ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ СУДДІВ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, розкрито її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено його методологічне підґрунтя, показано наукову новизну отриманих результатів, наведено найбільш значущі приклади апробації наукового доробку, його теоретичне і практичне значення.

Розділ 1. «Загально-правова характеристика праці суддів України» містить 2 підрозділи.

Підрозділ 1.1. «Правова природа трудової діяльності суддів» присвячено дослідженню правової природи правовідносин, виникаючих з реалізацією громадянином України здатності до праці у сфері здійснення судової влади.

Доведено, що суддів України слід визнати суб’єктами правовідносин з подвійною правовою природою, що включають адміністративно-правову та трудо-правову складову. Наявність адміністративно-правової складової службово-трудових правовідносин, виникаючих у зв’язку з призначенням особи на посаду судді певного суду зумовлена приналежністю суддів до кола державних службовців спеціалізованої державної служби як частини публічної. Акцентовано увагу на відсутності підстав включення суддів до переліку ч. 2 ст. 2 нового Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011 р., котрий набирає чинності 1 січня 2013 р., як суб’єктів, на яких дія даного Закону поширюватися не буде. Окреме врегулювання деяких питань правового статусу судді, виникнення, зміни й припинення службово-трудових відносин, не виключає доцільності розповсюдження на суддів як суб’єктів адміністративного права загальних положень законодавства про державну службу.

Обґрунтовано, що частина набутих прав і обов’язків являє собою сукупність органічно взаємопов'язаних моральних і правових обов'язків судді перед роботодавцем (державою в особі її органу), а отже трудових прав і обов’язків. Можливість припинення службово-трудових правовідносин «суддя» - «держава» за власним бажанням чи шляхом відставки вказує на відсутність владності в адміністративному сенсі таких відносин. При цьому наділення голови суду, як особливого суб’єкта трудового права, через зайняття адміністративної посади, нормативною, директивною та дисциплінарною владою не виключає приватноправовий характер відносин «суддя» (працівник) - «держава» (роботодавець) - «голова суду» (керівник), оскільки влада керівника не є різновидом державної, та не має адміністративно-правової природи.

У підрозділі 1.2. «Принцип єдності та диференціації правового регулювання праці суддів» визначено перспективи розвитку судової системи України в аспекті пріоритетності норм трудового й адміністративного права під час регулювання службово-трудових правовідносин суддів України.

Зауважено, що відносини з трудовою природою суддів повинні бути врегульовані нормами трудового права. Водночас зауважено, що це не виключає диференціації правового регулювання праці суддів України, яка може полягати у врегулюванні окремих питань нормами адміністративного права. При цьому спеціальні норми (на приклад, законодавство у сфері реалізації судової влади тощо) повинні бути пріоритетними порівняно з загальними правилами регулювання трудових правовідносин (нормами законодавства про працю).

Наявна в Законі України «Про судоустрій і статус судів», (статті 115, 116, 144, 154) позиція щодо розмежування працівників і суддів як суб’єктів різних галузей права (працівників - трудового права, суддів - адміністративного), поставлена під сумнів. По-перше, кроком назад визначено відокремлення службовців від робітників (Законом УРСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки» від 20.03.1991 р, № 871-XII введене єдине поняття «працівник» як об’єднуюче для робітників і службовців). По-друге, доведена відсутність властивостей самостійної підстави виникнення правовідносин у такого юридичного факту як призначення на посаду. По-третє, неможна залишати поза увагою трудо-правову складову відносин суддя-держава, коли остання виступає в якості роботодавця (в особі судових органів).

Розділ 2. «Особливості правового статусу суддів як суб’єктів трудового права» об’єднує 5 підрозділів.

Визначено структурні компоненти (елементи) правового статусу судді як суб’єкта трудового права, а саме: (1) трудова правосуб’єктність кандидата на посаду судді; (2) його статутні трудові права й обов’язки; (3) юридичні гарантії реальності й фактичної здійсненності трудових прав суддями; (4) їх відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків.

У підрозділ 2.1. «Трудова правосуб’єктність кандидата на посаду судді» доведено, що правосуб’єктність кандидата на посаду судді є спеціальною, оскільки законодавством України, перш за все, Законами «Про судоустрій і статус суддів» й «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачені додаткові порівняно з загальновстановленими Кодексом законів про працю України вимоги для набуття особою статусу кандидата на посаду судді України, що мовою трудового права означає набуття статусу суб’єкта трудових (в даному випадку - службово-трудових) правовідносин громадянином України. Зазначено, що перелік закріплених на сьогодні вимог до кандидатів на посаду судді України не є досконалим, в тому числі, через відсутність у ньому вимог щодо загальнокультурних та особистісних якостей претендентів. Зокрема, понижений вік для призначення й граничний вік перебування на посаді судді України, неможливість відмови громадянинові України у прийнятті на роботу через незнання ним української мови за наявності такої вимоги (володіння державною мовою) щодо кандидатів на посаду судді та інші недоліки, щодо яких розроблено пропозиції вдосконалення.

