МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Автореферат

У вступі доведено актуальність теми, обґрунтовано ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та визначено завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо їх апробації та публікації, які підтверджують результати дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження стратегічного управління в діяльності органів державної влади” – здійснено аналіз наукових засад дослідження стратегічного управління в діяльності органів державної влади, відповідно до чого сформульовано основні положення, які розкривають зміст поставленої дослідницької мети.

Аналіз дослідження стратегічного управління в контексті сучасних наукових підходів дав змогу з’ясувати його сутність у західноєвропейській та пострадянській науці, конкретизувати основні структурні елементи, вказавши на принципову методологічну відмінність стратегічного управління від інших форм і засобів організаційної діяльності. Доведено, що методологічна цінність стратегічного управління полягає в забезпеченні оперативного ідентифікування передумов виникнення проблем, що як альтернативу дає змогу розробляти окремі механізми їх розв’язання. Саме тому дослідження стратегічного управління та опанування його основних методологічних прийомів дає змогу органам державної влади оперативно розв’язувати організаційні проблеми. Акцентовано увагу на дослідженнях, які стосуються методологічного обґрунтування ролі стратегії як основного засобу реалізації стратегічного управління, на підставі чого доведено, що стратегічне управління створює такі методологічні передумови, які повною мірою сприяють відповідності діяльності структурних підрозділів органів державної влади конкретній організаційній меті.

У процесі аналізу сутності стратегічного управління в контексті сучасних дослідницьких підходів особливу увагу приділено концепціям, у яких його основний зміст зводиться до розуміння доцільності формування стратегічної поведінки, на підставі чого доведено цінність використаного методологічного підходу, оскільки в ньому вперше ставиться акцент на людському ресурсі, який виступає основним суб’єктом реалізації стратегічного управління. Запропонований автором підхід дав змогу з’ясувати значення стратегічного управління в діяльності органів державної влади. Виходячи з цього установлено, що стратегічне управління є оптимізаційною технологією забезпечення функціонування системи державного управління.

З’ясовано, що для систем державного управління пострадянського простору однією із ключових проблем розробки та реалізації технологій стратегічного управління в діяльності органів державної влади є неврахування результатів стратегічних розробок, а тому гарантувати ефективність стратегічного управління вони практично не в змозі. Ідентифіковано місце та роль стратегічного управління в організації діяльності суб’єктів державного управління, на підставі чого розкрито його оптимізаційну роль та визначено альтернативи оптимізації державного управління за умови впровадження відповідних методик стратегічного управління; обґрунтовано його інструментальну роль, яка зводиться до забезпечення ефективності, оптимальності та раціональності адміністрування на всіх рівнях владної вертикалі.

Визначено основні критерії ефективності стратегічного управління (кількість альтернативних стратегій, на яких базується діяльність органів державної влади; повнота та системність їх розроблення; політична незалежність розробки стратегій діяльності органів державної влади; відповідність стратегій чітко сформульованим цілям діяльності структурних підрозділів суб’єктів державного управління) у діяльності органів державної влади. На підставі цього доведено, що ефективність органів державної влади визначається здатністю до запровадження технологій стратегічного управління, які б слугували своєрідним тактичним імперативом діяльності державно-управлінських структур.

Вважаємо, що стратегічне управління є елементом більш високого рівня управління, а тому воно відіграє значну функціональну роль, оскільки забезпечує ефективне перетворення організаційної структури відповідно до вимог часу. У результаті цього діяльність органів державної влади переходить на вищий організаційно-функціональний рівень, а його технократичний ефект підвищується в рази. Стратегічне управління є важливим функціональним ресурсом оптимізації діяльності органів державної влади, який мав би спростити складні структури управління та взаємодії між рівнями владної вертикалі в такий спосіб, щоб діяльність цих органів забезпечила внутрішню збалансованість між стратегічними та тактичними засадами управління.

У другому розділі – “Стратегія як основа реалізації державного стратегічного управління: сутність, форми, моделі та механізми реалізації” – здійснено теоретико-методологічний аналіз стратегії як основи реалізації державного стратегічного управління, відповідно до чого розкрито її сутність, ідентифіковано основні форми та моделі, розроблено механізми їх реалізації в діяльності органів державної влади.

У розділі визначено сутність та функціональну роль стратегії як інституційної основи діяльності органів державної влади. Доведено, що вона є важливим інструментом визначення перспективних напрямів розвитку організаційної структури, організації форм, методів, технологій, способів та прийомів діяльності органів державної влади, динамічною моделлю системної діяльності людей у державному управлінні, яка має враховувати відповідні соціально-політичні та економічні фактори.

