СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, розкриваються завдання та методи, вказується зв'язок роботи з науковими програмами і планами, формулюється наукова новизна і практична значущість отриманих результатів, а також їх апробація.

Розділ 1. «Право людини на соціальні послуги: міжнародні стандарти та національна юридична практика» містить три підрозділи, в яких розкривається сутність та зміст соціальних послуг, здійснюється їх класифікація, визначаються юридичні гарантії права на соціальні послуги.

У підрозділі 1.1. «Поняття та види соціальних послуг» визначається етимологічне значення поняття «послуги», аналізується чинне законодавство, встановлюється змістовне навантаження терміну «соціальний».

Зроблено висновок, що під соціальними послугами розуміється певна діяльність відповідних уповноважених законом суб’єктів по відновленню нормального життя людини, що зазнала негативного впливу складних життєвих обставин, шляхом усунення такого впливу або його максимального зменшення. Визначено, що передбачені законом форми надання соціальних послуг (матеріальна допомога та соціальне обслуговування) доцільно розрізняти між собою наступним чином: матеріальна допомога є за своєю суттю результатом певної людської діяльності та має якусь чітко виражену вартість, в той час як суттю соціального обслуговування є певний процес щодо комплексного здійснення передбачених законом дій по відношенню до особи, яка потрапила у складні життєві обставини.

Для більш повного розуміння категорії «соціальні послуги» проведено класифікацію соціальних послуг на підставі таких критеріїв: вік; суб’єкт отримання; місце надання; суб’єкт надання; підвідомчість суб’єкта надання соціальних послуг; оплатність; тривалість; потреби, які задовольняються; джерело фінансування; страховий ризик.

У підрозділі 1.2. «Місце та роль соціальних послуг в системі соціального захисту» доводиться, що соціальні послуги поряд із пенсіями та допомогами є структурними елементами (видами) соціального забезпечення, яке являє собою складову частину системи соціального захисту України. Соціальні послуги реалізуються через такі організаційні форми: загальнообов’язкове державне соціальне страхування та державну соціальну допомогу. Такі юридичні категорії як пільги, гарантії, компенсації, переваги та соціальні послуги співвідносяться відповідно як допоміжні елементи соціального забезпечення.

Визначено, що роль соціальних послуг полягає у забезпеченні осіб відповідними соціальними благами, якими задовольняються соціальні потреби як окремо взятих соціально вразливих груп населення (інвалідів, людей похилого віку, дітей-сиріт), так і населення країни в цілому. Оскільки соціальні послуги розраховані на досить широке коло суб’єктів – отримувачів соціальних послуг, при прийнятті рішення про їх надання вік, становище в суспільстві, участь у формуванні джерел фінансування соціальних заходів, правовий зв’язок особи з державою та інші фактори не є вирішуючими факторами, натомість головною, необхідною умовою отримання соціальних послуг є наявність несприятливих життєвих обставин у особи. Зроблено висновок, що соціальні послуги є самостійним видом соціального захисту і виконують свою функцію, що полягає в сприянні соціальній адаптації населення країни та підвищенні якості життя кожної особи, яка потрапила в несприятливу життєву ситуацію.

У підрозділі 1.3. «Право людини на соціальні послуги та його юридичні гарантії» аналізується міжнародне та національне законодавство щодо закріплення права на соціальні послуги та його гарантування. Підкреслюється, що, незважаючи на обмеження Конституцією України права на соціальний захист осіб, які не мають правового зв’язку з нашою державою, дане положення не було перейнято іншими законодавчими, актами, що регулюють відносини у сфері надання соціальних послуг. Відтак, відповідно до чинного законодавства України, право на соціальні послуги мають усі особи, які в своїй сукупності складають населення України.

Право кожного на отримання соціальних послуг, забезпечується системою гарантій, що становлять: внутрішні гарантії: конституційні (загальні та спеціальні) і галузеві (нормативні та організаційно-правові); міжнародні гарантії, які закріплені в таких міжнародних актах як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута), Хартія соціального забезпечення. Конституційні, галузеві, міжнародні гарантії наділені своїм змістом, однак вони мають спільне призначення, єдину мету - забезпечення права людини на соціальні послуги, а тому утворюють відповідну комплексно діючу цілісну систему.

Розділ 2. «Правова характеристика суб’єктів у сфері соціальних послуг» містить три підрозділи, в яких аналізуються правовий статус та особливості суб’єктів, що надають та отримують соціальні послуги.

