд положень Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, КВК України, Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, Закону України “Про об’єднання громадян”, “Положення про спостережні комісії”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах”, Указу Президента України “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”, “Положення про Громадську раду з питань дотримання прав людини в установах виконання покарань”, Закону України “Про доступ до публічної інформації”.
Досліджено правові засади діяльності суб’єктів міжнародного контролю, які містяться у “Європейській конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню”, “Європейських пенітенціарних правилах”, Законі України “Про приєднання України до Статуту Ради Європи” та ін., що надало можливість запропонувати пропозиції з імплементації правових норм у вітчизняне національне законодавство.
У підрозділі 2.3. “Удосконалення нормативно-правого забезпечення контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” проведено аналіз поглядів вчених на необхідність прийняття окремого нормативно-правового акту, який би мав силу закону, врегулював би усі види контролю та визначив би компетенцію суб’єктів, які здійснюють контроль, та обґрунтовано необхідність прийняття закону України “Про основні засади контролю за діяльністю органів публічної влади”.
Визначено шляхи з удосконалення нормативно-правового забезпечення контролю за діяльністю ДКВС України, у зв’язку із чим запропоновано внесення змін та доповнень до: ст. 8 Конституції України; ст. 2 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”; КАС України – ст.ст. 181–1, 181–2; КВК України – ст.ст. 22–25; ст. 21 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”; Закону України “Про попереднє ув’язнення” – ст.ст. 22–25; ч. 2 ст. 31 Закону України “Про інформацію”.
1) Розділ 3. “” складається з двох підрозділів, присвячених організаційним засадам здійснення державного, недержавного та міжнародного контролю за діяльністю ДКВС України, де визначено коло суб’єктів, об’єкт, предмет, мету, принципи, напрями, стадії, форми та методи такого контролю.
У підрозділі Організаційні засади державного контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України: проблеми та шляхи їх вирішення” автор визначив суб’єктів державного контролю за діяльністю ДКВС України, дослідив поняття та запропонував класифікацію принципів державного контролю за діяльністю ДКВС України.
У роботі зазначається, що напрямами державного контролю за діяльністю ДКВС України слід вважати: 1) забезпечення дотримання персоналом ДКВС України прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізації законних прав та інтересів як засуджених, осіб, узятих під варту, так і персоналу; 2) виконання нормативно-правових актів, рішень вищих органів державної влади з питань діяльності ДКВС України, судових рішень, актів прокурорського реагування, приписів посадових осіб, планів роботи та рішень колегії ДПтС України, наказів і доручень Голови ДПтС України; 3) забезпечення охорони, нагляду та режиму в УВП; 4) здійснення оперативно-розшукової діяльності, боротьба зі злочинністю та правопорушеннями; 5) соціально-виховна та психологічна робота із засудженими;
6) діяльність щодо продовольчого і матеріально-побутового забезпечення, організація харчування; 7) здійснення виробничо-господарської діяльності;
8) діяльність щодо охорони здоров’я та медико-санітарного забезпечення;
9) організація роботи з персоналом; 10) організація фінансового забезпечення та використання бюджетних коштів; 11) організація діловодства.
Автором визначено та проаналізовано стадії контролю, до яких віднесено: підготовчу, робочу та заключну стадії. Досліджено форми контролю за діяльністю ДКВС України та зроблено висновок, що досить дієвою і поширеною формою державного контролю є відвідування.
Дисертантом наголошено, що відвідування народними депутатами Верховної Ради України не має розповсюдженого характеру, а самі візити здійснюються або напередодні виборів, або з політичних мотивів, що суттєво знижує дієвість такої форми парламентського контролю. Автором акцентовано увагу на наявність негативного суб’єктивного фактору при здійсненні контролю у формі відвідування, а саме спостерігаються випадки, коли народні депутати України не розуміють обсяг своїх повноважень та не користуються правом безперешкодного доступу до пенітенціарного закладу.
У підрозділі 3.2. “Удосконалення організаційних засад недержавного та міжнародного контролю за діяльністю Державної кримінально-виконавчої служби України” з’ясовано, що особливе місце серед суб’єктів недержавного контролю посідають спостережні комісії, одним з основних завдань яких є організація та здійснення громадського контролю за дотриманням прав, основних свобод і законних інтересів засуджених осіб. Досліджено організаційний аспект здійснення контролю спостережними комісіями, що надало можливість визначити його як колегіальний суб’єкт контролю, який здійснюється одночасно державними
та недержавними суб’єктами та охоплює два окремі види контролю – державний та недержавний.
Дисертантом пропонується зменшити обсяг функціональних обов’язків особам, які працюють у місцевій держадміністрації чи у виконавчому комітеті міської (за винятком міст районного значення) ради та одночасно є членами спостережної комісії та передбачити їм щомісячну матеріальну винагороду за дану діяльність. Натомість пропонується зобов’язати цих осіб виконувати завдання, функції та повноваження спостережної комісії, звітувати за дану діяльність та передбачити можливість притягнення до відповідальності за неналежне виконання покладених на них обов’язків. У зв’язку із цим запропоновано внесення змін та доповнень до ст. 40 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”; ч. 2 ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”; п.п. 3, 13 “Положення про спостережні комісії”.
Досліджено проблеми недержавного контролю з боку Громадських рад та профспілок, проаналізовано ефективність здійснення означеними суб’єктами контролю та визначено шляхи з його удосконалення.
Визначено особливості та форми здійснення міжнародного контролю за діяльністю ДКВС України.
|
