ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ ТА ВІДКРИТОСТІ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження.

Розділ 1. «Загальна характеристика принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України» складається з трьох підрозділів, в яких визначено історичні періоди розвитку принципу гласності та відкритості в судочинстві України; поняття, значення і суть принципу гласності та відкритості адміністративного процесу; окреслено його місце та роль в системі принципів адміністративного судочинства.

У підрозділі 1.1 «Становлення і розвиток принципу гласності та відкритості в судочинстві України (історичний аспект)» виділено та охарактеризовано основні історичні періоди розвитку принципу гласності та відкритості в судочинстві України.

Наголошено, що становлення та розвиток принципу гласності та відкритості в судочинстві України був пов’язаний з низкою особливостей, до яких зараховані наступні: 1) розуміння та реалізація принципу гласності в судочинстві України нерозривно пов’язано з усним розглядом справи та відкритістю судового процесу; 2) принцип прилюдності (гласності) був особливо притаманний звичаєвому процесу в Україні; повноту свого розвитку звичаєвий процес здобув у громадських копних судах, які діяли до кінця XVIII століття паралельно із загальними судами; 3) звуження принципу гласності та відкритості в судочинстві України у польсько-литовську добу та у другій половині ХІХ століття у Росії (відповідно на території України, яка знаходилася у її складі) було пов’язано із становою нерівністю суспільства, частина якого намагалася забезпеченими собі певні переваги та привілеї при судовому розгляді справ; 4) перші радянські нормативні акти про судочинство широко декларували гласність пролетарського суду, але не містили детальних правил її реалізації;
5) історія розвитку радянського судового процесу переконливо довела, що закріплення принципу гласності судової діяльності на найвищому нормативному рівні було недостатнім для послідовного втілення його на практиці; 6) розширення меж принципу гласності судочинства у радянську добу з метою пропаганди соціалістичної ідеології довело неможливість його абсолютного характеру; 7) затвердженням Концепції судово-правової реформи в Україні (1992 р.) було покладено початок «розковування» принципів судочинства, зокрема втратило значення повчально-виховного впливу відкритості судового розгляду; 8) закріплення принципу гласності та відкритості адміністративного процесу в судочинстві України стало можливим, виходячи із необхідності захисту прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від суб’єктів владних повноважень, тобто законодавчого запровадження адміністративного судочинства.

У підрозділі 1.2 «Поняття принципу гласності та відкритості адміністративного процесу, його суть та значення» з метою вирішення питання щодо місця понять «гласність» та «відкритість» в адміністративному судочинстві України з’ясовано зміст категорій «гласність», «відкритість», «гласність у соціально-політичному розумінні», «гласність як правова категорія», «відкритість як правова категорія». Автором обґрунтовано позицію, відповідно до якої «гласність» за своїм змістом поглинає сутнісне навантаження поняття «відкритість», яке, у свою чергу, означає видимість судочинства для всіх громадян, а отже, – є елементом змісту принципу гласності.

Запропоновано характерні ознаки принципу гласності та відкритості адміністративного процесу, що стали основою для визначення його поняття, а саме: 1) являє собою одну із вихідних засад процесу формування, розвитку і функціонування конкретних процесуальних норм і діяльності, що здійснюється на їх основі; 2) ґрунтується на конституційному праві доступу до інформації щодо здійснення правосуддя (розгляду адміністративних справ) та відповідно забезпечує його реалізацію; 3) отримав своє текстуальне та нормативне закріплення високого рівня узагальнення, тим самим дістав не лише певне конституційне закріплення (визнання необхідності), але й загальні умови та гарантії його реалізації у якості сформульованої вимоги до суду; 4) його здійснення є формою реалізації громадського контролю, дієвим засобом формування громадської думки про адміністративне судочинство, перевірки соціальної сутності права і, як наслідок, підвищення соціально-політичної активності громадян та зміцнення авторитету адміністративного суду та правосуддя в цілому; 5) є дієвим засобом виховання правової, моральної та політичної культури громадян; 6) за його допомогою реалізуються завдання адміністративного судочинства; 7) виступає гарантією законності під час розгляду адміністративних справ судами.

Обґрунтовано, що зміст низки ознак принципу гласності та відкритості адміністративного процесу дублює сутність його значення. Виходячи з того, що ознаки даного принципу наповнюють його визначення (є складовими поняття), значення останнього є невід’ємною складовою поняття принципу гласності та відкритості адміністративного процесу та співвідноситься з відповідними ознаками як ціле та частина, а з поняттям принципу – як частина і ціле відповідно.

