СУЧАСНІ ГРОШІ ТА ГРОШОВИЙ ОБОРОТ ЯК ФАКТОРИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан наукового розроблення проблеми, окреслено зв`язок дисертаційної роботи з науковими програмами, сформульовано мету, завдання, визначено об`єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано дані щодо їх апробації.

У першому розділі – «Генезис і детермінантність основних теорій грошей» – здійснено дослідження еволюції теорії грошей, показано, що грошова теорія безперервно розвивалася, бо феномен грошей цікавив економістів саме з тих пір, коли гроші з`явилися в обігу. Доведено, що, починаючи з минулого тисячоліття, вчені різних країн і в різні періоди намагалися пояснити сутність грошей, у зв`язку з чим сьогодні серед основних теорій грошей заслуговують на увагу номіналістична, марксистська та кількісна теорії грошей.

Виникнення класичної кількісної теорії грошей пов`язано з гіпотезою про позитивний вплив збільшення дорогоцінних металів у країні на товарні ціни, яка була поставлена Джоном Локком, Давидом Юмом, Шарлем Монтеск`є і Давидом Рікардо, які безпосередньо пов'язали кількість дорогоцінних металів і рівень цін, зробивши висновок, що товарні ціни є дзеркальним відображенням маси благородних металів у країні. Ідеї класичної кількісної теорії грошей у вигляді рівняння обміну математично виразив Ірвінг Фішер, хоча К. Маркс вважав це безглуздою гіпотезою і ілюзією, нібито кількість грошей впливає на їх вартість та ціни.

Заслуговує на увагу, що в еволюції теорії грошей марксистська теорія не посідає першу сходинку. Марксистська теорія грошей та їх знаків виникла як продовження досягнень класичної школи політичної економії, а саме − поглядів Уільяма Петті, Адама Сміта і Давида Рікардо. Д. Рікардо був одним із перших авторів теорії трудової вартості грошей. К. Маркс також розглядав гроші через теорію трудової вартості, відмічаючи, що гроші – це специфічний товар, який був стихійно виштовхнутий усіма іншими товарами на роль загального еквівалента. Відповідно, товари в певних кількостях прирівнюються один до одного тому, що вони мають мінову вартість і загальну основу – труд і трудові витрати, які визначають власну вартість дійсних грошей. Тому необхідною умовою обміну товарів є рівність у них трудовитрат. Однак Є. Бем-Баверк як засновник теорії граничної корисності товарів вважав, що не трудова вартість лежить в основі обміну товарів, а їх корисність.

З плином часу золото як гроші стало поступово втрачати свої функції: перш за все функцію засобу обігу, потім функцію світових грошей і, врешті-решт, золото як гроші втратило всі свої функції, означаючи тим самим, що золото як дійсні гроші, а разом із ним і його знаки – банкноти як повноправні представники дійсних грошей – остаточно припинили своє існування.

Поряд із марксистською теорією грошей виникають і інші грошові теорії, зокрема класична кількісна теорія, за якою кількість грошей в обігу впливає на їх вартість і товарні ціни; номіналістична теорія, яка набула своєї назви у зв`язку з твердженням її авторів про те, що цінність будь-яких грошей визначається їх номіналом, а внутрішньої вартості гроші не мають. Серед прихильників номіналізму особливо виділився німецький економіст Георг Кнапп, який вважав, що сутність грошей полягає не в матеріалі знаків, а в правових нормах, установлених державою, які і регулюють застосування грошей. Сучасні представники номіналістичної теорії грошей, з одного боку, розглядають гроші як суспільний феномен або як штучну соціальну умовність, створену державою, тобто те, що, одержавши добро від суспільства або держави, є здатним функціонувати як засіб обігу, міри вартості й засіб заощадження. З іншого ж боку, представники номіналістичної теорії грошей в особі західних економістів розглядають гроші тільки як технічні посередники в товарообміні. Не можна не визнати, що сьогодні номіналізм − одна з панівних теорій грошей на заході з питань про їх сутність разом з сучасною кількісною теорією.

Класичну кількісну теорію грошей розвинули англійські економісти Альфред Маршалл та Артур Пігу, створивши її кембриджський варіант, який практично не відрізняється від фішеровського, що визнавали самі автори.

Джон Мейнард Кейнс, відкидаючи основні постулати класичної кількісної теорії грошей, але поділяючи ідеї номіналізму, розділив гроші на два потоки інвестиційних та споживчих благ і показав, що швидкість руху грошей не постійна, а кількість грошей в обігу залежить від мотивів індивідів, за якими вони створюють запаси грошей у своїх портфелях багатства.