Розроблено основні критерії реалізації стратегії в діяльності органів державної влади (оптимізація функціонального потенціалу структурних підрозділів, системи розподілу владних повноважень, забезпечення процесу прийняття стратегічних державно-управлінських рішень, результативність цілей та завдань, що відкрило б нові можливості для функціонування структурних підрозділів державного управління; покращення показників ефективності формування перспективних напрямів діяльності державно-управлінських структур).

Розглядаючи стратегію як інституційну основу діяльності органів державної влади, вважаємо, що вона являє собою детально розроблену систему послідовних дій, спрямовану на отримання очікуваного ефекту, завдяки чому ця стратегія є важливим інструментом реалізації поставлених цілей, що дає змогу органам державної влади досягнути певної ефективності їх діяльності. На підставі цього визначено основні критерії розробки стратегії як інституційної основи діяльності органів державної влади (внутрішньокорпоративна узгодженість стратегії; спрямованість стратегії на забезпечення збалансованості діяльності щодо реалізації напряму перспективного розвитку держави; чіткий методологічний супровід діяльності органів державної влади; багатовекторна структурованість такої діяльності; її стратегічний аналіз). Виходячи з розуміння стратегії як інституціональної основи діяльності органів державної влади розроблено системно-методичний підхід до її оптимізації, конкретизовано його рівні (оперативне та стратегічне управління) і структурні елементи, які регламентують процес реалізації стратегічної діяльності органів державної влади.

Обґрунтовано оптимізаційне призначення стратегії, яка виконує відповідні функції, дає змогу визначити перспективні напрями розвитку організаційної структури, забезпечити форми, методи, технології, способи, прийоми діяльності органів державної влади; є динамічною моделлю системної діяльності людей у сфері державного управління, яка враховує відповідні соціально-політичні та економічні фактори) і відіграє роль механізму управління, який забезпечує організаційний та технологічний взаємозв’язок між цілями організації, створюючи відповідні структурні засоби досягнення поставленої мети, що сприяє цілісності організації та її спрямованості на реалізацію стратегічних цілей.

Проаналізовано основні форми стратегій та механізми їх реалізації в державному стратегічному управлінні, відповідно до чого конкретизовано зміст двох його форм: корпоративної та функціональної. Ідентифіковано основні структурні елементи та форми реалізації корпоративних стратегій у діяльності органів державної влади як один із оптимізаційних прийомів реалізації стратегічного управління в діяльності органів державної влади в сучасних умовах суспільного розвитку; розкрито сутність, місце та роль корпоративних стратегій у системі стратегічного управління органів державної влади; досліджено основні структурні елементи та форми реалізації корпоративних стратегій у діяльності органів державної влади, на підставі чого запропоновано оптимізаційні механізми запровадження корпоративних стратегій у діяльності структурних підрозділів органів державної влади в умовах модернізації системи державного управління.

З’ясовано сутність функціональної стратегії як засобу розроблення та реалізації стратегічних ініціатив у діяльності органів державної влади, конкретизовано її інституціональний зміст (функціональні стратегії розробляються відділами і службами організації на основі корпоративної стратегії), на підставі чого визначено функціональну спрямованість органів державної влади.

У дослідженні систематизовано основні моделі стратегічного управління (проектна, спекулятивного поглинання, операціональна, діяльнісна, стратегічного лідерства керівника, стратегічної диференціації, стратегічної стабілізації, споживацька, партнерська, індифікативна, оптимізаційна, рейтингова, гнучкого реагування, стратегічного випередження, інноваційна та ін.), доведено необхідність їх поєднання в процесі безпосередньої реалізації державно-управлінської практики, оскільки це передусім сприятиме розробленню відповідних стратегічних програм діяльності органів державної влади, які б відповідали змісту певної управлінської ситуації, давали змогу виявити перспективні напрями здійснення відповідних змін і посилити стратегічну складову у системі державного правління.

Доведено, що державне стратегічне управління є інституціональним механізмом розроблення та реалізації стратегії державного управління, що дає змогу усунути певні суперечності у відносинах між органами державної влади та громадськістю, між самими органами державної влади (між відповідними гілками державної влади), між різними групами громадськості. На підставі цього обґрунтовано необхідність запровадження єдиної універсальної моделі стратегічного управління (спеціальні методики та техніки вироблення стратегії, які б були універсальними для всіх без винятку державно-управлінських структур).

У розділі також розкрито основний методологічний та технологічний зміст державного стратегічного управління, що має базуватись на реалізації стратегічних цілей громадськості, забезпечуючи організаційну стабільність та функціональну ефективність державно-управлінських структур, а також гарантувати: посилення організаційно-інституційної спроможності органів державної влади, системне реформування всіх сфер суспільного життя, створення належних умов життєдіяльності громадян, забезпечення економічного розвитку та політичної стабільності в державі. На підставі цього розроблено основні механізми реалізації державного стратегічного управління.