У підрозділі 1.3 «Принцип гласності та відкритості адміністративного процесу в системі принципів адміністративного судочинства України» визначено, що під системою принципів адміністративного судочинства слід розуміти цілісність та єдність її взаємопов’язаних елементів – принципів. Тобто система, в першу чергу, передбачає множину елементів, що знаходяться у відповідних відносинах, пов’язані один з одним і утворюють визначену цілісність – єдність.

Об’єктивна взаємообумовленість та зв’язок принципу гласності та відкритості адміністративного процесу з принципами адміністративного судочинства чітко відображується при його співвідношенні з останніми, в результаті чого доведено, що він слугує гарантією дотримання таких принципів адміністративного судочинства як: верховенство права, законність, змагальність та офіційне з’ясування всіх обставин справи, національність мови судочинства; виступає гарантією реалізації для принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; знаходить своє втілення в результаті дії усності, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, а також обов’язковості судових рішень.

Розділ 2. «Зміст принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України» містить два підрозділи, в яких піддані науковому аналізу конкретні складові – елементи змісту принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України.

У підрозділі 2.1 «Гласний та відкритий судовий розгляд адміністративних справ та його повне фіксування технічними засобами» виходячи з того, що засада гласності адміністративного судочинства базується на конституційній вимозі гласного судового процесу, проведено співвідношення між конституційною і галузевою нормами принципами.

Зауважується, що для використання технічних засобів при фіксуванні судового процесу мають забезпечуватися дві умови: 1) вони не повинні заважати ходу судового розгляду справи; 2) необхідно отримати дозвіл суду на їх використання. Перша стосується абсолютно всіх технічних засобів, в тому числі апаратури, що використовуються для обслуговування судового засідання у порядку, встановленому КАС України, друга – фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню.

Підкреслено, що публічність проголошення судових рішень полягає у прилюдному проголошені рішень суду, ухвалених у відкритому судовому засіданні та доступністю ознайомлення з судовими рішеннями, які набрали законної сили. Як підсумок, дисертантом виділено конкретні елементи змісту принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України.

У підрозділі 2.2 «Режим закритого розгляду адміністративних справ як складова принципу гласності та відкритості в адміністративному судочинстві України» встановлено, що категорія «правовий режим» складна та багатогранна, відповідно, можливий двоякий підхід її визначення. У свою чергу закритий режим розгляду адміністративних справ відповідає поняттю «режим» у вузькому значенні.

Дисертантом визначено особливості категорії «правовий режим», а саме: по-перше, це особлива спрямованість правового регулювання, що закріплює певні правила; по-друге, здійснюється відносно визначеного предмета правових відносин або конкретної ситуації; по-третє, здійснюється за допомогою конкретних засобів (заходів), прийомів; по-четверте, закріплює особливості правовідносин з приводу конкретних об’єктів (чи в конкретній ситуації) через визначення певного обсягу суб’єктивних прав і обов’язків суб’єктів цих правовідносин. Як наслідок, крізь призму сутності проведення закритого судового засідання, специфіка якої безпосередньо позначається на специфіці відповідно режиму сформульовано авторське поняття «режиму закритого розгляду адміністративних справ».

На підставі аналізу наукових позицій щодо походження та змісту таємниць встановлено основні ознаки, притаманні відомостям, що становлять всі види перших: повинні бути відомі чи довірені вузькому колу осіб; на осіб, яким вони довірені, покладено обов’язок дотримуватись правил їх використання; не підлягають розголошенню (тобто поширенню за колом визначених осіб); порушення правил роботи з ними може спричинити настання негативних наслідків та притягнення до юридичної відповідальності винних. Виділено три основні групи таємниць, що виступають підставами запровадження режиму закритого розгляду адміністративних справ.

Окрему увагу приділено таємниці особистого життя як відомостям про людину, а також події та явища, що відбуваються у її житті, які людина бажає зберігати невідомими і розголошення яких завдасть шкоди її інтересам. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої поняття таємниці особистого життя включає в себе особисті таємниці людини та професійні таємниці, які охоплюють сферу особистого життя людини і поставлені під охорону закону.

Розділ 3. «Підстави обмеження відкритості розгляду адміністративних справ» містить чотири підрозділи, де знайшли своє відображення підстави обмеження відкритості розгляду адміністративних справ, попередньо поділені на класифікаційні групи.