Сучасна кількісна теорія грошей і цін відкидає мотиви Кейнса, хоча приймає швидкість обігу грошей як змінну величину, а взаємозв'язок між грошовою масою, реальним і номінальним обсягом виробництва й рівнем товарних цін асинхронний. Тому сучасна кількісна теорія у своєму першому наближенні є теорією попиту на гроші.

Одним із напрямків економічної думки, яка дозволила розвинути кількісну теорію грошей, є монетаризм, основні принципи якого були сформульовані Мілтоном Фрідманом і який дав ключі до розуміння впливу обсягу грошової пропозиції в країні на стан її економіки. «Монетаризмом другого покоління» вважається новітня теорія раціональних очікувань, за якою суб`єкти ринку приймають рішення відповідно до інформації, яку вони отримують на майбутнє з метою захисту своїх грошових інтересів, хоча Поль Самуельсон відзначав, що відірваність моделей теорії раціональних очікувань від реальних процесів економіки виключає саму можливість використання її для отримання будь-яких корисних для практики порад і пропозицій. Не виправдовується та зазнає критики і одне з найважливіших положень теорії раціональних очікувань про рівну доступність інформації всіма учасниками економічного процесу.

Проведене дослідження генезису і детермінантності основних теорій грошей показало, що сьогодні заслуговує на увагу сучасна кількісна теорія грошей, яка, відкидаючи кейнсіанські мотиви, серед факторів, які впливають на стабільність грошей, вважає багатство індивідів, змінну швидкість руху грошей, враховує інфляцію і раціональні очікування індивідів.

У другому розділі – «Парадигма сучасних кредитних грошей» – досліджено еволюцію золотих грошей та їх знаків і доведено, що сучасні кредитні гроші у вигляді грошових білетів і білонної монети – це лише субститут чи замінювач знаків дійсних грошей, тобто банкнот. У розділі показано відмінні риси підходів західних та більшості пострадянських економістів до сучасних кредитних грошей і доведено теоретичну сутність останніх. У роботі доведено, що західні економісти, керуючись основними постулатами державної теорії грошей Г. Кнаппа, вважають, що сутність грошей – це все те: товар, засіб, економічне благо, що звичайно є посередником у товарообміні і приймається в оплату товарів і послуг або у відшкодування боргів, а також використовується як засіб виміру, збереження й нагромадження вартості. На відміну від західних, пострадянські економісти вважають, що сучасні гроші – це товар і еквівалент, які виконують і роль загального еквіваленту, хоча золото більш ніж тридцять років тому назад було демонетизовано, і сьогодні не існує ані золотих грошей, ані їх знаків, а на зміну і тим, і іншим прийшли сучасні кредитні гроші – субститут знаків золотих грошей у вигляді грошових білетів і білонної монети. Відповідно, сьогодні суспільне визнання саме як гроші одержали не товари, засіб або блага, які приймаються до оплати товарів і послуг, а законодавчо введені в обіг грошові білети і монети з недорогоцінних металів, які відіграють роль субституту знаків золотих грошей, тобто банкнот. За таких умов грошові білети і білонну монету вже не можна розглядати як товар тому, що вони, по-перше, не виробляються для продажу, у той час як продукт стає товаром, лише коли він виробляється для продажу. Крім того, товару не буває без ціни, а гроші ціни не мають. Нарешті, сучасні гроші не мають основної властивості товару − єдності його споживчої і власної вартості. Тому залишається визнати, що сучасні гроші – це гроші-нетовар.

Дослідження показало, що сучасні гроші не можна розглядати і як справжній еквівалент вартості товарів тому, що вони не мають власної вартості і, отже, не можуть нею вимірювати вартості товарів і, відповідно, бути їх мірою вартостей. Разом із тим, сучасні кредитні гроші як субститут чи замінювач банкнот мають залежно від характеру їх емісії умовну або ірраціональну, чи уявну вартість, що робить їх умовним або навіть уявним еквівалентом вартості. Щодо загального еквівалента, то сучасні кредитні гроші цієї ролі не виконують, тому що на кожному регіональному ринку світу існують свої регіональні гроші.

