УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, наведено методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, подані дані щодо їх апробації.

У першому розділі «Теоретико-методичні засади управління ефективністю використання земельних ресурсів» визначено економічну сутність земельних ресурсів як об’єкта управління, викладено інституціональне забезпечення системи управління ефективністю землекористування та методичні підходи щодо аналізу ефективності використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах.

Встановлено, що економічна сутність земельних ресурсів як об’єкта управління варіюється. Існують відмінності та недоречності щодо трактування понять «земля», «земельні ресурси» та інші модифікації, що відрізняються повнотою формулювання. Проведені дослідження спонукали до поглиблення їх сутності і викладення наступних визначень.

Земля – це частина природного середовища, що складається з ґрунтів господарського призначення, в яке спрямовуються ресурси з метою одержання бажаного результату (ефекту), і яке, у свою чергу, потребує створення відповідних інституційних, організаційних та економічних умов, що сприятимуть ефективному його використанню.

Земельні ресурси – це сукупні ресурси природного середовища, що складається з ґрунтів господарського призначення, є базисом господарської діяльності та основним засобом виробництва, який потребує ефективного використання та є основою і наслідком біологічної продуктивності й екологічної безпеки життя суспільства.

Таке уточнення підкреслює необхідність вирішення завдання управління ефективністю використання земельних ресурсів, особливо в умовах ринкових земельних відносин.

У роботі наголошується, що створення системи управління ефективністю використання земельних ресурсів має передбачати: врахування природно-економічних умов окремих територій; відповідність соціальним та економічним інтересам розвитку країни, її регіонів, потенційних землекористувачів; забезпечення ефективного використання земельних ресурсів, оптимальної взаємодії із середовищем, підвищення родючості ґрунтів; досягнення якомога вищого соціально-економічного ефекту при дотриманні екологічних вимог; забезпечення відповідального ставлення до земельних ресурсів; постійне вдосконалення технологічних процесів, які прямо чи безпосередньо впливають на стан угідь чи якість продукції, що виробляється.

Зроблено висновок, що основними показниками ефективності використання земельних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами є загальноприйняті (виробництво валової продукції сільського господарства із розрахунку на 100 га с.-г. угідь, урожайність окремих сільськогосподарських культур з одиниці посівної площі, сума чистого доходу із розрахунку на 100 га с.-г. угідь, диференціальна рента тощо). Обґрунтовано підхід до врахування психологічної ефективності використання земельних ресурсів, що полягає у досягненні єдності інтересів господаря, орендаря і найманих працівників та стимулів впливу на розуміння їх обов’язків і соціальної відповідальності щодо необхідності підвищення ефективності використання земельних ресурсів, а також збереження родючості ґрунтів у довгостроковому періоді.

Доведено, що оренда є однією з умов економічного обігу земельних ресурсів та передачі користувачам, які зацікавлені більш ефективно їх використовувати. Слід дотримуватися принципів, за якими орендар та орендодавець повинні взаємно узгоджувати умови відносин на добровільних, відповідальних засадах. Рівноправність обох сторін стане можливою у тому випадку, якщо буде діяти конкуренція права оренди земельних ресурсів. Зрушення можливі, якщо зросте інвестиційна привабливість земельних угідь. Виділено фактори впливу на інвестиційну привабливість земельних ресурсів суб’єктів господарювання