У третьому розділі – “Механізми оптимізації стратегічного управління в діяльності органів державної влади України” – розроблено конкретні засоби оптимізації стратегічного управління в діяльності органів державної влади України, сформульовано теоретичні положення, розроблено відповідні пропозиції та рекомендації.

Спираючись на системний підхід, доведено, що сучасні реформаторські тенденції все більше засвідчують потребу у формуванні стратегічних моделей оптимізації діяльності інституту публічної служби в Україні. На підставі цього охарактеризовано конкретну роль стратегічного управління, яке має гарантувати системно-структурну збалансованість діяльності всіх інститутів державної влади, слугуючи своєрідним методологічним орієнтиром суспільного розвитку (на стратегічне управління покладається функція подолання дезорганізаційних процесів у суспільстві).

Обґрунтовано, що стратегічний рівень діяльності органів державної влади відображає здатність ефективно розробляти та реалізовувати стратегічні перспективи розвитку та оптимізації діяльності конкретного органу державної влади, що закономірно приводить до зміни моделі стратегічного управління в діяльності органів державної влади України. Це, у свою чергу, потребує розробки відповідного концептуального та нормативно-правового забезпечення життєдіяльності інститутів держави, здатних реально та адекватно відповідати інтересам та потребам громадян, а також ефективно реагувати на виклики сучасного світу.

У розділі зазначається, що стратегічне управління в діяльності органів державної влади України як структурована діяльність суб’єктів державного управління має бути спрямована на досягнення чітко визначених цілей. На підставі цього конкретизовано її універсальну роль, яка має зводитись до розробки стратегічних альтернатив та прийняття стратегічних рішень, які б відповідали змісту державно-управлінської ситуації, що має максимально забезпечити відповідність стратегічних рішень нестандартності державно-управлінської ситуації.

Розроблено основні оптимізаційні механізми запровадження стратегічного управління в діяльності органів державної влади: механізм стратегічної альтернативності, спрямований на забезпечення виживання організаційної структури, безперервності її розвитку, відповідно до чого розроблено алгоритм переведення стратегії від стану її розробки у стан безпосередньої реалізації, що зумовлює необхідність формування відповідних стратегічних орієнтирів; механізм управління реалізацією стратегії та аналітичний, які дають змогу ефективно ідентифікувати певні параметри організаційного розвитку в системі діяльності органів державної влади та оцінювати результати певних рішень.

У процесі дослідження проаналізовано основні оптимізаційні механізми запровадження стратегічного управління в діяльності органів державної влади, конкретизовано особливості їх функціонування, зокрема механізм “портфельної стратегії”, оскільки він є найбільш структурованим та чітко детермінованим умовами державно-управлінської практики.

Доведено, що стратегічна інтеграція є механізмом оптимізації стратегічного управління в діяльності органів державної влади, відповідно до чого розкрито сутність стратегічної інтеграції у згаданій вище діяльності як однієї із форм узгодженої взаємодії державно-управлінських структур, що має забезпечити ефективність реалізації відповідних організаційних функцій. Розкрито її функціональну роль та оптимізаційний характер у розвитку системної діяльності органів державної влади України. Згідно з цим виявлено також імовірні ризики запровадження стратегічної інтеграції у структурних підрозділах органів державної влади, які перебувають у так званих еволюційно-модернізаційних умовах.

Зазначено, що стратегічна інтеграція в діяльності органів державної влади має бути спрямована на забезпечення внутрішнього контролю та координації роботи структурних підрозділів щодо виконання окремих управлінських завдань, а отже, вона є дієвим механізмом оптимізації діяльності органів державної влади, який забезпечує взаємодію споріднених підрозділів державно-управлінських структур з різними функціональними повноваженнями зі спільними цілями діяльності.

Розроблено механізми оцінки ефективності системи стратегічного управління в діяльності органів державної влади, на підставі чого наведено індикатори забезпечення організаційного розвитку в такій діяльності, які слугують виявленню помилок стратегічного прогнозування. Обґрунтовано, що оцінка ефективності стратегічного управління передусім має базуватись на його самоорганізаційній здатності коригувати механізми розвитку відповідно до визначених перспектив.

Одним із механізмів оцінки ефективності системи стратегічного управління в діяльності органів державної влади України є встановлення рівня її відповідності чітко визначеним стратегічним цілям, які і є основною метою його реалізації. Використання цього механізму дасть змогу виявити ймовірні ризики, методологічні суперечності та наслідки реалізації вибраної стратегії, оскільки така оцінка має ідентифікувати складнопередбачувані зміни у розвитку соціально-економічної та політичної ситуації, у якій, імовірно, може опинитись Українська держава.