У підрозділі 3.1 «Визначення особистої таємниці людини як підстави обмеження відкритості адміністративного процесу» аналізуючи зміст понять сімейне життя, інтимне життя, обставини особистого життя, інтимні сторони життя особи, таємницю сімейних та інтимних взаємовідносин; таємницю житла, щоденників, особистих паперів, таємницю поштово-телеграфної кореспонденції і телефонних розмов, дисертант приходить до висновку, що особиста таємниця людини зараховує до себе таємницю інтимних та сімейних взаємовідносин, таємницю житла і таємницю особистої документації.

Розкрито позицію, відповідно до якої не доцільно обмежувати відкритість розгляду адміністративних справ у всіх випадках, коли підлягають розголошенню таємниця особистого життя людини, а лише у разі її визнання таємницею інтимного життя.

У підрозділі 3.2 «Професійні таємниці та їх охорона у сфері адміністративного судочинства» звернуто увагу, що в основі професійних таємниць знаходяться особисті таємниці, захищені від розголошення правовими заборонами, які адресовані тим, кому ці таємниці за необхідністю довірені.

У результаті аналізу чинного законодавства сформульовано поняття професійних таємниць, визначено та охарактеризовано їх види. Зокрема, визначено об’єкт лікарської таємниці, який складають відомості, що стали відомі медичному працівнику стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, конфіденційний характер яких визначений законом, обов’язок зберігати які покладається також на інших осіб, котрим зазначена інформація стала відома при виконанні своїх професійних обов’язків.

Предмет адвокатської таємниці визначено як факт звернення до адвоката, питання, з якими громадянин чи юридична особа звертались до нього, суть консультацій, порад, роз’яснень та будь-яка інша інформація, що стосується юридичної допомоги. При цьому поняття «адвокатська таємниця» містить два аспекти – таємницю адвоката і таємницю клієнта.

Доведено, що таємниця кореспонденції, яка передається засобами зв’язку, є видом професійної таємниці та полягає у довірені громадянами певної інформації або забезпечення її технічного захисту працівниками підприємств зв’язку з метою задоволення потреби вільного обміну інформацією.

У підрозділі 3.3 «Інформація з обмеженим доступом у сфері підприємницької діяльності» досліджуючи групу таємниць у сфері підприємницької діяльності, автором доведено наближеність предметів комерційної та банківської таємниць і таємниці страхування у зв’язку з чим зазначено, що порядок розсекречування їх відомостей у відкритому чи закритому судовому засіданні повинен бути єдиним для цих правових інститутів.

Акцентовано увагу на тому, що основною метою добровільного страхування у сфері підприємницької діяльності є, з одного боку, – зниження ризиків, що виникають у суспільно-економічних відносинах (порушення процесу виробництва внаслідок аварій, стихійного лиха, інших аналогічних подій, а також зміна ринкової кон’юнктури, погіршення та порушення контрактів зі сторони постачальників або споживачів продукції, а з іншого – отримання прибутку страховиком.

Виділено найхарактерніші відомості, що становлять комерційну таємницю, а саме, про: виробництво; управління; плани розвитку підприємства та ін.; наради; фінанси; стан ринку; партнерів; переговори; контракти; ціни; створювані науково-технічні досягнення; власну безпеку підприємства.

У підрозділі 3.4 «Правова охорона (забезпечення нерозголошення) державної та службової таємниць у сфері адміністративного судочинства» досліджуються особливості правової охорони відповідних конфіденційних відомостей під час здійснення правосуддя в адміністративних справах.

Наголошено, що особливого значення у сфері адміністративного судочинства набувають вирішення питань стосовно: встановлення суспільної значимості відомостей, що містять службову таємницю (адже суб’єкти владних повноважень, рішення, дії та бездіяльність яких можуть оскаржуватися у порядку адміністративного судочинства, зацікавлені у приховувані відповідної інформації від громадськості шляхом її віднесення до службової таємниці); забезпечення належної охорони службової таємниці, шкода від оприлюднення якої переважає суспільний інтерес в її розголошенні.

Дисертантом запропоновані ознаки відомостей, що складають службову таємницю: 1) такі, що передані суб’єктам владних повноважень у користування громадянами, підприємствами, установами та організаціями; 2) такі, що не становлять державної таємниці та не визначені як загальнодоступні; 3) створені працівниками суб’єктів владних повноважень в силу виконання службових обов’язків; 4) які мають дійсну чи потенційну цінність для суб’єкта владних повноважень; 5) відомі вузькому колу осіб; 6) доступ до яких обмежений відповідно до чинного законодавства; 7) порушення правил роботи з якими може спричинити настання негативних наслідків. Як наслідок, визначено поняття службової таємниці.