У підрозділі 2.1. «Особа як суб’єкт - отримувач соціальних послуг: правовий статус» доведено, що суб’єктом – отримувачем соціальних послуг може бути будь-яка фізична особа, яка потрапила в складну життєву ситуацію. При цьому, до загальних суб’єктів віднесені усі особи, котрі потрапили в несприятливі життєві обставини. Спеціальні суб’єкти - це особи, що складають окремі соціальні групи (особи з обмеженим фізичними можливостями, інваліди, ветерани).

Встановлено, що правовий статус отримувачів соціальних послуг складається з правоздатності, дієздатності, прав та обов’язків. Наявність загальної цивільної дієздатності є важливою при вчиненні будь-яких дій, від яких залежить виникнення, зміна, припинення правовідносин. Відсутність такої дієздатності в особи, яка має спеціальну дієздатність (тобто, потрапила в складну життєву ситуацію), змушує залучати законних представників. Галузева дієздатність означає здатність реалізувати права та обов’язки в праві соціального забезпечення і практичного значення не має, оскільки конкретизується в спеціальній, яка настає з моменту виникнення складної життєвої обставини, і не може бути обмежена. Припинення спеціальної дієздатності можливе при відсутності (зникненні) складної життєвої обставини.

У підрозділі 2.2. «Правові особливості окремих категорій осіб –отримувачів соціальних послуг» зазначається, що, закріплюючи право на соціальні послуги за будь-якою особою, яка потрапила в складну життєву ситуацію, законодавець розширив коло цих суб’єктів. Однак, у зв’язку з нерівністю можливостей в реалізації своїх прав, наявністю зовнішніх об’єктивних чинників, стану здоров’я, особливістю займаної посади чи виконуваної роботи, визначеними заслугами перед державою законодавець наділяє окремих категорій осіб особливим (спеціальним) статусом.

Доведено, що серед усіх суб’єктів – отримувачів соціальних послуг є окремі категорії осіб зі спеціальним правовим статусом: дитина-сирота, людина похилого віку, інвалід, ветерани війни, ветерани праці тощо. Спеціальний статус суб’єктів, які отримують соціальні послуги, складається із сукупності гарантованих додаткових для них прав, що підтверджується відповідними документами. Деякі із окремих отримувачів соціальних послуг мають право на їх отримання з моменту встановлення спеціального статусу, оскільки право на соціальні послуги з’являється автоматично разом з його появою (наприклад, інваліди, так як інвалідність є складною життєвою обставиною, при наявності якої особа має право на соціальні послуги), інші з них можуть бути потенційними отримувачами (наприклад, ветерани праці). Право на соціальні послуги входить до складу спеціального статусу практично всіх окремих категорій отримувачів соціальних послуг.

У підрозділі 2.3. «Загальні та спеціальні суб’єкти надання соціальних послуг» визначено, що система суб’єктів, які надають соціальні послуги, є розгалуженою і складною. До системи суб’єктів – надавачів соціальних послуг входять: 1) юридичні особи, які в свою чергу поділяються на: а) державні, які спеціально створені для надання соціальних послуг; б) недержавні юридичні особи; 2) фізичні особи – підприємці, а також фізичні особи, що надають соціальні послуги та отримують відповідну компенсацію за їх надання.

До загальних суб’єктів надання соціальних послуг віднесено будинки дитини та центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх; психолого-медико-педагогічні консультації, психологічна служба системи освіти, дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернати) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; центр соціально-психологічної допомоги, соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді, служба у справах дітей, центр для ВІЛ-інфікованих дітей. Всі спеціальні суб’єкти, які надають соціальні послуги, поділяються на: установи, які здійснюють соціальне обслуговування та установи, що надають соціальні послуги особам, які не потребують постійного обслуговування.

Наголошено, що в системі суб’єктів – надавачів соціальних послуг необхідно також виокремити установи, що здійснюють соціальне обслуговування стаціонарно і напівстаціонарно, до яких віднесено: будинки-інтернати, територіальний центр; відділення соціальної допомоги вдома; реабілітаційні установи, установи тимчасового перебування, установи денного перебування. Серед суб’єктів, що надають соціальні послуги, важливо розрізняти також суб’єктів, котрі надають ці соціальні блага в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розділ 3. «Організаційно-правові засади надання соціальних послуг» містить три підрозділи, в яких визначаються принципи, підстави та умови надання соціальних послуг, а також приділяється окрема увага договору про надання соціальних послуг як однієї з підстав їх надання.