Варто зазначити, що класична банкнота мала «дві ноги» − золоту, яку вона повноправно удавала, і боргову − як зобов`язання того банку, який її випустив. Однак подальша еволюція золотих грошей та його повноправних представників – банкнот – створила два види останніх: розмінні та нерозмінні банкноти. І якщо розмінна на метал банкнота удавала собою вексель на банкіра – боргове зобов`язання банку сплатити по ньому золоті гроші, то нерозмінна на метал банкнота була лише зобов`язанням емітента підтримувати сталу цінність цієї банкноти. Порівняння нерозмінних на золото банкнот із грошовими білетами сучасних кредитних грошей як субститутом цих банкнот, дозволило авторові зробити висновок, що між нерозмінними на метал банкнотами, які мають представницьку вартість золота, і грошовими білетами сучасних грошей, які не мають зв`язку з золотом, є суттєва схожість. Це дозволило авторові зробити висновок, що в процесі еволюції грошей золото, а після його демонетизації, і банкноти перетворилися в сучасні кредитні гроші, які є лише субститутом банкнот.

Дослідження показало, що еволюція дійсних грошей та їх знаків, яка сприяла виникненню сучасних грошей без зв`язку із золотом і власної вартості, змінила також і характер емісії грошей і ту базу, за якою вони емітуються в обіг. Відповідно сьогодні у світовій практиці гроші емітуються або в порядку редисконування комерційних векселів, або в порядку рефінансування цінних паперів уряду. Обгрунтовано, що коли гроші емітуються в порядку редисконтування комерційних векселів, що забезпечені товарною масою, то вони набувають умовної вартості, яка визначається співвідношенням номінальної вартості редисконтованих товарних векселів до кількості емітованих грошових одиниць. Отже, кожна емітована грошова одиниця стає одиницею умовної вартості − ОУВ. Коли гроші емітуються в порядку рефінансування цінних паперів уряду, то вони набувають ірраціональної чи уявної вартості, яка визначається співвідношенням номінальної вартості рефінансованих цінних паперів уряду, які забезпечені лише авторитетом уряду, до кількості емітованих грошових одиниць. За таких умов кожна емітована грошова одиниця стає одиницею ірраціональної чи уявної вартості − ОІУВ. Варто сказати, що поряд з умовною або з уявною вартістю, сучасні гроші мають і купівельну спроможність чи цінність, якою вони виражають товарні ціни, у зв`язку з чим автор вважає, що сучасні кредитні гроші виконують функцію умовної або уявної міри вартості і вираження товарних цін. Доведено, що сталі сучасні кредитні гроші так само як і нерозмінні на метал банкноти можуть зберігати свою умовну або навіть і уявну вартість і цінність, тобто виконувати функцію збереження та накопичення умовної або уявної вартості й цінності. Як посередники в товарообміні сучасні гроші виконують функцію засобу обігу так само, як і банкноти. Однак функцію засобу платежу, за якої покупець перетворює гроші у товар раніше, ніж він перетворив товар у гроші, сучасні кредитні гроші виконують як дійсні гроші. Досліджено, що після демонетизації золота сучасні кредитні гроші, не маючи аніякого зв`язку із золотом, не можуть виконувати функцію світових грошей. Таким чином, сучасні кредитні гроші виконують чотири функції: умовної або уявної міри вартості та вираження товарних цін; засобу обігу; засобу платежу й засобу збереження та накопичення умовної або уявної вартості та цінності, хоча останню функцію сучасні гроші виконують лише за умов їх сталості.

У роботі доведено, що цінність національних грошей України − гривні з моменту її введення до обігу знецінилася більше ніж у три рази, що є наслідком існування в Україні цілого ряду причин, серед яких на першому місті стоїть дефіцит державного бюджету, який за 2008-2010 рр. зріс більше ніж у п`ять разів, а реальний ВВП зменшився на 10 %. Не випадково, що монетарна влада безперервно нарощує обсяги готівки, отримуючи від її емісії практично ту ж суму сеньйоражу, що й номінальна вартість усіх емітованих грошових білетів (табл. 1). Для того щоб сучасні гроші послідовно виконували свої функції і роль в економіці країни, уряду, перш за все, слід усунути дефіцит державного бюджету, переглянути соціальні стандарти життя населення, додержуватися розумної податкової політики, зацікавлюючи товаровиробників у нарощуванні обсягів своєї продукції, що дозволить наповнити ринок товарами вітчизняного виробництва і буде сприяти сталості грошей, що є найважливішим соціальним стимулом для людини у справі підвищення продуктивності її праці.