Підрозділ 2.2. «Індивідуальні трудові права судді» присвячено встановленню поняття та особливостей правового регулювання індивідуальних трудових прав суддів України.

Обґрунтовано, що у ст. 54 «Права та обов’язки судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (окрім частини 1, якою визначаються правила встановлення прав судді, пов'язаних зі здійсненням правосуддя) встановлено по-суті особливості трудових прав суддів порівняно з регулюванням таких нормами трудового права, зокрема, КЗпП України.

Запропоновано внести зміни стосовно індивідуальних трудових прав судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, у ст. 54: частину 1 залишити без змін, частину 2 присвятити правам суддів як працівникам суду з виділенням пунктів щодо особливостей реалізації суддями на зміну умов трудового договору виключно за згодою працівника, на свободу праці, на підвищення трудової кваліфікації, на заохочення, на об’єднання. При цьому в рамках цієї частини запропоновано закріпити загальне правило: «суддя володіє всіма правами працівника, передбаченими законодавством про працю України, з особливостями реалізації таких, визначеними цим Законом». Частину 4 ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в якості окремої статті, що матиме назву «Тимчасове переведення судді».

Підрозділ 2.3. «Колективні трудові права судді» присвячено встановленню особливостей правового регулювання колективних трудових прав суддів України.

Встановлено, що підстав вважати елементом права на свободу об’єднання право на страйки в законодавстві України немає, тому окреме їх регулювання як прав суддів у рамках ч. 3 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначене доцільним.

Встановлення диференційованих правил правового регулювання права суддів на об’єднання визначене обґрунтованим, але не вкрай необхідним, що вказує на можливість закріплення за суддями права на об’єднання у профспілки.

Заборону суддям страйкувати запропоновано відмінити з одночасним закріпленням за ними права на страйк, що відповідатиме сучасним світовим тенденціям розвитку правового регулювання цього права як стосовно суддів, так і державних службовців в цілому.

Підрозділ 2.4. «Юридичні гарантії реальності й фактичної здійсненності трудових прав суддями» присвячено встановленню сутності процесу гарантування трудових прав суддів України.

Спеціальними юридичними гарантіями реальності й фактичної здійсненності трудових прав суддями визначено закріплення таких прав державою в спеціальних, формально загальнообов'язкових правилах поведінки, так званих, юридичних нормах. Зокрема, у Конституції України з конкретизацією й деталізацією в інших нормативно-правових актах трудового права. Водночас акцентовано увагу, що спеціальним механізмом юридичного гарантування нормами трудового права трудових прав працівників не обмежуються гарантії реалізації та фактичної здійсненності трудових прав суддями, оскільки механізм гарантування включає охорону й захист трудових прав в юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

Обґрунтовано, що захист трудових прав уможливлюється за рахунок не тільки закріплення статутних трудових прав у нормах трудового права, а й за рахунок норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінального кодексу України, що є підставами визначення певних діянь суб’єктів трудових правовідносин правопорушеннями. При цьому підтримано позицію, що на сьогодні є підстави для відокремлення трудових процесуальних відносин у зв’язку зі специфікою їх суб’єктів, об’єкта й змісту, а також формування системи трудової юстиції як перспективи розвитку судової форми захисту трудових прав.

Підрозділ 2.5. «Притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності» присвячено дослідженню особливостей правового регулювання підстав та порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Доведено, що судді України є суб’єктами спеціальної дисциплінарної відповідальності, підстави притягнення до якої, а також порядок і оскарження рішень про притягнення визначаються, як це передбачено ст. 222 КЗпП України, окремим законом, зокрема, нормами Розділу VI «Дисциплінарна відповідальність судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Удосконалення правового регулювання підстав і порядку притягнення суддів до спеціальної дисциплінарної відповідальності повинно включати по-перше, врегулювання питань етики суддів законом України, а не корпоративним актом, по-друге, за умови врегулювання питань етики суддів у рамках закону, достатнім буде встановлення лише 2-х обов’язків судді: (а) «дотримуватися правил суддівської етики» та (б) «подавати щорічно декларацію про майновий стан…», по-третє, за умови закріплення вказаних обов’язків судді, підставами притягнення до дисциплінарної відповідальності слід буде визначити порушення обов'язків судді як працівника суду.