У підрозділі 3.1. «Принципи надання соціальних послуг», систематизовано принципи надання соціальних послуг. Підкреслено, що принципи інституту надання соціальних послуг ґрунтуються на загальнолюдських принципах права, таких як гуманізм, справедливість, рівність. Відзначено що інституту надання соціальних послуг властиві свої принципи: гуманність, справедливість, добровільність, законність, комплексність, різноманітність соціальних послуг, гарантованість їх отримання. Наголошено, що цей перелік може бути продовжений під впливом розвитку суспільних відносин.

У підрозділі 3.2 «Підстави та умови надання соціальних послуг» доведено, що головною підставою для надання соціальних послуг є складна життєва обставина, яка викликає потребу в їх наданні. Умовами надання соціальних послуг є вимоги, дотримання яких необхідне для отримання соціальних послуг. Підстави і умови надання соціальних послуг існують окремо одна від одної, однак при наданні соціальних послуг підстава є первинною, а умова є вторинною, хоча остання є обов’язковою при наявності підстави.

Визначено, що підстави надання соціальних послуг поділяються на юридичні і фактичні. До юридичних підстав надання соціальних послуг віднесено норми права та договір про надання соціальних послуг. Фактичними підставами є складна життєва обставина та заява про бажання отримувати соціальні послуги. Перелік складних життєвих обставин визначається нормативно-правовими актами. Ознаками, які характеризують життєву обставину як складну, є те, що така обставина: а) порушує нормальний звичний спосіб життя; б) погіршує стан здоров’я; в) спричиняє моральну шкоду; г) унеможливлює вихід з такої ситуації самостійно; д) не залежить від волі людини у якої вона виникла.

Умови надання соціальних послуг поділено на дві групи: загальні та спеціальні. Загальними умовами надання соціальних послуг є наявність громадянства або законне перебування (проживання) на території України на законних підставах та правосуб’єктність. Спеціальними умовами надання соціальних послуг є: потреба в сторонньому догляді, побутовому обслуговуванні та медичній допомозі; відсутність протипоказань; відсутність працездатних родичів, зобов’язаних утримувати за законом особу, яка хоче бути отримувачем соціальних послуг; наявність на утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів; наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого за прожитковий мінімум тощо.

У підрозділі 3.3. «Договір про надання соціальних послуг та його юридична природа» надається визначення означеному договору, розкривається його зміст та юридична природа.

Визначено, що договором про надання соціальних послуг є двостороння угода, згідно якої одна сторона (суб’єкт надання соціальних послуг) зобов’язується надавати відповідні соціальні послуги іншій стороні (отримувачу) на умовах та в строки передбачені договором, друга сторона повинна надати необхідну для надання соціальних послуг інформацію.

Доведено, що при визначенні предмету договору про надання соціальних послуг необхідно виходити з того, що предмет договору про надання соціальних послуг складають послуги нематеріального характеру. Тому предметом договору визнано дії або ж сукупність дій нематеріального характеру, які направлені на покращення життя отримувача соціальних послуг.

Підкреслено, що соціальні послуги можуть надаватися як платно, так і безоплатно з врахуванням вимог, визначених законодавством, а у випадках, не визначених спеціальним законодавством, у порядку, визначеному договором.

Визначено, що при укладенні договору про надання соціальних послуг слід зазначати строк дії договору про надання соціальних послуг, а також періодичність надання соціальних послуг або ж обслуговування. Це залежить від таких факторів: 1) підстави надання зазначених послуг, тобто складної життєвої ситуації; 2) суб’єкта надання соціальної послуги (установа тимчасового надання послуг, стаціонарна установа); 3) потреб конкретного отримувача соціальних послуг.

Сторонами договору про надання соціальних послуг є суб’єкт надання соціальних послуг та отримувач цих благ. Надання послуг може здійснювати як фізична, так і юридична особа, отримувачем може бути тільки фізична особа, яка перебуває у складній життєвій ситуації.

Наголошено, що договір про надання соціальних послуг обов’язково повинен містити права та обов’язки як надавача, так і отримувача соціальних послуг. Доведено що прогалиною чинного законодавства є відсутність закріплення обов’язків отримувачів послуг. Запропоновано основними обов’язками отримувачів соціальних послуг вважати: повідомляти про будь-які зміни у житті, які можуть вплинути на право та порядок надання соціальних послуг; доброзичливо ставитися до особи, яка надає соціальні послуги; не перешкоджати особі, яка надає соціальні послуги, у виконанні своїх обов’язків; заздалегідь повідомляти про можливе тимчасове чи постійне залишення місця проживання, за яким здійснюється надання соціальних послуг; здійснювати оплату соціальних послуг, якщо послуги надаються платно тощо.